Рішення № 68917156, 11.09.2017, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "11" вересня 2017 р. Справа № 906/498/17

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Кудряшової Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 26.10.2017;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність від 22.05.2015.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут"

до Управління освіти Житомирської міської ради

про стягнення 98196,49 грн.

Спір розглянуто в більш тривалий термін, ніж передбачено ч. 1 ст. 69 ГПК України.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 20769,74 грн. 3% річних та 77426,75 грн. інфляційних.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі, з підстав викладених у позовній заяві та поясненнях по справі.

Представник відповідача підтримав доводи наведені у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 25.08.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Житомиргаз збут" (постачальник/позивач), Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Житомиргаз" (далі - ПАТ "Житомиргаз", за договором - газорозподільне/газотранспортне підприємство) та Управлінням освіти Житомирської міської ради (споживач/відповідач) укладено договір № 2015/ТП-БО-700072 на постачання природного газу за регульованим тарифом, згідно якого передбачено, що постачальник постачає природний газ споживачеві в обсягах і порядку, передбачених договором для забезпечення потреб споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість газу і наданих послуг у розмірах, строках, порядку та на умовах, передбачених договором (п.п. 1.1 договору) (а.с. 12-14).

Відповідно до п.п. 4.6 договору сторони погодили, що оплата вартості послуг з постачання газу здійснюється споживачем на умовах щомісячної 100% попередньої оплати договірного обсягу постачання газу, визначеного в додатку 3 до договору, не пізніше ніж за три робочих дні до початку розрахункового періоду, крім оплати вартості послуг з постачання суб'єктами господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (виходячи з обсягу природного газу, що використовується для виробництва та надання населенню послуг з опалення та гарячого водопостачання, за умови ведення такими суб'єктами окремого приладового та бухгалтерського обліку тепла і гарячої води). У випадку недоплати вартості послуг з постачання газу за розрахунковий період споживач проводить остаточний розрахунок не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Згідно п.п. 5.3.3, п.п. 5.3 договору, споживач зобов'язався оплачувати постачальнику вартість поставленого газу на умовах та в обсягах, визначених договором.

Відповідно до пп.10.1 договору, договір набирає чинності з 1 липня 2015 року та укладається на строк по 31 грудня 2015 року. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодною зі сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. При цьому сторони мають переоформити додаток 3 договору щодо договірних обсягів постачання природного газу, у якому визначити планові обсяги газу на продовжений строк.

Усі зміни та доповнення до договору оформляються письмово та підписуються уповноваженими особами сторін (п.п. 10.2 договору).

Водночас, рішенням господарського суду Житомирської області від 10.06.2016 у справі №906/372/16 встановлено, що "Відповідно до взятих у 2016 році господарських зобов'язань, передбачених додатковою угодою № 4/15 до договору № 2015/ТП-БО-700072 від 28.08.2015, відповідачем було спожито природного газу в об'ємі 58195 куб.м на суму 454158,43 грн (а. с. 135, 136 у т. 1), що не перевищило встановлений з позивачем ліміт використання газу у розмірі 454164,57 грн, в обсягах визначених згідно з додатком № 3 до договору від 28.08.2015 (а. с. 4 у т. 2). Вказаний газ було повністю оплачено відповідачем згідно з платіжних доручень за номерами 9, 11, 14, 28, 41 від 21.01.2016 та 26.02.2016 (а. с. 137 - 142 у т. 1).З огляду на викладене, слід зазначити, що зобов'язання за договором № 2015/ТП-БО-700072 від 28.08.2015 відповідачем виконано у повному обсязі, а подальші правовідносин сторін з постачання природного газу у об'ємі, що перевищує погоджений сторонами у додатку №3 та додатковій угоді № 4/15 від 31.12.2015, мають бездоговірний характер".

Також в межах справи №906/372/16 судом з'ясовано, що залишок боргу за спожитий природний газ у розмірі 1955936,56 грн, за зобов'язаннями, які перевищують ліміт, передбачений п. 1.2.1 додаткової угоди № 4/15 від 31.12.2015 до договору № 2015/ТП-БО-700072 від 28.08.2015, та мають бездоговірний характер, розрахований позивачем як різниця між вартістю спожитого об'єму газу за актами приймання-передачі природного газу, підписаними третіми особами, та сумою здійснених у 2016 році відповідачем оплат за договором № 2015/ТП-БО-700072 від 28.08.2015 (2410094,99 грн.-454164,57 грн.).

Відповідач, заперечуючи проти позову, зазначив, що прострочення оплати мало місце внаслідок правової прогалини в нормотворчих документах Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та Регулятора (НКРЕКП) стосовно правового врегулювання забезпечення дії Закону України "Про ринок природного газу" на перехідний період - з 01.01.2016 до завершення конкурентних процедур, розпочатих замовником торгів, виникла проблема з погашенням заборгованості перед таким постачальником, що продовжив здійснювати поставку газу з 01.01.2016 без належно укладених між сторонами правових відносин.

Отже, зазначені обставини, на думку відповідача, є обставинами, які звільняють від відповідальності за порушення зобов'язання в розумінні ст. 617 ЦК України.

Господарський суд, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 202 ГК України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, рішення господарського суду Житомирської області від 10.06.2016 у справі № 906/372/16, яке набрало законної сили, має преюдиціальне значення для вирішення спору у даній справі в частині встановлення обставин щодо неналежного виконання Управлінням освіти Житомирської міської ради зобов'язання щодо оплати отриманого природного газу у 2016 році.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, момент виникнення зобов'язання щодо здійснення оплати за отриманий природний газ у відповідача виник з моменту прийняття товару (природного газу).

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно, момент прийняття природного газу, визначається моментом коли позивач та відповідач підписали акт приймання-передачі природного газу.

Як вбачається зі змісту листа 29.04.2013 № 01-06/767/2013 Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», загальні положення частини другої статті 530 ЦК України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин сторін, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин поставки (купівлі-продажу), чітко встановлений зазначеною спеціальною нормою права - покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

За таких обставин факт отримання товару відповідачем і видаткові накладні, надані позивачем на підтвердження своїх вимог, є самостійними підставами для виникнення обов'язку у відповідача здійснити розрахунки за отриманий товар (постанова Вищого господарського суду України від 20.09.2012 № 12/5026/556/2012).

Сторонами у спрощений спосіб укладено договір поставки, а згідно вимог ст. 692 ЦК України обов'язок відповідача з оплати отриманого товару виник після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (постанова Вищого господарського суду України по справі № 914/3205/15 від 05.04.2016).

Як роз'яснено в п.п.1.7,5.1,5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів ч.2 ст.530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису ч.1 ст.692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу (постанова Вищого господарського суду України по справі № 914/3205/15 від 05.04.2016).

Як зазначалося раніше, терміном виконання зобов'язання з оплати поставленого газу є факт прийняття природного газу.

Згідно розрахунків позивача, розміри інфляційних нарахувань та 3% річних становлять, відповідно, 77426,75 грн, та 20769,74 грн.

Розрахунки 3% річних вірні, відповідають чинному законодавству,

Водночас, судом встановлено, що обґрунтованою до стягнення є 77426,57 грн. інфляційних, нарахованих в сумі 13019,60 грн. за березень 2016 року на заборгованість, що становить 1301978,07 грн. та в сумі 64406,97 грн. за квітень - липень 2016 року на заборгованість, що становить 1955936,56 грн.

В стягненні 0,18 грн. інфляційних, суд відмовляє за безпідставністю.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст. 525 і 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач проти позову заперечив, доказів сплати нарахованих позивачем сум штрафних санкцій не подав.

Заперечення відповідача з приводу відсутності його вини у несплаті в повному обсязі коштів за спожитий газ, господарський суд вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Згідно пп.1.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.13р. № 14, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Відповідно до п.п. 7.1 даної постанови передбачено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов висновку, що відсутність можливості проведення відповідних тендерних процедур тощо не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення грошових зобов'язань.

Як визначає ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України oбставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Oбов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду достатніх доказів на спростування позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 77426,57 грн. - інфляційних та 20769,74 грн. - 3% річних обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню. В іншій частині позову (тобто в стягненні 0,18 грн. інфляційних) суд відмовляє.

Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 33,43,44,49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Управління освіти Житомирської міської ради (10014, м. Житомир, вул. Велика Бердичівська, 7, ід. код 02143235)

- на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Житомиргаз збут" (10002, м. Житомир, вул. Фещенка-Чопівського, буд. 35, ід. код 39577504) 77426,57 грн. - інфляційних та 20769,74 грн. - 3% річні, а також 1600,00 грн. сплаченого судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 18.09.17

Суддя Кудряшова Ю.В.

Віддрукувати:

1 - в справу;

2 - позивачу (згідно заяви).