Ухвала суду № 68947051, 13.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року м. Київ К/800/31982/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

секретар судового засідання Корецький І.О.,

за участю: представника позивача: Москальчука С.Г.,

розглянувши у судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод "Будматеріали"

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року

у справі № 817/1513/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод "Будматеріали" до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області,

треті особи - Сарненська міська рада Рівненської області,

Управління Держземагентства у Сарненському районі Рівненської області Головного управління Держземагентства у Рівненській області Держземагентства України,

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Городоцький завод «Будматеріали» (далі - Товариство) звернулось в суд з адміністративним позовом до Сарненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Рівненській області (далі - Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 30 січня 2013 року № 0000121540.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій та вказуючи, що рішення прийнято без дотримання норм матеріального і процесуального права, Товариство подало касаційну скаргу, в якій, з урахуванням уточнень до касаційної скарги, просило їх скасувати та прийняти рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В письмових запереченнях на касаційну відповідач не погоджується із доводами позивача, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Інспекцією за результатами проведеної перевірки складено акт від 21 грудня 2012 року № 638/15/32940386, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- статті 7 Закону України «Про плату за землю», в результаті чого занижено земельний податок за грудень 2009 року на суму - 9 793,41 грн. та за 2010 рік на суму - 124 457,00 грн.;

- пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено земельний податок за 2011 рік - 124 457,00 грн. та за 2012 рік в сумі 124 457,00 грн.

На підставі акта перевірки Інспекцією складено податкове повідомлення-рішення від 30 січня 2012 року № 0000121540, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем "Земельний податок з юридичних осіб" на 478 955,51 грн., в тому числі в сумі 383 164,41 грн. - за основним платежем, та в сумі 95 791,10 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Фактичною підставою прийняття вказаного податкового повідомлення-рішення стали висновки відповідача про те, що позивач, користуючись земельною ділянкою загальною площею 17 га., на якій знаходиться нерухоме майно, яке належить Товариству на праві власності, не сплатив у належному розмірі земельний податок.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 липня 2004 року між ТОВ «Інвестжитлобуд» (Продавець) та позивачем укладено договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Сарненського районного нотаріального округу Овдіюк Д.І., зареєстрований в реєстрі за № 2441, на підставі якого позивач прибав об'єкти нерухомого майна, призначені для виробництва збірних бетонних та залізобетонних виробів, теслярських та столярних виробів, що знаходяться за адресою: м. Сарни Рівненської області, вул. Заводська, 5.

На підставі довідки про визначення нормативного грошової оцінки земельної ділянки від 1 лютого 2006 року № 112 судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ділянка розташована за адресою м. Сарни, вул. Заводська, 5, цільове призначення - для обслуговування виробничих будівель і споруд, загальна площа ділянки - 170 000 кв. м., грошова оцінка земельної ділянки складає 4 403 655,32 грн.

За даними земельно-кадастрової документації, звітів форми 6-зем (звіт про наявність земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності) площа земельної ділянки, яка обліковується за ТОВ "Городецький завод "Будматеріали" в межах населеного пункту у 2009 - 2012 роках становить 17 га, нормативно-грошова оцінка за вказаний період змінювалась.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, зробили висновок про те, що позивач, користуючись земельною ділянкою, на якій знаходиться нерухоме майно, яке належить Товариству на праві власності, не сплачував у належному розмірі земельний податок.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про плату за землю» (який втратив чинність 1 січня 2011 року) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. <...>

У статті 5 цього Закону визначено, зокрема, що об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, суб'єктом власник земельної ділянки і землекористувач, у тому числі орендар.

За змістом статті 15 вказаного Закону обов'язок сплачувати за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Питання переходу права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюється статтями 120 Земельного кодексу України та 377 Цивільного кодексу України, згідно з якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

З 1 січня набрав чинності Податковий кодекс України

Згідно з підпунктом 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою

Підпунктом 14.1.147 пункту14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

У пункті 287.6 статті 287 Податкового кодексу України визначено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їхню частину) податок за земельні ділянки, на яких стоять такі будівлі, споруди (їхні частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, платниками земельного податку є не лише власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та постійних землекористувачів, а й особи, котрі набули право власності на нерухоме майно. Це пояснюється тим, що будівля (споруда) як нерухома річ нерозривно пов'язана фундаментом із земельною ділянкою, на якій вона розміщена. Відповідно, неможливо володіти та користуватися будівлею (спорудою) без одночасного володіння та користування земельною ділянкою, на якій така будівля (споруда) розміщена.

З огляду на те, що до позивача перейшло право власності на будівлі у нього виник обов'язок щодо сплати земельного податку.

Наведене правове застосування норм ґрунтується на позиціях Верховного Суду України, що висловлена Верховним Судом України у постанові від 24 грудня 2010 року у справі № 21-54а10 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 13485869).

Відповідно до пункту 286.1 статті 286 Податкового кодексу України та статті 13 Закону України «Про плату за землю» підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Оскільки відповідачем при визначені розміру земельного податку використовувались дані державного земельного кадастру про те, що розмір земельної ділянки становить 17 га, твердження позивача в касаційній скарзі про те, що Інспекцією невірно визначено розмір об'єкта оподаткування не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства та не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, позивач вказує, що відповідачем на підставі оскарженого податкового повідомлення-рішення грошові зобов'язання за грудень 2009 року та 2010 рік визначено поза межами строку, визначеного Податковим кодексом України.

Так, згідно з пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання.

Тобто сума грошового зобов'язання визначається контролюючим органом не пізніше 1095 днів, що настають за днем подання податкової декларації.

Як свідчить акт перевірки та не спростовано позивачем, за 2009 та 2010 року позивачем подані уточнюючі звіти 9 квітня 2012 року, а відтак відповідачем дотримано строки нарахування грошових зобов'язань, що визначені пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про відповідність вимогам чинного законодавства оскарженого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Городоцький завод "Будматеріали" залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 16 березня 2016 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін

І.О. Бухтіярова

І.В. Приходько