Ухвала суду № 68899522, 13.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА[1]

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі: головуючого - Левенця Б.Б.

суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.

при секретарі - Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2017 року по справі за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року заявник звернувся до суду із заявою, в якій зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Торез, Донецької області і до червня 2014 року був зареєстрований і проживав за адресою: 84600, АДРЕСА_1.

У зв'язку з обставинами, які склались на сході України, заявник в середині червня 2014 року покинув житло в м. Горлівці та разом з родиною сестри переїхав до м. Києва.

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 15 березня 2016 року №3004104317 заявник переміщений та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2. Проте, отримана довідка посвідчує лише факт вимушеного переселення і не містить в собі зазначення причин такого переселення.

За таких обставин, з метою визначення свого статусу, як особи, яка перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року (жертви - потерпілого від міжнародного збройного конфлікту), що обумовлює виникнення прав та обов'язків передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права, заявник просив встановити юридичний факт, що вимушене переселення з окупованої території Донецької області, Україна, відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області, Україна. (а.с.1-23, 71-93)

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2017 року в задоволенні заяви ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення відмовлено. (а.с.116-124)

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, незаконність та необґрунтованість рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2017 року, просив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву. На обґрунтування скарги зазначив, що суд належним чином не з'ясував зміст поставлених заявником вимог та не врахував, що факт, який просить встановити заявник має індивідуальний характер, даний факт є юридичним, оскільки породжує правові наслідки для заявника і чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення, крім судового. Крім того вказує, що виникнення у заявника прав та обов'язків згідно з Конвенцією про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, та відповідно її застосування, передбачає підтвердження факту, встановити який просив заявник, оскільки довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи встановленої форми, що була видана заявнику, не містить відомостей про конкретні причини внутрішнього переміщення. (а.с.131-134)

В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав скаргу і просив її задовольнити.

Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи сповіщались встановленим порядком про що у справі є докази. (а.с.145-147)

Зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 76, ч. 2 ст. 305 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підтвердження зареєстрованого місця проживання надані копія паспорта громадянина України з відміткою про реєстрацію за адресою: АДРЕСА_1.(а.с.94-95)

15 березня 2016 року Управлінням праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації видана довідка № 3004104317 про взяття ОСОБА_1 на облік, як внутрішньо переміщеної особи, із зазначенням фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_2.(а.с.96)

Факт визнання ОСОБА_1 внутрішньо переміщеною особою підтверджується виданою довідкою і заявник за визнанням цього факту не звертався, обґрунтувавши звернення до суду необхідністю зазначення причин такого переселення, оскільки орган, який видав довідку таких повноважень не має. (а.с.71-93, 85)

При цьому, метою встановлення такого факту заявник вказав визначення його статусу як особи, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, ратифікованої Україною 3 липня 1954 року.(а.с.15)

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до положень пункту 9 частини 1 ст. 85 Конституції України, до повноважень Верховної Ради України належить, серед іншого, оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

Відповідно до ст. 234 ЦПК Україниокреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до частини 1 ст. 256 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім'ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Згідно з ч. 2 ст. 256 ЦПК Україниу судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Зі змісту вказаних статей, а також роз'яснень, викладених у пунктах 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", вбачається, що в порядку окремого провадження суд розглядає справи про встановлення фактів, якщо:

- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;

- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;

- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений або знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;

- із заяви про встановлення факту не вбачається спору про право; - встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

При вирішенні питання про підвідомчість справи суди мають право враховувати норми законодавчих актів, якими передбачено несудовий порядок встановлення певних фактів або визначено факти, які в даних правовідносинах можуть підтверджуватися рішенням суду.

Згідно зі ст. 4 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, особами, що перебувають під захистом цієї Конвенції, є ті, хто в будь-який момент та за будь-яких обставин опиняються, у разі конфлікту чи окупації, під владою сторони конфлікту або окупаційної держави, громадянами яких вони не є.

Заявник ОСОБА_1, за наданою ним копією паспорту, є громадянином України, відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації від 15 березня 2016 року № 3004104317 взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа, із зазначенням фактичного місця проживання за адресою: АДРЕСА_2. (а.с.94-96)

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до частини 2, пункту 1 частини 10 ст. 4 вищевказаного Закону, підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону.

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 ст. 5 вищевказаного Закону).

Відповідно до частини 1 ст. 6 цього Закону, оформлення документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, або документів, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), за місцем проживання внутрішньо переміщеної особи.

Аналіз вищевказаних положень закону свідчить про те, що підставами внутрішнього переміщення осіб на території України, у тому числі, може бути: збройний конфлікт, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства та надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру. Тому, у випадку встановлення наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону, відповідний державний орган видає довідку, яка посвідчує статус внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (частина 1 ст. 5 вищевказаного Закону).

Таким чином, оскільки вищевказаним Законом передбачений несудовий порядок встановлення певних фактів та підстав внутрішнього переміщення осіб на території України, а розділ ІV ЦПК України (в редакції Закону чинній на час розгляду справи) не передбачає повноважень суду в порядку окремого провадження встановлювати причини їх виникнення, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав задоволення поданої заяви.

Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, тому колегія суддів їх відхилила.

Керуючись ст. 303, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 14 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Судді Апеляційного суду міста Києва: Б.Б.Левенець

В.М.Ратнікова

О.В.Борисова

Справа № 22-ц/796/9650/2017

Унікальний номер 755/14659/16-ц

Головуючий у першій інстанції - Виниченко Л.М.

Доповідач Левенець Б.Б.