Ухвала суду № 68922980, 11.09.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/5164/15-ц

У Х В А Л А

Іменем України

11 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої - судді Кожух О.А.,

суддів - Бисаги Т.Ю., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря - Сочка І.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 грудня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08.05.2012 в справі № 712/3848/12 визнано незаконним та скасовано наказ Міністра культури України про звільнення позивача; поновлено ОСОБА_2 на попередній роботі на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України днем 27.01.2012; стягнуто з відповідача на користь позивача 35884 грн. 96 коп. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 25000 грн. моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2012 указане рішення у частині поновлення ОСОБА_2 на роботі залишено без змін, а змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди. Стягнуто з Міністерства культури України на користь ОСОБА_2 29135,62 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27.01.2012 року по 08.05.2012 року. Стягнуто з Міністерства культури України на користь ОСОБА_2 10000 грн. у відшкодування моральної шкоди.

Однак Міністерство культури України таке рішення тривалий час не виконувало, та поновило ОСОБА_2 на роботі лише через два роки - 02.10.2014.

Позивач зазначав, що численними судовими рішеннями Ужгородського міськрайонного суду та апеляційного суду Закарпатської області встановлено факти неправомірних дій та бездіяльності державних виконавців відділу примусового виконання рішень ДВС України і те, що ними не були вчинені належні дії по виконанню судового рішення про поновлення ОСОБА_2 на роботі.

За клопотанням представника позивача ОСОБА_3 відповідача у справі - відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України - замінено на відповідача Міністерство юстиції України, відповідно до ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 23.06.2015 (а.с.177-178 т. 1).

З урахуванням уточнень, позивач остаточно просив: - визнати бездіяльність Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 по 07.10.2014 щодо непоновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України протиправною та стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. завдану протиправною бездіяльністю; визнати бездіяльність Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 07.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України дискримінацією та стягнути з Міністерства культури України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 100000 грн. завдану дискримінацією; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з рахунків Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 285504 грн., завдану незаконною бездіяльністю, незаконними рішеннями державних виконавців відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України. Такий розмір було визначено позивачем виходячи з неотриманої заробітної плати на посаді керівника Національного музею народної архітектури та побуту України за період з 18.05.2012 по 01.10.2014.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 06.05.2016, відповідно до заяви представника позивача ОСОБА_3, позовну заяву в частині позовних вимог щодо визнання бездіяльності Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 07.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України дискримінацією та стягнення з Міністерства культури України на користь ОСОБА_2 моральної шкоду в розмірі 100000 грн. завданої дискримінацією та стягнення з Міністерства культури України на користь ОСОБА_2 моральної шкоду в розмірі 100000 грн. завданої протиправною бездіяльністю - залишено без розгляду (а.с.97-98 т. 2).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 20.12.2016 закрито провадження у даній цивільній справі - у частині вимог про визнання протиправною бездіяльності Міністерства культури України протягом періоду з 10.05.2012 року по 07.10.2014 року щодо непоновлення ОСОБА_2 на роботі на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України (а.с.155-156 т. 2).

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 21.12.2016, позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 25000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На це рішення подали апеляційні скарги Державна казначейська служба України та Міністерство юстиції України. Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просять оскаржуване рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що такі задоволенню не підлягають наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керуючись принципом диспозитивності, відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції не роблячи висновків щодо неоскарженої частини судового рішення.

Таким чином, апеляційний суд перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України у частині задоволених вимог про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в розмірі 25 000 грн.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 08.05.2012 у справі № 712/3848/12 позивача ОСОБА_2 було поновлено на посаді директора Національного музею народної архітектури та побуту України днем 27.01.2012 року (а.с. 18-23, т. 1).

08.05.2012 Ужгородським міськрайонним судом було видано виконавчий лист у справі № 712/3848/12 в частині негайного виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на роботі (а.с. 24, т. 1).

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 16.11.2012 рішення Ужгородського міськрайонного суду від 08.05.2012 року в частині поновлення позивача на роботі залишено без змін (а.с. 25-29, т. 1).

18.05.2012 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Гречухом О.Я. винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08.05.2012 року (а.с. 30, 31, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15.11.2012 (а.с. 92-93, т. 1), залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 23.01.2013 (а.с. 89-91, т. 1) постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень ДВС України Гречух О.Я. про відмову у відкритті виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа від 08.05.2012 - скасовано.

05.06.2013 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Семко Б.О. було відкрито виконавче провадження № 38291176 за виконавчим листом від 03.12.2012 № 712/3848/2012, виправленим згідно ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 18.02.2013 (а.с. 32, 33, т. 1).

26.12.2013 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Семком Б.О. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 38291176 (а.с. 34, 35, т. 1).

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду 27.01.2014 постанову державного виконавця від 26.12.2013 визнано неправомірною та скасовано, зобов'язано державного виконавця поновити виконавче провадження з виконання виконавчого листа від 03.12.2012 № 712/3848/2012 (а.с. 85-88, т. 1).

Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 26.03.2014 визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця при здійсненні виконавчого провадження № 38291176, в решті ухвалу Ужгородського міськрайонного суду 27.01.2014 залишено без змін (а.с. 94-103, т. 1).

