Постанова № 68901635, 14.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/13288/16 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Грибан І.О., Губської О.А.,

при секретарі судового засідання Приходько К.М.,

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_2,

від відповідача Аблішев В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, податковий, контролюючий орган), в якому просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 квітня 2016 року № 693975-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 176 024,20 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення помилково застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що громадянину ОСОБА_4 на праві приватної спільної часткової власності належить 1/2 майнового комплексу загальною площею 4023,80 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, що міститься в рамках Витягу № 41467065 від 30.07.2015 щодо фізичної особи ОСОБА_4, за позивачем 30.07.2015 зареєстровано право приватної власності на вказане нерухоме майно на підставі договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, серія та номер 1687 від 30.07.2015, рішення про державну реєстрацію №23269643 від 30.07.2015.

Відповідно до п.1.4 Договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу №1687 від 30.07.2015, вищевказаний цілісний майновий комплекс розташований на земельній ділянці, яка знаходиться в державній власності, право приватної власності не оформлено, присвоєний обліковий код земельній ділянці 62:068:405, що підтверджується Витягом з бази даних міського земельного кадастру станом на 27.07.2015 року. Згідно внесених змін до технічного звіту по встановленню зовнішніх меж землекористування земельної ділянки, землекористувач зазначений - товариство з обмеженою відповідальністю «АНСУ».

Право власності чи право користування на земельну ділянку за адресою: м. Київ, АДРЕСА_2 за позивачем не зареєстровано.

08 квітня 2016 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №693975-1305, яким позивачу відповідно до п. 286.5 Податкового кодексу України визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Земельний податок з фізичних осіб» в сумі 176024,20 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що виникнення у фізичної особи обов'язку щодо сплати земельного податку починається з дати реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна.

Перевіряючи наведений висновок суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частинами 1, 2 статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з статтею 126 ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень Податкового кодексу України з урахуванням критеріїв, які визначені у розділі XIII «Плата за землю».

Згідно із статтею 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, а також земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Отже, платниками земельного податку є особи, яким земельна ділянка належить або на праві власності, або на праві постійного користування.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Позивач є власником ? частини майнового комплексу загальною площею 4023,80 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

При цьому, матеріали справи не містять доказів на підтвердження передачі у власність ОСОБА_4 земельної ділянки з земель державної або комунальної власності.

Податковим органом не надано будь-яких документів на підтвердження того, що позивач внесений до державного земельного кадастру як землекористувач земельної ділянки, на якій розташовані спірні нежилі приміщення, а також документів, які б підтверджували право власності чи право користування позивача земельною ділянкою під нежилими приміщеннями, власником яких він є.

Згідно з п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Податковий орган, з яким погодився суд першої інстанції, обґрунтовуючи свою позицію, посилається на п. 287.8 ст. 287 Податкового кодексу України, яким передбачено, що власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При вирішенні справи колегія суддів враховує положення п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України, якою передбачено, що у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Колегія суддів враховує також правову позицію, висловлену в Остаточному рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», що згідно із Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права.

У вказаному рішенні Європейський суд дійшов висновку про порушення прав заявника, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема, у зв'язку з тим, що національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника - платника податку, коли у його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування.

Таким чином, п. п. 287.6 та п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України по- різному врегульовано спірні правовідносини.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, що згідно із законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права, колегія суддів вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України та приходить до висновку про неправомірність нарахування позивачу грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб.

При вирішенні справи колегія суддів також враховує, що при розрахунку податкового зобов'язання позивачу згідно з оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням, відповідачем було застосовано п. 5.6 рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів у м. Києві», згідно з яким плата за користування земельними ділянками, які використовуються юридичними і фізичними особами, в тому числі у разі переходу права власності на будівлі, споруди (їх частини), але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (крім комунальної власності), встановлюється у розмірі 3 відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, за винятком земельних ділянок, ставка податку за які справляється у розмірі, визначеному пунктами 5.3 - 5.5 цього Положення.

Проте, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва 27.04.2017 по справі N 826/10434/16, що була залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 червня 2017 року визнано незаконним та таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили пункт 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» в редакції рішення Київської міської ради від 28 січня 2015 року N 58/923 «Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629».

Таким чином, розрахунок податкового зобов'язання із застосуванням п. 5.6 Положення про плату за землю в місті Києві, яке є додатком 3 до рішення Київської міської ради від 23 червня 2011 року N 242/5629 «Про встановлення місцевих податків і зборів в м. Києві» не може вважатися законним та обґрунтованим.

Отже, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є незаконним та підлягає скасуванню.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають підстави вважати, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що мало наслідком неправильне вирішення справи.

Згідно зі ст.ст. 198, 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З аналізу наведеної норми випливає, що якщо стороною по справі виступає посадова особа органу державної влади, то судові витрати відшкодовуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

З огляду на викладене, витрати по сплаті судового збору підлягають стягненню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 41, 167, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 10 серпня 2017 року скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_4 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 08 квітня 2016 року № 693975-1305, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: земельний податок з фізичних осіб у розмірі 176 024,20 грн.

Стягнути з Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві (02217, м. Київ, вул. Закревського, 41) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 (01015, АДРЕСА_1) судовий збір у розмірі 3696,51 грн. (три тисячі шістсот дев'яносто шість гривень, 51коп).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді І.О. Грибан О.А. Губська

Постанову в повному обсязі виготовлено 14.09.2017

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Грибан І.О.

Губська О.А.