Рішення № 68899548, 12.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И[1]

12 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого судді: Мазурик О.Ф.,

суддів: Махлай Л.Д., Лапчевської О.Ф.,

при секретарі: Синявського Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання права користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення, -

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про визнання права користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення з підстав, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 156 ЖК Української РСР та ч. 1 ст. 405 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 26 грудня 1987 року між нею та відповідачем ОСОБА_1 було укладено шлюб. 05.09.1997 згідно договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 матір'ю ОСОБА_5 - ОСОБА_3 придбано у власність дану квартиру. ОСОБА_3 як власник квартири надала свою згоду на право користування спірною квартирою та проживання в ній позивачці, її чоловіку ОСОБА_1 та доньці ОСОБА_4 28 травня 2015 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 рішенням Дарницького районного суду м. Києва розірвано.

Позивачка, посилаючись на те, що у спірній квартирі проживає, але у зв'язку з тим, що є громадянкою Російської Федерації у квартирі не зареєстрована, просила визнати за нею право користування квартирою № АДРЕСА_5, зобов'язати відповідачів не чинити їй перешкоди у користуванні даною квартирою та вселити до квартири.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року позов задоволено у повному обсязі.

10 липня 2017 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва в задоволенні заяви відповідачів про перегляд заочного рішення відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що при ухваленні рішення суд неправомірно визнав за позивачкою право користування спірною квартирою, оскільки судом невірно було застосовано положення ч. 1 ст. 64, ч. 2 ст. 65 ЖК Української РСР, якими врегульовано правовідносини щодо користування житловими приміщеннями в будинках державного і громадського житлового фонду. Суд повинен був застосувати положення, які містяться в главі 6 розділу 3 ЖК Української РСР та регулюють правовідносини у сфері користування жилими приміщеннями в будинках (квартирах) приватного житлового фонду, оскільки спірна квартира знаходиться у приватній власності ОСОБА_3

При ухваленні рішення судом не взято до уваги, що позивачка є громадянкою Російської Федерації, проживає в Російській Федерації, та має своє житло. Судом також не взято до уваги, що позивачка не є членом сім'ї власника квартири ОСОБА_3 та остання не укладала з позивачкою жодних договорів найма спірної квартири.

Крім цього як на підставу скасування рішення суду вказував на те, що вирішуючи спір між сторонами, суд повинен був застосувати положення ст. 98, 99 ЖК Української РСР і відмовити в задоволенні позову.

За наведених обставин просив скасувати заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_7 в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечували та просили відхилити, а рішення залишити без змін.

Відповідач - ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою, в якій просив відкласти розгляд справи на інший день, у зв'язку з необхідністю виїхати за межі України.

Колегія суддів визнає причини неявки відповідача ОСОБА_1 в судове засідання неповажними, оскільки до заяви про відкладення судового засідання не надано доказів, які підтверджуть поважність причин.

Відповідач - ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилася, належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомила.

Третя особа - ОСОБА_4 про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, в судове засідання не з'явилася, причини неявки суду не повідомила.

Відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з'явилися в судове засідання.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та її представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 грудня 1987 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено шлюб.

На підставі договору купівлі-продажу від 05.09.1997 ОСОБА_3 придбано у власність квартиру АДРЕСА_1. В даній квартирі зареєстровані відповідачі та третя особа у справі ОСОБА_4

Позивачка проживає у спірній квартирі без реєстрації.

28.05.2015 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 почав чинити позивачці перешкоди у користуванні спірною квартирою.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка була вселена в спірну квартиру як член сім'ї власника, а тому після розірвання шлюбу має право користуватися квартирою, однак відповідачі їй чинять перешкоди у користуванні даною квартирою.

Проте, колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є відповідачка ОСОБА_3 (а.с. 5).

Згідно довідки форми № 3 від 25.03.2015 у вищевказаній квартирі зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с. 13). ОСОБА_2 зареєстрованою у спірній квартирі не значиться.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки висновок суду про постійне проживання позивачки у спірній квартирі ґрунтується тільки на Акті, складеному Житлово-експлуатаційною дільницею № 206 27 липня 2015 року, в якому є відомості, що на час його складання позивачка проживає в квартирі, але відсутні відомості про термін проживання.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 травня 2015 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 розірвано. В рішенні судом встановлено обставини, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не проживають однією сім'єю та не ведуть спільного господарства з 15 квітня 2013 року (а.с. 11).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що позивачка на законних підставах постійно проживала у спірній квартирі.

Більш того, слід зазначити, що звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_2 зазначала, що вона є громадянкою Російської Федерації.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантується свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно з вимогами статті 5 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» законними підставами перебування на території України є: для іноземців та осіб без громадянства - підстави, встановлені Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Пунктом 10 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон) визначено, що іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україниі, - це іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом.

У відповідності до пункту 17 цієї статті посвідка на постійне проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_2 - громадянка Російської Федерації має посвідку на постійне проживання на території України, яка посвідчує законність підстав проживання та перебування на території України.

Позивачкою в судовому засіданні суду апеляційної інстанції надано паспорт, який оглянуто судом, та копію якого долучено до матеріалів справи. З копії паспорту вбачається, що ОСОБА_2 має посвідку на постійне проживання на території України. Разом з цим таку посвідку ОСОБА_2 отримано 29.03.2017, тобто після пред'явлення позову до суду та ухвалення рішення у справі, яке переглядається.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції вказаних обставин та наведених положень закону не врахував, у зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Судом першої інстанції також не взято до уваги, що позивачка має інше власне житло, а саме частину квартири, яка належить їй на праві власності.

Так, згідно Договору купівлі-продажу від 28 жовтня 2005 року, укладеного між ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_1, останній купив квартиру № 81, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 45).

Рішенням Ленінського районного суду Республіки Крим від 30 листопада 2015 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна задоволено частково. Здійснено поділ спільно нажитого майна подружжя, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: ОСОБА_8 АДРЕСА_3 та визнано за кожним з подружжя по Ѕ частині даної квартири (а.с. 44).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі власник спірної квартири - ОСОБА_3 з часу придбання квартири АДРЕСА_1 у спірній квартирі не проживала. Місцем проживання ОСОБА_3 є: АДРЕСА_4. ОСОБА_3 як власник надала право ОСОБА_2 як дружині ОСОБА_1 користуватися цією квартирою.

Таким чином, ОСОБА_2 - громадянка Російської Федерації не є членом сім'ї власника спірної квартири ОСОБА_3, не проживала з останньою, спільного господарства не вела та спільним побутом не була пов'язана.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.

За статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність права позивачки на користування квартирою № АДРЕСА_1.

Беручи до уваги те, що матеріали справи не містять належних доказів, що позивачка на законних підставах постійно знаходилась на території України та вселилася і постійно проживала в квартирі як член сім'ї власника, висновок суду про визнання за останньою права на постійне проживання у даній квартирі є таким, що не відповідає обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Оскільки вимоги зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні квартирою є похідними від права на постійне проживання, наявність якого позивачем не доведена, відсутні правові підстави для задоволення цих позовних вимог.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, неповно з'ясував обставини справи, рішення суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності і обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, а тому рішення підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно з ч. 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 818,96 грн.

Керуючись ст. 218, 303, 307, 309, 313-315, 317, 319, 325, 327 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 16 травня 2016 року - скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4, про визнання права користування квартирою, усунення перешкод в користуванні квартирою та вселення - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1 818 (одна тисяча вісімсот вісімнадцять) грн. 96 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Головуючий:

Судді:

Справа № 753/3347/16-ц

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/9056/2017

Головуючий у суді першої інстанції: Сухомлінов С.М.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Мазурик О.Ф.