Постанова № 68903111, 11.09.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код за ЄДРПОУ 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2017 р. № 820/2555/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бідонька А.В.

при секретарі судового засідання - Кульчій А.М.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Анушкевич О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Прокуратури Харківської області, в якому просить суд :

- визнати неправомірними дії та бездіяльність прокуратури Харківської області при розгляді заяви (звернення) ОСОБА_1 від 30.05.2017 щодо належного документування факту звільнення 23.03.2017 ОСОБА_1;

- зобов'язати прокуратуру Харківської області повторно розглянути заяву (звернення) ОСОБА_1 від 30.05.2017 та уточнити наказ прокурора області №408к від 20.03.2017 і виправити відповідний запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та ч.1 ст.36, ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України;

- зобов'язати прокуратуру Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію за березень 2017 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно наказу прокурора Харківської області №408к від 20.03.2017 він вперше після призначення пенсії звільнився із займаної посади та з органів прокуратури Харківської області відповідно до п.7 ч.1 ст.51, 58 Закону України «Про прокуратуру» 14.10.2014 року №1697-VII за власним бажанням, у зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років, як це передбачено ч. 1 ст. 38 чинного Кодексу законів про працю України. У наказі № 408к від 20.03.2017 року про звільнення та у трудовій книжці, на думку позивача, незаконно не зазначено жодного посилання на основний закон, що регулює правовідносини в даній сфері - Кодекс законів про працю України. Для усунення помилки у наказі та в запису в трудовій книжці, позивач звернувся 30.05.2017 року із відповідною письмовою заявою. Листом від 13.06.2017 року № 11-16-17 відповідач надав відповідь, в якій повідомив, що підстав для зміни наказу прокурора Харківської області № 408к від 20.03.2017 року та виплати премії позивачу за березень 2017 року на цей час немає. Позивач, не погоджуючись із такими діями відповідача звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.06.2017 року по справі № 820/2555/17 позовну заяву ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області в частині позовних вимог щодо зобов'язання прокуратури Харківської області уточнити наказ прокурора області №408к від 20.03.2017 і виправити відповідний запис у трудовій книжці про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади та з органів прокуратури за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за вислугу років відповідно п.7 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та ч.1 ст.36, ч.1 ст.38 Кодексу законів про працю України та зобов'язання прокуратури Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію за березень 2017 року - повернуто позивачу.

Враховуючи наведене суд розглядає адміністративний позов ОСОБА_1 тільки в частині позовних вимог про визнання неправомірними дії та бездіяльності прокуратури Харківської області при розгляді заяви (звернення) позивача від 30.05.2017 щодо належного документування факту звільнення 23.03.2017 року ОСОБА_1 та зобов'язання прокуратури Харківської області повторно розглянути заяву (звернення) ОСОБА_1 від 30.05.2017 року.

Представник відповідача у письмових запереченнях, наданих до суду, проти позову заперечував, зазначивши, що прокуратурою Харківської області звернення позивача від 30.05.2017 року розглянуто об'єктивно, повно та всебічно, перевірені всі звернені факти та надана відповідь від 13.06.2017 року стосовно всіх поставлених в зверненні питань, про що вчасно повідомлено заявника. На підставі викладеного просив у задоволенні позову відмовити.

Позивач в судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені у позовній заяві та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, просив відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Суд, заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності встановив наступне.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 30.05.2017 року із заявою до прокурора Харківської області державного радника юстиції 2 класу Данильченка Ю.Б., в якій просив уточнити наказ прокурора Харківської області № 408к від 20.03.2017 року та виправити відповідний запис у трудовій книжці про звільнення з 13.03.2017 із займаної посади та з органів прокуратури Харківської області за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (за вислугу років) відповідно до п. 7 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» та п.4 ч. 1 ст.36, ч. 1 ст. 38 Кодексу законів про працю України; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну премію за березень 2017 року відповідно кількості фактично відпрацьованих днів.

В обґрунтування вказаної заяви ОСОБА_1 зазначив, що з 02.09.2014 йому як заступнику начальника слідчого відділу прокуратури області призначена пенсія за вислугою років довічно згідно ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ. З 23.03.2017 року згідно наказу прокурора Харківської області № 408к від 20.03.2017 він звільнений із займаної посади та з органів прокуратури Харківської області за власним бажанням відповідно до п.7 ч. 1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». При написанні заяви від 20.03.2017 про звільнення із займаної посади та з органів прокуратури позивач помилково не послався на правові підстави звільнення його з органів прокуратури на пенсію, а саме на ч. 1 ст.36, ч. 1 ст.38 Кодексу законів про працю України.

Листом № 11-16-17 від 13.06.2017 року Прокуратурою Харківської області надано відповідь, зі змісту якої судом встановлено, що Наказом прокурора Харківської області № 408к від 20.03.2017, з урахуванням заяви, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади та з органів прокуратури Харківської області за власним бажанням на підставі п. 7 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 23.03.2017. Роз'яснено, що відповідно до ч. З ст. 16 Закону України «Про прокуратуру», прокурор може бути звільнений лише з підстав та в порядку, передбаченому цим Законом. Підстави щодо звільнення у зв'язку з виходом на пенсію чинний Закон України «Про прокуратуру» не містить. Відповідно до п. 1.9 Положення про преміювання працівників органів прокуратури України, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 18.06.2015 № 84, премія не виплачується працівникам, звільненим з роботи, в місяці, за який здійснюється преміювання. У зв'язку з викладеним підстав для зміни наказу прокурора Харківської області № 408к від 20.03.2017 та виплати премії за березень 2017 року на цей час немає. Також роз'яснено, що прийняте рішення заявник може оскаржити до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особі зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, ще передбачені Конституцією та законами України.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що позиція відповідача, викладена у письмовій відповіді суперечить вимогам чинного законодавства України, оскільки правовідносини між ним та прокуратурою області виникли ще до прийняття Закону України №1697-VII, а саме 27.05.1997 при укладенні трудового договору на невизначений строк, невід'ємною частиною якого були конкретні умови його розірвання, чітко визначені в ст.ст.36,38 КЗпП України, які не змінились до цього часу. Пенсію позивач оформляв за іншим Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 р. №1789-ХІІ, з урахуванням ч. 1 ст. 46-2 останнього Закону. Право звільнитись на пенсію у позивача виникло в день її оформлення 02.09.2014, тобто до прийняття Закону «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII. У своїй заяві від 30.05.2017 року позивач чітко просив розглянути її відповідно саме до трудового законодавства. Однак у відповіді прокуратури Харківської області №11-16-17 від 13.06.2017 немає посилання на Кодекс законів про працю України. У своїй заяві від 30.05.2017 позивач посилався на Конституцію України, однак у відповіді прокуратури Харківської області №11-16-17 від 13.06.2017 на Конституцію України як Основний Закон посилання немає.

Кодекс законів про працю України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (ст. 1 Кодексу законів про працю України).

Статтею 222 Кодексу законів про працю України визначено, що особливості розгляду трудових спорів суддів, прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини, встановлюється законодавством.

Згідно правової позиції Верховного суду України, висловленій у постанові від 17.02.2015 року по справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" встановлено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Отже, підстави звільнення прокурора з посади чітко передбачені Законом України "Про прокуратуру", який в даному випадку є спеціальним по відношенню до норм Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи спір, суд вважає безпідставними доводи позивача про те, що у відповіді прокуратури Харківської області №11-16-17 від 13.06.2017 немає посилання на трудове законодавство, а саме Кодекс законів про працю України, оскільки законом, який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, є Закон України "Про прокуратуру".

Щодо посилань позивача на те, що при наданні відповіді відповідачем не виконано вимог Закону України "Про звернення громадян", оскільки така відповідь не містить посилання на необхідний закон та не пояснює мотиви не застосування Конституції України та Кодексу законів про працю України, суд зазначає наступне.

Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Так, відповідно до ст. 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.

Згідно ст. 7 Закону звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.

Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.

Відповідно до ст. 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Також, відповідно до ст. 20 Закону звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.

Дослідивши надану відповідачем відповідь № 11-16-17 від 13.06.2017 року суд зазначає, що така відповідь надана у термін, передбачений законодавством України, викладені в ній факти є зрозумілими та чіткими, також роз'яснено порядок оскарження прийнятого рішення, тобто суд не вбачає в даному випадку неналежного розгляду відповідачем письмового звернення позивача.

З урахуванням викладеного, враховуючи те, що відповідач діяв в межах наданих йому повноважень та у повній відповідності до вимог Закону, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання неправомірними дії та бездіяльності прокуратури Харківської області при розгляді заяви (звернення) позивача від 30.05.2017 року щодо належного документування факту звільнення 23.03.2017 року ОСОБА_1 та зобов'язання прокуратури Харківської області повторно розглянути заяву (звернення) ОСОБА_1 від 30.05.2017 року, задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 11, 71, 72, 94, 160 - 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Прокуратури Харківської області про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Суддя Бідонько А.В.

Повний текст постанови виготовлений 15 вересня 2017 року.