Рішення № 68925198, 06.09.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 462/9002/14-ц Головуючий у 1 інстанції: Колодяжний С.Ю.

Провадження № 22-ц/783/2944/17 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я.

Категорія: 19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і Савуляк Р.В.,

при секретарі Фейір К.О.

з участю позивача ОСОБА_3, відповідача ОСОБА_4, представника відповідача ОСОБА_5, представника третьої особи ОСОБА_6

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_7 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_7 про стягнення коштів за договором про надання правової допомоги, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсним та позовом третьої особи із самостійними вимогами щодо предмету спору - ОСОБА_7 до ОСОБА_3 про визнання договору недійсними,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_4, в якому, збільшивши позовні вимоги, просить стягнути з відповідача 165178,20 грн. боргу за договором про надання юридичних послуг № 125/7-2013 від 19.01.2013 року, 144114,40 грн. інфляційних витрат, три відсотки річних від суми боргу, що складає 12598,80 грн., 157742,91 грн. пені, 609,65 грн. витрат на проїзд в судові засідання та 4810 грн. судових витрат. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 19.01.2013 року між нею та відповідачем було укладено договір № 125/7-2013 про надання юридичних послуг у цивільній справі. Відповідно до умов договору вона взяла на себе обов'язок, на платній основі надавати юридичну допомогу та представляти інтереси матері відповідача - ОСОБА_7 в Печерському районному суді м.Києва у цивільній справі №2-3215/12 за її позовом до ОСОБА_8 про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 2/3 частин квартири, а відповідач зобов'язалась оплатити послуги адвоката протягом строку розгляду справи рівними частинами по 4000 грн. на місяць на загальну суму 32500 грн., а за досягнення позитивного рішення по справі (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем) оплатити додаткову винагороду у розмірі 10% від суми, що становить експертну вартість частини квартири АДРЕСА_1, що була предметом спору у суді. Вона свої зобов'язання за договором виконала повністю, Печерським районним судом м. Києва 04.02.2014 року у справі №2-3215/12 ухвалено рішення про задоволення позову ОСОБА_7 Однак, відповідач відмовилась від підписання акту прийому-передачі наданих послуг та категорично відмовилась від сплати 10% від суми, що становить експертну вартість 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 - 165178,20 грн., визначену згідно звіту про оцінку ТзОВ «Альфкта-Івелейшн груп» від 31.10.2013 року. З огляду на зазначене, просить стягнути з відповідача вказану суму боргу за договором. Крім цього, на підставі п.4.7 договору просить стягнути з відповідача пеню за недотримання строків оплати наданих послуг в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення, яка за період з 15.02.2014 року до 30.08.2016 року складає 157742,91 грн. Також позивач, посилаючись на положення ст.625 ЦК України, просить стягнути з відповідача на її користь 144114,40 грн. інфляційних витрат і три відсотки річних від суми боргу, що складає 12598,80 грн.

Не погодившись з зазначеним позовом, відповідач ОСОБА_4 подала зустрічний позов, який в подальшому уточнила і згідно поданої нею заяви про збільшення позовних вимог в порядку ст.31 ЦПК України просить визнати недійсним договір № 125/7-2013 про надання юридичних послуг у цивільній справі, укладений 19.01.2013 року між нею та адвокатом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 В обгрунтування зустрічного позову посилається на те, що позивач при укладенні вказаного договору ввела її в оману щодо істотної умови договору, а саме щодо порядку визначення та сплати вартості юридичних послуг. Вважає, що даний договір вчинений не уповноваженою особою, адвокат ОСОБА_3 домоглася його підписання шляхом обману, ніякої необхідності укладати договір з нею, а не із ОСОБА_7, яка була стороною у цивільній справі №2-3215/12, яка розглядалась Печерським районним судом м.Києва, не було, оскільки вона не є клієнтом за таким договором в розумінні ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Крім того, умови даного договору є несправедливими та порушують її права, а розмір гонорару ОСОБА_3 не відповідає результату її роботи. Зазначає також, що ОСОБА_3 не надала жодних послуг, як адвокат, здійснювала представництво інтересів ОСОБА_7 у цивільній справі №2-3215/12 на підставі довіреності як фізична особа. Спірний договір не спричинив для неї настання реальних правових наслідків, які ним обумовлені, оскільки вона не була стороною у справі, яка розглядалась Печерським районним судом м. Києва.

Третя особа з самостійними вимогами на предмет спору ОСОБА_7 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3, яким просить визнати недійсним договір № 125/7-2013 про надання юридичних послуг у цивільній справі, укладений 19.01.2013 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Заявлений позов обґрунтовує тим, що не уповноважувала свою доньку ОСОБА_4 на укладення даного договору з ОСОБА_3 про надання їй юридичних послуг, такий було укладено без її згоди, вона не знала про зміст цього договору і не бажала його укладення. Зазначає, що оскаржуваний договір був непотрібний, оскільки адвокат ОСОБА_3 представляла в суді її інтереси за довіреністю. Вважає, що даний договір є недійсний, як такий, що не створює реальні правові наслідки для неї.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 01 березня 2017 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором про надання юридичних послуг №125/7-2013 від 19.01.2013 року в розмірі 165178 грн. 20 коп., 144114 грн. 40 коп. інфляційних витрат, 3 % річних від суми боргу в розмірі 12598 грн. 80 коп., 157742 грн. 91 коп. пені, а всього 479634 грн. 31 коп.

Вирішено питання судових витрат.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

В позові ОСОБА_7 відмовлено.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку через своїх представників оскаржили ОСОБА_4 та ОСОБА_7.

ОСОБА_7 вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає договір про надання юридичних послуг №125/7-2013 від 19.01.2013 року незаконним, оскільки ОСОБА_7 мала б бути стороною договору і отримувати юридичні послуги у зв"язку з розглядом справи у Печерському районному суді м. Києва. В апеляційній скарзі просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити та задоволити позов ОСОБА_4.

ОСОБА_4 вважає рішення незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду такими, що не відповідають дійсним обставинам справи. Звертає увагу, що ОСОБА_3 представляла інтереси ОСОБА_7 в Печерському суді м. Києва в справі №2-3215/12 на підставі довіреності-як фізична особа, а не як адвокат. Також звертає увагу, що для підписання оспорюваного договору, ОСОБА_4 повинна була мати необхідний обсяг прав, щодо одноосібного розпорядження майном, яке їй не належить (грошові вклади та частина квартири, яка на момент судового розгляду була власністю ОСОБА_8) ОСОБА_4 не була спадкоємцем. В апеляційній скарзі просить рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити та задоволити позов ОСОБА_4.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_7 підлягають до часткового задоволення виходячи з таких мотивів.

Відповідно до вимог ст.ст.11,59,60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданих відповідно до вимог цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб які беруть участь у справі. При цьому кожна із сторін зобов»язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до вимог ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обргунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку колегія суддів, рішення суду першої інстанції таким вимогам не повністю підповідає.

Судом встановлено, що з вересня 2012 року по 04.02.2014 року у провадженні Печерського районного суду м.Києва знаходилася на розгляді цивільна справа №2-3215/12 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання частково недійсним свідоцтва про визнання заповіту недійсним, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на 2/3 квартири.

Представництво інтересів позивача у даній справі з часу подання позову протягом судового розгляду здійснювала адвокат ОСОБА_3, яка діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_7, посвідченої 20.09.2012 року державним нотаріусом Сьомої Львівської державної нотаріальної контори Гуділіною І.І. та зареєстрованої у реєстрі за №2-443 (т.1 а.с.33). Видача довіреності на ім'я ОСОБА_3 була викликана не лише участю у розгляді цивільної справи, а також необхідністю виконувати дії по прийняттю спадщини ОСОБА_7 в органах, що вчиняють нотаріальні дії, підтвердженням чому є видача саме ОСОБА_3 свідоцтва на ім'я ОСОБА_7 про отримання спадщини після смерті її дядька Голубкова.

Також, 19.01.2013 року між адвокатом ОСОБА_3 та відповідачем у справі - ОСОБА_4 укладено договір № 125/7-2013 про надання юридичних послуг у цивільній справі №2-3215/12 (т.1 а.с. 9-10), відповідно до умов якого ОСОБА_3 прийняла на себе зобов'язання на представництво інтересів матері клієнта ОСОБА_7, яка є позивачем у цивільній справі №2-3215/12, що розглядається у Печерському районному суді міста Києва, надавати на платній основі юридичні послуги, передбачені в п.1.1. договору в обсягах та порядку, передбачених договором, а клієнт ОСОБА_4 зобов'язалася оплатити юридичні послуги, передбачені в п. 1.1 договору, загальна вартість яких, згідно пункту 4.1 договору визначена у розмірі 32500 грн., що на момент укладання вказаного договору становить еквівалент 4000 доларів США, оплата послуг проводиться згідно п.4.2 договору. Згідно п.4.4. договору за досягнення позитивного рішення по справі № 2-3215/12 (визнання права власності на частину квартири, укладення мирової угоди на умовах, що прийняті позивачем) відповідач зобов'язалася оплатити адвокату додаткову винагороду у розмірі 10 % від суми, що становить експертну вартість частини квартири АДРЕСА_1, що є предметом судового розгляду.

Відповідно до п.1.2. договору адвокат надає послуги на платній основі, а клієнт зобов'язується оплатити послуги (п.1.3); сплатити адвокату гонорар за надання юридичної допомоги в порядку та в розмірі, вказаному у договорі (п. 3.1.6).

Сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до прийняття рішення Печерським районним судом м.Києва або достроково припиняється у порядку, передбаченому договором (п.8.1).

Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 04.02.2014 року позов ОСОБА_7 задоволено, в тому числі визнано за нею право власності в порядку спадкування на 2/3 частини квартири АДРЕСА_1.

Згідно квитанції про надходження коштів і виписок по рахунку позивача в ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с. 38-39ж), всього ОСОБА_3 за договором № 125/7-2013 отримано 32740 грн., з яких 32500 грн. на підставі п.4.1 договору, і 240 грн. згідно з п.п. 4.3, 4.5 договору, як компенсація судових витрат.

Пунктом 8.2. договору встановлено, що після виконання умов договору сторони підписують акт передачі-прийому наданих послуг.

Листом від 07.02.2014 року адвокатом ОСОБА_3 було запропоновано ОСОБА_4 оплатити вартість її послуг у вигляді 10 % від суми, що становить експертну вартість 2/3 частини квартири АДРЕСА_1, в семиденний строк та направлено акт прийому-передачі виконаних послуг для підписання. У свої письмовій відмові сплатити додаткову винагороду за договором та підписати акт прийому-передачі наданих послуг ОСОБА_4 зазначила, що вона не вважає рішення Печерського районного суду м.Києва позитивним. На повторні листи ОСОБА_4 також відповіла відмовою (а.с. 40-53).

Відповідно до звіту про оцінку від 31.10.2013 року, проведеного ТзОВ "Альфета-Івелейшн груп", оціночна вартість 2/3 частки жилої трикімнатної квартири АДРЕСА_1 становить 1651782,00 грн. (а.с. 18-37).

Звернення до суду з позовом у даній справі ОСОБА_3 обгрунтовує тим, що відповідно до ст.530 ЦК України з 15.02.2014 у відповідача виникло перед нею зобов'язання за надані послуги за договором № 125/7-2013 від 19.01.2013 року та щодо сплати заборгованості станом на 30.08.2016 року у загальному розмірі 479 634,31 грн., з яких борг за договором складає 165178,20 грн., розмір пені складає 157742,91 грн., розмір інфляції - 144114,40 грн., розмір 3% річних - 12598,80 грн.

ОСОБА_4 не виконала свого зобов'язання за договором щодо сплати 10 % від суми, що становить експертну вартість 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, 165178,20 грн. ОСОБА_3.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_3, суд виходив з тих обставин, що остання вправі вимагати виконання умов договору, сплати боргу в розмірі 165178,200 грн., а також сплати пені, трьох процентів річних та інфляційних витрат, які передбачені нормами ЦК України.

Відмовляючи в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та ОСОБА_7, суд виходив з обставин, що останніми не було надано на виконання вимог ст.ст. 10, 60 ЦПК України належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження вимог про визнання договору недійсним, а наведені мотиви не знайшли свого підтвердження.

З такими висновками в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми боргу за договором про надання юридичних послуг №125/7-2013 від 19.01.2013 року в розмірі 165178,20 грн., 144114,40 грн. інфляційних витрат, 3% річних від суми боргу в розмірі 12598,80 грн. та відмови в задоволенні позовів ОСОБА_4 та ОСОБА_7, колегія суддів повністю погоджується, проте не погоджується з розміром пені в 157742,91 грн., яка присуджена судом з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 з наступних обставин.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст.510 цього ж Кодексу сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст.511 зобов'язання не створює обов'зку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або ) кредитора.

Стаття 636 ЦК України регламентує укладення договору на користь третьої особи. Згідно з ч.ч. 1, 2 цієї статті договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена у договорі. Виконання договору на користь третьої особи може вимагати як особа, яка уклала договір, так і третя особа, на користь якої передбачено виконання, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із суті договору.

Згідно з ч.4 ст.27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до вимог ст.ст. 26, 27 цього Закону адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, який укладається в письмовій формі.

Згідно з положеннями п.4 ч.1 Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Виходячи зі змісту положень ч.3 ст.27 даного Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Укладений 19.01.2013 року сторонами у справі договір за своєю правовою природою є

договором про надання послуг, тому між сторонами виникли правовідносини, правове регулювання яких здійснюється згідно глави 63 ЦК України.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов"язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов"язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов"язання.

Згідно зі ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Закон України "Про адвокатуру" визначає дотримання Правил адвокатської етики як одного з основних зобов'язань адвоката, які він бере на себе, складаючи Присягу адвоката України.

В ст.28 Правил адвокатської етики, затверджених Установчим з'їздом адвокатів України 17.11.2012 року, містяться положення аналогічні тим, що передбачені ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Таким чином, чинне законодавство не містить заборони на визначення розміру плати (гонорару) за надані послуги у вигляді відсотків від досягнутого кінцевого результату - в даному випадку вартості частини квартири, право власності на яку визнано за ОСОБА_7 згідно рішення Печерського районного суду м.Києва від 04.02.2014 року.

Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

Відповідно до наведених положень ст.903 ЦК України плата за договором про надання послуг здійснюється замовником у розмірі, встановленому договором.

Як встановлено, договір укладався за взаємною згодою та вільним волевиявленням сторін, ОСОБА_4, підписуючи його, погодилася з умовами та розміром гонорару адвоката, питання про розірвання договору протягом розгляду справи у Печерському районному суд м.Києва не порушувала та умови не оспорювала, до звернення ОСОБА_3 з позовом договору не оскаржувала.

Посилання на невиконання позивачем умов договору в частині ненадання правової допомоги спростовується матеріалами справи, зокрема, результатом роботи адвоката стало ухвалення судового рішення Печерським районним судом м.Києва на користь ОСОБА_7, цьому передувала підготовка ОСОБА_3 позовної заяви, інших процесуальних документів, її участь в судових засіданнях. Також робота адвоката за умовами договору не обмежувалась лише прийняттям участі в судових засіданнях та виступом у дебатах, що підтверджується також листуванням ОСОБА_3 і ОСОБА_7, що міститься в матеріалах справи, з тексту якого вбачається обсяг доручень, які надавала відповідач адвокату (т.2 а.с.29, 37, 40, 62, 139, 140, 143-146, 147, 148-152, 157-162).

Згідно рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 року №23-рп/2009 висловлена Правова позиція щодо правової допомоги, згідно з якою правова допомога є багатоаспектною і включає, крім інших її видів, також представництво в судах. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. За цим рішенням правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що одним із видів адвокатської діяльності є представництво, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Згідно з п.п. 1, 2 ч.1 ст.26 цього Закону документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути договір про надання правової допомоги, довіреність.

У справі № 2-3215/12 адвокат ОСОБА_3 діяла на підставі довіреності від імені ОСОБА_7 від 20.09.2012 року.

За таких обставин, наявність договору про правову допомогу у матеріалах справи Печерського районного суду м.Києва після його укладання 19.01.2013 року не була необхідною, з огляду на те, що адвокат вже здійснювала представництво інтересів позивача ОСОБА_7 на підставі довіреності від 20.09.2012 року, що не заборонено законом та кореспондується з положеннями ст.ст. 26, 27, 29 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

У період дії Договору саме адвокатом ОСОБА_3 надавалась правова допомога у цивільній справі №2-3215/12 за позовом ОСОБА_7, що підтверджується відповідними матеріалами справи та випливає із Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідачем ОСОБА_4 було здійснено сплату гонорару адвоката ОСОБА_3 за договором від 19.01.2013 року в частині щомісячної оплати послуг адвоката в розмірі 4000 грн. до прийняття остаточного рішення у справі, що суд вважає обставиною, яка підтверджує надання правової допомоги адвокатом ОСОБА_3 на підставі договору від 19.01.2013 року і визнання ОСОБА_4 факту надання такої допомоги, за що цей гонорар сплачено.

Оспорюваний договір укладений ОСОБА_4 на користь третьої особи - її матері ОСОБА_7, за договором зобов'язана сторона (боржник - адвокат ОСОБА_3.) повинна була вчинити дії не на користь другої сторони (відповідача ОСОБА_4.) за договором (кредитора), а на користь третьої особи (ОСОБА_7.), яка не брала участі в укладенні договору.

Згідно тексту договору "адвокат приймає на себе зобов'язання на представництво інтересів ОСОБА_7, адвокат надає на платній основі юридичні послуги у справі".

Найменування ОСОБА_4 в оспорюваному договорі клієнтом є помилковим з огляду на положення п.7 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", в якому визначено, що клієнт - фізична або юридична особа, держава, орган державної влади, орган місцевого самоврядування, в інтересах яких здійснюється адвокатська діяльність. Проте це не змінює суті договору і зобов'язань сторін за договором.

Оскільки ОСОБА_4 не виконала свого зобов'язання за договором щодо сплати 10 % від суми, що становить експертну вартість 2/3 частин квартири АДРЕСА_1, у ОСОБА_3 виникло законне право вимагати виконання такого зобов'язання і сплати боргу в розмірі 165178,20 грн.

Відповідно до змісту ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.

Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи наведене, перебіг періоду прострочення відповідачем зобов'язання за договором від 19.01.2013 року починається з першого дня, за спливом строку, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто 15.02.2014 року.

Відповідно до ч.3 ст.549, ч.2 ст.551 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.7 договору передбачено, що за недотримання строків оплати наданих послуг, визначених у цьому договорі, клієнт сплачує адвокату пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Крім цього, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена ст.625 ЦК України відповідальність застосовується до правовідносин зобов'язального характеру, які виникають з приводу грошових зобов'язань.

За змістом ст.ст. 524, 533-535, 625 ЦК України вбачається, що грошовим є будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Враховуючи, що згідно ч.3 ст.27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права, зобов'язання зі сплати гонорару за договором про правову допомогу є грошовим, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 % річних і інфляційних витрат ґрунтуються на законі.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів перевіривши надані позивачем розрахунки (т.3, а.с. 210-215) прийшов до висновку, що такі є коректними, однак не всі підлягають до задоволення в тому розмірі, якому просить позивач.

Колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що із ОСОБА_4 слід стягнути на користь ОСОБА_3 три проценти річних від простроченої суми, що складає 12598,80 грн., 144114,40 грн. інфляційних витрат.

З розміром пені в сумі 157742,91 грн. колегія суддів не погоджується і вважає, що така пеня підлягає зменшенню до 10000 грн. з наступних обставин.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч.4 ст.10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Право суду вирішувати питання про зменшення розміру пені згідно із ч.3 ст.551 ЦК України підтверджено Правовою позицією Верховного Суду України (справа №6-100цс14).

Як роз'яснено в п.27 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", істотними обставинами в розумінні ч.3 ст.551 ЦК України можна вважати, зокрема, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (наприклад, відсутність негативних наслідків для позивача через прострочення виконання зобов'язання).

Враховуючи суму боргу та суми додаткових стягнень, які виникли в наслідок не виконання основного зобов"язання на суму 165178,20 грн. колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір пені з 157742,91 грн. до 10000 грн., так щоб сума трьох процентів річних, інфляційні та пеня в цілому значно не перевищували суму основного боргу.

Що ж до вимог про визнання договору недійсним, слід зазначити наступне.

За змістом ст.215 ЦК України та згідно з Роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які містяться в абз. 5 п.5 Постанови "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зміст правочину відповідно до частин 1-3, 5 ст.203 ЦК не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як на підставу вимог про визнання договору про надання юридичних послуг від 19.01.2013 року недійсним відповідач та третя особа посилаються на те, що такий суперечить вимогам ч.ч. 1, 5 ст.203 ЦК України, тобто суперечить вимогам законодавства та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Колегія суддів вважає оскаржуваний договір законним, оскільки підписавши такий договір сторони вчинили вільне волевиявлення та досягли згоди щодо умов такого договору, а самі умови договору є такими, що не суперечать чинному законодавству як в момент його підписання так і в момент його оскарження, і не знаходить підстав для визнання його незаконним з підстав визначених ст. 203 ЦК України.

З врахування вищенаведеним колегія суддів вважає рішення суду незаконним лише в частині визначення розміру пені, оскільки таке в цій частині було ухвалене з порушенням норм процесуального права. В решті рішення суду є законним, обгрунтованим та таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального, а висновки суду є таким, що не спростовуються апеляційними скаргами ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_7.

За таких обставин, апеляційні скарги ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_7 підлягають до часткового задоволення, а рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року зміні в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором про надання юридичних послуг №125/7-2013 від 19.01.2013 року пені в розмірі 157742 грн. 91 коп. шляхом її зменшення до 10000 грн.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.3 ч.1 ст.307, ст.ст. 309, 313, ч.2 ст.314, ст. ст.316, 317, 319, 325 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_5, представника ОСОБА_4 та ОСОБА_6, представника ОСОБА_7 - задовольнити частково.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року змінити в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму боргу за договором про надання юридичних послуг №125/7-2013 від 19.01.2013 року пені в розмірі 157742 грн. 91 коп. шляхом її зменшення до 10000 грн.

Викласти абзац перший та другий резолютивної частини рішення Залізничного районного суду міста Львова від 01 березня 2017 року в наступній редакції:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів за договором про надання юридичних послуг № 125/7-2013 від 19.01.2013 року - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) суму боргу за договором про надання юридичних послуг № 125/7-2013 від 19.01.2013 року в розмірі 165178,20 грн., 144114,40 грн. інфляційних витрат, 3 % річних від суми боргу в розмірі 12598,80 грн., 10000 грн. пені, а всього - 331891,40 грн.

В решті рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 березня 2017 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набранням рішення законної сили.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

Р.В. Савуляк