Рішення № 68909226, 14.09.2017, Дубровицький районний суд Рівненської області

Справа №560/230/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2017 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді: Оборонової І.В.,

за участю секретаря: Волкодав А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дубровиця справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Представник ПАТ КБ “ПриватБанк” звернувся до Дубровицького районного суду Рівненської області з позовною заявою про стягнення з відповідача ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №б/н від 18 червня 2010 року у розмірі 28731,95 грн. Одночасно позивач просить стягнути з відповідача судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1600 грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору №б/н від 18 червня 2010 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами банку", складає між ним та банком договір.

Позивач свої зобов'язання за Договором виконав в повному обсязі, а саме надав Відповідачу кредитні кошти у розмірі, встановленому Договором. Проте, Відповідач у свою чергу не виконав належним чином свої зобов'язання за укладеним договором №б/н від 18 червня 2010 року щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків, в результаті чого станом на 31 січня 2017 року, утворилась заборгованість в розмірі 28731,95 грн.

В судове засідання представник Позивача не з'явився, проте у позовній заяві вказав на можливість розгляду справи без його участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідач позовні вимоги не визнав подавши заперечення проти позову, у якому просив в задоволенні позову відмовити за спливом трирічного строку загальної позовної давності, оскільки останній платіж ним був здійснений 04 березня 2013 року в сумі 100,00 грн., при цьому в наданому позивачем розрахунку міститься платіж в розмірі 10,78 грн., який здіснений 12.06.2014 року, проте він він його не здійснював, а тому вважає, що такий платіж не повинен бути врахований судом. Крім того, просить застосувати і спеціальну позовну давність. Також вказує, що за п'ять років користування кредитом, банком могло бути нараховано лише близько 1250,00 грн. відсотків, замість 22000,00 грн., як стверджує позивач. Крім того, просив відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з нього пені та неустойки, оскільки це є подвійним видом цивільно-правової відповідальності.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного договору №б/н від 18 червня 2010 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 2500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом із "Умовами та правилами надання банківських послуг", "Правилами користування платіжною карткою" та "Тарифами банку", складає між ним та банком договір (а.с.6).

Позивач свої зобов'язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, надавши Відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.

Проте, відповідач належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором внаслідок чого станом на 31 січня 2017 року за договором № б/н від 18 червня 2010 року, утворилась заборгованість на загальну суму - 28731,95 грн., яка складається з наступного: 637,38 грн. - заборгованість за кредитом; 22110,97 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4139,22 грн.; - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн. - штраф (фіксована частина) (а.с.3-5).

Отже, наявність простроченої заборгованості за кредитним договором дає підстави для її стягнення у певному розмірі, який підлягає уточненню відповідно до умов договору та норм матеріального права.

Разом з тим, у поданому запереченні проти позову відповідач просив застосувати наслідки спливу позовної давності.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до вимог статтей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 2.1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що платіжна картка дійсна до останнього дня місяця указаного на лицевій стороні картки.

Згідно заяви та тарифів банку визначено, що заборгованість за договором сплачується щомісячними платежами у розмірі 7 % суми заборгованості, але не менше 50 грн.

Судом встановлено, що строк дії договору та термін дії платіжної картки складає один рік та закінчився у червні 2011 року, а останній платіж у розмірі 100 грн відповідач сплатив 04 березня 2013 року (а.с.3-5).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

З позовом до суду ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось лише у лютому 2017 року, тобто за межами трирічного строку, який слід обчислювати у спірному випадку з 05 березня 2013 року.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Отже, у даній справі, позовна давність за вимогами про стягнення спірних сум спливла 05 березня 2016 року, що є самосійною підставою для відмови у позові.

Згідно із частиною першою статті 259 ЦК України позовна давність, установлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Відповідно до п 1.1.7.31 Умов та правил надання банківських послуг, позовна давність щодо вимог банку про повернення кредиту, оплати процентів, сплати неустойки становить 50 років.

За статтею 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Встановлено, що Умови та правила надання банківських послуг, в яких установлено збільшену позовну давність, не містять підпису позичальника, а відтак ці Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору та відповідною письмовою угодою сторін про збільшення позовної давності.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 01 липня 2015 року у справі № 6-757 цс15.

Також у правовій позиції Верховного Суду України, сформованій у справі № 6-16цс15 від 11.03.2015 року зазначено, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі Умови не містять підпису позичальника.

Відповідно до статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Із вищезазначеного розрахунку заборгованості вбачається, що 12.06.2014 року від імені відповідача було здійснено платіж у розмірі 10,78 грн.

Відповідно до наданої представником позивача виписки по банківському рахунку, 12.06.2014 року, відбулось автоматичне погашення просроченої заборгованості в розмірі 10,78 грн. (а.с.70).

Проте таке автоматичне списання коштів банком з рахунку відповідача для погашення заборгованості не є підставою переривання строку позовної давності у розумінні положень статті 264 ЦК України.

Відповідно до п.1.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, затвердженої постановою Національного банку України №22 від 21 січня 2004 року, кошти з рахунків клієнтів банки списують лише за дорученням власників цих рахунків (включаючи договірне списання коштів згідно з главою 6 цієї Інструкції), або на підставі розрахункових документів стягувачів згідно з главами 5 та 12 цієї Інструкції.

З урахуванням обставин справи, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна умов договору, з яких вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про внесення таких змін; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому, якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) платежів.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності, лише за умови, коли такі дії здійснено уповноваженою на це особою, яка представляє боржника у відносинах з кредитором у силу закону, на підставі установчих документів або довіреності.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 09 листопада 2016 року у справі № 6-1457.

Бездіяльність боржника, в даному випадку не оспорювання ним безспірного списання коштів, якщо така можливість допускається законом або договором, не може свідчити про переривання перебігу позовної давності, оскільки таке переривання можливе лише шляхом вчинення дій.

Відповідачем заперечувалось про вчинення ним платежу у розмірі 10,78 грн, а банком не надано будь-яких належних доказів того, що автоматичне погашення частини кредиту з іншого відкритого рахунку відповідача відбулось за його згодою.

Також судом не приймається до уваги п. 1.1.3.1.6 Умов та правил надання банківських послуг, оскільки ці Умови відповідачем не підписувалися і за своєю правовою природою їх не можна розглядати як такі, що надають безпосереднє право банку на вчинення дій від імені уповноваженої особи.

Отже, суд дійшов до висновку що в задоволенні позову слід відмовити за спливом строків позовної давності.

На підставі вищенаведеного, керуючись статтями 2, 15, 224, 525, 526, 530, 611, 612, 625, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, керуючись статтями 10, 11, 60, 88, 209, 212-215, 294 Цивільного процесуального кодексу України , суд, –

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити за спливом строків позовної давності.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області через Дубровицький районний суд з поданням апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: підпис.

З оригіналом згідно.

Суддя Дубровицького

районного суду ОСОБА_2