В подальшому рядом ухвал Ужгородського міськрайонного суду та апеляційного суду Закарпатської області визнавались неправомірними бездіяльність та рішення старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчука Т.В. у виконавчому провадженні № 382911766 - ухвала Ужгородського міськрайонного суду 23.09.2014 та ухвала апеляційного Ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 19.11.2014 (а.с. 73-78, т. 1); - ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 01.09.2014 та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2015 (а.с. 69-72, т. 1); - ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 01.09.2014 та ухвал апеляційного суду Закарпатської області від 10.10.2014 (а.с. 63-68, т. 1); - ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 05.09.2014 (а.с. 58-62, т. 1) та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 12.05.2015 (а.с. 132-139, т. 1); - ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 05.09.2014 та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 21.01.2015 (а.с. 54-57, т. 1); - ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 22.09.2014 (а.с. 46-49, т. 1); - ухвала Ужгородського міськрайонного суду від 03.03.2015 (а.с. 50-53, т. 1) та ухвала апеляційного суду Закарпатської області від 12.05.2015 (а.с. 228-232, т. 1).

25.09.2014 державний виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Артемчук Т.В. винесено постанову про накладення штрафу на Міністерство культури України у виконавчому провадженні № 38291176 (а.с. 43, 44, т. 1).

Наказом Міністерства культури України від 02.10.2014 № 659/0/17-14 «Про поновлення на роботі ОСОБА_2» позивача поновлено на посаді генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України (а.с. 208, т. 1).

20.10.2014 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень ДВС України Артемчук Т.В. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 38291176 (а.с. 39-42, т. 1).

Відповідно до ст. 124 Конституції України (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 56 Конституції України закріплено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, спрямоване на виконання рішення, яким захищено права особи. Одним із принципів виконавчого провадження є, зокрема, своєчасність такого виконання, що повністю узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Рядом судових рішень Ужгородського міськрайонного суду та апеляційного суду Закарпатської області встановлено факти неправомірної бездіяльності державних виконавців відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України, те, що ними не було вчинено належних дій по виконанню судового рішення про поновлення позивача на роботі, та у зв'язку з цим рішення суду не виконувалося понад двох років.

Згідно ч. 4 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 11.09.2013 (справа №6-48цс13) при відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: стаття 56 Конституції України, статті 23, 1167, 1173 ЦК України та статті 11 Закону України від 24.03.199 № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу».

Частинами 1,3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на час виникнення правовідносин) було передбачено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії; шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом, за рахунок держави.

Факт неправомірності (незаконності) дій (бездіяльності) державного виконавця, що призвели до завдання шкоди, повинен бути встановлений у передбаченому законом порядку (ухвалою, рішенням, постановою, вироком суду).

Загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами врегульовані ст. ст. 1167 ч.2, 1173, 1174 цього ЦК України.

Відповідно до цих норм обов'язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову/службову особу органу державної влади (чи орган державної, влади яким завдано шкоду), а на державу Україна.

У відповідності до Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №460/2011, Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 5 пункту 4 цього Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року N 845 (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 3 Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Таким чином, відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, здійснюється державою Україна за рахунок державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України коштів з рахунку державного бюджету.

Правова позиція щодо необхідності у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами - притягати як відповідача відповідний орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів - викладена у постанові Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі за N 6-3014цс16.

Відтак доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України про те, що цей орган є неналежним відповідачем, оскільки не заподіював шкоди позивачу - до уваги взятим бути не може.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Отже, моральна шкода - це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Згідно роз'яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У судової колегії не викликає сумніву твердження позивача, що внаслідок неправомірної бездіяльності та рішень державних виконавців він зазнав душевних страждань. Ці страждання були викликані саме внаслідок протиправності дій та бездіяльності державних виконавців, що змушувало позивача неодноразово звертатись до суду для поновлення своїх прав, і протиправність бездіяльності та рішень державних виконавців було неодноразово встановлено судовими рішеннями. Такі бездіяльність та дії державних виконавців призвели до заподіяння моральної шкоди позивачу, яка полягає у порушенні його нормальних життєвих зв'язків, що потягло за собою додаткові зусилля для їх відновлення.

Зважаючи на характер та обсяг душевних та психічних страждань, яких зазнав позивач внаслідок невиконання рішення суду про поновлення на роботі через протиправну бездіяльність та рішення державних виконавців - право позивача було поновлено лише 02.10.2014, тобто його було поновлено на роботі майже через два з половиною роки після ухвалення рішення, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, судова колегія погоджується із сумою, визначеною судом першої інстанції для відшкодування позивачу спричиненої йому моральної шкоди - 25000 грн.

Твердження Міністерства юстиції України в апеляційній скарзі про те, що цей орган є неналежним відповідачем є необґрунтованим, виходячи з наступного.

Міністерство юстиції України є правонаступником Державної виконавчої служби у відповідності до постанови КМУ від 21.01.2015 № 17 «Питання оптимізації діяльності центральних органів виконавчої влади системи юстиції».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», чинного на час ухвалення оскаржуваного рішення (набрав чинності 05.10.2016), систему органів примусового виконання рішень становлять Міністерство юстиції України та органи державної виконавчої служби, утворені Міністерством юстиції України в установленому законодавством порядку.

Отже, у зв'язку з ліквідацією Державної виконавчої служби України, до якої входив відділ примусового виконання рішень, правонаступником відповідача у справі є Міністерство юстиції України.

Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для скасування рішення як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене та на підставі ст. 308 ЦПК України апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України слід відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст. 304, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п. 1 ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги Державної казначейської служби України та Міністерства юстиції України - відхилити.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 21 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, однак протягом двадцяти днів може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча:

Судді: