Ухвала суду № 68899474, 06.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙСУДМІСТАКИЄВА

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва у складі:

головуючого: Поливач Л.Д.

суддів: Вербової І.М., Головачова Я.В.

при секретарі: Горак Ю.М.

за участю осіб:

представника позивача Кондрашина І.В.

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсним оспорюваного договору дарування,-

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк», поданою представником Кондрашиним Ігорем Вадимовичем

на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2017 року

в с т а н о в и л а :

Справа №761/40427/16-ц № апеляційного провадження: № 22-ц/796/7321/2017Головуючий у суді першої інстанції : О.Л. ЮзьковаДоповідач у суді апеляційної інстанції Л.Д. ПоливачРішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2017 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Кредит Європа Банк» до ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання недійсним оспорюваного договору дарування.

Не погоджуючись з рішенням суду ПАТ «Кредит Європа Банк» через свого представника подало апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування зазначено, що позивачем було надано суду докази існування публічного обтяження у вигляді арешту всього майна боржника ОСОБА_5, у тому числі і частки спірної квартири, власником якої вона є у рівних частках з ОСОБА_2, а тому вважає помилковим висновок суду про відсутність доказів існування заборони відчуження майна під час укладення договору дарування спірної квартири. Не відповідає обставинам справи висновок суду і про те, що позивачем не подано доказів, які б свідчили про свідомі дії відповідача щодо ухилення від сплати боргу за рішенням суду. Товариство вважає, що саме укладенням договору дарування відповідачі намагалися приховати спірне нерухоме майно від опису державним виконавцем та його відчуження в рахунок погашення боргу ОСОБА_5 перед Банком.

Представник позивача ПАТ «Кредит Європа Банк» Кондрашин І.В. у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просив її задовольнити з викладених підстав.

Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на її безпідставність, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін як законне та обґрунтоване.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилися, про час і місце судового розгляду повідомлені належним чином, що підтверджується зворотнім повідомленням про вручення поштового відправлення, будь - яких заяв, клопотань до суду не подавали. За таких обставин, колегія суддів розцінила причини неявки вказаних відповідачів як неповажні та дійшла висновку про можливість розгляду справи за їх відсутності, у відповідності до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України. Неявка цих осіб в судове засідання не унеможливлює встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню виходячи з наступного.

Так, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Так, відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, не ґрунтуються на жодній з підстав недійсності правочину, передбачених як нормами ЦК України, є необґрунтованими та не доведеними, а тому не підлягають задоволенню. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи, наявним в матеріалах справи доказам та вимогам чинного законодавства.

Згідно із ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення вирішення справи. Статтею 58 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Виходячи з приписів статті 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частина 1 статті 60 ЦПК України вказує, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 серпня 2008 року між ПАТ «Кредит Європа Банк» та ОСОБА_5 укладено договір споживчого кредиту № 00014-МL-000000000223 на суму кредиту у розмірі 160 000,00 доларів США.

На забезпечення виконання умов даного договору, цього ж дня було укладено договір іпотеки, предметом якого є нерухомість, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3. спірна квартира не була предметом іпотеки.

19 січня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_5, ОСОБА_7 солідарно на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі 1 860 039,79 грн. та судового збору по 1827,00 грн. з кожного.

15 червня 2015 року Шевченківським районним судом м. Києва видано виконавчі листи про стягнення солідарно з ОСОБА_5, ОСОБА_7 на користь ПАТ «Кредит Європа Банк» заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №00014-ML -000000000223 від 01.08.2008 року в розмірі 1 860 039,79 грн. та судових витрат у розмірі 1827,00 грн. з кожного на примусове виконання рішення суду від 19 січня 2015 року.

13.07.2015 р. старшим державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві відкрито виконавче провадження на примусове виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19.01.2015 року.

09.09.2015р. в межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем винесено постанову про арешт майна ОСОБА_5, відповідно до якого накладено арешт на все майно боржника.

28 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір дарування квартири, посвідчений приватним нотаріусом Майоровою А.В. Київського міського нотаріального округу та зареєстрований в реєстрі за №5129, згідно умов якого ОСОБА_2 подарував, а ОСОБА_6 отримала у дарунок квартиру АДРЕСА_1, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна

Так, відповідно до ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у ч. 1 статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Як роз'яснено в пунктах 7 та 8 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочину недійсним» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо), (Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність законних підстав, які б свідчили про недійсність укладеного оспорюваного банком правочину.

Доводи апеляційної скарги щодо існування заборони відчуження спірної квартири на час укладення договору дарування від 28 вересня 2015 року колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що суперечать зібраним у справі доказам, виходячи з наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, квартира АДРЕСА_1, яка є предметом оспорюваного договору дарування, належала на праві власності ОСОБА_2, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 22.04.2002 року (а.с.21). На момент укладання договору дарування цієї квартири від 29.09.2015 року, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно були відсутні відомості про державну реєстрацію обтяжень на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_8, що підтверджується інформаційною довідкою №51698751 з Державного реєстру прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, від 16.01.2016 року. Дані відомості були перевірені нотаріусом відповідно вимог п. 2.1. Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 року №296/5. А тому колегія суддів приходить до висновку про те, що на майно належне ОСОБА_2 обтяження накладено не було, що у відповідності до вимог закону було перевірено нотаріусом перед укладенням та посвідченням договору дарування спірної квартири.

Твердження Банку про те, що власниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 та ОСОБА_5, оскільки дана квартира є спільною сумісною власністю, колегія суддів не бере до уваги, оскільки Банк в установленому законом порядку (в порядку виконання рішення суду) не визначив частку ОСОБА_6 в спірній квартирі, відповідач ОСОБА_2 стверджує, що зазначена квартира є його особистою власністю, він не є боржником банку, а тому наміру приховати майно від банку у нього не було.

Так, статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних, у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Разом з тим, у відповідності до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, ці посилання є лише припущеннями ПАТ «Кредит Європа Банк», оскільки будь - яких доказів, які б свідчили про поділ квартири, визнання за ОСОБА_5 права власності на частку квартири, чи про те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 вирішувався спір щодо визнання вказаної квартири спільним сумісним майном подружжя, його поділу та визнання права власності, стороною позивача не надано суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що укладаючи договір дарування спірної квартири відповідачі намагалися приховати спірне нерухоме майно від опису державним виконавцем та його відчуження в рахунок погашення боргу ОСОБА_5 перед Банком, колегія суддів оцінює критично, оскільки таких доказів Товариством суду не надано.

Із матеріалів справи чітко вбачається, що предметом договору іпотеки за кредитними зобов'язаннями ОСОБА_5 є інша квартира, а саме квартира АДРЕСА_3, власником якої є майновий поручитель ОСОБА_13, що забезпечує виконання грошових зобов'язань боржника перед Банком. Та обставина, що це майно підпадає під дію мораторію на примусове виконання стягнення, а тому державний виконавець позбавлений можливості здійснити його відчуження в рахунок погашення заборгованості не спростовує висновків суду першої інстанції та не може бути підставою для визнання договору дарування квартири АДРЕСА_1 недійсним.

Отже, твердження ПАТ «Кредит Європа Банк» про незаконність ухваленого судом рішення, порушення судом норм матеріального права, на думку суду є необґрунтованими, а обставини, на які посилається Товариство у апеляційній скарзі - недоведеними та не підтверджені належними та допустимими доказами по справі, оскільки доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Справу було розглянуто судом на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних письмових доказів.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив зібрані у справі докази у відповідності до вимог ст. 212 ЦПК України, належним чином встановив фактичні обставини справи, а рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не знаходить.

Керуючись ст.ст.303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Кредит Європа Банк», подану представником Кондрашиним Ігорем Вадимовичем, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 03 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді: