Ухвала суду № 68946373, 14.09.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/8626/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

прокурора:Цинайко Н.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року про перегляд судового рішення від 15 грудня 2016 року за заявою Державної служби України з безпеки на транспорті у справі № 813/60/16 за адміністративним позовом Заступника прокурора Вінницької області в інтересах держави в особі Управління Укртрансінспекції у Вінницькій області (далі Управління) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» (далі Товариство) про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом,

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року заступник прокурора Вінницької області звернувся в суд в інтересах держави в особі Управління із зазначеним адміністративним позовом, який мотивований тим, що за результатами проведених Управлінням рейдових перевірок дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, було встановлено факт перевезення автомобілями відповідача вантажу із перевищенням вагових обмежень, визначених Правилами дорожнього руху України, без дозволу, виданого Державтоінспекцією або документа про внесення плати за проїзд великовагових транспортних засобів. Відповідно була нарахована така плата згідно розрахунків, яку перевізник у добровільному порядку не відшкодував.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 в задоволенні адміністративного позову було відмовлено. В основу такої мотивації, судом першої інстанції були покладені обставини, які мають преюдиційне значення, встановлені постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2016 по справі за позовом адміністративним Товариства до Управління про визнання протиправними та скасування розрахунків плати за проїзд великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, якими обґрунтовувалися доводи позивача у цій справі.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 вказане судове рішення суду апеляційної інстанції було скасоване та залишено в силі постанову суду першої інстанції.

Державна служба України з безпеки на транспорті звернулася до суду із заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 та прийняти нову, якою позовні вимоги Заступника прокурора Вінницької області задовольнити в повному обсязі.

За результатами перегляду постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2016, постановою цього ж суду від 17.07.2017 заяву Державної служби з безпеки на транспорті було задоволено в повному обсязі. Скасовано постанову від 15.12.2016 та прийнято нову про задоволення адміністративного позову повністю.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, ТзОВ «Транс-Сервіс-1» подало апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та неповно зясовано всі обставини, що мають значення для справи.

В обґрунтування доводів, викладених в апеляційній скарзі зазначає, що повноваження Управління Укртрансінспекції щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати. Чинним законодавством не передбачено право Укртрансінспекції та її територіальних підрозділів на примусове стягнення плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автодорогами загального користування у випадку несплати їх в добровільному порядку. Тому просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13.07.2017 та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16.12.2016 залишити в силі. Вирішити питання про розподіл судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Цинайко Н.І., яка заперечила проти задоволення апеляційної скарги, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 у даній справі було відмовлено у задоволенні позовних вимог. Підставою такої відмови слугувала постанова Львівського апеляційного адміністративного суду 10.10.2016 (№ 876/3274/16), якою було задоволено апеляційну скаргу Товариства та скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 у справі № 813/214/16 за позовом Товариства до Управління про визнання протиправними та скасування розрахунків плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволені повністю. Визнано протиправними та скасовано розрахунки плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 113 від 22.07.2015 та № 174 від 25.09.2015.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 09.03.2017 було скасовано постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2016 та залишено в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2016 у справі № 813/214/16. Відтак, розрахунки плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 113 від 22.07.2015 та № 174 від 25.09.2015 є чинними.

Суд першої інстанції при вирішенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, виходив з того, що скасування судом касаційної інстанції постанови апеляційного суду, яка була підставою для прийняття постанови про відмову в задоволенні позовних вимог, є підставою для перегляду цієї ж постанови за нововиявленими обставинами. Крім того, суд першої інстанції в оскаржуваній постанові від 17.07.2017 вказав, що Законом України «Про дорожній рух», Положенням про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 103 від 11.02.2015, Положенням про Державну інспекцію України з безпеки на наземному транспорті, затвердженого Указом Президента України № 387/2011 від 06.04.2011, які визначають повноваження органів Укртрансбезпеки стосовно реалізації державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, не містять норм, які б закріплювали повноваження Державної служби України з безпеки на транспорті звертатись до суду з позовом про стягнення з юридичної особи плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом. Тому, в контексті вимог ст.60 КАС України та ст.23 Закону України «Про прокуратуру» такі повноваження здійснив прокурор.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Пунктом четвертим частини другої статті 245 КАС України передбачено, що підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є скасування судового рішення, яке стало підставою для прийняття постанови чи постановлення ухвали, що належить переглянути.

Вирішуючи питання про скасування судового рішення з наведених підстав, суд повинен виходити з преюдиційного звязку судових рішень. Разом із тим слід мати на увазі, що скасування судового рішення може бути визнано нововиявленою обставиною лише у тому випадку, коли суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим судовим рішенням (актом) чи виходив із вказаного акта, не посилаючись прямо на нього, і якщо вже прийнято новий акт, протилежний за змістом скасованому, або коли саме скасування акта означає протилежне вирішення питання.

З постанови Львівського окружного адміністративного суду від 15.12.2016 у справі № 813/60/16 вбачається, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог, виходив з того, що позивачем до матеріалів справи було долучено копію свідоцтва про повірку робочого засобу вимірювальної техніки № 34-00/3694, відповідно до якого повірку пройшла вага пересувна автомобільного типу CHEKLODE FREEWEIGH зав.№ 008211. При цьому, в жодному із долучених позивачем документів не зазначено, що перевірка була здійснена саме цією вагою. Крім того, суд першої інстанції послався на преюдиційне значення постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 10.10.2016 у справі № 876/3274/16, якою були задоволені вимоги Товариства про визнання протиправними та скасування розрахунків плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 113 від 22.07.2015 та № 174 від 25.09.2015.

При розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами, судом першої інстанції були повністю досліджені обставини, які стали підставою для перегляду судового рішення.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що вимоги апелянта ґрунтуються виключно на відсутності повноважень Управління на звернення до суду з позовом про стягнення плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування великоваговим транспортним засобом.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Важливість встановлення статусу прокурора у справі (як позивач або як представник позивача) обумовлена різними правилами визначення предметної підсудності.

Частиною третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший субєкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно абзацу другого частини другої статті 60 КАС України, прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві (поданні) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до адміністративного суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Отже, підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. А однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб.

Таким чином, у даній справі позов прокурора до суду є актом реагування на виявлені порушення закону.

Згідно ч.1 ст.195 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

При цьому, з врахуванням фактичних обставин справи, колегія суддів не вбачає підстав для виходу за межі доводів апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) вказав, що що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, повязаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобовязує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обовязок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Згідно ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова суду першої інстанції є законною, доводи, викладені в апеляційні скарзі його висновків не спростовують, при його ухваленні порушень норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції допущено не було, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст.160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Сервіс-1» залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 13 липня 2017 року по справі № 813/60/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя ОСОБА_1 судді ОСОБА_2 ОСОБА_3

Повний текст ухвали складено 19.09.2017.