Ухвала суду № 68916776, 11.09.2017, Апеляційний суд Чернігівської області

Дата ухвалення
11.09.2017
Номер справи
742/1334/16-ц
Номер документу
68916776
Форма судочинства
Цивільне
Державний герб України

Справа № 742/1334/16-ц Провадження № 22-ц/795/1194/2017 Категорія -цивільнаГоловуючий у I інстанції -Гумен В. М. Доповідач - Онищенко О. І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2017 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіОнищенко О.І.,суддів:Вінгаль В.М., Губар В.С., при секретарі:Бивалькевич Т.В., Шапко В.М., за участю:прокурора Кравченко А.А., представника позивача - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області на рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_7 до територіальної громади с. Канівщина Прилуцького району в особі Канівщинської сільської ради Прилуцького району, Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області про визнання права на земельну частку (пай),

в с т а н о в и в:

Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 травня 2016 року позов задоволено, визнано за ОСОБА_7 право на земельну частку (пай) площею 6,54 умовних кадастрових гектарів, розрахованих на кожного члена пайгоспу КСП „Нива" під час розпаювання на території Канівщинської сільської ради Прилуцького району Чернігівської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель державної власності.

В апеляційній скарзі заступник прокурора Чернігівської області просить скасувати зазначене рішення суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянт вказує, що на час видачі державного акту на право колективної власності на землю КСП „Нива" ОСОБА_7 у колгоспі не працювала , оскільки припинила своє членство ще у серпні 1994 року, а тому обґрунтовано не внесена до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай). Також судом не враховано положення п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України 2004 року, щодо застосування строку позовної давності. Водночас, за доводами заступника прокурора Чернігівської області позов заявлено до неналежних відповідачів.

Заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_7 із 15 травня 1987 року по 31 грудня 1996 року була членом колгоспу „XX партз'їзд», який був реорганізований в КСП „Нива", в тому числі і під час проведення паювання землі в названому господарстві в 1995 році, а тому згідно вимог ст.1 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та п.2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» позивач має право на земельну частку (пай) у розмірі члена даного сільськогосподарського товариства, який становить 6,54 умовних кадастрових гектарів.

Такий висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав правильну оцінку і не суперечать нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Архівного витягу з протоколу №4 засідання правління колгоспу „XX партз'їзд с. Канівщина від 21 квітня 1987 року на засіданні слухали заяви ОСОБА_7 про прийняття в члени колгоспу і про прийняття на роботу в дитячий садок нянею та було прийнято рішення рекомендувати загальним зборам прийняти позивача в члени колгоспу і прийняти її в дитячий садок на посаду няні з 15 травня 1987 року (а.с.56).

Відповідно до копії трудової книжки колгоспника ОСОБА_7 прийнята в члени колгоспу „ XX партз'їзд " с. Канівщина Прилуцького району Чернігівської області з 15 травня 1987 року.( а.с. 7-8)

Згідно довідки виконкому Канівщинської сільської ради від 07 червня 2017 року ОСОБА_7 дійсно працювала в колгоспі „XX партз'їзд" з 15.05.1987 року на посаді: 1987 рік - вихователя дитячого садка, 1988 рік - няні дитячого садка, 1989-1990 роки - декретна відпустка, 1991-1993 роки - посада не зазначена, 1994-1996 роки - різні роботи (а.с.57).

З наданої копії книги № 2 про трудовий стаж працівників колгоспу вбачається, що ОСОБА_7 нараховувались та виплачувались кошти колгоспом ( пайгоспом) з 1987 року по 1996 рік ( а.с.11,12)

Копією трудової книжки позивача підтверджується, що 15 травня 1987 року ОСОБА_7 була прийнята на роботу в дитячий садок колгоспу «XX партз'їзд», з якої була звільнена 19 серпня 1994 року за власним бажанням. 1 вересня 1994 року позивач прийнята на посаду техробітника Канівщинської загальноосвітньої школи, а 23 липня 2014 року звільнена з посади за власним бажанням (а.с.25).

