Рішення № 68925217, 14.09.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 466/6554/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Білінська Г.Б.

Провадження № 22-ц/783/3907/17 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

Категорія: 48

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Приколоти Т.І.

суддів Мікуш Ю.Р., Павлишина О.Ф.

з участю секретаря Іванової О.О.,

з участю ОСОБА_2, ОСОБА_3,

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24 квітня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2про поділ майна подружжя,-

в с т а н о в и л а:

21 липня 2007 року ОСОБА_4 звернулась із позовом про поділ спільного майна подружжя - квартири АДРЕСА_1. В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з ОСОБА_2 вона перебувала в шлюбі з 20 червня 2006 року, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 5 листопада 2015 року. У цьому шлюбі сторони придбали однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Кошти на придбання квартири у розмірі 15 000 доларів США, були подаровані її батьками, 5 000 доларів CША подарувала матір чоловіка, решту - 25 000 тисяч доларів США вони отримали в кредит у «Райффайзен Банк Аваль». Вважає, що відповідно до вкладених коштів її частка є більшою. Просить позов задовольнити та визнати за нею право власності на 3/4 частки квартири.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 24 квітня 2017 року позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1, за ОСОБА_2 визнано право власності на 1/3 частку цієї квартири.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_2, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову та визнання за кожним із сторін права власності на ? частку спірної квартири. Зазначає, що сторони є співвласниками цієї квартири відповідно до договору купівлі-продажу. Вказує, що житло було придбане за 46 000 доларів США, з яких 25 000 доларів США надали батьки , а 21 000 доларів США - це кошти брата, який на себе оформляв кредит і його ж виплачував. Вважає, що частки у спільній сумісній власності подружжя є рівними.

В судовому засіданні відповідач та його представник підтримали апеляційну скаргу, просять таку задовольнити.

Позивач, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, просить апеляційну скаргу відхилити, оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу належить задовольнити.

Відповідно до вимог ст.ст. 3, 4 ЦПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

На підставі ст.ст.10-11, 58-61 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень належними та допустимими доказами. Обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Рішення вважається обґрунтованим, якщо воно ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення цим вимогам не відповідає.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Встановлено, що з 20 червня 2006 року по 9 листопада 2015 року сторони перебували у шлюбі. Вони є батьками ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8,ІНФОРМАЦІЯ_2, що стверджується рішенням Шевченківського районного суду м.Львова та свідоцтвами про народження дітей (а.с.5-7).

З витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 23 червня 2006 року вбачається, що на підставі договору купівлі-продажу Р.№ 156 від 31 травня 2010 року на праві спільної сумісної власності за сторонами зареєстрована квартира АДРЕСА_1 (а.с.8). У цій квартирі зареєстровані сторони та їх діти (а.с.11).

Задовольняючи позов з визнанням за позивачем і відповідачем права на 2/3 та 1/3 частку спірної квартири відповідно, суд першої інстанції посилався на ст. 70 СК України та зазначив, що із позивачем проживають і фактично перебувають на її утриманні діти сторін

Однак, відповідач стверджує, що він добровільно надає кошти на утримання дітей, з позовом про стягнення аліментів позивач до нього не зверталася. Ці обставини не заперечує позивач.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. У разі поділу майна подружжя, що є об'єктом права спільної сумісної власності, частки дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором, (ч. 1 ст. 70 СК України).

При укладенні договору купівлі-продажу сторони визнали, що квартира є спільною сумісною власністю, інше договором не передбачено. Докази про наявність домовленості між сторонами щодо відступу від рівності часток у спірній квартирі відсутні.

Відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України за рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею (з ним) проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір одержуваних ними аліментів недостатній для забезпечення їх фізичного, духовного розвитку та лікування. Це положення не можна розуміти таким чином, що саме проживання дітей з одним із подружжя, є підставою для збільшення його частки. Суд може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо цього потребують інтереси виховання та утримання дітей, оскільки обидва з подружжя зобов'язані виховувати і утримувати їх. Якщо ж інтереси дітей можуть бути задоволені без відступу від принципу рівності часток подружжя у їх спільному майні, суд не повинен порушувати цей принцип.

Непроживання позивача і дітей у спірній квартирі не означає, що порушені інтереси дітей, оскільки обоє батьків є співвласниками цієї квартири і при відступі від рівності часток залишаться такими. Докази про існування перешкод для проживання дітей у квартирі відсутні.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що для придбання спірної квартири разом із спільними коштами подружжя використані її особисті кошти, що може бути підставою для відступу від рівності часток співвласників.

Аналізуючи наявні в справі докази в їх сукупності, колегія суддів встановила відсутність підстав для відступу від рівності часток сторін у спірній квартирі. Відтак, за кожним із них належить визнати право на ? частку цієї квартири.

З урахуванням наведеного, позов належить задовольнити частково та визнати за кожним із сторін право власності на ? частку у спірній квартирі. Оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. 303, п.2 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст.316, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м.Львова від 24 квітня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: