Ухвала суду № 68926449, 14.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду м. Києва в складі:

Головуючого - Семенюк Т.А

Суддів - Саліхова В.В., Прокопчук Н.О.

при секретарі - П'ятничук В.Г.,

розглянувши в судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 004761 від 25 серпня 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 кошти у розмірі 69630 грн. та судові витрати.

Не погодившись з рішенням суду, представник ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, вважаючи, що судом порушено норми матеріального та процесуального права,не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.

Сторони в судове засідання не з'явилися, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе слухати справу у відсутність осіб, які не з'явилися.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що у вересні 2016 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача та стягнення коштів, посилаючись в обґрунтування своїх вимог на те, що 25 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» - укладено договір Фінансового лізингу № 004761 з додатками, відповідно до якого Лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно («Subaru XV 2.0 ZC»), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет Лізингу та сплачувати Лізингові платежі та ніші платежі згідно з умовами договору.

Зазначив, що на сайті «OLX.UA» він знайшов вищевказаний транспортний засіб та зателефонував до продавця, який йому роз'яснив, що такий транспортний засіб є в наявності. Позивач приїхав до офісу компанії і менеджер компанії пояснила, що він повинен спочатку сплатити за транспортний засіб 69630 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача, після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. Того ж дня позивач здійснив платіж у розмірі 69630 грн. на рахунок відповідача.

Зазначив, що при підписанні договору його ввели в оману, не було роз'яснено призначення платежу в сумі 69630 грн., який виявився комісією за організацію, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору, а позивач в свою чергу вважав, що це оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії).

Також зазначає, що в договорі це передбачено, але у позивача не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала його підписати договір швидше.

У зв'язку із викладеним, просив суд визнати недійсним договір фінансового лізингу № 004761 від 25 серпня 2016 року та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на його користь сплачені кошти в розмірі 69630 грн. та судові витрати.

Як вбачається з матеріалів справи, 25 серпня 2016 року між сторонами укладено договір Фінансового лізингу № 004761 з додатками, відповідно до якого Лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно («Subaru XV 2.0 ZC»), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет Лізингу та сплачувати Лізингові платежі та ніші платежі згідно з умовами договору.

Також з матеріалів справи вбачається, що 25 серпня 2016 року ОСОБА_2 здійснив платіж у розмірі 69630 грн. на рахунок ТОВ «Еталон», що підтверджується копією квитанції від 25 серпня 2016 року, але предмет лізингу - автомобіль «Subaru-XV 2.0 ZC» позивачу передано не було.

Додатком № 1 до договору фінансового лізингу сторонами визначено графік сплати першого авансового платежу (вартість предмета лізингу - 696300 грн., відсоток платежів - 50 %, авансовий платіж - 348150 грн., щомісячний платіж - 29012 грн. 50 коп., комісія за організацію (10%) - 69630 грн., комісія за передачу (3%) - 20889 грн.

Також додатком № 2 до договору фінансового лізингу визначено графік сплати другого лізингового платежу (вартість предмета лізингу - 696300 грн., авансовий платіж - 50%, сума лізингу - 348150 грн., викупна вартість - 10445 грн., відсоткова ставка - 12,50%, комісія - 05%, період лізингу (кільк. міс.) - 60, щомісячний платіж - 8746 грн. 30 коп.). При цьому відвантаження автомобіля після оплати (авансовий платіж - 348150 грн., комісія за передачу ПЛ - 20889 грн. (а.с. 18).

Відповідно до ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

За положенням ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частинами 1 та 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 р. № 1023-XII, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні договору лізингу не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги, що договір лізингу не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з ч. 2 ст. 799 ЦК України договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Нікчемний договір не породжує тих прав і обов'язків, настання яких бажали сторони, й визнання такого договору недійсним судом не вимагається.

Правові наслідки недійсності договору передбачені ст. 216 ЦК України.

Положення ст. 216 ЦК України застосовуються також при вирішенні вимог про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину

(постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 січня 2017 р. у справі № 6-648цс16).

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України у справі №6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року, правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-648цс16 від 18 січня 2017 року.

Інші доводи апеляційної скарги також висновків суду не спростовують і не впливають на їх правильність.

Оскільки рішення суду постановлене з дотриманням норм діючого законодавства, висновки суду обґрунтовані, відповідають обставинам справи, колегія суддів не вбачає підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» відхилити.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді