Рішення № 68933856, 13.09.2017, Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/2660/17

2/357/1745/17

Категорія 47

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді - Дмитренко А. М. ,

при секретарі - Боженко Т. В.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Білій Церкві залі суду № 1 справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: Публічне акціонерне товариство «Кредобанк», про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, поділ спільного майна, нажитого під час проживання однією сім'єю, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом мотивуючи тим, з травня 2009 року по 08.01.2017 року він проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2, спільних дітей не мають, за час проживання однією сім'єю та ведення спільного господарства ними було придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_4 загальною площею 68,6 кв.м, житловою 42,5 кв.м вартістю 675 000 грн.; нежитлове приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8 вартістю 476 000 грн.; автомобіль марки Mazda CX7, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 297 000 грн.; автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 60 000 грн.; автомобіль марки Renault , 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю 290 000 грн., придбаний за рахунок кредитних коштів, отриманих на підставі кредитного договору № 6842.09.00.2329 від 25.11.2015 року з ПАТ «Кредобанк», залишок по кредиту на 22.02.2017 року становить 145 023 грн.61 коп.; побутова техніка та меблі - холодильник Samsung RL55TTE2C1/BWT, телевізор Samsung LED TV32 (6/100), телевізор Samsung LEDTV 50 (5series), телевізор LG 37LCDTV загальною вартістю 46 000 грн. Угоди про добровільний поділ майна між ними не досягнуто. А тому позивач просив суд визнати за ним право власності на автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 60 000 грн.; на автомобіль марки Renault , 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю 290 000 грн., з врахуванням не виплаченої частки у вартості з залишком по сплаті згідно кредитного договору № 6842.09.00.2329 від 25.11.2015 року та пропорційному зменшенні грошової частки в іншому спільному майні; стягнути з відповідачки на його користь компенсацію в спільно набутому майні згідно наданого розрахунку, що становить 50 % його вартості, а саме 406 512 грн.; визнати за ним право власності на 1/2 частину нежитлового приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8; стягнути на його користь з відповідачки судові витрати по справі.

До початку розгляду справи по суті позивачем було подано заяву про збільшення позовних вимог /а.с.23-24/, в якій він просив суд встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2009 року по 08.01.2017 року його та відповідачки ОСОБА_2; визнати майно, набуте ними під час спільного проживання, їх спільною сумісною власністю, а саме: квартира АДРЕСА_4 загальною площею 68,6 кв.м, житловою 42,5 кв.м, нежитлове приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8, автомобіль марки Mazda CX7, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, автомобіль марки Renault , 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, побутова техніка та меблі - холодильник Samsung RL55TTE2C1/BWT, телевізор Samsung LED TV32 (6/100), телевізор Samsung LEDTV 50 (5series), телевізор LG 37LCDTV; виділити йому автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 , автомобіль марки Renault , 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, з врахуванням не виплаченої частки у вартості з залишком по сплаті згідно кредитного договору № 6842.09.00.2329 від 25.11.2015 року та пропорційному зменшенні грошової частки в іншому спільному майні; виділити йому 1/2 частину нежитлового приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8; стягнути з відповідачки на його користь компенсацію в спільно набутому майні згідно наданого розрахунку, що становить 50 % його вартості, а саме 406 512 грн., та судові витрати по справі.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач, представник відповідача позов не визнали, відповідач звернулася із зустрічною позовною заявою посилаючись на те, що вони з позивачем тільки проживали разом деякий період, але кожний з них мав свій бюджет, спільного господарства вони не вели, щодо квартири АДРЕСА_1, то цю квартиру придбано за її особисті кошти та кошти її батьків, отримані від продажу належної їм квартири АДРЕСА_2, а тому ця квартира є її особистою власністю; нежитлове приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8, яке просить поділити позивач, належить їй на праві приватної власності, оскільки вона придбала це приміщення для ведення її підприємницької діяльності як ФОП і за кошти в розмірі 20 000 доларів США, позичені у ОСОБА_3; щодо автомобіля марки Renault , 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, то його придбав позивач, дозволу на отримання кредиту у неї ніхто не запитував, це питання з нею не погоджувалося, автомобіль є власністю позивача, він ним користується, вона на цей автомобіль ніколи не претендувала; автомобіль марки Mazda CX7 вона купила за свої особисті кошти, а тому автомобіль і було оформлено на неї, частину коштів їй надавав позивач, але як подарунок; до того ж, коли стосунки між ними взагалі припинилися, то позивач вивіз з її магазину товарні цінності приблизно на суму 400 000 грн.; ним було забрано квадроцикл, що купувався для її сина, вартістю 14 000 грн. Відповідач просила суд визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1; нежитлове приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8; автомобіль марки Mazda CX7, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1; стягнути з позивача понесені нею судові витрати.

За ухвалою суду від 02.06.2017 року /а.с.68/ прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічний позов ОСОБА_2.

Відповідач та її представник в судовому засіданні підтримали зустрічний позов, представники позивача ОСОБА_1 зустрічний позов не визнали.

Представник 3-ї особи Публічного акціонерного товариства «Кредобанк» в судове засідання не з'явився, про час розгляду справи повідомлялися належним чином, в матеріалах справи є клопотання щодо її розгляду без участі представника ПАТ «Кредобанк».

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та її представника, покази свідків, оглянувши матеріали справи, суд дійшов висновку, що первісний та зустрічний позови підлягають до задоволення частково з наступних підстав.

Так, по справі встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, з 13.06.1995 року значиться зареєстрованим АДРЕСА_5, що слідує з копії його паспорта /а.с.5-6/; згідно повідомлення Білоцерківського міськрайонного відділу ДРАЦС Головного територіального управління юстиції у Київській області від 17.08.2017 року /а.с.140/ ОСОБА_1 у зареєстрованому шлюбі не перебував.

ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3, з 31.07.1991 року по 19.11.2013 року була зареєстрована АДРЕСА_6, з 22.11.2013 року по 12.03.2014 року - по АДРЕСА_7, з 12.03.2014 року по даний час - АДРЕСА_3; з 06.10.2001 року по 13.07.2005 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4, від цього шлюбу має 15-річного сина, що стверджується копією її паспорта /а.с.7-8/, не заперечується особами, які беруть участь у справі.

Позивач просить суд встановити факт спільного проживання його та відповідачки однією сім'єю без реєстрації шлюбу з травня 2009 року по 08.01.2017 року.

В п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

За ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.256 ЦПК України судом можуть встановлюватися факти проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.

За ст.ст.10,60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана обґрунтувати як свої вимоги, так і свої заперечення, виходячи з принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Згідно з ч.ч. 3,4 ст.60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч.1 ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

В судовому засіданні відповідач та її представник не заперечували тих обставин, що сторони по справі проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з травня 2009 року по вересень 2015 року, а тому відповідно до вищенаведених правових норм ця обставина не підлягає доказуванню.

В обґрунтування позовних вимог щодо спільного проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу до 08.01.2017 року, представники позивача посилалися на покази свідків.

Так, в судовому засіданні були допитані свідки: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 - друзі, куми, знайомі сторін по справі, з якими сторони разом відпочивали, зустрічалися на свята, свідки показали, що сторони разом приходили в гості в грудні 2016 року, на різдво 2017 року, але свідки в період 2015 -по січень 2017 року не відвідували сторони за місцем проживання, не бачили того, чи ведуть сторони в цей час спільне господарство та мають спільний бюджет.

Тобто, покази свідків не є тими доказами, які підтверджують безспірно факт спільного проживання сторін однією сім'єю без шлюбу в період після вересня 2015 року по 08.01.2017 року, а інших доказів щодо цього суду не було надано.

Щодо наданих представниками позивача фотоматеріалів /а.с.106-114/, то на них зафіксовані події з вересня 2012 року по липень 2015 року, та одна фотографія за лютий 2016 року, коли сторони були присутні на святкуванні дня народження двоюрідної сестри відповідачки, що аж ніяк не свідчить про їхнє спільне проживання однією сім'єю.

А тому суд дійшов висновку, що представниками позивача не надано безспірних доказів на обґрунтування позовних вимог щодо спільного проживання сторін однією сім'єю без шлюбу в період після вересня 2015 року по 08.01.2017 року, та вважає за можливе встановити факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу з травня 2009 року по вересень 2015 року, оскільки ці обставини не оспорювали відповідач та її представник.

Щодо правового режиму майна, придбаного в період спільного проживання без реєстрації шлюбу, то в даному випадку підлягають застосуванню положення ст.74 СК України та ст.368 ЦК України.

За ст.74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю , але не перебувають у шлюбі між собою, або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються положення глави 8 цього Кодексу, тобто, положення щодо права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини /навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо/ самостійного заробітку /доходу/.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст.368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст.57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно ст.61 СК України об'єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту.

Як роз'яснено в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюбу, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати /виключені з цивільного обороту/, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки, земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби, грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі, грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

В судовому засіданні встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 29.01.2017 року № 79095254 /а.с.12/, за ОСОБА_2 зареєстровано право власності: на нежитлове приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м, адреса: АДРЕСА_9, дата реєстрації 21.12.2016 року, підстава виникнення права власності: договір про участь у фінансуванні будівництва нежитлового приміщення в торговому ряду, виданий 01.09.2012 року, акт прийому-передачі від 30.10.2016 року; на квартиру АДРЕСА_4 загальною площею 68,6 кв.м, житлова площа 42,5 кв.м, дата реєстрації 03.01.2014 року, підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу від 03.01.2014 року, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Дуб Н.М..

Відповідно до копії довідки Територіального сервісного центру № 3242 Регіонального сервісного центру в Київській області МВС України від 01.03.2017 року /а.с.14/, на ім'я ОСОБА_2 зареєстровано автомобіль ГАЗ 2705 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований 30.08.2013 року на підставі довідки-рахунку ААВ 504628 від 21.08.2013 року; автомобіль марки Mazda CX7, реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрований 31.08.2016 року на підставі договору, укладеного з ТСЦ 3242 № 3242/2016/039610 від 30.08.2013 року.

З матеріалів справи також вбачається, що 25.11.2015 року між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 6842.09.00.2329, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в сумі 325033,22 грн. на строк до 24.11.2019 року для здійснення оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки Renault модель Lodgy 2015 року випуску, укладеного між позичальником та ТОВ «Європа Плюс», що стверджується копією цього кредитного договору /а.с.9-10/.

А відповідно до копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 /а.с.13/, на ім'я ОСОБА_1 25.11.2015 року зареєстровано право власності на транспортний засіб марки Renault модель Lodgy 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3.

Представники позивача просять суд визнати все наведене вище нерухоме та рухоме майно спільною сумісною власністю сторін по справі та поділити його між ними.

Відповідно до ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст.70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За ст.71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до ст.372 ЦК України частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Як вказано в п.22 наведеної вище Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11, вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди-виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

В судовому засіданні за згодою осіб, які беруть участь у справі, було визначено наступну вартість майна: квартира АДРЕСА_4 загальною площею 68,6 кв.м, житловою 42,5 кв.м вартістю 675 000 грн.; нежитлове приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8 вартістю 476 000 грн.; автомобіль марки Mazda CX7, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 297 000 грн.; автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 60 000 грн.; автомобіль марки Renault , 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 вартістю 290 000 грн., побутова техніка- холодильник Samsung RL55TTE2C1/BWT вартістю 20 000 грн., телевізор Samsung LED TV32 (6/100) вартістю 8000 грн., телевізор Samsung LEDTV 50 (5series) вартістю 10 000 грн., телевізор LG 37LCDTV вартістю 8000 грн., загальною вартістю 46 000 грн.

В постановах Верховного Суду України № 6-399цс17 від 05.04.2017 року та № 6-79цс 13 від 02.10.2013 року висловлено правову позицію про те, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими чинниками, як час набуття майна та кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).

Норму статті 60 СК України застосовано правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.

Таким чином, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Також в постанові № 6-135цс13 від 25.12.2013 року Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім'єю, слід установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

За положеннями ст.360-7 ЦПК України такі правові висновки Верховного Суду України є обов'язковими до застосування.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 29.11.2013 року ОСОБА_14, ОСОБА_15 /батьки відповідачки/, ОСОБА_23 продали належну їм на праві спільної часткової власності на підставі свідоцтва про право власності від 03.03.1995 року квартиру АДРЕСА_2, що стверджується копією цього договору /а.с.74-75/.

В матеріалах справи є копія договору про завдаток, який укладено 15.11.2013 року ОСОБА_2 в Агенстві нерухомості «Будинок. Офіс. Квартира», за умовами якого ОСОБА_2 зобов'язується продати квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_17 за 351 750 грн., що еквівалентно 43 000 доларів США не пізніше 30.11.2013 року /а.с.89-92/.

Квартиру АДРЕСА_4, яку позивач вважає спільною сумісною власністю подружжя, було придбано 03.01.2014 року.

Той факт, що у придбання нової квартири було вкладено кошти від продажу квартири, належної відповідачці та її батькам, не оспорювали в судовому засіданні і представники позивача, посилаючись на те, що другу половину коштів для придбання квартири надав ОСОБА_1

Про те, що спірну квартиру було придбано за кошти, одержані від продажу належної відповідачці та її батькам квартири, зазначали в суді також свідки з боку відповідача, вказуючи на те, що ОСОБА_1 вклав у придбання цієї квартири від 8000 до 10000 доларів США, що судом не може прийматися до уваги, оскільки свідкам про це відомо зі слів сторін по справі.

Будь-яких доказів стосовно того, що у придбання спірної квартири було вкладено кошти ОСОБА_1 та в якій сумі, представниками позивача суду не було надано, а сам тільки той факт, що сторони в той час проживали однією сім'єю без шлюбу, виходячи з наведеної вище правової позиції Верховного Суду України, не свідчить про належність цього майна до спільної сумісної власності подружжя.

Крім того, в матеріалах справи є копія договору дарування батьками відповідачки їй грошових коштів в сумі 240 000 грн. від 29.11.2013 року /а.с.93/, оригінал договору оглядався в судовому засіданні.

Допитані в судовому засіданні як свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 показали, що відповідачка -це їхня єдина дочка, а її син -їхній єдиний внук, батько якого помер, а тому вони постійно допомагають дочці та внуку коштами, вони обоє пенсіонери, ОСОБА_14 ще працює, отримує заробітну плату, вони проживають в селі, тримають велике господарство, від якого мають доходи, вони разом з дочкою вирішили придбати більшу квартиру, оскільки внук виріс, продали належну їм квартиру за 43 000 доларів США, кошти від продажу подарували дочці, а нову придбали за 45 000 доларів США, ОСОБА_1 жодних коштів у придбання цієї квартири не вкладав.

Судом приймаються до уваги покази свідків, оскільки вони не суперечать іншим письмовим доказам по справі, крім того, судом враховуються і ті обставини, що спірну квартиру було придбано після продажу належної відповідачці та її батькам квартири, це було єдине житло відповідачки та її сина, тоді як ОСОБА_1 належить на праві власності приватний будинок по вулиці Залізничній, 141 в місті Білій Церкві, чого не заперечували представники позивача, та в якому відповідачка з сином проживали три з половиною місяці до того, поки придбали нову квартиру.

Проаналізувавши всі надані докази в їх сукупності, враховуючи все вищенаведене суд вважає, що спірна квартира не належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а є приватною власністю ОСОБА_2, оскільки придбана за її особисті кошти, а доказів того, що ОСОБА_1 вклав у придбання квартири свої або спільні з ОСОБА_2 кошти, суду надано не було.

Щодо придбання нежитлового приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по АДРЕСА_8 вартістю 476 000 грн., то суд виходить з наступного.

Як вказано вище, право власності на це нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_2 21.12.2016 року на підставі договору про участь у фінансуванні будівництва нежитлового приміщення в торговому ряду, виданий 01.09.2012 року, та на підставі акту прийому-передачі від 30.10.2016 року.

Судом встановлено та вище в рішенні вказано, що в цей період сторони не проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований як ФОП з 23.06.1998 року по даний час, що слідує з довідки ОДПІ /а.с.96/, відповідач ОСОБА_2 зареєстрована як ФОП з 12.09.2016 року, що стверджується випискою з ЄДРПОУ /а.с.77/.

Заперечуючи проти позову, відповідач та її представник посилалися на те, що вказаний магазин було придбано ОСОБА_2 за позичені кошти в сумі 20 000 доларів США у ОСОБА_3, на підтвердження чого було надано копію розписки від 27.10.2016 року /а.с.76/.

Свідок ОСОБА_3 в суді показав, що він працює директором агрофірми, ОСОБА_2 -це його племінниця, він часто позичав гроші як їй, так і ОСОБА_1, в жовтні 2016 року він позичив ОСОБА_2 кошти в сумі 20 000 доларів США для купівлі магазину в місті Узині, про що вона написала йому розписку, коштів ще не повертала.

На обґрунтування позовних вимог представниками позивача надано копію договору про участь у фінансуванні будівництва нежитлового приміщення в торговому ряду в м. Узин по вулиці Першотравневій від 01.09.2012 року, який укладено між ОСОБА_2 /інвестор/ та ФОП ОСОБА_18 /забудовник/, та копію акту прийому-передачі нежитлового приміщення /магазину/ в торговому ряду за адресою: АДРЕСА_10 від 30.10.2016 року /а.с.155-158/.

В матеріалах справи є також копія договору оренди землі № 237 від 10.03.2014 року, який укладено між Узинською міською радою та орендарем ФОП ОСОБА_24, в оренду якій передано земельну ділянку загальною площею 0,0049 га по вулиці Першотравневій /нині -вулиця Соборна/ в місті Узині для будівництва та обслуговування магазину /будівель торгівлі/, на момент укладення договору на земельній ділянці ніякі об'єкти не розташовані /а.с. 149-154/.

З 01.11.2016 року договір оренди на цю ж саму земельну ділянку укладено з ФОП ОСОБА_2, в договорі оренди за № 271 від 01.11.2016 року вказується на те, що на земельній ділянці розташоване нежитлове приміщення /а.с.144-148/.

ОСОБА_2 посилалася на те, що інвестором будівництва була не вона, а ОСОБА_20, у якої вона потім купила приміщення магазину в листопаді 2016 року.

Наведені вище докази підтверджують пояснення відповідачки щодо обставин придбання спірного нежитлового приміщення.

Так, представниками позивача не надано жодних доказів стосовно того, що на виконання умов договору інвестування вносилися якісь кошти ОСОБА_1 або ОСОБА_2 протягом дії цього договору; ними не спростовано в судовому засіданні факт укладення договору позики між ОСОБА_2 та ОСОБА_3; не надано і доказів того, за яку суму коштів було придбано спірне нежитлове приміщення.

Довідка ОДПІ про обсяг виручки ОСОБА_1 як ФОП /а.с.96/ та докази про те, що ОСОБА_2 працювала в МП «Амарант» з 23.07.2012 року на посаді менеджера, з 23.12.2014 року по 26.12.2016 року на посаді директора, засновник підприємства -батько позивача /а.с.97-100/, не свідчать про те, що в придбання спірного нежитлового приміщення вкладено кошти ОСОБА_1 або спільні кошти подружжя, оскільки ОСОБА_2 перебувала офіційно в трудових відносинах з МП «Амарант» та отримувала заробітну плату, про що свідчать надані ОДПІ відомості /а.с.78/.

А щодо доходів ОСОБА_1, то в довідці ОДПІ вказано обсяг виручки, а не його чистий дохід, крім того, навіть свідки з його боку вказували в суді на те, що ОСОБА_1 позичав гроші на закупку товару, на придбання транспортного засобу.

Свідки з боку відповідача ОСОБА_21, ОСОБА_22 показали в суді, що магазином в м. Узині займалася відповідачка, вона його придбала для здійснення нею підприємницької діяльності, навіть свідки з боку позивача вказували на те, що магазином займалася відповідачка, вибирала обладнання для магазину, про той факт, що магазин купив ОСОБА_1, свідкам відомо з його слів, за які кошти, вони про це не знають.

А тому враховуючи все наведене та приймаючи до уваги той факт, що право власності на спірне нежитлове приміщення зареєстровано на ім'я ОСОБА_2 в той час, коли сторони разом не проживали, спільного господарства не вели, суд вважає це приміщення приватною власністю відповідачки ОСОБА_2

Безспірних доказів на спростування висновків суду представниками позивача не надано.

Відповідач в судовому засіданні не заперечувала того факту, що автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн., який зареєстровано на її ім'я в 2013 році, є їхнім з позивачем спільним майном, а тому ця обставина не підлягає доказуванню.

Суд також вважає, що до спільного майна сторін по справі належить також автомобіль марки Mazda CX7, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 297 000 грн.

Так, в судовому засіданні встановлено, що 23.08.2011 року за ОСОБА_2 було зареєстровано автомобіль Nissan Pathfinder 2499 2006 року випуску, знятий з обліку 27.07.2016 року /а.с.101/.

Даний автомобіль придбано за кошти, отримані в кредит згідно договору про надання траншу від 29.07.2011 року, укладеного між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 /а.с.102/, чого не заперечувала відповідач, крім того, відповідач не оспорила того факту, що автомобіль Mazda CX7 було придбано на кошти, одержані від продажу автомобіля Nissan Pathfinder 2499 в той період, коли сторони вже припинили спільне проживання.

Доказів того, що автомобіль Mazda CX7 було придбано за її особисті кошти, відповідачкою та її представником суду не було надано.

Вище в рішенні вказано на те, що автомобіль марки Renault модель Lodgy 2015 року випуску, придбано за кошти, одержані в кредит відповідно до кредитного договору № 6842.09.00.2329, укладеного між ПАТ «Кредобанк» та ОСОБА_1

За ст.65 ЦК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Жодних доказів того, що даний кредитний договір було укладено зі згоди ОСОБА_2 та в інтересах сім'ї, суду не було надано, придбаний на кредитні кошти транспортний засіб зареєстровано на ім'я ОСОБА_1, який ним користується, договір укладено в той період, коли сторони вже разом не проживали.

А тому вказаний транспортний засіб не є спільним майном сторін по справі, він належить на праві власності позивачу, а укладений позивачем кредитний договір не створює обов'язків для ОСОБА_2

Щодо належності до спільного майна побутової техніки: холодильник Samsung RL55TTE2C1/BWT вартістю 20 000 грн., телевізор Samsung LED TV32 (6/100) вартістю 8000 грн., телевізор Samsung LEDTV 50 (5series) вартістю 10 000 грн., телевізор LG 37LCDTV вартістю 8000 грн., загальною вартістю 46 000 грн., то відповідач та її представник не оспорювали вартість цього майна, зазначивши про те, що таке майно взагалі відсутнє, побутова техніка, яка є в квартирі відповідачки, була продана попередніми власниками разом з квартирою, але ця побутова техніка зовсім інших марок.

А жодних доказів щодо придбання сторонами такої побутової техніки, доказів того, коли вона була придбана та де знаходиться на даний час, суду не було надано, а тому позов в цій частині є повністю необґрунтованим.

Отже, проаналізувавши всі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що сторонами за час спільного проживання було придбано майно, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме: автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 60 000 грн. та автомобіль марки Mazda CX7, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 297 000 грн., що зареєстровано на ім'я ОСОБА_2, всього на суму 357 000 грн., а виходячи з рівності часток подружжя, вартість частки кожного становить 178 500 грн.

Як передбачено ч.4 ст.71 СК України, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

А згідно ч.5 цієї статті, присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року за № 11 вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема, неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин 4,5 ст.71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя /одного з них/ до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Верховним Судом України в постанові від 18.01.2017 року № 6-2565цс16 висловлено правову позицію про те, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч.ч. 4, 5 ст. 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

За ст.360-7 ЦПК України така правова позиція є обов'язковою до застосування.

В даному випадку ні позивач, ні відповідач вказаних вище дій не вчинили, від внесення відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відмовилися, хоча судом ставилося на обговорення це питання, автомобіль є річчю неподільною, а тому суд вважає за можливе визнати за сторонами право власності на 1/2 частину вказаних вище транспортних засобів, залишивши їх у спільній частковій власності сторін.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 640 грн. за вимогу немайнового характеру та 4800 грн. залежно від ціни позову за вимоги майнового характеру.

Первісний позов задоволено частково, а саме: встановлено факт спільного проживання сторін однією сім'єю без шлюбу з травня 2009 року по вересень 2015 року, визнано за позивачем право власності на 1/2 частину автомобілів ГАЗ та Mazda CX7, що становить 178 500 грн. від вартості цього майна, ставка судового збору згідно ст.4 Закону України «Про судовий збір» - 1 % ціни позову, тобто, 1785 грн. пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, всього 2 425 грн.

Цю суму коштів суд має стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1

Суд також дійшов до висновку про задоволення частково зустрічного позову та визнає за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на вказану вище в рішенні квартиру АДРЕСА_1 вартістю 675 000 грн. та нежитлове приміщення /магазин/ в місті Узині по вулиці Соборній,6а вартістю 476 000 грн., всього 1 151 000 грн., ставка судового збору -1 % від ціни позову становить 11 510 грн., але згідно ст.4 Закону України «Про судовий збір» максимальна ставка судового збору складає 8000 грн.

Виходячи із загальної вартості майна, на яке претендувала відповідач /+ автомобіль вартістю 297 000 грн./, зустрічний позов було задоволено на 80 %, тоді сума судового збору, яку має сплатити позивач на користь відповідачки складає 6400 грн. /8000 грн. х 80 %/, в даному випадку суд вважає за можливе провести залік суми судового збору -2425 грн., яку має сплачувати на користь ОСОБА_1 -ОСОБА_2, та стягнути на її користь з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 3 975 грн. /6400 грн. -2 425 грн./.

Суд також вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 на користь держави недоплачений нею при подачі зустрічного позову судовий збір в сумі 3200 грн., оскільки нею сплачено 4800 грн., а виходячи з погодженої сторонами вартості майна, ставка судового збору становить 8000 грн.

Керуючись ст. ст. 365, 368, 372 ЦК України, ст.ст. 3, 57, 60, 61, 65, 69, 70, 71 74 СК України, ст.ст.10, 11, 60, 79, 88,209, 212-215, 256 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Встановити факт спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в період з травня 2009 року по вересень 2015 року.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно: автомобіль марки Mazda CX 7, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 вартістю 297 000 грн., автомобіль марки ГАЗ, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_5 вартістю 60 000 грн.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля марки Mazda CX 7, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 та на 1/2 частину автомобіля марки ГАЗ, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_5.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину автомобіля марки Mazda CX 7, 2008 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 та на 1/2 частину автомобіля марки ГАЗ, 2005 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_5.

В решті позову відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_4 вартістю 675 000 грн. та на нежитлове приміщення /магазин/ загальною площею 33,5 кв.м по вулиці Соборній, будинок 6а, приміщення 26 в місті Узині Білоцерківського району Київської області вартістю 476 000 грн.

В решті позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3975 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 3200 грн. судового збору.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Київської області через Білоцерківський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.