Рішення № 68917187, 14.09.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 9/61/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2017 Справа № 908/1628/17

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Югсталь (69005, місто Запоріжжя, вул. Гребельна, 5)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Земіт (69008, місто Запоріжжя, вул. Каліброва, 15)

про стягнення суми 36527,32 грн.

Суддя Боєва О.С.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність № 27-юр від 22.11.2016р.;

від відповідача: не зявився;

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Югсталь звернулось в господарський суд Запорізької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Земіт грошових коштів в розмірі 44527,32 грн., з яких: 31639,50 грн. заборгованість за поставлений товар, 4262,98 грн. пеня, 6110,13 грн. 30% річних, 2514,71 грн. інфляційні втрати.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 11.08.2017р. позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1628/17, справі присвоєно номер провадження № 9/61/17, судове засідання призначено на 29.08.2017р. Ухвалою господарського суду Запорізької області від 29.08.2017р. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.09.2017р.

Справу розглянуто 14.09.2017р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

За письмовим клопотанням представника позивача фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.

29.08.2017р. від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач вказує на часткову оплату відповідачем основного боргу в розмірі 8000,00 грн., у звязку з чим, просить стягнути з відповідача суму 23639,50 грн. заборгованості за поставлений товар, суму 4262,98 грн. пені, суму 6110,13 грн. - 30% річних та суму 2514,71 грн. інфляційних втрат.

Заява позивача про зменшення розміру позовних вимог не суперечать приписам статті 22 ГПК України та прийнята судом до розгляду.

За таких обставин, предметом спору у справі № 908/1628/17 є позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Земіт грошових коштів в розмірі 36527,32 грн., з яких: 23639,50 грн. заборгованість за поставлений товар, 4262,98 грн. пеня, 6110,13 грн. 30% річних, 2514,71 грн. інфляційні втрати.

Представник позивача у судовому засіданні в повному обсязі підтримав доводи, викладені у позові, з урахуванням поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог. В обґрунтування позовних вимог посилається на приписи ст. ст. 525, 526, 530, 611, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України та умови укладеного між сторонами договору поставки № 3/2511 від 25.11.2016р. Вказує, що позивачем зобовязання за Договором щодо поставки відповідачу передбаченої договором продукції виконано в повному обсязі, здійснено поставку ОСОБА_2 згідно видаткової накладної РНХ-2811/2 від 28.11.2016 р. (рахунок-фактура № СФ-0006881 від 25.11.2016 р.) на суму 31639,50 грн. В свою чергу, відповідачем зобовязання по оплаті товару не виконано, станом на 08.08.2017 р. заборгованість відповідача за поставлений товар становить суму в розмірі 31639,50 грн. За доводами позивача, неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобовязань за договором є підставою для покладення на останнього додаткової відповідальності у вигляді передбачених Законом та Договором пені, річних та інфляційних витрат.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судові засідання за викликом двічі не зявився, правом надати відзив на позов не скористався. Про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином у встановленому законом порядку.

Згідно п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали господарського суду від 11.08.2017р. про порушення провадження у справі та від 29.08.2017р. про відкладення розгляду справи на 14.09.2017р. було направлено відповідачу на адресу, зазначену у позовній заяві, а саме: 69008, м. Запоріжжя, вул. Каліброва, буд. 15.

Згідно наявного у матеріалах справи поштового повідомлення про вручення, ухвалу про порушення провадження у справі було отримано повноважним представником відповідача 22.08.2017р. і у нього було достатньо часу для надання письмового відзиву на позов (в разі наявності). Проте, жодних заперечень на позов відповідач не надав, уповноваженого належним чином представника у судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте відповідач не скористався своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обовязком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

25.11.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю Югсталь (Продавцем, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю Земіт (Покупцем, відповідачем у справі) було укладено Договір поставки № 3/2511 (надалі Договір), відповідно до умов якого Продавець зобовязався передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язався прийняти та оплатити на умовах і в порядку, визначеному цим договором ОСОБА_2 (п. 1.1 Договору).

Згідно із п. 1.2 Договору ОСОБА_2 поставляється партіями. Асортимент, кількість, ціна, терміни поставки визначаються у видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невідємною частиною цього договору.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що Покупець сплачує вартість ОСОБА_2 на наступних умовах: 100% передоплати, якщо інше не буде обумовлено у відповідних специфікаціях до цього договору.

Орієнтовна сума цього договору на момент його укладення становить 2000000,00 грн., у тому числі ПДВ 333333,33 грн. Остаточна вартість цього договору визначається як загальна вартість ОСОБА_2, поставленого на підставі цього договору (п. 2.3 Договору).

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі порушення термінів оплати ОСОБА_2 більше, ніж передбачено цим договором, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості вчасно не оплаченого ОСОБА_2, за кожен день прострочення. Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, Покупець сплачує Продавцю 30% річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 9.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2016 р., але в жодному разі до повного виконання сторонами своїх зобовязань за цим договором. У разі, якщо за 10 днів до дати закінчення терміну дії договору жодна із сторін не направила у письмовій формі повідомлення про розірвання договору, цей договір вважається продовженим на наступний календарний рік на умовах, які діяли станом на дату закінчення терміну дії договору.

Сторонами погоджена та підписана Специфікація № 1 до Договору, якою визначено перелік товару, його найменування, кількість, ціна та загальна вартість.

Пунктом 2 Специфікації визначено, що строк оплати ОСОБА_2 за цією Специфікацією становить: 100% вартості товару - до 17.12.2016 р.

Як встановлено судом, на виконання умов Договору, 28.11.2016р. позивачем було поставлено відповідачу ОСОБА_2 на суму 31639,50 грн., що підтверджується видатковою накладною № РНХ-2811/2 (арк. справи 10).

ОСОБА_2 отримано представником відповідача за Довіреністю № 14, строк дії якої встановлено до 04.12.2016 р. (виданої на імя ОСОБА_3М.).

На оплату поставлено ОСОБА_2, позивачем відповідачу було виставлено Рахунок-фактуру № СФ-0006881 від 25.11.2016 р. на суму 31639,50 грн.

За отриманий ОСОБА_2 відповідач у повному обсязі та у визначений строк не розрахувався, сплативши 09.08.2017 р. суму 8000,00 грн. заборгованості, що підтверджується банківською випискою по рахунку від 09.08.2017 р.

Як вказує позивач, заборгованість відповідача перед позивачем за Договором, станом на момент розгляду справи становить 23639,50 грн.

Позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Земіт грошових коштів в розмірі 36527,32 грн., з яких: 23639,50 грн. заборгованість за поставлений товар, 4262,98 грн. пеня, 6110,13 грн. 30% річних, 2514,71 грн. інфляційні втрати, стали предметом судового розгляду у даній справі.

Проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню на наступних підставах.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини... Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Аналогічні положення містить ст. 174 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містить ст. 193 Господарського кодексу України.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджено матеріалами справи, правовідносини між позивачем та відповідачем у спірний період врегульовані укладеним між ними Договором поставки № 3/2511 від 25.11.2016 р., за умовами якого позивач зобовязався поставити у власність відповідача обумовлений договором товар, а відповідач прийняти та сплатити його вартість.

Факт поставки, кількість та вартість переданого за Договором ОСОБА_2 на суму 31639,50 грн. підтверджується долученою до матеріалів справи належним чином засвідченою копією видаткової накладної № РНХ-2811/2 від 28.11.2016р. ОСОБА_2 отримано уповноваженою особою відповідача.

Згідно з приписами п. 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому, пунктом 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За умовами пункту 2 узгодженої сторонами Специфікації до Договору, строк оплати ОСОБА_2 до 17.12.2016 р. Проте, відповідач свої зобовязання щодо оплати повної вартості отриманого товару, всупереч умов Договору та вимог закону, належним чином не виконав.

Як встановлено судом, враховуючи часткову оплату вартості товару 09.08.2017р. в сумі 8000,00 грн., заборгованість відповідача перед позивачем за спірний період станом на момент розгляду справи складає 23639,50 грн.

Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобовязання, та факт несплати відповідачем у визначений зобовязанням термін вартості отриманого товару суд вважає доведеним. Доказів погашення суми боргу відповідачем суду не надано.

Слід зазначити, що після отримання ухвали суду про порушення провадження у даній справі у відповідача було достатньо часу для надання письмових пояснень або доказів належного виконання умов Договору, жодних заперечень щодо наявності та розміру заборгованості за Договором відповідачем не надано.

Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином, суд вважає позовну вимогу позивача про стягнення з відповідача суми 23639,50 грн. основного боргу за договором обґрунтованою, підтвердженою матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Крім вищезазначеної вимоги про стягнення основного боргу, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача суми 4262,98 грн. пені, суми 6110,13 грн. - 30% річних та суми 2514,71 грн. інфляційних втрат.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

На особу, яка допустила неналежне виконання зобовязання, покладаються додаткові юридичні обов'язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Відповідно до положень ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено: у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, частиною 6 статті 231 ГК України визначено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Аналогічні положення містяться в ст.ст. 549-551, 611 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» (далі Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

При цьому, статтею 3 вищезгаданого Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В свою чергу, п. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Вирішуючи спір, суд бере до уваги наведені вище приписи законодавства, представлені докази, а також розяснення, викладені у п. 1.12 Пленуму Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», відповідно до якого з огляду на вимоги ч.1 ст. 47 і ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В якості підстави для стягнення з відповідача суми 4262,98 грн. пені позивач посилається на п. 7.2 Договору, яким сторони передбачили, що у разі порушення термінів оплати ОСОБА_2 більше, ніж передбачено цим договором, Покупець сплачує Продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості вчасно не оплаченого ОСОБА_2, за кожен день прострочення.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство наданий позивачем розрахунок пені, за заявлений позивачем період, суд встановив, що розрахунок здійснений вірно. Отже позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 4262,98 грн. пені підлягають задоволенню.

Щодо сум 3% річних та втрат від інфляції суду зазначає наступне.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому суд зазначає, що у відповідності до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення зобовязань, зобовязання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Кредитор вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобовязання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Тобто, стаття 625 ЦК України, між іншим, надає можливість кредитору боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, встановити інший ніж 3% річних розмір процентів за користування чужими грошовими коштами, який і було визначено сторонами у пункті 7.2 Договору поставки в розмірі 30% річних від простроченої суми грошового зобовязання.

Перевіривши за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи Законодавство наданий позивачем розрахунок 30 % річних, суд встановив, що розрахунок здійснений вірно. Отже позовні вимоги про стягнення з відповідача суми 6110,13 грн. -30% річних підлягають задоволенню.

Відносно вимоги про стягнення інфляційних витрат, судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних втрат зазначається загальний період нарахування з 17.12.2016р. по 08.08.2017р.

Відповідно до п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Відповідно ж до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р. при визначенні індекса інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місць.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначено період нарахування інфляційних втрат. Так, вірним періодом нарахування є: січень 2017р. - липень 2017р. При цьому, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню у заявленому розмірі - 2514,71 грн., оскільки, виходячи з приписів Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14, суд, перевіряючи розрахунок та визначаючи розмір відповідних нарахувань, не має права виходити за межі зазначеного позивачем максимального розміру відповідного нарахування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Статтями 4-2, 4-3 ГПК України встановлено, що господарський судовий процес здійснюється на засадах змагальності та рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. При цьому, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони, покладання на них відповідальності за доведеність їхніх вимог чи заперечень; вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав. Статтею 22 ГПК України встановлено загальний обовязок сторін добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, вживати заходів до всебічного, повного та обєктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст. 33 ГПК України, не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобовязань за договором щодо сплати повної вартості отриманого товару.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Земіт (69008, місто Запоріжжя, вул. Каліброва, 15, код ЄДРПОУ 39341411) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Югсталь (69005, місто Запоріжжя, вул. Гребельна, 5, код ЄДРПОУ 37941143) суму 23639 (двадцять три тисячі шістсот тридцять девять) грн. 50 коп. основного боргу, суму 4262 (чотири тисячі двісті шістдесят дві) грн. 98 коп. пені, суму 6110 (шість тисяч сто десять) грн. 13 коп. 30% річних, суму 2514 (дві тисячі пятсот чотирнадцять) грн. 71 коп. інфляційних втрат та суму 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Боєва

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 18 вересня 2017 р.