Рішення № 68912442, 11.09.2017, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/926/16-ц

Провадження № 2/147/124/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.09.2017 року Тростянецький районний суд Вінницької області

у складі: головуючого судді Волошина І.А.,

за участі секретаря судового засідання Свистун А.П.,

представника позивача ОСОБА_1,

відповідача ОСОБА_2,

представника відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача Пентюка О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт.Тростянець Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про скасування рішень виконавчого комітету Ободівської сільської ради №4 від 20.01.2004, №12 від 12.12.2003, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 звернувся до суду, в редакції позовних вимог від 19.12.2016 року, з позовом до виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування рішень виконавчого комітету Ободівської сільської ради №4 від 20.01.2004, №12 від 12.12.2003, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Позовні вимоги позивач мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача, ОСОБА_9. ІНФОРМАЦІЯ_3 помер батько ОСОБА_10.

Згідно заповіту від 21.11.2014року, посвідченого секретарем Ободівської сільської ради ОСОБА_23. він є спадкоємцем всього майна батька ОСОБА_10, в тому числі 1/6 частини будинку АДРЕСА_1. 26.02.2016року позивач звернувся до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. До складу спадкового майна входить житловий будинок АДРЕСА_1. При підготовці документів для оформлення спадщини він дізнався, що згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 13.05.2004року серії НОМЕР_1, житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною частковою власністю ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_7. Підставою видачі даного свідоцтва зазначено рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 12 від 12.12.2003року.

Позивач вважає свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 13.05.2014року серії НОМЕР_1 недійсним, таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Батько позивача, ОСОБА_10, був членом колгоспу «Котовського».

Будучи членом колгоспу, він в 1968 році збудував житловий будинок, в якому проживала його сім'я. Отже, будинковолодіння, в якому проживав позивач разом із батьками, належало до суспільної групи господарств - колгоспний двір, а ОСОБА_10 був головою колгоспного двору.

Згідно ст. 120 ЦК УРСР (1963р.) «майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Оскільки членами колгоспного двору станом на 15.04.1991 року були батьки, то спірне будинковолодіння було їх спільною сумісною власністю. Зважаючи на те, що батьки померли, належні їм частки в будинковолодінні увійшли до складу спадщини.

Підставою видачі оспорюваного свідоцтва зазначено рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 12 від 12.12.2003року. Проте, згідно відповіді Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області № 245 від 22.06.2016 року рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 12 від 12.12.2003р. не існує. Разом з цим згідно відповіді Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області № 245 від 22.06.2016р. 20.01.2004р. виконавчим комітетом Ободівської сільської ради Тростянецького району № 4 було прийнято рішення про надання дозволу на приватизацію житлових будинків громадянам, згідно якому ОСОБА_10 надано дозвіл на приватизацію житлового будинку АДРЕСА_1. Дане рішення на думку позивача є також незаконним і підлягає скасуванню, оскільки в нормативне обґрунтування прийняття оскаржуваного рішення Ободівська сільська ради послалася на ст. 31 Закону України «Про місцеве самоврядування» та п. 4.1. Інструкції Держбуду України «Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб. Проте, станом на 20.01.2004року (дату прийняття оскаржуваного рішення) зазначена Інструкція втратила чинність згідно наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 36 від 15.02.2002року.

Таким чином, ані позивач, ані відповідачі станом на день смерті ОСОБА_10 не були членами колгоспного двору, відтак спірний житловий будинок в цілому був власністю ОСОБА_10 та входив до складу спадкового майна.

Крім того, з огляду на те, що спірне будинковолодіння вже було об'єктом права спільної сумісної власності, воно не могло бути приватизованим.

Оспорюване рішення № 12 від 12.12.2003року існує в єдиному примірнику, який міститься лише в матеріалах інвентаризаційної справи.

Крім того, є незаконним та підлягає скасуванню рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району № 4 від 20.01.2004р. про надання дозволу на приватизацію житлових будинків громадянам, згідно якому ОСОБА_10 надано дозвіл на приватизацію житлового будинку АДРЕСА_1.

Крім того, на підставі оспорюваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно державним реєстратором КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» було прийнято рішення про реєстрацію права власності від 13.05.2004року, що підтверджується Витягом № 3567475 від 13.05.2004року.

Оскільки зазначене рішення Державного реєстратора прийнято на підставі незаконно виданого свідоцтва про право власності на нерухоме майно, воно, також підлягає скасуванню.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що перебуває у спільній власності, здійснюється за спільною заявою всіх співвласників.

Всупереч зазначеній нормі в матеріалах інвентаризаційної справи міститься лише заява від ОСОБА_10. Оплата реєстраційних зборів проведена також лише ОСОБА_10, що підтверджується платіжними документами, які також містяться в матеріалах інвентаризаційної справи. Заяви від інших осіб, зазначених в оспорюваному свідоцтві про право власності на нерухоме майно відсутні. Дані обставини також свідчать про незаконність проведення державної реєстрації права власності на спірний будинок.

Крім того представник позивача просила вважати строк звернення до суду з даним позовом пропущений з поважних причин. Так, право позивача на спадкове майно виникло ІНФОРМАЦІЯ_3 - після смерті батька. Отже, виходячи з приписів ст.1216 ЦК України, право на звернення до суду за захистом своїх прав у позивача виникло після набуття цих прав, тобто - з ІНФОРМАЦІЯ_3. До смерті батька у позивача були відсутні будь-які майнові права щодо спірного будинковолодіння, що зумовлює і відсутність факту його порушення, яке підлягає судовому захисту.

Разом з цим про існування оспорюваних документів позивач дізнався вже після поховання батька.

Дане було зумовлено тим, що батьки позивача постійно проживали в «літній кухні», а позивач з колишньою дружиною і дітьми - в будинку, які розташовані на одному подвір'ї.

Про оформлення права власності на спірне будинковолодіння батько ніколи не повідомляв позивача, а всі документи зберігав в особистій шафі. Отже, позивач не міг довідатися про існування оспорюваних документів. Про необізнаність позивача про існування оспорюваних документів свідчать також наступні факти.

Відсутність в Архівному відділі Тростянецької районної державної адміністрації як самого рішення № 12 від 12.12.2003р., так і заяв сторін щодо спірного будинку свідчить про те, що таких рішення і заяв взагалі не існувало. Дані обставини у сукупності свідчать про необізнаність позивача про існування оспорюваних документів і, як наслідок, про поважність пропущення строку позовної давності.

Зважаючи на викладене, просив суд визнати поважними причини пропуску ОСОБА_5 строку позовної давності. Поновити ОСОБА_5 строк позовної давності за вимогами до Виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про визнання недійсними рішень та свідоцтва про право власності. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 4 від 20.01.2004року в частині надання дозволу на оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_10. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 12 від 12.12.2003року «Про оформлення права приватної власності на кожного члена колгоспного двору по АДРЕСА_1». Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 13.05.2004року. Визнати незаконним та скасувати рішення про реєстрацію права власності від 13.05.2004року.

Позивач ОСОБА_5 в попередньому судовому засіданні позов підтримав, пояснивши, що померли його батьки. Коли він почав оформляти спадщину, довідався, що житловий будинок відносився до групи колгоспних дворів, та про те, що виконкомом було неправомірно видано рішення №12 від 12.12.2003 року та рішення №4 від 20.01.2004 року. Він та його дружина та діти взагалі не мали права на членство в колгоспному дворі, оскільки переїхали жити до батьків в 1993 році. Його брат також не має право на членство в колгоспному дворі.

Строк позовної давності пропустив з поважних причин, оскільки документи зберігались у батьків, батьки жили в окремій хатині, доступу до них не було. Коли помер батько він з братом перебирали в хаті(то була літня кухня, де жили батьки) та знайшли всі документи. Тоді він і довідався про існування свідоцтва про право власності на 6 чоловік.

В минулому, коли він з дружиною жили разом вона казала, що батько залишив заповіт, що саме він не знав.

Жодного документа ні в сільську раду, ні в органи БТІ він особисто не подавав. Копію паспорта в інвентаризаційну справу могла надати його бувша дружина, яка мала доступ до його документів. Просив позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1, що діє на підставі договору про надання правової допомоги, в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог, додатково пояснивши, що просить визнати поважними причини пропуску ОСОБА_5 строку позовної давності. Поновити ОСОБА_5 строк позовної давності за вимогами до Виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про визнання недійсними рішень та свідоцтва про право власності. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 4 від 20.01.2004року в частині надання дозволу на оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_10. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 12 від 12.12.2003р. «Про оформлення права приватної власності на кожного члена колгоспного двору по АДРЕСА_1». Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 13.05.2004року. Визнати незаконним та скасувати рішення про реєстрацію права власності від 13.05.2004року. Додатково суду надано промову в дебатах в письмовому виді.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала.

Представник відповідача ОСОБА_3, що діє на підставі договору про надання правової допомоги, в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що зважаючи на надані представником позивача докази належність житлового будинку з господарськими спорудами до категорії колгоспний двір вони визнають повністю та даний факт не оспорюється всіма відповідачами.

Однак вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з даними вимогами, мотивуючи свою заяву тим, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки ст. 257 ЦК України.

Звертає увагу суду на те, що у своїй позовній заяві позивач зазначає про те, що дізнався про перебування спірного будинку у спільній частковій власності з Відповідачами саме під час підготовки документів для оформлення спадщини та звернені до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а саме 26.02.2016 р., при цьому у заяві про виклик свідка адвокат позивача ОСОБА_1 зазначає, що про існування документів, які видавалися в 2004 році ОСОБА_5 дізнався тільки після смерті батька, а саме ІНФОРМАЦІЯ_3. Дане свідчить про наявність розбіжностей та неправдивості тверджень сторони Позивача, з метою приховання пропущеного строку позовної давності при подачі даної позовної заяви, що також підтверджується наступним.

Як вбачається із листа № 01-10/53 від 24.10.2016 від Тростянецької районної державної адміністрації Вінницької області сектору з питань державної реєстрації, що міститься у матеріалах справи письмового звернення від Позивача про надання копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2004 року, виданого Ободівською сільською радою Тростянецького району, Вінницької області чи іншої інформації щодо реєстрації права власності на будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, з додаванням копій первинних підтверджуючих документів такого звернення - не надходило.

Також, як зазначається у листі № 24 від 17.01.2017 року Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області в Ободівській сільській раді відсутні будь-яка інформація, а також копії будь-яких первинних підтверджуючих документів щодо звернення ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, із проханням надати йому оригінал, дублікат чи належним чином засвідчену копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2004 року, видане Ободівською сільською радою Тростянецького району, Вінницької області чи іншої інформації щодо реєстрації права власності на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

До того ж, у витребуваній судом спадковій справі № 31/2016 після смерті ОСОБА_10 із якої, як свідчить Позивач, він дізнався про наявність свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2004 року серії НОМЕР_1 відсутні будь-які відомості про дане свідоцтво, в тому числі і сама його копія.

Окрім того, у заяві складеній Позивачем до Тростянецької державної нотаріальної контори від 07.10.2015 р. ОСОБА_5 зазначається про наявність спадкового майна, що складається із частини житлового будинку та погосподарських будівель за адресою АДРЕСА_1, що свідчить про те, що останньому був відомий факт того, що весь будинок перебуває саме у спільній частковій власності Позивача разом із Відповідачами.

Також, у вищезазначеній заяві ОСОБА_5 вказує на наявність заповіту від 21.11.14 після його батька, при цьому у даному заповіті також зазначається про те, що заповідач заповідає на ім'я Позивача усе своє майно, в тому числі і 1/6 частини житлового будинку щодо якого виник спір, а не цілий будинок, про що було відомо ОСОБА_5

До того ж, у матеріалах інвентарної справи міститься рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області № 12 від 12.12.2003 р. «Про оформлення права приватної власності на кожного члена колгоспного двору по АДРЕСА_1» із якого вбачається, що останнє видавалося на підставі заяви членів колгоспного двору, а саме гр. ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7, що свідчить про те, що Відповідачу був відомий факт підготовки документів та оформлення права приватної власності на всіх зазначених осіб, в тому числі Відповідачів ще у 2003 році.

Разом з тим, у картці складеній 05.05.2004 р. та перевіреній 13.05.2004 р., яка міститься у інвентаризаційній справі будинку, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 зазначається, що окрім інших, власником 1/6 частки даного будинку є ОСОБА_5 При цьому у даній картці зазначаються дата народження та паспортні дані останнього, а також у інвентаризаційній справі містяться копія паспорта Позивача та його ідентифікаційного номера, крім того у матеріалах інвентаризаційної справи наявні паспортні дані інших співвласників будинку та копії їх кодів, що свідчить про те, що усі співвласники, в тому числі і позивач самостійно показували та надавали свої дані та копії документів.

Отже, як вбачається із вищезазначеного, позивачу було відомо про приватизацію будинку та визнання права власності на нього, в тому числі про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 13.05.2004 ще з моменту видачі даного свідоцтва, оскільки останній разом із іншими співвласниками особисто брав участь у оформленні права власності на даний будинок та протягом усього часу з моменту такого оформлення знав, де знаходяться та мав доступ до документів, що підтверджують даний факт.

В зв'язку з чим просили відмовити в позові.

Представник відповідача Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області Пентюк О.В. в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що рішення тодішнім головою виносились всі правомірно, на підставі поданих заяв. Дійсно ним після адвокатського запиту було перевірено в архіві про наявність рішення №12 від 12.12.2003 року, однак такого рішення немає. Житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року відносився до суспільної групи - колгоспний двір, головою був батько позивача ОСОБА_10, членом мати ОСОБА_9 Інших членів не було. На підставі яких документів надано право на приватизацію в 2004 році та винесено рішення №4 від 20.01.2004 року йому невідомо.

Представник відповідача КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» в судове засідання не з'явились, надали на адресу суду заяву, в якій проти позовних вимог не заперечують, покладаються на розсуд суду(а.с26 том 2).

Відповідачі ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в судове засідання не з'явились, просили розглянути справу в їх відсутності, проти позовних вимог заперечують.(а.с.71,111 том 2)

Заслухавши доводи та пояснення сторін і їхніх представників, дослідивши письмові матеріали справи і додатково надані письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 3 ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси, у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ст.ст. 10,11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які як і інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін на інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

При розгляді справи суд повинен всебічно та повно дослідити всі обставини справи, з метою усунення всіх суперечностей, розглянути всі доводи сторін та винести обґрунтоване, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч.3ст.213 ЦПК України).

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

Згідно із ст. 360-7 ЦПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Відповідно до Правової позиції Верховного Суду України (постанова Судової палати у цивільних справах ВСУ від 15 січня 2014 р. у справі № 6-145цс13) - задовольняючи позов про визнання права власності на частку житлового будинку з господарсько-побутовими будівлями на підставі ст.ст. 120,123 ЦК УРСР, суди виходили з того, що спірний будинок відносився до суспільної групи господарств колгоспний двір, посилаючись на витяг із погосподарської книги та свідоцтво про право власності на цей будинок. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався вказівками по введенню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 р. № 5-24/26, а згодом вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 р. № 69. Згідно із цими вказівками суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, відносились до суспільної групи робочих або службовців залежно від займаної посади. За таких обставин застосування судами норм ст.ст. 120,123 ЦК УРСР - без з'ясування питання щодо правильності віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.

Правова позиція ВСУ (постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року № 6-350цс15) встановлює, що відповідно до ч. 1 ст. 563 ЦУ УРСР 1963 року у редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, у разі смерті члена колгоспного двору спадкування майна двору не відкривається. Згідно із ч. 1 ст. 120, ст. 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 6,7 Постанови Пленуму ВСУ від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке зберіглося, г) згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України "Про введення в дію Закону "Про власність" - загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору - не входить до спадкового майна. При чому - на витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що зберіглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору - не залежить від вирішення питань землекористування.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69. Згідно зі змістом цих Вказівок суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади. Отже, застосування судами норм статей 120,123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств колгоспний двір є помилковим.

Так, відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мінюсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

При вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове майно судам слід керуватися законодавством, яке регулювало виникнення права власності у самих спадкодавців на момент закінчення будівництва будинків, зокрема положеннями ЦК УРСР 1963 року, Законом України «Про власність», Законом України від 07 грудня 1990 року № 553-ХІІ «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», Законом України від 25 грудня 1974 року «Про державний нотаріат», постановою Ради Міністрів Української РСР від 11 березня 1985 року № 105 «Про порядок обліку житлового фонду в Українській РСР», Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 13 квітня 1979 року за № 112/5, Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року № 5-24-26, Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженою наказом Міністра юстиції Української РСР від 31 жовтня 1975 року № 45/5, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих, затвердженою наказом Міністра юстиції УРСР від 19 січня 1976 року № 1/5, та іншими нормативними актами.

За змістом п. 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися в тому числі і на підставі записів у погосподарських книгах.

Додатками № 32 та № 33 до Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій виконавчими комітетами міських, селищних, сільських Рад депутатів трудящих було затверджено зразки довідок про право власності колгоспного (селянського) двору на жилий будинок та про право власності робітника чи службовця на жилий будинок.

За змістом зазначених нормативних актів виникнення права власності на житлові будинки, споруди не залежало від державної реєстрації цього права.

До компетенції виконкомів місцевих рад відносилось також питання узаконення цих будівель та внесення записів про право власності на будинки за громадянами у погосподарські книги місцевих рад.

Погосподарські книги є особливою формою статистичного обліку, що здійснюється в Україні (УРСР) із 1979 року. В погосподарських книгах при визначенні року побудування зазначається рік введення в експлуатацію будинку.

На виконання постанови Ради Міністрів УРСР від 11 березня 1985 року № 105 у 1985-1988 роках сільськими, селищними, районними радами народних депутатів ухвалювалось рішення щодо оформлення права власності та реєстрації будинків у бюро технічної інвентаризації за даними погосподарських книг сільських, селищних рад із додатками списків громадян, яким ці будинки належали.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (п. 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (п. 20 Інструкції).

Тобто, записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

В судовому засіданні встановлено та не заперечується сторонами те, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 02.10.2014 року(а.с.8 том 1) та ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_10, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 11.03.2015 року(а.с.7 том 1).

Родинний зв'язок позивача з померлими підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, де в графі батьки зазначені ОСОБА_10 та ОСОБА_9(а.с.9 том 1).

Позивач являється спадкоємцем до майна померлих батьків. За життя 21.11.2014 року батько зробив заповітне розпорядження, яким все своє майно заповів сину ОСОБА_5 (а.с.59 том 2).

Оглянувши в судовому засіданні спадкову справу №31/2016 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_10 встановлено, що позивач вчасно прийняв спадщину після смерті батька, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі(а.с.11,12), частину спадкового майна оформив на себе, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом(а.с.63 том 2)

Випискою з погосподарської книги від 13.05.2016 року встановлено, що станом на 15.04.1991 року домогосподарство в АДРЕСА_1, особовий рахунок НОМЕР_5, відносилось до групи колгоспних дворів. Головою двору був ОСОБА_10, членами дружина ОСОБА_9.(а.с.10 том 1).

Згідно ст.120 ЦК УРСР (1963р.) «майно колгоспного двору належить його членам на праві спільної власності (стаття 112 цього Кодексу).

Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти».

Відповідно до правової позиції, висловленої в постанові Судової палати у цивільних справах від 18.11.2015р. у справі № 6-350цс15 "згідно із частиною першою статті 120, статтею 123 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме: а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба); б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.

Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5, а згодом - аналогічними Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69.

Згідно зі змістом цих Вказівок суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади". Аналогічні висновки містяться в правових позиціях, висловлених в постановах Судової палати у цивільних справах від 15.01.2014р. у справі № 6-145цс13, від 24.12.2014 року у справі № 6-192цс14.

Таким чином, статус колгоспного двору залежить від участі його члена в колгоспі.

Згідно протоколу № 2 засідання правління колгоспу ім. Котовського с. Ободівка від 17.11.1964р. ОСОБА_10 був прийнятий в члени колгоспу.(а.с.31 том 2).

Відповіддю на адвокатський запит за №245 від 22.06.2016 року Ободівською сільською радою Тростянецького району повідомлено, що за адресою АДРЕСА_1, з 1991 року по 1993 рік проживали та були зареєстровані ОСОБА_10, ОСОБА_9. З 1993 року по 2004 рік проживали та були зареєстровані ОСОБА_10.(1941 року народження), ОСОБА_9.(1943 року народження), ОСОБА_5.(1967 року народження), ОСОБА_2.(1968 року народження), ОСОБА_8.(1990 року народження), ОСОБА_7.(1995 року народження).(а.с.126 том 1)

Таким чином, ані позивач, ані відповідачі станом на день смерті ОСОБА_10 не були членами колгоспного двору, що, визнав 11.07.2017року в судовому засіданні представник відповідачів ОСОБА_15 Отже дана обставина в силу ст. 61 ЦПК України доказуванню не підлягає. Відтак спірний житловий будинок в цілому був власністю ОСОБА_10 та входив до складу спадкового майна.

В матеріалах справи наявне рішенням Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області від 20.01.2004 року за №4 «Про надання дозволу на приватизацію житлових будинків» надано дозвіл на приватизацію житлового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_10(замість належного ОСОБА_10)(а.с.15том 1).

Оглянувши в судовому засіданні інвентаризаційну справу по домогосподарству, що розташоване в с.Ободівка, Тростянецького району Вінницької області по АДРЕСА_1,(копія справи а.с.45-55 том2) встановлено, що на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 13.05.2004 року, виданого на підставі рішення виконкому Ободівської сільської ради від 12.12.2003 року №12 власниками житлового будинку являються ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7.(а.с.13,14 том 1). Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане виконавчим комітетом Ободівської сільської ради Тростянецького району на житловий будинок АДРЕСА_1. Згідно даних Ободівської сільської ради за адресою АДРЕСА_1, за період з 1991 року по 2004 рік проживали та були зареєстровані ОСОБА_16, 1956 року народження, ОСОБА_16, 1985 року народження, ОСОБА_17, 1986 року народження(а.с.16 том 1).

Згідно п. 2.3. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене МЮ України N 7/5 від 07.02.2002р., згідно п. 2.3. якого «для здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно власник (власники) або належним чином уповноважена ним (ними) особа подає заяву встановленої форми (додаток 3)».

Із змісту даної норми випливає, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно, що перебуває у спільній власності, здійснюється за спільною заявою всіх співвласників.

Всупереч зазначеній нормі в матеріалах інвентаризаційної справи міститься лише заява від ОСОБА_10. Оплата реєстраційних зборів проведена також лише ОСОБА_10, що підтверджується платіжними документами, які також містяться в матеріалах інвентаризаційної справи. Заяви від інших осіб, зазначених в оспорюваному свідоцтві про право власності на нерухоме майно відсутні.

Дані обставини свідчать про незаконність проведення державної реєстрації права власності на спірний будинок.

Відповіддю на адвокатський запит №245 від 22.06.2016 року Ободівською сільською радою Тростянецького району крім того, було повідомлено, що на підставі архівних справ Виконкому Ободівської сільської ради, які зберігаються в Тростянецькому районному архіві за 2003-2004 роки, заяви про оформлення права власності на житловий будинок від гр..ОСОБА_10, ОСОБА_2, ОСОБА_5 відсутні. Також зазначено, що житловий будинок з господарськими спорудами за адресою АДРЕСА_1 станом на 15.04.1991 року відносився до групи колгоспних дворів(а.с.126 том 1).

Відповіддю на адвокатський запит №46 від 01.02.2017 року Ободівською сільською радою Тростянецького району повідомлено, що за наявними в сільській раді відомостями житловий будинок за адресою АДРЕСА_1, в комунальній власності не перебував та колгоспом ім..Котовського до комунальної власності Ободівській сільській раді не передавався(а.с.29 том2).

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи.

Статтею 58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Частинами 3,4 статті 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_18 суду пояснив, що він проживає разом з братом ОСОБА_5 на одному подвір'ї в батьківській хаті, точніше він живе в літній кухні, а брат в хаті. Проживає там останніх років 5. Знає, що за життя батьки жили в цій літній кухні, а ОСОБА_5 з сім'єю в хаті.

На даний час йому відомо, що даний будинок поки батьки були живі приватизований, власниками являються 6 чоловік. Після смерті батька вони з братом ОСОБА_5 перебирали в хаті у батьків речі та знайшли документи хто є власником. Документи знайшли в приміщенні літньої кухні де жили батьки. Там речами користувались лише батьки. За життя батьки нічого не говорили про хату, кому вона буде належати. Про заповіт батька на ОСОБА_5 знав, оскільки був присутній, коли бувша дружина брата ОСОБА_2 запросила секретаря Ободівської сільської ради ОСОБА_23 і казала що писати. Він був присутній із цікавості. Документи лежали в коробці в літній кухні, їх знайшли коли прибирали після смерті батьків в шафі. Які саме докумети не знає, пам'ятає, що приписані брат, жінка, мати, батько та діти. На його думку то було свідоцтво про право власності.

Свідок ОСОБА_19 суду пояснив, що обіймає посаду сільського голови з весни 2002 року. Ознайомившись з рішенням виконкому № 12 від 12.12.2003 року підтвердив, що на ньому його підпис, печатка сільської ради. Пояснив, що пам'ятає, як в сільську раду приходили всі члени сім'ї ОСОБА_9 і діти також. Зокрема приходили баба, дід, позивач, його дружина та діти. Написали заяву у секретаря і там вирішували питання. Хто забирав рішення він не знає. Пам'ятає, що ОСОБА_9 приходили кілька разів. Достовірно знає, що без заяв громадян, жодного рішення виконком не приймає. Заяви і журнали зберігались 3 роки потім в архів. На даний час вони відсутні, бо закінчились строки зберігання.

Засідання виконкому оформлюється протоколом, який теж зберігається в районному архіві, отже і до рішення №12 має бути протокол. Чому відсутні в архіві дані він не знає. Справи формує секретар і контролює передачу в архів. При видачі рішення наявність членів колгоспного двору та взагалі відношення домогосподарства перевірялось по погосподарських книгах. За які роки він не знає. Рішення №4 від 20.01.2004 року підписане ним, чому виносилось два рішення не пам'ятає.

Він вважає, що друге рішення помилкове. Хто був членами колгоспного двору не пам'ятає.

Свідок ОСОБА_23. суду пояснила, що працювала секретарем Ободівської сільської ради до 2015 року. Рішення №12 від 2003 року приймалось та воно дійсне. Пам'ятає, що приходили всі 6 чоловік ОСОБА_9, а саме позивач, покійні батьки, відповідачка та діти. За дітей заяву писала мати. На виконкомі розглянули заяви та винесли відповідне рішення. Хто приходив забирати рішення не пам'ятає. Всі вони знали про це рішення. Рішення не може бути підробним, бо приймалось на виконкомі. Заяви осіб та протоколи не збереглись бо передали в архів.

Чому в архіві немає рішення №12 від 12.12.2003 року не знає.

Як чинили з документами після спливу терміну зберігання не пам'ятає.

Рішення №12 від 12.12.2003 року заповнювала вона згідно погосподарської книги за 1991 -1994 роки.

На підставі чого було винесено рішення №4 від 20.01.2004 року не пам'ятає.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснив, що він проживає по АДРЕСА_1 з мамою, дядьком та братом з народження 1995 року. На подвір'ї два будинки, в одному жили його батьки та брат в другому живе дядько, раніше жили дід та баба. Спочатку жили всі разом. Добудовували літню кухню здається в 2007 році. В 2010 році мама показувала документи, де власниками будинку є дід, баба, батько, мати та вони з братом. Тоді він згадав, як вони всією сім'єю ходили в сільську раду оформляти документи. Що саме, він не пам'ятає, оскільки був малим. Пам'ятає, що дорослі ходили в кабінет, а він з братом сиділи в коридорі та чекали.

Знає, що документи постійно зберігались в серванті в хаті батьків, а не у діда з бабою.

В 2012 році документів не стало, мати сказала, що забрав батько. Про них знали всі хто жив в будинку. Бабка та дід не знали про документи. Батько ОСОБА_5 знав про існування документів ще в 2004-2006 роках. Паспорти батьків були у кожного з батьків окремо. Скарг щодо втрати документів від батька він не пам'ятає.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2 пояснила, що 1993 році вона з чоловіком та сином ОСОБА_8 переїхали в с.Ободівка до будинку батьків чоловіка. Почали добудовувати будинок. З часом батьки чоловіка запропонували побудувати літню кухню, де вони жили та запропонували оформити хату на них всіх в рівних частках. Вони всі разом, тобто батьки чоловіка, вона, позивач та їхні діти, ходили до сільської ради разом з батьками чоловіка, писали там заяви, вона також писала заяви від дітей, потім всі разом їздили в Тростянець. Це було вкінці 2003 року. Всі окремо писали заяви. Здавали документи секретарю сільської ради. Коли вже було прийняте рішення ходили за ним всі разом. Чи десь підписували документи про отримання рішення не пам'ятає . Позивач також отримав документи, це було кінець 2003 початок 2004 року. Потім почали оформляти в БТІ в Тростянець. Подавали рішення сільської ради, паспорт, код. Кожен подавав свій паспорт власноручно. Потім приїжджала комісія, робила заміри будинку, всі були вдома, також і позивач. З технічним паспортом позивач також був ознайомлений, коли він був готовий. До того як побудували літню кухню батьки чоловіка жили в одному будинку з ними, в 2007 році батьки перейшли в літню кухню. Брат чоловіка повернувся жити з батьками в 2010 році. Документи на будинок постійно лежали і зберігались в серванті в хаті. В 2012 році документи на будинок зникли. До того часу періодично документи переглядались, коли проводили газ в хату, в 2010 році пояснювала дітям що у них є частка в спільному майні.

Коли писав батько заповіт був секретар, був свідком брат позивача ОСОБА_18 а позивач на другий день приїхав і йому сказали про заповіт.

Техдокументи почали робити в зв'язку з проведенням газу до будинку, а без документів на будинок казали, що газ не проведуть.

Коли пропали документи у неї не виникало необхідності їх відновлювати.

В 2003 році з рішенням №12 від 12.12.2003 року вона знайомилась.

Станом на 1991 рік вона не була членом колгоспного двору, діти її також.

Оглянувши письмові докази встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ободівської сільської ради № 12 від 12.12.2003 було розглянуто заяви членів колгоспного двору ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_21, ОСОБА_5, ОСОБА_7, вирішено оформити за ними право приватної (спільної, часткової) власності на спірний житловий будинок та видати свідоцтво про право приватної власності.

Як убачається із його змісту, заяви були подані "про переоформлення права приватної власності на житловий будинок у зв'язку з припиненням існування колгоспного двору та керуючись Законом України "Про власність" від 07.02.1991р., Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про власність", згідно якому право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні, та згідно якого загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору застосовуються з 01.07.1990 року". Однак судом доведено, що членами колгоспного двору були лише батьки позивача ОСОБА_10 та ОСОБА_9 Також відповіддю Архівного відділу Тростянецької районної державної адміністрації № 68 від 01.08.2017року підтверджено, що оспорюване рішення № 12 не приймалося.

Зазначені обставини у сукупності свідчать про те, що підстава для видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно була фактично сфальсифікована, спрямована на позбавлення ОСОБА_10 права власності на житловий будинок в цілому.

Суд критично оцінює пояснення відповідачів ОСОБА_7 та ОСОБА_2, допитаних як свідків, в частині даних ними показів щодо того, що позивач в 2003-2004 роках особисто звертався до виконкому Ободівської сільської ради та Тульчинського МБТІ щодо спірного будинковолодіння і тому знав про наявність оспорюваних документів, оскільки вони являються відповідачами по даній справі та є зацікавленими особами. Їх пояснення не можна вважати допустимими доказами в розумінні ст. 59 ЦПК України, оскільки, як уже зазначалося вище, жодних заяв ніхто із сторін взагалі не подавав, і жодних рішень також не отримував в силу їх відсутності.

Що стосується недійсності свідоцтва про право власності на нерухоме майно, це є наслідком скасування рішення №12 від 12.12.2003 року та воно є недійсним, з огляду на відсутність належної правової підстави для його видачі.

Крім того, є незаконним та підлягає скасуванню рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району № 4 від 20.01.2004року про надання дозволу на приватизацію житлових будинків громадянам, згідно якому ОСОБА_10 надано дозвіл на приватизацію житлового будинку АДРЕСА_1.

Так, в нормативне обґрунтування прийняття оскаржуваного рішення Ободівська сільська рада послалася на ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування» та п. 4.1. Інструкції Держбуду України «Про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб.

Проте, станом на 20.01.2004р. (дату прийняття оспорюваного рішення) зазначена Інструкція втратила чинність згідно наказу Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 36 від 15.02.2002року.

Крім того, з огляду на те, що спірне будинковолодіння вже було об'єктом права спільної сумісної власності, воно не могло бути приватизованим.

Дане твердження ґрунтується на юридичному змісті приватизації. Так, згідно ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» «приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України».

Тобто, приватизації підлягає виключно житловий фонд, який входить до складу державного житлового фонду.

В матеріалах справи міститься відповідь виконкому Ободівської сільської ради, згідно якій спірний житловий будинок ніколи не входив до складу державної або комунальної власності, що виключає можливість його приватизації.(а.с.29 том2).

Відповідачем заявлено клопотання про застосування строків позовної давності та відмови в позові з цих підстав. При цьому, суд не приймає до уваги доводи сторони відповідача про те, що позивачем пропущено строк позовної давності та вважає їх безпідставними, з огляду на таке.

Згідно ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З пояснень позивача та представника позивача встановлено, що позивач ОСОБА_5 за життя батьків не цікавився та не вважав необхідним з'ясовувати належність будинку до суспільної групи домогосподарств, з'ясовувати коло спадкоємців. До смерті батька у позивача були відсутні будь-які майнові права щодо спірного будинковолодіння, що зумовлює і відсутність факту його порушення, яке підлягає судовому захисту.

Так, право позивача на спадкове майно виникло ІНФОРМАЦІЯ_3 - після смерті батька. Отже, виходячи з приписів ст.1216 ЦК України, право на звернення до суду за захистом своїх прав у позивача виникло після набуття цих прав, тобто - з ІНФОРМАЦІЯ_3.

Разом з цим про існування оспорюваних документів позивач дізнався вже після поховання батька. Дане було зумовлено тим, що батьки позивача постійно проживали в «літній кухні», а позивач з колишньою дружиною і дітьми - в будинку, які розташовані на одному подвір'ї. Дані обставини підтверджені відповідачами, допитаними в якості свідків.

Про оформлення права власності на спірне будинковолодіння батько ніколи не повідомляв позивача, а всі документи зберігав в особистій шафі. Отже, позивач не міг довідатися про існування оспорюваних документів.

Позивач стверджує, що не писав жодної заяви в сільську раду, не отримував рішення.

Твердження свідків ОСОБА_19 та ОСОБА_23. щодо того, що по закінченню строків зберігання відповідних документів, зокрема заяв, протоколів, їх було знищено, тому вони відсутні в матеріалах інвентаризаційної справи та районному архіві спростоване відповіддю Архівного відділу Тростянецької районної державної адміністрації № 638 від 03.08.2017року, в якій зазначено, що «у 2003 році заяви не формувалися в окрему справу, а були підставою для прийняття рішень виконкому та сформовані як додатки біля рішень».

Дані обставини у сукупності свідчать про необізнаність позивача про існування оспорюваних документів і, як наслідок, про поважність пропущення строку позовної давності.

У відповідності до положень статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, а саме доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа «Руїз Торіха проти Іспанії» (серія А №303А) суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У відповідності до частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Зважаючи на те, що рішення виконкому Ободівської сільської ради № 12 від 12.12.2003 року про оформлення права приватної власності кожного члена колгоспного двору по АДРЕСА_1 взагалі не існує, Більш того, воно існує в єдиному примірнику, який міститься лише в матеріалах інвентаризаційної справи, натомість під даним номером №12 існує інше рішення від 18.03.2003 року про закриття погосподарського номера ОСОБА_22.(а.с.142 том 2) та існує протокол засідання виконкому Ободівської сільської ради від 12.12.2003 року в якому жодного слова не йдеться про право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, таке рішення є незаконним, та видане на його підставі Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 13.05.2004 року також є недійсним та підлягають до скасування.

Державна реєстрація права власності на нерухоме майно, виходячи з приписів п. 1.4. Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене МЮ України N 7/5 від 07.02.2002р. (яке діяло станом на 20.01.2004р.) є похідною від юридичних фактів, якими є виникнення, існування або припинення права власності на нерухоме майно.

Законність державної реєстрації права власності на нерухоме майно залежить від законності правової підстави для її проведення.

З огляду на незаконність видачі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 13.05.2004року, відповідно є незаконним і рішення про реєстрацію права власності від 13.05.2004року.

Також дослідивши матеріали справи випливає, що незаконним і підлягаючим скасуванню є рішення про реєстрацію права власності від 13.05.2004року, прийняття якого підтверджується Витягом № 3567475 від 13.05.2004року.

Керуючись ст.ст. 10,11,57-60,88,205,209,212,213,214-215,218 ЦПК України, ст.ст. 120,123 ЦПК УРСР (в редакції 1963 р.), Постановою Пленуму Верховного Суду України № 20 від 22.12.1995 р. «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_5 до виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області, КП «Тульчинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_7 про скасування рішень виконавчого комітету Ободівської сільської ради №4 від 20.01.2004, №12 від 12.12.2003, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області №4 від 20.01.2004 в частині надання дозволу на оформлення права приватної власності на житловий будинок АДРЕСА_1 ОСОБА_10.

Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Ободівської сільської ради Тростянецького району Вінницької області №12 від 12.12.2003 «Про оформлення права приватної власності на кожного члена колгоспного двору по АДРЕСА_1».

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 13.05.2004.

Визнати незаконним та скасувати рішення про реєстрацію права власності від 13.05.2004.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Вінницької області через Тростянецький районний суд шляхом подачі протягом десяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя