Постанова № 68904956, 11.09.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"11" вересня 2017 р. Справа №924/247/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Розізнана І.В. ,

суддя Маціщук А.В.

при секретарі судового засідання Клімук Л.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України на рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2017 р. у справі №924/247/17

за позовом Заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький

до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001"

про стягнення 1098547,25 грн. заборгованості, з яких 311875,5 грн. заборгованості, що виникла на підставі п.2.3. договору №149 від 20.06.2014 р., 748343,93 грн. заборгованості з компенсації земельного податку за жовтень-грудень 2016 р., 8286,14 грн. - 3% річних, 30041,68 грн. інфляційних втрат

За участю:

прокурора - Барілова Д.В.,

представника позивача-1 - ОСОБА_1,

представників позивача-2 - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 07.06.2017 р. у справі №924/247/17 (суддя Смаровоз М.В.) у позові заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький до товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" про стягнення 1098547,25 грн. заборгованості, відмовлено у повному обсязі.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що незалежно від змісту листування представників сторін до та після укладення додаткової угоди від 19.09.2016 р., беручи також до уваги, що контрагенти за додатковою угодою від 19.09.2016 р. до договору №149 від 20.06.2014р., втілюючи закріплений пунктом 3 ст.3, ст.627 ЦК України принцип свободи договору (який передбачає, зокрема, що сторони є вільними у визначенні умов договору), погодили з дотриманням передбаченої ст.654 ЦК України форми правочину, що договір № 149 від 20.06.2014р. вважається розірваним з моменту підписання додаткової угоди від 19.09.2016 року сторонами, враховуючи її підписання зі сторони відповідача 30.09.2016р., судом констатується факт розірвання 30.09.2016р. за згодою сторін укладеного між квартирно-експлуатаційним відділом м. Хмельницький та товариством з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" договору №149 від 20.06.2014р. З огляду на приписи ст.ст.11, 204, 526, 530, 625-627, 651, 654 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України, враховуючи предмет та підстави позову, зважаючи на встановлені судом факти (в тому числі розірвання 30.09.2016 р. договору №149 від 20.06.2014 року), суд дійшов висновку про недоведеність позовних вимог щодо стягнення з відповідача 311875,5 грн. заборгованості (за жовтень-грудень 2016 р.), що виникла на підставі п. 2.3. договору №149 від 20.06.2014 р.; 748343,93 грн. заборгованості з компенсації земельного податку за жовтень-грудень 2016 р., 8286,14 грн. - 3% річних (за період з 20.12.2016 р. по 24.04.2017 р.), 30041,68 грн. інфляційних втрат (за грудень 2016р. березень 2017р.), з огляду на що позов не підлягає до задоволення.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, заступник військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити у повному обсязі.

Апелянт, зокрема, зазначає, що в порушення вимог ст.ст.640, 643 Цивільного кодексу України, ст.181 Господарського кодексу України товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" жодним чином не повідомило Квартирно-експлуатаційний відділ м.Хмельницький про підписання додаткової угоди від 19.09.2016р., з огляду на що вважає встановлені обставини судом першої інстанції щодо розірвання 30.09.2016 р. договору №149 від 20.06.2014 р. додатковою угодою від 19.09.2016 р. не доведеними, а спірний договір не розірваним та продовженим до моменту його повного виконання сторонами (до збору всього урожаю з полів). Звертає увагу суду на те, що судом першої інстанції не досліджено питання збору урожаю та моменту виконання сторонами своїх зобовязань згідно п.7.3, 7.4 договору №149 від 20.06.2014 р. Крім того, вказує, що господарський суд Хмельницької області не дослідив відносини, що склалися між сторонами на підставі договору №1/16-П від 07.07.2016 р., згідно п.2.2., 4.1.2 якого встановлений обовязок відповідача (як виконавця) після збору урожаю скласти та передати КЕВ м.Хмельницький (як замовнику) акти виконаних робіт.

17.07.2017 р. на поштову адресу суду надійшли письмові пояснення Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький, у яких позивач-2 підтримує у повному обсязі подану заступником військової прокуратури Хмельницького гарнізону Західного регіону України апеляційну скаргу. Посилаючись на ч.3 ст.653 Цивільного кодексу України, п.4 додаткової угоди №2 від 19.06.2015 р., п.3.2, 3.3 додаткової угоди від 19.09.2016 р., вказує про те, що сторони досягли домовленості про припинення договору після збору відповідачем урожаю 2016 р. з полів, підписання актів звірки взаєморозрахунків та здійснення повної оплати усіх послуг/робіт. Зважаючи на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, залишення без оцінки доводи та докази, надані КЕВ м.Хмельницький, необєктивне, однобічне вирішення судом спору, просить скасувати незаконне, необґрунтоване рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2017 р.

У письмових поясненнях від 03.08.2017 р. позивач-2 вказує, що на виконання умов договору № 149 від 20.06.2014 року сторонами було укладено ряд договорів на виконання ТОВ "Україна 2001" робіт (зокрема, і договір №1/16-П від 07.07.2016 року), що встановлено постановою Вищого господарського суду України від 14.12.2016 року та, зокрема, підтверджує постійність (сталість) відносин сторін щодо укладення таких договорів на виконання робіт та повністю спростовує твердження відповідача про відсутність письмовиого завдання ТОВ "Україна 2001" на виконання робіт/послуг за період жовтень-грудень 2016 р.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказує на те, що приписи ч.1 ст.207, ч.1 ст.640, ст.643 Цивільного кодексу України, ст.181 Господарського кодексу України, на які посилається апелянт як на підставу скасування рішення суду першої інстанції, визначають порядок укладення договору, а не порядок розірвання (припинення) діючого договору. Натомість вважає, що з 30.09.2016 р. договір №149 від 20.06.2014 р. було припинено за згодою сторін в порядку, що передбачений ч.1 ст.651 Цивільного кодексу України. Таким чином, будь-які зобовязання сторін на майбутнє за вказаним договором припинились після 30.09.2016 р., тому відсутні будь-які правові підстави для оплати товариством з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" заборгованості, яка виникла на підставі п.2.2, 2.3 договору №149 від 20.06.2014 р. за жовтень-грудень 2016 р., заборгованості з компенсації земельного податку за жовтень-грудень 2016 р. і відповідно відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Відповідач звертає увагу суду, що договір №1/16-п від 07.07.2016 року не має жодного відношення до відносин сторін, які виникли на підставі укладеного між сторонами договору №149 від 20.06.2014 року.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзиви на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку.

Як правильно встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 20.06.2015 р. Квартирно-експлуатаційний відділ (виконавець) та товариство з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (замовник) уклали договір №149 (т.1, а.с.21-24), згідно п.1.1 якого виконавець зобов'язується за умови сприяння та підтримки замовника протягом визначеного в договорі строку надавати за плату роботи/виконати послуги з вирощування сільськогосподарської продукції на землях Міністерства оборони України, які належать КЕВ на підставі державного акту на право користування землею: Б №041646 від 1979 р., Б №041659 від 1979 р., а замовник зобов'язується оплачувати виконані роботи згідно умов даного договору. Площа посівів становить 2303 га., згідно двостороннього комісійного акту, що є невід'ємною частиною даного договору.

Відповідно до п.1.3 договору, для виконання цілей даного договору сприяння та підтримка Замовника полягає у наданні в розпорядження виконавця: насіннєвого матеріалу, мінеральних добрив, засобів захисту рослин та інших необхідних компонентів для вирощування сільськогосподарських культур; надання послуг з обробітку, посіву, збору урожаю та транспортування сільськогосподарської продукції; сільськогосподарської техніки, її керування та технічної експлуатації екіпажами (водіями) замовника.

Згідно з п.1.4-1.5 договору, детальна інформація щодо робіт, які виконуються за цим договором визначається у завданні замовника, яке надається ним виконавцеві. Сторони дійшли згоди, що для досягнення мети цього договору роботи/послуги передаються виконавцем замовнику на підставі актів прийому-передачі.

Ціну договору та порядок розрахунків сторони погодили п.2.2-2.3 договору, а саме грошова сума, яку замовник зобов'язується перерахувати виконавцю за надані послуги/виконані роботи, повинна бути не меншою ніж 1590192 грн. на рік, в т.ч. ПДВ 265032 грн. Замовник перераховує Виконавцю планові грошові кошти в розмірі 1590192 грн. на рік, в т.ч. ПДВ 265032 грн. рівними частинами щомісячно на рік. Кінцева сума оплати буде здійснена після зведення розрахунків згідно актів виконаних робіт.

Порушення договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору (п.5.2 договору).

Пунктами 7.1, 7.3 договору передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту підписання уповноваженими особами та скріплення печатками сторін. Цей договір набуває чинності з "01" липня 2014 року та діє до моменту його повного виконання сторонами.

Відповідно до п.7.4 договору умови договору вважаються виконаними в повному обсязі після складання актів звірки взаєморозрахунків, складених та підписаних уповноваженими особами сторін.

Додаткові угоди та додатки до цього договору, а також інші документи, на обовязковість яких є посилання у цьому договорі, і які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками сторін, є його невід'ємною частиною і набувають юридичної сили з моменту підписання уповноваженими представниками та скріплення печатками сторін (п.7.11 договору).

Додатковими угодами №1 від 01.07.2014 р., №2 від 19.06.2015 р., №3 від 15.10.2015р., №4 від 11.01.2017 р., №5 від 01.03.2016 р. сторонами вносились зміни до договору №149 від 20.06.2014 р., зокрема, до пунктів 1.1., 2.2, 2.3, 4.1.3 договору.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з дійсності укладеної між КЕВ м.Хмельницький та ТОВ "Україна 2001" додаткової угоди від 19.09.2016 р., незалежно від доведеності відповідачем того, чи повернуло ТОВ "Україна 2001" примірник додаткової угоди на адресу КЕВ м.Хмельницький. Вказане на думку місцевого господарського суду свідчить про розірвання за згодою сторін договору №149 з 30.09.2016 р. (дата підписання зі сторони відповідача, що узгоджується з п.2, 5 додаткової угоди). З огляду на що суд дійшов висновку про припинення зобов'язань сторін за основним договором.

Однак, всупереч загальним вимогам процесуального права, наведених у статтях 32-34, 43, 82, 84 ГПК України, даний висновок зроблений судом без всебічного, повного і обєктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову, з чим суд апеляційної інстанції не може погодитись.

За загальним правилом, що визначене в ч.1 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.2, 3, 4 ст.188 Господарського кодексу України, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що у разі не надіслання відповіді на пропозицію у зазначений термін такий договір не може вважатися розірваним. У такому разі особа, яка має намір розірвати договір вправі передати спір на вирішення суду (ч.4 ст.188 ГК України). Однак апеляційним господарським судом встановлено, що позивач-2 не звертався до суду з позовом про розірвання основного договору.

Супровідним листом №3144 від 19.09.2016 р. (т.1, а.с.139), яким надсилалась додаткова угода від 19.09.2016 р., КЕВ м.Хмельницький просило ТОВ "Україна 2001" надіслати підписаний, скріплений печаткою примірник угоди (рекомендованим листом з описом вкладення) на адресу позивача-2 протягом двох днів з моменту отримання даного листа.

Як слідує зі змісту п. 7.8 договору сторони погодили: якщо інше прямо не передбачено цим договором або актами законодавства України, цей договір може бути розірваний виключно за домовленістю сторін, яка оформлюється письмово додатковою угодою до цього договору, в передбаченому законом порядку.

Листами №4315 від 11.11.2016 р. (т.1, а.с.145), №4630 від 08.12.2016 р. (т.1, а.с.147), №4842 (т.1, а.с.148), №260 від 16.01.2017 р. (т.1, а.с.149), №632 від 06.02.2017 р. (т.1, а.с.150), КЕВ м.Хмельницький повідомляло ТОВ "Україна 2001" про існування договірних зобовязань, згідно укладеного договору №149 від 20.06.2014 р., відповіді на які відповідачем надано не було та жодним чином не заперечено продовження здійснення КЕВ м.Хмельницький нарахування коштів за надані послуги та земельний податок згідно виставлених протягом жовтня-грудня 2016 р. рахунків.

Колегія суддів констатує, що відповідачем не було надано жодного доказу в підтвердження підписання та повернення підписаної додаткової угоди від 19.09.2016 р. у визначений ч.3 ст.188 ГК України строк на адресу позивача-2. З огляду на вказане, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що договір №149 з 30.09.2016 р. сторонами розірвано не було, тому договір продовжив свою дію до моменту його повного виконання сторонами відповідно до п.7.3 основного договору.

Оцінюючи доводи ТОВ "Україна 2001" щодо проведення КЕВ м.Хмельницький конкурсу по відбору учасників спільної обробки землі з вирощування сільськогосподарських культур на землях Міністерства оборони України (31.10.2016 р.), за результатами якого 11.11.2016 р. було укладено договір №243 між КЕВ м.Хмельницький та Українсько-німецьким сільськогосподарським підприємством з іноземними інвестиціями у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті-Аграр Дніпро", чим позивач-2 підтвердив факт розірвання договору №149 від 20.06.2014р., та доводи апелянта щодо участі у конкурсі відповідача, суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що результат вказаного конкурсу визнано недійсним постановою Вищого господарського суду України від 17.07.2017 р. у справі №924/1249/16.

Визначаючи правову природу грошового зобовязання, необхідно, перш за все виходити з правил ч. 1 ст. 509 ЦК України та ч.1 ст.173 ГК України, згідно яких зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги до виконання господарських зобов'язань закріпленні в статті 193 Господарського кодексу України, за приписами якої суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1 ст.530 ЦК України).

Згідно зі ст.599 ЦК України за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Аналізуючи умови договору №149 від 20.06.2014 р., беручи до уваги положення ч.2 ст.35 ГПК України щодо преюдиційності фактів, апеляційний суд констатує, що між сторонами був укладений договір про спільну обробку землі, який за своїм правовим змістом є змішаним договором та містить елементи договорів підряду та надання послуг, оскільки це було встановлено постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 28.07.2015 р. у справі №924/412/15 за позовом військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах - Міністерства оборони України до Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький, товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" про визнання договору №149 від 20.06.2014 р. про спільну обробку землі недійсним.

Відповідно до ч.2 ст.628 ЦК України, до відносин сторін у змішаному договорів застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорів, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як унормовано частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 названого Кодексу).

Частина 1 статті 837 ЦК України визначає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Виходячи з правової природи таких договорів, вчинення контрагентами дій по наданню та отриманню послуг/робіт, згідно ст.ст. 11, 837, 901 ЦК України є підставою виникнення у відповідача обов'язку сплатити заборгованість за надані позивачем-2 послуги/виконані роботи у повному обсязі.

Згідно з п.3.1.1 договору №149 від 20.06.2014 р., виконавець зобовязаний за письмовим завданням замовника особисто та/або із використанням підтримки та сприяння замовника, визначених у пункту 1.3. цього договору надавати останньому визначені цим договором та завданням замовника послуги/роботи в строки, вказані замовником.

Як вбачається зі змісту п.2.2-2.3 договору, викладених в редакції додаткової угоди №2 до основного договору (т.1, а.с.26-27), грошова сума, яку сторона-2 зобов'язується перерахувати стороні-1 за надані послуги/виконані роботи, повинна бути не меншою ніж 1800000грн. з урахуванням ПДВ на рік, в т.ч. ПДВ 300000грн. Сторони погодились, що сторона-2 перераховує стороні-1 планові грошові кошти в розмірі 1800000грн. з ПДВ рівними частинами щомісячно. Кінцева сума оплати буде здійснена після звірення розрахунків згідно актів виконаних робіт.

Отже, обовязок відповідача з оплати може виникнути виключно за умови надання позивачем-2 послуг/виконаних робіт, за наслідком чого мають бути складені відповідні акти.

Натомість належних доказів (письмових завдань, актів виконаних робіт, актів звірки взаєморозрахунків), які б свідчили, про те, що після 30.09.2016 р. за завданнями замовника (ТОВ "Україна 2001") виконавець (КЕВ м.Хмельницький) на виконання умов договору №149 надав послуги (виконав роботи) за період жовтень-грудень 2016 р. матеріали справи не містять, з огляду на що суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для стягнення основного боргу в сумі 311875,5 грн. та нарахованих 3% річних, інфляційних втрат на вказану суму, у звязку з чим рішення в цій частині підлягає залишенню без змін, хоча з інших підстав, аніж ті, які були вказані судом першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості з компенсації земельного податку апеляційний суд виходить з наступного.

01.07.2014р. між сторонами укладено додаткову угоду до договору №149 від 20.06.2014р. (т.1, а.с.25), якою додано п. 4.1.3 договору у наступній редакції: "Щомісячно компенсувати виконавцю витрати понесені по сплаті земельного податку пропорційно площі землі, на якій відповідно до даного договору та комісійного акту (який є невід'ємною частиною договору) вирощується сільськогосподарська продукція".

Пунктом 4 додаткової угоди №2 від 19.06.2015 р. (т.1, а.с. 26-27) сторони погодили, що у разі, коли на момент закінчення договору на землях буде засіяно сільськогосподарські культури, то даний договір продовжує діяти до моменту їх збирання (при умові оплати усіх послуг/робіт, що надані стороною-1 стороні-2).

Колегією суддів апеляційної інстанції встановлено, що на виконання п.4.1.3 договору позивачем-2 надіслано на адресу відповідача рахунки на оплату земельного податку від 17.10.2016 р. (т.1., а.с.34-36), від 18.10.2016 р. (т.1., а.с.33), від 21.11.2016 р. (т.1., а.с.39-42), від 26.12.2016 р. (т.1., а.с.45) на загальну суму 748343,93 грн.

Як вбачається з матеріалів справи дані рахунки на оплату узгоджуються з платіжними дорученнями від 25.11.2016 р. (т.1., а.с.49-50), від 29.11.2016 р. (т.1., а.с.51), від 20.12.2016 р. (т.1., а.с.52-54), від 28.12.2016 р. (т.1., а.с.55), від 26.01.2017 р. (т.1., а.с.56-57), згідно яких КЕВ м.Хмельницький було сплачено земельний податок у сумі 885026,6 грн.

Квартирно-експлуатаційний відділ м.Хмельницький, намагаючись вирішити спір у досудовому порядку, відповідно до ст..6, 7 ГПК України та ст.222 ГК України, надіслав на адресу відповідача претензію №4652 від 09.12.2016 р. (т.1, а.с.46-47) та претензію №480 від 27.01.2017 р. (т.1, а.с.58-59) з вимогою сплати відповідачем існуючої заборгованості шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок КЕВ м.Хмельницький.

Натомість, апеляційним судом констатовано, що ТОВ "Україна 2001" доказів сплати заборгованості, що виникла на підставі п.4.1.3. договору з компенсації земельного податку за жовтень-грудень 2016 р. ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційній інстанції не надав.

Враховуючи те, що позивачем-2 надано належні докази оплати земельного податку на суму 748343,93 грн., приймаючи до уваги акт обстеження земельних ділянок від 03.01.2017 р. (т.2, а.с.77-78), згідно якого земельний податок нараховувався відповідачу на фактично займану площу та наявність фактичних відносин сторін згідно договору №149 (продовження дії договору та фактичний збір урожаю відповідачем), враховуючи положення ст.ст. 525, 526, 530, 625 ЦК України, ст.193 ГК України та межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність достатніх підстав для стягнення 748343,93 грн. заборгованості з відшкодування витрат по сплаті земельного податку, 3% річних в сумі 3710,10 грн., інфляційних втрат в сумі 12367,04 грн. з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.05.2017 р. (т.1, а.с.110-113).

Доводи апелянта щодо постійності відносин сторін щодо укладення договорів на виконання ТОВ "Україна 2001" робіт та повязаності правовідносин договорів №149 від 20.06.2014 р. та №1/16-П від 07.07.2016 р. (т.1., а.с.143) не знайшли підтвердження в суді апеляційної інстанції внаслідок системного аналізу змісту вказаних договорів, у звязку з чим не беруться до уваги колегією суддів.

Судова колегія вважає, що висновки суду першої інстанції, викладені в оскарженому рішенні, не повною мірою відповідають обставинам справи, внаслідок чого, таке рішення підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

З огляду на підстави часткового задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції за приписами ст. 49 ГПК України здійснює перерозподіл судових витрат відповідно до задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2017 р. у справі №924/247/17 в частині відмови у задоволенні позову компенсації сплати земельного податку, 3% річних та інфляційних втрат скасувати частково та прийняти в цій частині нове рішення.

3. Позов заступника військового прокурора Хмельницького гарнізону Західного регіону України задоволити частково.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (30600, Хмельницька обл., Теофіпольський р-н, смт. Теофіполь, вул. Небесної Сотні 37 в, код 35080933) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Хмельницький (29000, м.Хмельницький, вул. Ціолковського, 3/1, код 07928461) 748343,93 грн. заборгованості з відшкодування витрат по сплаті земельного податку; 3% річних в сумі 3710,10 грн.; інфляційні втрати в сумі 12367,04 грн. В решті рішення залишити без змін.

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (30600, Хмельницька обл., Теофіпольський р-н, смт. Теофіполь, вул. Небесної Сотні 37 в, код 35080933) на користь Військової прокуратури Західного регіону України (2900, м.Хмельницький, вул. Пилипчука, 65, код 38326057) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 11466,32 грн.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна 2001" (30600, Хмельницька обл., Теофіпольський р-н, смт. Теофіполь, вул. Небесної Сотні 37 в, код 35080933) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м. Хмельницький (29000, м.Хмельницький, вул. Ціолковського, 3/1, код 07928461) судовий збір за розгляд апеляційної скарги в сумі 12612,95 грн.

7. У решті рішення господарського суду Хмельницької області від 07.06.2017 р. у справі №924/247/17 залишити без змін.

8. Господарському суду Хмельницької області доручити видачу судових наказів.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

10. Матеріали справи №924/247/17 повернути до господарського суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.

Суддя Маціщук А.В.