Рішення № 68910089, 14.09.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу Старовойтов Олександр Сергійович про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання , -

в с т а н о в и л а :

В червні 2016 року ОСОБА_6 пред'явила позов до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання, обгрунтовуючи свої вимоги тим, що являється особою похилого віку, обмежена в руховій активності за станом здоров'я, потребує сторонньої допомоги, близьких родичів немає і надавати домоги нікому. Відповідачі по справі являються племінником та його дружина, запропонували укласти договір довічного утримання та надавати допомогу, за що позивач обіцяла передати їм у власність належне їй будинковолодіння та земельну ділянку.

Позивачка зазначає, 05 серпня 2011 року між сторонами було укладено договір, який вважала договором довічного утримання.

До укладення договорів на стадії їх підготовки відповідачі надавали допомогу та привозили продукти харчування. Після укладення договорів з серпня 2011 року поїздки до позивача припинилися, допомоги ніякої ніхто не надавав.

Крім того, їй стало відомо, що її будинок було виставлено на продаж, і вона дізналася, що було укладено не договори довічного утримання, а договори дарування.

Оскільки відповідачі не надавали ніякої допомоги вона змушена була звернутися до Територіального центру соціального обслуговування Черкаського району.

З таких підстав позивачка просила суд визнати договір дарування земельної ділянки та договір дарування жилого будинку, що були посвідчені 05 серпня 2011 року приватним нотаріусом Черкаського районного нотаріального округу Старовойтовим О.С. - удаваними, вчиненими для приховання договору довічного утримання та розірвати ці договори дарування жилого будинку та земельної ділянки як такі, що є удаваними, та є фактично договором довічного утримання, через невиконання набувачами своїх обов'язків по утриманню ОСОБА_6 та визнати за нею право власності на жилий будинок АДРЕСА_1 та присадибну земельну ділянку площею 0.18 га.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати, як незаконне, постановлене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення , яким її позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги по наступних підставах:

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засідання.

Проте таким вимогам закону рішення суду не відповідає.

Постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою пропущено строк позовної давності .

Але такі висновки суду не відповідають нормам процесуального права.

Пленум Верховного Суду України в постанові від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справ» роз'яснив, що встановивши , що строк для звернення з позовом пропущено без поважним причин, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Судом встановлено, що згідно договору дарування житлового будинку від 05 серпня 2011 року, який зареєстрований в реєстрі № 2979 позивач подарувала відповідачам житловий будинок з надвірними спорудами за адресою : АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 05 серпня 2011 року , який зареєстровано у реєстрі за № 2982 позивач подарувала відповідачам земельну ділянку площею 0.18 га по АДРЕСА_1.

Відповідно до ст. 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

У сенсі положень статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дії як юридичні факти мають вольовий характер і можуть бути правомірними та неправомірними. Правочини належать до правомірних дій, спрямованих на досягнення правового результату.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до статті 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають , але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемним або про визнання його недійсним.

Відповідно до вимог статті 60 ЦПК України позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, що на його думку, є удаваним; 2) спрямованість сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.

Оскільки відповідно до ч.1 ст.202, ч.3 ст.203 ЦК України, головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який підлягає встановленню є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування та з'ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме.

З договорів дарування укладених 05 серпня 2011 року вбачається, що ОСОБА_6, як даруватель, з одного боку, та ОСОБА_7, ОСОБА_8 як обдаровані, з другого боку, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності правочинів, уклали договір дарування згідно якого дарувальниця передала обдарованим в рівних частинах житловий будинок АДРЕСА_1 та в рівних частках земельну ділянку в АДРЕСА_1.

Позивачка знала про те, що було укладено саме договори дарування, про що свідчить її особистий підпис «дарую» біля поставленого нею підпису на нотаріально посвідчених договорах дарування, що свідчить про обізнаність позивачки щодо її волевиявлення саме на укладення зазначених договорів.

Відповідно до п. 4 договору дарування дарувальниця свідчить, що укладення цього договору не пов'язане із виконанням обдарованими будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальниці зараз або в майбутньому.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не надала суду будь-яких доказів, які б підтверджували, що як відповідачі так і позивач умисно укладали договір дарування з метою приховати договір довічного утримання , і що настали наслідки договору довічного утримання.

В позовній заяві позивач стверджує, що після укладення договору дарування відповідачі не надавали матеріальної допомоги.

Тому в задоволенні позову необхідно відмовити в зв'язку із недоведеністю.

В цьому випадку питання про застосування строку позовної давності не вирішується.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 25 липня 2017 року - скасувати.

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Черкаського нотаріального округу Старовойтов Олександр Сергійович про визнання правочинів удаваними та розірвання договору довічного утримання - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з часу проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Головуючий :

Судді :