Ухвала суду № 68899492, 07.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Роман О.А.

№22-ц/796/9020/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа №758/9321/15-ц

м. Київ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Левенця Б.Б.

при секретарі: Куркіній В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 по справі за позовом ОСОБА_1 до Національного університету «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ», третя особа: державне підприємство «Інфоресурс» про стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом в якому просив у порядку ст.1212 ЦК України стягнути з відповідача на його користь 91,20 грн.

В мотивування вимог посилався на те, що відповідач безпідставно стягнув з нього плату за виготовлення диплому, оскільки відповідно до законодавства виготовлення диплому про вищу освіту для студентів, які навчаються за державним замовленням, є частиною забезпечення права на освіту визначеного Конституцією України і входить у поняття «надання освіти». Диплом про вищу освіту є випускною документацією, а тому вартість його виготовлення є складовою частиною навчальних витрат.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 05.07.2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просив скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував, що судом першої інстанції неправильно встановлено, що у 2014 році виготовлення документів про вищу освіту здійснювалося за рахунок коштів осіб, які їх отримували.

Так, за Законом України «Про державний бюджет України на 2014 рік» встановлено видатки Державного бюджету України, зокрема і суму видатків фонду бюджету Міністерства освіти і науки України. Відповідно до підпункту 5 п.5 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 25.04.2013 року №204/2013 ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Міністерство освіти і науки України з метою організації своєї діяльності забезпечує ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів. Згідно із ч.2 ст.19 Конституції України Міністерство освіти і науки України як орган виконавчої влади має здійснювати використання бюджетних коштів Міністерства освіти і науки України відповідно до чинного законодавства України. Відповідно до п.2 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виготовлення випускних документів про освіту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №309 від 30.03.2011 року головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми «Здійснення методичного та матеріально-технічного забезпечення діяльності навчальних закладів» є Міністерство освіти і науки України.

Таким чином, в рамках зазначеної бюджетної програми здійснюється фінансування освітньої діяльності відповідача. Пунктом 3 вказаної Постанови передбачено, що виготовлення документів про вищу освіту здійснюється за рахунок коштів осіб, які їх м отримують. В той же час ч.1 ст.9 Закону України «Про вищу освіту» встановлено, що для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Крім того, Закон України «Про вищу освіту» є актом вищої юридичної сили, а Постанова Кабінету Міністрів України №309 є підзаконним нормативно-правовим актом.

Зазначав, що станом на момент здійснення ним сплати коштів за диплом магістра жодних застережень щодо реалізації норм ч.1 ст.9 Закону України «Про вищу освіту» не існувало. У 2014 році питання виконання державного бюджету було врегульовано Бюджетним кодексом України.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити з підстав наведених в ній.

Представник відповідача та представник третьої особи проти задоволення апеляційної скарги заперечували, просили її відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Борисової О.В., пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було передбачено виготовлення документів про вищу освіту за рахунок коштів Державного бюджету України, для осіб, які навчалися за кошти державного бюджету, а тому у 2014 році, їх виготовлення здійснювалося за рахунок коштів осіб, які їх отримували.

Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 30.07.2012 року наказом Національного університету «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» № 588-с зараховано ОСОБА_1 на навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціальністю «Хімія» за державним замовленням.

16.04.2014 року між Державним підприємством «Інфоресурс» та Національним університетом «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» було укладено договір № 544/ПП про закупівлю бланків документів про освіту державного зразка, що виготовляються поліграфічним способом, зокрема, диплом магістра вартістю 89,82 грн.

23.06.2014 року між Державним підприємством «Інфоресурс» та Національним університетом «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» було укладено договір № 541-1 про закупівлю документів про освіту, що виготовляються на основі фотокомп'ютерних технологій, зокрема, додатка до диплома вартістю 1,20 грн.

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» на виконання умов укладених договорів №544/ПП, №541-1 перерахував кошти за виготовлення дипломів та додатків до них на рахунок ДП «Інфоресурс».

13.05.2014 року наказом Національного університету «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» №148 відповідно до постанови №309 та листа Міністерства освіти і науки України №1/9-216 доведена вартість відшкодування одного примірника документу про освіту.

16.06.2014 року позивач перерахував на рахунок Національного університету «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» вартість відшкодування одного примірника диплома магістра та додатку до нього у сумі 91,02 грн.

Вартість бланка диплома магістра серія KB № 47261735 відповідно до рахунку-фактури ЖР-0014503 від 23.06.2014 року становить 89,82 грн., а вартість додатка - 1,20 грн., що підтверджується п.23 Кошторису Додатку до Договору № 745/ПП.

25.06.2014 року наказом Національного університету «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» № 505-с ОСОБА_1 відрахований з Національного університету «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» у зв'язку із закінченням навчання.

28.06.2014 року позивачу присвоєна кваліфікація магістра за спеціальністю «Хімія» і видано диплом про вищу освіту KB № 47261735 та додаток до нього.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_1 ставив перед судом питання про стягнення з відповідача безпідставно стягнутих з нього коштів за примірник диплому та додатку до нього, оскільки у 2014 році студенти, які навчалися за державним замовленням, відповідно до чинного законодавства України не мали підстав сплачувати за виготовлення диплома про вищу освіту та додатка до нього.

Проте, вимоги позивача задоволенню не підлягають, з огляду на таке.

Законом України «Про вищу освіту» № 2984-ІІІ від 17.01.2002 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що управління в галузі вищої освіти через систему органів виконавчої влади здійснює Кабінет Міністрів України, який у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.03.2011 року №309 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виготовлення випускних документів про освіту» (далі - Постанова №309) встановлено порядок виготовлення документів про освіту.

Відповідно до п.1 Постанови №309 цей Порядок визначає механізм використання коштів, передбачених у державному бюджеті Міністерства освіти і науки України за програмою «Здійснення методичного та матеріально-технічного забезпечення діяльності навчальних закладів для виготовлення випускних документів про освіту.

Згідно з п.2 Постанови №309 головним розпорядником бюджетних коштів та відповідальним виконавцем бюджетної програми є Міністерство освіти і науки України. Одержувачем бюджетних коштів є державне підприємство «Інфоресурс».

Відповідно до п. 3 Постанови №309 бюджетні кошти спрямовуються на виготовлення свідоцтв про базову загальну середню освіту, атестатів про повну загальну середню освіту та бланків додатків до свідоцтва про базову загальну середню освіту та додатків до атестата про повну загальну середню освіту, свідоцтв про закінчення спеціальної загальноосвітньої школи (для дітей, що мають вади у фізичному чи розумовому розвитку), бланків похвальних листів «За високі досягнення у навчанні» та похвальних грамот «За особливі досягнення у вивченні окремих предметів», золотих медалей «За високі досягнення у навчанні», срібних медалей «За досягнення у навчанні» для осіб, які навчалися за кошти державного та місцевих бюджетів у загальноосвітніх та професійно-технічних навчальних закладах.

Національний університет «КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ» є вищим навчальним закладом державної форми власності і перебуває у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки України.

Відповідно до ст.ст.17, 18 Закону України від 17.01.2002 року № 2984-ІІІ «Про вищу освіту» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) управління в сфері вищої освіти здійснюється Кабінетом Міністрів України та центральним органом виконавчої влади у сфері освіти і науки, яким є Міністерство освіти і науки України.

Відповідно до п. 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 25.04.2013 року №240/2013 «Питання Міністерства освіти і науки України» Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Указу № 240/2013 основними завданням Міністерства освіти і науки України є забезпечення формування та реалізація державної політики, зокрема, у сферах освіти і науки.

Відповідно до п.п. 51 п. 4 Указу № 240/2013 Міністерства освіти і науки України відповідно до покладених на нього завдань: встановлює порядок замовлення, видачі та ведення обліку документів про освіту державного зразка.

На виконання визначених повноважень Міністерством освіти і науки України встановлено порядок замовлення, видачі та ведення обліку документів про освіту державного зразка, зокрема, листом від 24.04.2014 року № 1/9-216 визначено, що уповноваженим органом Міністерства освіти і науки України, що забезпечує організацію замовлення, видачі та обліку документів про освіту державного зразка, є Державне підприємство «Інфоресурс». Кошти за документи про освіту та додатки до них сплачуються на поточний рахунок ДП «Інфоресурс» згідно з укладеними угодами та на підставі виписаних ДП «Інфоресурс» накладних на відпуск документів.

Міністерство освіти і науки України листом від 24.04.2014 року № 1/9-216 «Щодо порядку оплати документів про освіту у 2014 році» визначену вартість, зокрема, диплому магістра у розмірі 89,82 грн. та додатка до диплома - 1,20 грн.

Отже, відповідач у 2014 році діяв відповідно до законодавства, у порядку, встановленому нормативно-правовими актами.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондиційного зобов'язання.

Характерною особливістю кондиційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних. Крім того, у кондиційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.

Кондиційне зобов'язання виникає за наявності таких умов:

1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);

2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 ЦК України, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Узагальнюючи викладене, можна дійти висновку про те, що кондиція - позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондиція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуте за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Зокрема, в разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно потерпілому.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов'язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi цієї статті тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Якщо поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може застосовуватись тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або взагалі була відсутня.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 23.03.2016 року №6-2978цс15, від 02.03.2016 року №6-3090цс15, від 03.06.2015 року №6-100цс15, від 24.09.2014 року № 6-122цс14, які згідно ч.1 ст.360-7 ЦПК України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Аналіз змісту статей 1212, 1213 ЦК України показує, що положення цих статей не можуть застосовуватися до правовідносин, які врегульовуються договором.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість вимог позивача, оскільки кошти, які сплатив позивач за отримання диплому та додатку до нього, є такими, що сплачені на виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України №309.

А відтак, відповідач не є особою, яка безпідставно набула вказані кошти.

Доводи апелянта про те, що судом не враховано те, що Закон України «Про вищу освіту» має вищу юридичну силу ніж Постанова Кабінету Міністрів України №309 колегія суддів відхиляє, оскільки Постанова №309 детально регламентує порядок отримання документів про вищу освіту.

Крім того, відповідно до ст.17 Закону України «Про вищу освіту» управління в сфері вищої освіти здійснює Кабінет Міністрів України.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону.

Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді