Постанова № 68944669, 11.09.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

11 вересня 2017 рокум. Ужгород№ 807/3119/14

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаврилка С.Є.

з участю секретаря судового засідання Гулай Я.

за участі сторін:

позивача: не зявився;

представника позивача: не зявився;

представника відповідача: не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Закарпатського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобовязання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідно до статті 160 частини 3 КАС України 11 вересня 2017 року було проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Постанову у повному обсязі було складено 18 вересня 2017 року.

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області, якою, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просив суд: "1.Визнати протиправними дії посадових осіб Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області, щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 року; 2. Зобовязати Відділ Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області постановити наказ, яким нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2014 року, в сумі 5595,50 грн.; 3. Допустити негайне виконання постанови суду в частині стягнення з Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць, а саме в розмірі 4417,74 грн.; 4. Стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 15000 грн.; Судові витрати покласти на відповідача відповідно до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір"".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року його поновлено на посаді начальника Хустського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області. Однак фактично його було поновлено на роботі лише 7 березня 2014 року, а тому відповідно до вимог статті 236 Кодексу законів про працю України (далі по тексту КЗпП України) у звязку із затримкою виконання судового рішення про поновлення на роботі позивач має право на стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання судового рішення про поновлення на роботі, а саме з 29 січня 2014 року по 7 березня 2014 року. Посилаючись на вказані обставини просив стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки виконання судового рішення в розмірі 5595,50 грн. та моральну шкоду в сумі 15000 грн.. Також позивач просив суд допустити до негайного виконання постанову суду в частині стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць в розмірі 4417,74 грн..

Позивач та його представник, в судове засідання не зявився, проте 14 липня 2017 року на адресу суду надійшла заява позивача, відповідно до якої просить розглянути справу за його відсутності та за відсутності його представника. Позовні вимоги підтримує.

У судовий розгляд відповідач не зявився та не забезпечив явку свого представника, хоча судом вживалися заходи щодо виклику відповідача, що передбачені Главою 3 Розділу II КАС України.

Однак на адресу Закарпатського окружного адміністративного суду 07 вересня 2017 року від представника відповідача надійшла заява, у якій зазначено, що відповідач фактично ліквідував свою діяльність 01 вересня 2017 року відповідно до Наказу Державної пенітенціарної служби України №53/ОД-17 від 16 червня 2017 року. Реєстраційні документи знаходяться у відділі державної реєстраційної служби (а.с.а.с. 233-235).

Суд зазначає, що на день розгляду і вирішення справи, відповідач, як орган функціонує та відповідно до інформації, що міститься у ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи - відповідача відсутні.

Суд зазначає, що в матеріалах справи наявні заперечення представника відповідача, відповідно до яких позовні вимоги позивача заперечуються повністю. Відповідач вважає, що його дії при поновленні позивача на раніше займаній посаді не мають протиправних ознак, кадровий працівник відділу діяв виключно в межах закону. Відповідач також заперечує щодо негайного виконання постанови суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку в межах суми за один місяць. Відповідач повністю заперечує факт затримки виконання рішення суду. Враховуючи викладене вважає, що в діях відповідача відсутні порушення чинного законодавства щодо виконання рішення суду про поновлення на раніше займаній посаді ОСОБА_1 таким чином і відсутні підстави для виплати йому вимушеного прогулу за затримку виконання судового рішення. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Відповідно до статті 47 КАС України особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб.

Відповідно до статті 128 частини 4 КАС України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до статті 41 частини 1 КАС України, у звязку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Розгляд даної справи неодноразово відкладався у звязку з існуванням на те обєктивних причин.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

В провадженні Закарпатського окружного адміністративного знаходилася адміністративна справа № 807/2552/13-а за позовною заявою ОСОБА_1 до відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області, якою просив суд визнати наказ від 31 травня 2013 року № 53 о/с (щодо звільнення) незаконним та скасувати, поновити його на раніше займаній посаді з 31 травня 2013 року, зобовязати відповідача видати направлення на проходження військово-лікарської комісії для встановлення його придатності до служби та подальшого звільнення зі служби. В доповнення мотивів звернення до суду зазначив, що під час звільнення відповідачем не було враховано його стан здоровя, працездатність, тривале лікування з 2007 року, внаслідок чого він був позбавлений права на проходження військово-лікарської комісії. Крім того, позивач вказав, що його було звільнення з порушенням тримісячного строку, передбаченого пунктом 68 Положення про проходження служби рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України, в результаті чого не мав можливості відкликати рапорт на звільнення.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року, що ухвалена в адміністративній справі у задоволенні уточнених позовних вимог ОСОБА_1 до відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області про визнання наказу від 31 травня 2013 року № 53 о/с незаконним та його скасування, поновлення його на раніше займаній посаді з 31 травня 2013 року, зобовязання відповідача видати направлення на проходження військово-лікарської комісії для встановлення його придатності до служби та подальшого звільнення зі служби відмовлено (номер рішення у Єдиному Державному реєстрі судових рішень 34048731).

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Скасовано постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2013 року у справі № 807/2552/13-а та прийнято нову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області від 31 травня 2013 року № 53 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Хустського міжрайонного відділу кримінально-виконавчої інспекції відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області з 31 травня 2013 року та поновлено його на вказаній посаді. У задоволенні решти позовних вимог було відмовлено (номер рішення у Єдиному Державному реєстрі судових рішень 37020167).

Як вбачається з постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року, остання була ухвалена у присутності представника відповідача, а саме ОСОБА_2.

Відповідно до статті 254 частини 5 КАС України постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення, а якщо їх було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через пять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Таким чином із врахуванням того, що під час ухвалення 29 січня 2014 року Львівським апеляційним адміністративним судом постанови приймав участь представник відповідача, то у розумінні статті 254 частини 5 КАС України вказана постанова набрала законної сили 29 січня 2014 року, тобто у день її проголошення.

Разом з тим, положеннями статей 14 та 255 КАС України регламентовано, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обовязковими до виконання на всій території України.

Відповідно до статті 257 частини 2 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Статтею 257 частиною 4 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Так, статтею 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-ХІV, у редакції, що була чинною у період січень-березень 2014 року, примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме у примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником це його законодавчо встановлений обовязок. Зокрема, зазначений обовязок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень. При цьому, як розяснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 Постанови від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником або уповноваженим органом про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обовязків.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обовязковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні. Оскільки зазначена норма права в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі відсутність у судовому рішенні вказівки про це не позбавляє рішення його обовязковості з моменту проголошення. Обовязковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (стаття 124 частина 5 Конституції України). Отже, з огляду на принцип загальнообовязковості судових рішень за змістом статей 14, 255 КАС України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обовязковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Отже аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що законодавець передбачає обовязок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обовязок полягає у тому, що у роботодавця обовязок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом (стаття 14 частина 3 КАС України).

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки. Зазначена норма не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку предявлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття "затримка", як "зволікання", "проволока", за змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі необхідно вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обовязковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Враховуючи те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року в частині поновлення позивача на раніше займаній посаді виконана шляхом прийняття наказу лише від 07 березня 2014 року № 18 о/с "Про скасування наказу відділу ДПтС України в Закарпатській області від 31 травня 2013 року № 53о/с", Закарпатський окружний адміністративний суд дійшов висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення. При цьому позивач не обмежений правом звернення до суду в порядку саме позовного провадження.

Аналогічна правова позиція щодо необхідності виплати працівникові середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі висловлена Верховним Судом України у постановах: від 23 червня 2015 року, що ухвалена у справі № 2а-3138/10/0370 та від 01 липня 2015 року, що ухвалена у справі № 6-435цс15. Відповідно до статті 161 частини 2 та статті 2442 частини 1 абзацу 2 КАС України, при виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Судом встановлено, що 04 березня 2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа виданого 24 лютого 2014 року Закарпатським окружним адміністративним судом на виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року. Про результати виконання виконавчого документу зобовязано повідомити до 07 березня 2014 року (а.с. 8).

07 березня 2014 року Відділом Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області видано наказ № 18 о/с про поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді, про що повідомлено відділ примусового виконання рішень (а.с. 6).

Резюмуючи вище вказане суд констатує, що лише після відкриття відповідного виконавчого провадження позивача було поновлено на раніше займаній посаді.

Отже затримка відповідачем виконання рішення суду складає період з 29 січня 2014 року по 07 березня 2014 року .

У звязку з вищенаведеним позивач звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу Державної пенітенціарної служби України було відмовлено (а.с.а.с. 69-72).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року у справі № 807/3119/14 залишено без змін (а.с. 126).

Відмовляючи у адміністративному позові, Закарпатський окружний адміністративний суд у своєму рішенні від 22 січня 2015 року та Львівський апеляційний адміністративний суд у рішенні від 21 липня 2015 року, виходили з того, що затримка виконання рішення суду сталася з вини позивача, оскільки після отримання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року, відповідач неодноразово надсилав позивачу листи з проханням прибути до відділу з метою вирішення питання про поновлення на раніше займаній посаді, однак, позивач не зявлявся.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 - задоволено частково. Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 22 січня 2015 року та Ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2015 року скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду (а.с.а.с.147-149).

Зокрема у вищевказаній ухвалі Вищий адміністративний суд України зазначив, що: "… Враховуючи те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі добровільно виконана Відділом Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області шляхом прийняття наказу лише від 07 березня 2014 року № 18 о/с про поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення… Відтак суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог.".

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обовязковими до виконання на всій території України.

У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки (стаття 236 КЗпП України).

Відтак, роботодавець зобовязаний сплатити незаконно звільненому працівнику як середній заробіток за час вимушеного прогулу, так і середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі, оскільки судове рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня прийняття власником або уповноваженим ним органом відповідного наказу.

Враховуючи те, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі добровільно виконана Відділом Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області шляхом прийняття наказу лише від 07 березня 2014 року № 18 о/с про поновлення ОСОБА_1 на раніше займаній посаді суд приходить до висновку, що позивач має право на отримання виплати йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

Відтак, фактичне виконання роботодавцем судового рішення, яким поновлено трудові правовідносини з позивачем відбулося саме 07 березня 2014 року.

Таким чином, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 29 січня 2014 року по 07 березня 2014 року, що становить 38 робочих днів.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 №100 (далі Порядок № 100), у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п.8 Порядку №100).

Суд погоджується з доводами відповідача стосовно розміру середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, що складає 4395,46 грн. та які містяться у доповненнях до заперечень (а.с.а.с. 179-183).

Відтак позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення з 29 січня 2014 року по 07 березня 2014 року в сумі 4395,46 грн..

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними дії посадових осіб Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області, щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року, то суд зазначає наступне.

Право позивача щодо виплати середнього заробітку за затримку виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року може бути порушене відповідачем, у випадку не виконання даної постанови. Таким чином така вимога позивача є передчасною. А відтак у задоволенні позовної заяви в цій частині слід відмовити.

Щодо вимоги позивача, що стосується відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Заподіяну позивачеві моральну шкоду, позивач повязує із моральними переживаннями та стражданнями, внаслідок чого позивач втратив душевний спокій та здоровий сон. Окрім того постійно перебуває у постійному нервовому стані. Позивач зазначає, що доказом заподіяння відповідачем моральної шкоди є також те, що будь яка ситуація і будь-який спір в тому числі і судовий негативно впливає на його здоровя, оскільки він хворіє та перебуває на обліку з гіпертонічної хворобою третьої ступені за рахунок чого приймає . У звязку з цим позивач визначив розмір моральних страждань у розмірі 15000,00 грн..

Згідно зі статтею 237-1 Кодексу законів про працю України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі статтею 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 21 частиною 4 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю субєкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів субєктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Аналіз припису наведеної норми дає підстави для висновку про те, що адміністративними судами можуть розглядатися вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише субєктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднанні з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень.

Згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" від 31 березня 1995 №4, судам необхідно враховувати, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих звязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. Відповідно до статті 70 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору. Відповідно до статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту завдання позивачу моральної шкоди, а також наявності причинного звязку між шкодою і протиправним рішенням відповідача; крім того, позовна заява не містить обставин, з яких виходив позивач при визначенні розміру заявленої до відшкодування шкоди, та обґрунтованого розрахунку спірної суми.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення моральної шкоди нормативно та документально не підтверджені.

Відповідно до статті 2 частини 3 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено).

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області підлягають частковому задоволенню.

У відповідності до статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Питання щодо негайного виконання постанов врегульовано статтею 256 КАС України. Зокрема у відповідності до статті 256 частини 1 пункту 2 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць. З аналізу вказаних вище норм, суд резюмує, що виплата середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення, зокрема, суду, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника є своєрідною санкцією за таку затримку. А відтак, суд вважає, що вимоги статті 256 КАС України на стягнення такої санкції не розповсюджуються.

Керуючись статтями 160-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву заявою ОСОБА_1 до Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобовязання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Стягнути з Відділу Державної пенітенціарної служби України в Закарпатській області середній заробіток за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2014 року в сумі 4395,46 ( чотири тисячі триста девяносто пять грн. 46 коп.) грн..

У задоволенні позовної заяви у частині решти позовних вимог відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Апеляційна скарга подається через Закарпатський окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням її копії до суду апеляційної інстанції. У випадках, встановлених статтею 167 частиною 4 цього Кодексу десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

СуддяОСОБА_3