Ухвала суду № 68907070, 13.09.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №283/2684/15-ц Головуючий у 1-й інст. Міхненко С. Д.

Категорія 27 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Борисюка Р.М., Григорусь Н.Й.,

з участю секретаря судового засідання Гарбузюк Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа - ОСОБА_2, про визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину, за зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", третя особа ОСОБА_1, про визнання поруки припиненою,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1,

на рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року,

встановила:

У листопаді 2015 року Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі - Банк), посилаючись на неналежне виконання ОСОБА_1 умов договору про надання споживчого кредиту №11199523000 від 16 серпня 2007 року, просило стягнути солідарно з позичальника та ОСОБА_2 як поручителя 11989,41 швейцарських франків заборгованості зі сплати кредиту та відсотків, 18050,44 грн. пені за вказаним договором та судові витрати.

18 грудня 2015 року, посилаючись на порушення Банком ч. 2 ст. 11 та ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні вищевказаного договору, зокрема на неповідомлення про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, несправедливість умов договору, ОСОБА_1 звернувся до Банку з зустрічним позовом (а.с 72-77 т.1), у якому просив визнати недійсним цей договір з моменту його укладення із застосуванням наслідків недійсності правочину згідно з ч. 2 ст.216 ЦК України та стягнути різницю між фактично одержаною та сплаченою за договором сумами - 8570,10 швейцарських франків.

06 січня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до Банку з зустрічним позовом (а.с. 107-111 т. 1), в якому, з урахуванням уточнень від 04.03.2016 (а.с.201-205 т.1), просив визнати поруку за договором поруки № 11199523000/п від 16 серпня 2007 року припиненою з підстав збільшення Банком процентної ставки за договором про надання споживчого кредиту №11199523000 від 16 серпня 2007 року, розмір якої не було погоджено з ним.

Рішенням Малинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року первісний позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Банку заборгованість по кредитному договору №11199523000 від 16 серпня 2007 року в сумі 11989,41 швейцарських франків, з яких борг за кредитом 11036,41 швейцарських франків, борг за процентами 953,00 швейцарських франків; пеню за несвоєчасне виконання заборгованості за договором в розмірі 18050,44 грн. та судові витрати в розмірі 4366,68 грн. У решті позову відмовлено за безпідставністю.

В зустрічному позові ОСОБА_1 до Банку відмовлено за безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Банку задоволено повністю. Визнано припиненою поруку за договором поруки № 11199523000/п від 16 серпня 2007 року. Стягнуто з ПАТ «УкрСиббанк» на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 551,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по кредитному договору та в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Банку, - скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Банку в повному обсязі та відмовити Банку у задоволенні вимог до останнього.

Зазначив, що судом не надано оцінки доводам та наданим доказам у частині порушення прав ОСОБА_1, як споживача, при укладанні кредитного договору щодо неповідомлення Банком про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, валютні ризики, залишено без уваги норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, практику Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з даного питання. Крім цього, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, висновок суду щодо належного повідомлення позичальника про підвищення відсоткової ставки є помилковим. Лист, на який послався суд у своєму рішенні, яким Банк нібито повідомив ОСОБА_1 про підвищення процентної ставки, суперечить умовам договору. Судом також залишено без уваги відсутність доказів про надання грошей позичальнику відповідно до укладеного ним договору у валюті кредитування. У витребуванні таких доказів судом безпідставно відмовлено, у зв'язку з чим ОСОБА_1 був позбавлений можливості спростувати розрахунок Банку щодо розміру заборгованості, ставити питання про призначення судової експертизи.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явились у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Частинами 1, 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» ( в редакції, чинній на час укладення кредитного договору) встановлено, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати детальнішу інформацію; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» зазначено, що договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

За положеннями ч. 5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачена можливість визнання недійсними лише окремих умов договору, а не цивільно-правового договору в цілому і лише у разі визнання цих положень договору несправедливими (ч. 5 ст. 18).

Отже, за змістом ст. ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Судом встановлено, що 16 серпня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11199523000, відповідно до якого позичальнику надано кредит в сумі 41400 швейцарських франків, що дорівнює еквіваленту 171972,62 грн. Умовами договору передбачено, що сплата процентів за користування кредитом протягом перших 30 календарних днів встановлюється в розмірі 9,99 % річних, після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов Договору (п. 1.3.1 Договору). Кінцевий строк повернення кредиту встановлено 16 серпня 2017 року (а.с. 6-17 т. 1).

З метою забезпечення виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, між ОСОБА_2 та Банком укладено договір поруки №11199523000/п від 16 серпня 2007 року (а.с. 18-19 т.1).

ОСОБА_1 умови кредитного договору належним чином не виконував, згідно розрахунку Банку (а.с. 20-31 т.1) допустив заборгованість за тілом кредиту та процентами, яка складає 11989,41 швейцарських франка (борг за тілом кредиту 11036,41 швейцарських франків, борг за процентами 953,00 швейцарських франків) та по пені в розмірі 18050,44 грн.

Відповідно до ухвали Апеляційного суду Житомирської області у справі за клопотанням представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 проведено судово-економічну експертизу, висновком № 60/16 від 14.08.2017 якої встановлено, що умови кредитного договору та надані матеріали справи не містять попередження споживача про валютні ризики, реальної процентної ставки, абсолютного подорожчання кредиту, первинних бухгалтерських документів про отримання кредиту. За відсутності необхідних даних експерт не встановив, чи відповідає умовам договору розрахунок заборгованості, зарахування сплачених кредитних коштів та не зміг дати відповідь про дійсний розмір заборгованості (а.с. 186-240 т.3)

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання кредитного договору недійсним, оскільки банк у письмовій формі надав позичальнику у повному обсязі всю необхідну інформацію, передбачену ч. ч. 2, 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»; сторони узгодили всі істотні умови договору, а саме: суму кредиту, дату видачі кредиту, умови повернення кредиту, нарахування та сплати відсотків, порядок сплати за кредит, порядок зміни та припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; ОСОБА_1 особистим підписом засвідчив, що він погодився на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, волевиявлення сторін на укладення і підписання договору були вільними.

Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, який відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, узгоджується із дослідженими судом доказами та встановленими обставинами справи.

Доводи ОСОБА_1 про неповідомлення його Банком про умови кредитування спростовуються матеріалами справи, зокрема: змістом кредитного договору (а.с. 6-13 т. 1), додатком №1 до договору «Графік погашення кредиту», додатком № 2 «Графік платежів, призначення сукупної вартості кредиту», які є невід'ємною частиною договору та підписані особисто позичальником (а.с. 14-17, 140-144 т. 1). У додатках до кредиту зазначено залишок максимально допустимої заборгованості за кредитом, суми погашення кредиту, процентів, комісії, супутніх послуг. Підписуючи договір позичальник підтвердив, що отримав інформаційний лист згідно вимог законодавства України, зокрема Закону України «Про захист прав споживачів», вважав умови договору зрозумілими та справедливими (п. 7.12 договору).

Посилання у судовій експертизі на відсутність у договорі реальної процентної ставки, абсолютного подорожчання кредиту (фактична сума переплати за кредитом) не може бути підставою для визнання оспорюваного договору недійсним, оскільки у Додатку № 2 позичальника попереджено, що сума погашення основної суми процентів за розрахунковий період може відрізнятися у разі погашення клієнтом заборгованості у терміни, які відрізняються від зазначених у даному графіку, з чим ОСОБА_1 погодився, підписавши відповідні додатки до договору.

Крім того, протягом дії кредитного договору ОСОБА_1 не звертався до банку з пропозицією щодо внесення будь-яких змін до запропонованої редакції договору, за роз'ясненням положень, які були йому не зрозумілі, або за додатковою інформацією щодо умов кредитування, тим самим погоджуючись зі всіма умовами такого договору. Також, останній не скористався правом споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту отримання копії примірника договору. Позичальник не відкликав своєї згоди на укладення кредитного договору, підписав його та в подальшому виконував його умови протягом восьми років.

Суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні обґрунтовано зазначив, що позичальник під час укладення договору погодився із порядком зміни процентної ставки Банком в односторонньому порядку за умови додержання встановленої договором процедури повідомлення останнього (п. 5.2 договору). Рішення про зміну процентної ставки Банк прийняв до набрання чинності Законом України від 12.12.2008 №661 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тому такі дії Банку є правомірними. Також, як вбачається з матеріалів справи, Банк повідомив ОСОБА_1 про зміну процентної ставки у визначений договором спосіб (п. 5.2 договору), про що свідчить поштове повідомлення про вручення йому 17.03.2008 відповідного листа Банку від 22.02.2008, який містить конкретне посилання на збільшення відсоткової ставки вдвічі від діючої процентної ставки у випадку прострочення суми основного боргу (а.с. 169-170 т.1). Тому, доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення позичальника про зміну процентної ставки, неправомірність дій Банку, необхідності укладення додаткової угоди про зміну процентної ставки є безпідставними та суперечать умовам договору.

Посилання у апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_1 не були отримані кошти згідно умов договору у швейцарських франках, спростовуються копією меморіального ордеру від 16.08.2007 №0606156712, у якому значиться про перерахування Банком на рахунок позичальника 41400,00 швейцарських франків (еквівалент 171972,62 грн.) з призначенням платежу - надання кредиту згідно угоди №11199523000 від 16.08.2007 ОСОБА_1 (а.с. 139 т. 1), що відповідає п. 1.4 умов договору; заявою на видачу готівки від 17.08.2007 про перерахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 на загальну суму 164742,00 грн.; випискою по рахунку про проведення списання грошових коштів на касу Банку з рахунку НОМЕР_1 на загальну суму 164742,00 грн. з призначення платежу - видача з поточного рахунку фізичної особи НОМЕР_1 ОСОБА_1 (а.с. 145-168 т.3). Отримання коштів у гривневому еквіваленті не свідчить про невиконання Банком умов щодо валюти кредитування.

Крім того, як вбачається із виписки по рахунку, ОСОБА_1 протягом восьми років виконував умови договору, погашаючи кредит у валюті кредитування - швейцарських франках (а.с. 145-168 т.3), купуючи для цього відповідну валюту.

За вказаних обставин, посилання судового експерта на неможливість встановлення факту отримання (зняття) ОСОБА_1 коштів (у відповідності до вимог законодавства), на правильність висновків суду першої інстанції не впливає.

Відсутність вхідного залишку станом на дату укладення кредитного договору у виписці по рахунку, на що вказував експерт, не може бути підставою неприйняття даного доказу для визначення суми заборгованості, як належного, оскільки позичальником не доведено, що на його рахунку знаходились будь-які інші грошові кошти на час отримання кредиту. Посилання на відсутність у матеріалах справи договору про відкриття поточного рахунку НОМЕР_1, на правильність ухваленого рішення не впливає, так як матеріали справи містять виписки по даному рахунку, рух по ньому коштів.

Також, укладаючи спірний договір в іноземній валюті, сторони брали на себе певні ризики на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане. Незмінюваність курсу гривні відносно до іноземних валют законодавчо не закріплена. Нестабільність курсу гривні є загальновідомим фактом, який не міг бути невідомим позивачеві за зустрічним позовом. Тому доводи останнього у цій частині є такими, що на правильність ухваленого рішення не впливають.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення оспореного договору, Банк мав право на здійснення валютних операцій (а.с.183-185 т. 1), а Закон України «Про захист прав споживачів» не забороняв надання та отримання споживчих кредитів в іноземній валюті на території України.

Враховуючи відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, суд першої інстанції, обґрунтовано застосувавши до спірних правовідносин положення ст. ст. 526, 527, 530, 1054, 1050 ЦК України, правильно виходив із того, що ОСОБА_1 порушив свої зобов'язання за кредитним договором, а тому з нього підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором відповідно до наданого розрахунку Банку (а.с. 20-31 т.1).

Правильність розрахунку суми заборгованості не спростована ОСОБА_1 і його представником. Неможливість встановлення експертом дійсної суми заборгованості за відсутності необхідних документів та вихідних даних також не свідчить про неправильність наданого Банком розрахунку, який відповідає виписці по рахунку позичальника, наданим квитанціям по сплаті кредиту, і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову у цій частині.

Враховуючи положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір нарахованої позичальнику пені за неналежне виконання зобов'язання, колегія суддів не вбачає підстав для зміни розміру даного виду неустойки та судового рішення у цій частині.

Інші доводи та обставини, на які посилається особа, яка подала апеляційну скаргу, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального та процесуального права. Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновком суду першої інстанції.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду є законним та обґрунтованим, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Малинського районного суду Житомирської області від 21 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді