Ухвала суду № 68903473, 05.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2017 року м. Київ К/800/17147/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В.,

Мороз Л.Л.,

Шведа Е.Ю.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - ПАТ «Київська Русь», про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації у ПАТ «Банк «Київська Русь» Волкова Олександра Юрійовича, третя особа - ПАТ «Київська Русь», про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року позов задоволено частково.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2016 року скасовано та закрито провадження у справі.

Не погоджуючись з ухваленим у справі рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_4 звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу для продовження розгляду.

Касаційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом спору в даній справі є дії та бездіяльність уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Волкова О.Ю. щодо невключення позивача до переліку вкладників публічного акціонерного товариства «Банк «Київська Русь», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Закриваючи провадження у справі суд першої апеляційної інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, за своїм змістом не є публічно-правовими та підлягають вирішенню господарським судом, посилаючись на висновки Верховного Суду України, викладені у постановах цього суду від 16 лютого 2016 року по справі

№ 21-4846а15, від 15 червня 2016 року по справі №21-286а16 та на приписи статті 244-2 КАС України.

Колегія Вищого адміністративного суду України не погоджується з таким висновком апеляційного суду з огляду на наступне.

За змістом частини 2 статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Законодавство не містить визначення терміна «публічно-правовий спір». Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне.

Вирішуючи питання про віднесення норми до публічного права, а спору до публічно-правового, суди повинні враховувати загальнотеоретичні та законодавчі критерії. Зокрема, за змістом пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України у публічно-правовому спорі, як правило, хоча б однією стороною є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 17, частини 1 статті 171 та частини 1 статті 171-1 КАС України до юрисдикції адміністративних судів належить вирішення питання щодо законності (крім конституційності) підзаконних правових актів Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Суди повинні звертати увагу на те, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Для цілей і завдань адміністративного судочинства владну управлінську функцію необхідно розуміти як діяльність усіх суб'єктів владних повноважень з виконання покладених на них Конституцією чи законами України завдань.

Відтак, вирішуючи питання про визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ, суди повинні враховувати, що КАС України встановлює такі правила відмежування адміністративної юрисдикції від інших видів юрисдикції:

понятійно-функціональне, тобто визначення адміністративної справи, що наведене у пункті 1 частини 1 статті 3 КАС України;

визначення видів публічних правовідносин (управлінські правовідносини та правовідносини, пов'язані з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень), зазначених у частині 1 статті 17 КАС України;

встановлення переліку публічно-правових спорів, що підпадають під юрисдикцію адміністративних судів (частина 2 статті 17 КАС України);

встановлення переліку публічно-правових справ, що не належать до предмета адміністративної юрисдикції (частина 3 статті 17 КАС України).

З підстав, передбачених частиною 1 статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Частиною другої цієї статті визначено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Відповідно до частини 1 статті 34 цього Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.

Згідно з частиною 1 статті 54 зазначеного Закону рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб.

Після введення у банку тимчасової адміністрації, а також під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду реалізує свої повноваження, передбачені, зокрема, статтею 38 цього Закону, й діє як суб'єкт публічного права.

Відповідно до статті 1 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

Таким чином наведені норми права регламентують, що спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України.

Водночас, згідно з пунктом 7 частини 1 статті 12 ГПК України справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Проте спір у даній справі не стосується майнових вимог до боржника, а справу про банкрутство відносно банку як боржника не порушено.

Окрім того, згідно з частиною 2 статті 5 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції від 30 жовтня 2012 року) дія цього Закону не поширюється на банки. Питання неплатоспроможності та/або ліквідації банків вирішуються в порядку, визначеному законами України «Про банки і банківську діяльність» та «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

В подальшому у цей закон внесено зміни, частину 3 статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції від 19 січня 2013 року визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

Згідно з частиною 8 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (який набрав чинності 21 березня 2012 року) дія Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» на банки не поширюється.

Таким чином, на думку суду касаційної інстанції, норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ГПК України не можуть регламентувати іншу, ніж адміністративну, юрисдикцію аналогічних спорів даної справи.

Колегія суддів вважає помилковим посилання апеляційного суду на правову позицію Верховного суду України, викладену в постановах від 16 лютого 2016 року по справі №21-4846а15, від 15 червня 2016 року по справі №21-286а16, оскільки в даному випадку, не ставиться питання про відшкодування шкоди, а ставиться питання про оскарження суб'єктивного публічного права, а отже спір є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративного суду.

Відповідно до статті 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Виходячи з наведеного судом апеляційної інстанції при розгляді справи допущені порушення норм процесуального права, що дають підстави для його скасування.

За таких обставин доводи касаційної скарги спростовують висновок апеляційного суду, тому касаційна скарга підлягає задоволенню із скасуванням рішення апеляційного суду з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 18 травня 2016 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам у справі та оскарженню не підлягає.

Судді: