Ухвала суду № 68929657, 12.09.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/1088/17 Справа № 199/190/16-к Головуючий у 1 й інстанції - Савченко Є. М. Доповідач - Онушко Н.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Онушко Н.М.

суддів - Кононенко О.М., Коваленка В.Д.,

за участю секретаря - Надтоки Ю.В.,

прокурора Тучі С.А.,

захисника Мороза Є.В.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження № 12015040630002649 за апеляційними скаргами прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1, захисника Мороза Євгена Вікторовича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Амур- Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2017 року, ухвалений стосовно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який народився в м.Дніпрі, проживає та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, згідно ст.89 КК України раніше не судимого,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 187 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2017 року ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України та призначено йому покарання у виді 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в сумі 92 грн.40 коп.

Вирішено долю речових доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що 20.11.2015 року приблизно 02 год. 30-45 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, разом зі своїм знайомим ОСОБА_4, обвинувачений ОСОБА_3 знаходився в автомобілі «Опель» під керуванням водія ОСОБА_5, біля будинку №6 по пров. Л.Мокієвської в м.Дніпро, де побачив раніше йому не знайомих потерпілого ОСОБА_6 і ОСОБА_7, які перебували в стані алкогольного сп'яніння.

В той же день у вказаний час і місці ОСОБА_3 вийшов з автомобіля і діючи умисно, з корисливих мотивів, напав на потерпілого ОСОБА_6 та, застосовуючи насильство, небезпечне для життя і здоров'я потерпілого, своєю рукою наніс останньому не менше двох ударів в область обличчя праворуч та ліворуч, від яких останній впав на землю. В результаті злочинних дій ОСОБА_3 потерпілому ОСОБА_6 спричинені тілесні ушкодження, які за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя, що в момент заподіяння (завдання) чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і котрі без надання медичної допомоги за звичайним своїм перебігом закінчуються чи можуть закінчитися смертю.

Продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір, ОСОБА_3, скориставшись безпорадним станом потерпілого ОСОБА_6, заволодів його майном, а саме мобільним телефоном «Nokia 225 Dual Sim» та навушниками до мобільного телефону, спричинивши останньому матеріальну шкоду в розмірі 1399 грн., після чого з місця вчинення злочину зник, розпорядившись вказаним майном на власний розсуд.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок суду скасувати в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м?якість та ухвалити свій вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_3 за ч.4 ст.187 КК України покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, в іншій частині вирок суду залишити без змін.

На його думку, судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3, крім того, що вчинив особливо тяжкий корисливий злочин, спричинив тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, за час проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження не виявив бажання виправити ситуацію, добровільно не відшкодував завдані збитки, заподіянні потерпілому внаслідок злочину, що обвинувачений ОСОБА_3 не працював, неодружений, дітей немає.

Зазначене у сукупності свідчить про те, що ОСОБА_3 веде соціально девіантний спосіб життя, не має постійного законного джерела доходу, що є причиною вчинення ним злочину проти власності, а також забезпечення власного існування за рахунок протиправного заволодіння чужим майном.

Захисник Мороз Є.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 в апеляційній скарзіпросить вирок суду скасувати та призначити новий розгляд в суді першої інстанції, викликати в судове засідання свідків та дослідити докази.

На його думку, вирок суду є незаконним, оскільки має місце неповнота судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам справи, істотне порушення норм кримінального процесуального закону.

Зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні вироку деякі докази у справі взагалі не дослідив та не проаналізував; деякі оцінив вибірково, не в повному обсязі, без відображення мотивів, а деякі взагалі не зазначив у вироку.

Вказав, що сторона обвинувачення не відкрила стороні захисту об'єкти матеріального світу (які вона вважає «речовими доказами»). В цьому випадку будь-які докази, в тому числі і висновок експерта, який пов'язаний із вказаною річчю та документами, доказами вважатися не можуть, оскільки самі об'єкти, відносно яких проводилось дослідження, не є доказами в розумінні КПК України. Таким чином, якщо стороні провадження не були відкриті самі речі, то на підставі ч.12 ст.290 КПК України відомості, які містяться в протоколах стосовно цих речей, а також і висновок експерта не можуть бути допущені судом як докази, оскільки вони втратили доказове значення (мобільний телефон «Nokia 225 Dual Sim», оригінал коробки з-під мобільного телефону і оригінал фіскального чеку).

Зазначив, що неодноразово під час судового розгляду до суду першої інстанції надавалися клопотання про визнання вказаних доказів недопустимими, але суд першої інстанції без належного обґрунтування відхилив вказані клопотання, що свідчить про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Сторона обвинувачення в порядку, передбаченому ч.3 ст.23 КПК України, не забезпечила присутність свідків обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_7 під час судового розгляду, тим самим сторона захисту не реалізувала своє право на їх допит перед незалежним та неупередженим судом, а тому не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.

На його думку, суд першої інстанції не зазначив та не аргументував у вироку, чому саме одні свідчення він прийняв до уваги і якими обґрунтував своє рішення, а інші ні, тобто не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на висновки суду.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, доводи прокурора, який просив апеляційну скаргу захисника Мороза Є.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, залишити без задоволення, апеляційну скаргу прокурора підтримав та просив задовольнити, доводи захисника Мороза Є.В., перевіривши матеріали кримінального провадження в межах апеляційних скарг, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційних скарг не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, за який його засуджено, при обставинах, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам провадження і ґрунтується на зібраних у кримінальному провадженні і досліджених в судовому засіданні доказах, в тому числі тих, на які посилається захисник обвинуваченого Мороз Є.В. в апеляційній скарзі, не спростовують матеріалів кримінального провадження.

Винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами, показаннями потерпілого та свідків.

Суд дав правильну оцінку доказам і дії обвинуваченого вірно кваліфікував за ч.4 ст.187 КК України.

Прокурор в своїй апеляційній скарзі просить призначити обвинуваченому ОСОБА_3 за ч.4 ст.187 КК України покарання у виді 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, в іншій частині вирок суду залишити без змін.

Колегія суддів вважає, що призначаючи ОСОБА_3 покарання у відповідності з вимогами ст.65 КК України, суд першої інстанції врахував тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України віднесено до категорії особливо тяжких злочинів,дані про особу обвинуваченого, який характеризується посередньо, вину не визнав, у вчиненому не розкаявся, згідно ст.89 КК України не судимий, на обліку у лікаря психіатра не перебуває. До 09.09.2017 року обвинувачений ОСОБА_3 перебував під диспансерно-динамічним наглядом у лікаря-нарколога з метою профілактики з приводу розладів психіки та поведінки внаслідок вживання інших стимуляторів, включно з кофеїном, вживання з шкідливими наслідками, і правильно прийшов до висновку про те, що він повинен відбувати міру покарання у вигляді позбавлення волі, відповідно до вчиненого призначивши йому строк покарання.

Обставини, що пом'якшують покарання, судом не встановлені. Обставини, що обтяжують покарання ОСОБА_3, є вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.

Суд, дотримуючись вимог статей 50, 65 КК України, призначив ОСОБА_3 покарання, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Будь-яких фактичних обставин, які б об'єктивно підтверджували необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_3 більш суворого покарання, прокурором не наведено, а його доводи про те, що обвинувачений не розкаявся, добровільно не відшкодував збитків потерпілому не ґрунтуються на законі.

На думку колегії суддів, доводи захисника Мороза Є.В. в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що судом першої інстанції справу розглянуто неповно, що висновки суду, викладені у судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, що має місце істотне порушення норм кримінального процесуального закону є безпідставними і суперечать доказам, які були досліджені в судовому засіданні та приведені у вироку, яким суд надав належну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги захисника Мороза Є.В. автентичні його позиції в суді першої інстанції та зводяться до незгоди з висновками суду, оскільки вони зроблені не на користь його підзахисного.

Фактично доводи апеляційної скарги захисника є переоцінкою доказів у справі та висновків суду першої інстанції та не містять у собі жодних об'єктивних даних, які б спростовували висновки суду та свідчили про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

При перевірці матеріалів кримінального провадження порушень вимог кримінального процесуального закону, які є безумовною підставою для скасування вироку, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги прокурора Дніпропетровської місцевої прокуратури № 1, захисника Мороза Євгена Вікторовича в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 на вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_3- залишити без задоволення.

Вирок Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 30 березня 2017 року, ухвалений стосовно ОСОБА_3 - залишити без змін.

На підставі ч.5 ст.72 КК України зарахувати обвинуваченому ОСОБА_3 у строк відбування покарання період з 30 березня 2017 року до 20 червня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом трьох місяців з моменту проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той же строк з дня вручення копії судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: