Рішення № 68924367, 14.09.2017, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/2156/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

14 вересня 2017 року м.Львів

Залізничний районний суд м.Львова у складі:

судді Постигач О.Б.

секретаря Ящук К.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради про встановлення факту проживання однією сімєю та визнання права користування квартирою ,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3, треті особи Львівська міська рада, Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради, у якому просить встановити факт його спільного проживання однією сім'єю з мамою ОСОБА_4 з 2013 року по день смерті; визнати за ним право користування квартирою за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 36/6.

Свої позовні вимоги обґрунтував тим, що його мати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 була основним квартиронаймачем квартири за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 36/6. Позивач як її син протягом останніх пяти років проживав постійно у спірній квартирі, здійснював догляд за мамою похилого віку, сплачував комунальні послуги, займався домашнім господарством. Після смерті ОСОБА_4 15.12.2016 р., позивач продовжував проживати у вказаній квартирі та оплачувати комунальні послуги. Відтак, просить позовні вимоги задоволити.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на мотиви, викладені у позовній заяві. Додатково пояснили, що оскільки мама позивача ОСОБА_4, через похилий вік та стан здоровя фактично перебувала у безпорадному стані, останній здійснював повний догляд за нею та забезпечував всім необхідним.

Відповідач в судове засідання не зявився з невідомих суду причин, хоча належним чином повідомлявся про час та місце слухання справи, що стверджується оголошеннями в газеті «Львівська пошта», останнє у № 69 (1979) від 07 вересня 2017 р., заперечень на позовну заяву відповідачем в суд подано не було, а тому оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду справи без його участі, позивача та його представник не заперечує проти заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ст. 169, 224 ЦПК України приходить до переконання про можливість заслухати справу на підставі наявних доказів.

Представники третіх осіб в судове засідання не зявилися, в матеріалах справи міститься клопотання представника Львівської міської ради про розгляд справи у їхню відсутність.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, з'ясувавшидійсні обставини справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистомсвоїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, за правилом ч.1 ст.11 ЦПК України, розглядає цивільні справи за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін, інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.3 ст.10, ч.1ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставусвоїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4ст.60 ЦПК України).

Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у випадку його порушення, невизнання або заперечення, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.

Згідно ст. 156 Житлового кодексу України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ст. 405 ЦК України за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Судом встановлено, що основним квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_4, яка померла 15.12.2016 р. /свідоцтво про смерть серії І-СГ № 456033 /а.с.7/ , що стверджується довідкою з місця проживання про склад сімї і прописки, виданої ЛКП «Граніт» /а.с.9/

Згідно свідоцтва про народження серії IV-ЯР № 233222 батьками ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, були ОСОБА_5 та ОСОБА_4 /а.с.8/

Як вбачається із акту комісії ЛКП «Граніт» від 19.10.2016 р., ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою м. Львів, вул. Залізнична, 36/6 /а.с.10/

До матеріалів справи позивачем долучено квитанції про сплату комунальних послуг за адресою: м. Львів, вул. Залізнична, 36/6, що підтверджує його доводи щодо проживання за вказаною адресою та оплату комунальних послуг /а.с.53-60/

З матеріалів справи вбачається, що у 2013 р. в квартирі АДРЕСА_2 мала місце пожежа, під час якої, як ствердив позивач згоріли документи /а.с. 50,52/

Також, як ствердив позивач та це підтверджується наявними матеріалами справи, позивач не має іншого житла ні на праві власності, ні на праві користування /а.с.33, 44-45/

З пояснень свідка ОСОБА_6, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_3, допитаного в судовому засіданні, позивач останні три роки постійно проживав разом із своєю мамою ОСОБА_4 в квартирі АДРЕСА_2. ОСОБА_4 померла в грудні 2016 року, до смерті матері позивач доглядав за нею. Пояснив, що йому відомо, що інші особи у вказаній квартирі не проживають.

З пояснень свідка ОСОБА_7, допитаного в судовому засіданні, вбачається, що позивач є його батьком, постійно проживає за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, в квартирі його бабці. Вказав, що останні 6 років батько опікувався бабцею та допомагав їй, а останні 4 роки постійно проживає у її квартирі, до смерті бабці здійснював догляд за нею. Вказав, що батько фактично іншого житла немає, оскільки свою частину квартири у м. Львові по вул. Яворницького він відчужив свідку.

Згідно з п. 9постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Отже, у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права й обов'язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім'ї наймача (ч. ч. 1, 2ст. 64 ЖК України).

Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України).

Верховний Суд України під час розгляду цивільної справи № 6-60цс12 сформулював правову позицію від 11.07.2012р., згідно з якою роз'яснив, що під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім'ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Одночасно, в п. 15Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996р. № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»вказано про те, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. При розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, щост. 33 Конституції Українигарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання.

Згідно положеньст. 310 ЦК України,фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Із зазначеного слідує висновок про те, що відсутність реєстрації особи в житловому приміщенні саме-по-собі не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання права користування цим житловим приміщенням, а визначальним в такому випадку є факт проживання цієї особи в цьому приміщенні, характер проживання - як член сім'ї чи як інша особа, порядок вселення, наявність встановленого порядку користування житловим приміщенням, а також тривалість проживання.

Відтак, оцінюючи зібраніпо справідокази вїхсукупності, суд приходить до висновку, що позов в частині визнання права користування квартирою є підставним та підлягає до задоволення, оскільки судом встановлено, що позивач вселився у спірну квартиру правомірно у встановленому законом порядку як член сім'ї своєї матері, заперечень проти його вселення, проживанння чи користування крватирою зі сторони відповідача та третіх осіб не було, сплачував житлово-комунальні послуги, заборгованість відсутня.

Що стосується вимоги про встановлення фактц спільного проживання рднією сімєю позивача та його матері ОСОБА_8 з 2013 року по день смерті останньої, тотака не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Згідно ст. 256 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

З досліджених судом доказів вбачається, що позивач дійсно проживав разом із своєю мамою в квартирі АДРЕСА_3, однак акт комісії ЛКП «Граніт» від 19.10.2016 р. не вказує на рік, з якого позивач почав постійно проживати у даній квартирі, долучені до матеріалів справи квитанції про оплату комунальних послуг датовані 2016-2017 р., а тому суд приходить до переконання, що позивачем недоведено факту проживання у спірній квартирі саме з 2013 р.,

Виходячи з наведенного, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 224- 226 ЦПК України, ст. 405 ЦК України, 156 Житлового кодексу України, суд, -

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право користування квартирою №6 в будинку №36 по вул. Залізничній у м. Львові.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 320 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії вказаного рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Залізничний районний суд м.Львова шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Постигач О.Б.