Відповідно до архівної довідки Канівщинської сільської ради №03-04/195 від 07 червня 2017 року рішенням виконкому Прилуцької районної ради народних депутатів від 12 травня 1992 року №128 зареєстровано статут сільськогосподарського пайового підприємства „XX партз'їзд" с. Канівщина, яке стало правонаступником колгоспу „XX партз'їзд". Розпорядженням голови райдержадміністрації від 12 липня 1994 року №110 пайгосп „XX партз'їзд" реорганізовано в КСП «Нива» с. Канівщина. Розпорядженням голови райдержадміністрації від 30 березня 2000 року №132 зареєстровано статут ТОВ «Канівщинське», яке стало правонаступником КСП «Нива» (а.с.60).

Тобто на момент реорганізації колгоспу в КСП, ОСОБА_7 працювала спочатку в колгоспі та була його членом, а потім, як і інші члени колгоспу стала членом КСП «Нива» с. Канівщина.

З наданого суду протоколу № 5 засідання правління пайгоспу « Нива» с. Канівщина Прилуцького району від 19.08.1994 року вбачається, що ОСОБА_7 була звільнена з роботи в пайгоспі.( а.с.143-144)

Відповідно до п.5 Статуту КСП « Нива» с. Канівщина член підприємства має право добровільного виходу з підприємства попередивши про це правління в письмовій формі за три місяці. ( а.с. 163-174) Рішення про вихід з членів КСП чи виключення позивача з членів пайгоспу матеріали справи не містять.

Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Нива» отримало 20 жовтня 1995 року. ( а.с.152)

Відповідно до наданої інформації про осіб, що є власниками земельних ділянок, які були передані у колективну власність КСП « Нива», а пізніше розпайовані між його членами, зазначено прізвище позивача. Зазначену земельну ділянку ОСОБА_7 успадкувала від ОСОБА_8.( а.с. 154-159,161) Відомостей про включення до списку осіб, що мали право на земельну частку пай КСП « Нива», позивача ОСОБА_7 відсутні.

На момент розгляду справи судом апеляційної інстанції рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 травня 2016 року виконано, ОСОБА_7 передано у власність земельну ділянку розміром 8,2712 га на території Канівщинської сільської ради Прилуцького району, Чернігівської області.( а.с. 62-108)

Відповідно до вимог ст. ст. 22, 23 ЗК України від 1990 року, п. 2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Отже, право на земельну частку (пай) виникає в осіб, у тому числі й пенсіонерів, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю були чи залишалися членами цього підприємства.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами й доповненнями), член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

Суд першої інстанції , ухвалюючи рішення про задоволення позову керувався, тим що позивачка на момент отримання державного акту про колективну власність залишалась членом КСП « Нива», а тому мала право на земельну частку пай. Не включення її до списку осіб, що мали право на земельну частку пай є порушенням її прав, яке підлягало захисту в судовому порядку.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.

У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями ст. 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Стреч проти Сполученого Королівства» від 24 червня 2003 року, згідно яких самі по собі допущені органами влади порушення при передачі майна у власність особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна державі, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача майна.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін при судовому розгляді справи та набуття позивачем у власність земельної ділянки при наявності законного права її набуття, подальше втручання у таке право власності повинне бути правомірним та допустимим. Доводи апеляційної скарги щодо незаконної передачі у власність ОСОБА_7 земельної ділянки, що є на думку прокуратури порушенням інтересів держави, не є вагомими та переконливими та порушуть справедливий баланс інтересів сторін , оскільки апеляційна скарга прокурором була подана після виконання рішення суду та набуття у власність ОСОБА_7 земельної ділянки та не містить переліку істотних порушень інтересів держави за захистом яких звернувся прокурор, а тому не підлягають задоволенню.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»).

У справі «Менчинська проти Росії» (№42454/02, 15.01.2009) Євросуд відзначив, що сторонами цивільного провадження є позивач та відповідач, яким надаються рівні права, зокрема право на юридичну допомогу. Підтримка, яка надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великої кількості громадян або коли потрібно захистити інтереси держави (п.35). Просте повторення прокуратурою правових доводів, які наводяться однією зі сторін процесу, має сенс лише в тому випадку, коли це відбувається з метою впливу на суд. У зв'язку з цим ЄСПЛ послався на резолюцію Парламентської асамблеї Ради Європи №1604 (2003) щодо ролі прокуратури в демократичному суспільстві, заснованій на верховенстві права, відповідно до якої її функції не повинні давати приводу для конфлікту інтересів або бути перепоною для окремих осіб для звернення за захистом своїх прав (п.38). У цій справі Євросуд констатував, що втручання прокурора у розгляд справи на стадії оскарження рішення завдало шкоди зовнішнім ознакам справедливого судового розгляду та принципу рівності сторін (п.39).

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЦК України правила про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом.

Позовна давність за вимогами про визнання права на земельну часту (пай), повинна обчислюватись з моменту початку паювання - часу виготовлення державного акту на право колективної власності на землю - 20 жовтня 1995 року.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами рішення в тому числі і як учасника цивільних правовідносин, якими не порушено право власності чи інше речове право, то застосування позовної давності повинно нести виключно характер забезпечення правової визначеності та фінальності. Відповідачі, як представники держави не заперечували проти відновлення порушених прав позивача, не звертали увагу суду на пропуск строку позовної давності за захистом яких звернулась ОСОБА_7, це право відновлено, то виходячи з принципу верховенства права прокуратура , відповідно до її функцій не повинна давати приводу для конфлікту інтересів або бути перепоною для окремих осіб для звернення за захистом своїх прав, а отже доводи апеляційної скарги щодо застосування строків позовної давності не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частин першої та другої статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (стаття 84 ЗК України).

Повноваження органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або користування чітко визначені статтею 122 ЗК України. Так, частиною першою цієї статті передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб, а центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин (Держземагентство) та його територіальні органи відповідно до частини четвертої цієї статті має право розпоряджатися землями сільськогосподарського призначення державної власності за межами населених пунктів.

Аналогічне положення міститься в пункті 4.32 Положення про Головне управління Держземагенства в області в редакції наказу Міністерства аграрної політики та продовольства № 40 від 25 січня 2013 року, згідно якого саме Головне управління відповідно до закону передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб у межах області.

Таким чином, з аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що земельні ділянки перебувають у комунальній власності, тобто належать територіальній громаді, лише у випадку їх розташування в межах населеного пункту, а землями запасу, які є землями державної власності та розташовані за межами населених пунктів, розпоряджаються саме органи виконавчої влади.

Виходячи з зазначеного, доводи апеляційної скарги стосовно неналежних відповідачів у справі не заслуговують на увагу.

Рішення суду постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування апеляційний суд не знаходить.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою судді апеляційного суду Чернігівської області від 22 травня 2017 року було задоволено клопотання заступника прокурора Чернігівської області і поновлено йому строк на апеляційне оскарження рішення Прилуцького міськрайонного суду від 20 травня 2016 року. При цьому апеляційну скаргу залишено без руху і запропоновано сплатити 606 грн 32 коп. судового збору.

26 травня 2017 року особою, яка подає апеляційну скаргу, надано апеляційному суду платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 2480 грн (а.с.47).

06 червня 2017 року прокуратурою Чернігівської області було подано клопотання про повернення суми надмірно сплаченого судового збору у розмірі 1873,68 грн.

Враховуючи, що за подання апеляційної скарги прокуратурою Чернігівської області було сплачено судовий збір в більшому розмірі, ніж встановлено законом і вимагалося в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху, надміру сплачений судовий збір в розмірі 1873,68 грн (2480 грн - 606,32 грн) належить повернути.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Чернігівської області відхилити.

Рішення Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 20 травня 2016 року залишити без змін.

Повернути прокуратурі Чернігівської області надміру сплачений судовий збір в розмірі 1873 грн 68 коп. за подання апеляційної скарги, який було перераховано згідно платіжного доручення №1269 від 17 травня 2017 року Головного управління Державної казначейської служби України у Чернігівській області за такими реквізитами:

Одержувач платежу- УК у м.Чернігові /м.Чернігів/22030101,

Роз. рахунок 31210206780002,

Код ЄДРПОУ 38054398,

Банк отримувача ГУ ДКСУ у Чернігівській області м. Чернігів,

Код банку 853592.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді:

Попередній документ : 68916722
Наступний документ : 68916777