Рішення № 68893138, 13.09.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №585/1288/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1 Номер провадження 22-ц/788/1166/17 Суддя-доповідач - ОСОБА_2 Категорія - 24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Собини О. І.,

суддів - Левченко Т. А. , Ткачук С. С.

за участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Сумської області цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 ОСОБА_4

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2017 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН», у якому зазначав, що 22 грудня 2016 року між ним та ТОВ «ЛК «Еталон» укладено договір фінансового лізингу, відповідно до умов якого відповідач зобовязався придбати та передати в користування ОСОБА_3 автомобіль «Сhery Tiggo 5», вартістю 332 000 грн., а останній зобовязався прийняти його та сплачувати лізингові та інші обумовлені договором платежі. Того ж дня позивач здійснив оплату за послуги згідно з указаним договором в розмірі 35 000 грн., але автомобіль йому переданий не був.

Вважає, що умови договору фінансового лізингу, викладені у підпунктах 4.3.5, 4.3.6, 4.4.3, пунктах 5.4, 8.4 та у розділі 12 є несправедливими.

Посилаючись на викладене та відсутність нотаріального посвідчення договору і відповідної ліцензії на укладення договору фінансового лізингу, позивач просив визнати цей договір недійсним.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2017 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі представника ОСОБА_3 ОСОБА_4, ставиться питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про задоволення позову, з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача та його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного:

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 22 грудня 2016 року між ТОВ «ЛК «Еталон» і ОСОБА_3 було укладено договір фінансового лізингу № 004948 з додатками, за яким відповідач зобовязувався придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування позивача автомобіль «Сhery Tiggo 5», а останній , у свою чергу, зобовязувався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі за умовами цього договору.

Відповідно до додатку № _ до договору вартість предмета лізингу становить 332 000 грн., авансовий платіж 166 000 грн., щомісячних платіж 13833 грн. 33 коп., комісія за організацію 33 200 грн. та комісія за передачу 9960 грн. (а. с. 10-16).

22 грудня 2016 року позивач здійснив платіж 35000 грн. на рахунок відповідача (а. с. 17).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірні умови договору є справедливими, а укладений між сторонами договір фінансового лізингу не потребує отримання ліцензії та нотаріального посвідчення.

Утім погодитися з таким висновком не можна з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у звязку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобовязується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з частиною другою статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, за змістом частини пятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму цієї статті, можна дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобовязань, включаючи умови про взаємозалік, зобовязання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обовязків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у звязку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти 24); надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Перелік несправедливих умов у договорі зі споживачем не є вичерпним (частина четверта статті 18 цього Закону).

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою у постанові Верховного суду України від 19 жовтня 2016 року у цивільній справі № 6-1551цс16.

У пунктах 4.3.5, 4.3.6 спірного ж договору передбачено, що право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, при цьому, лізингодавець не зобовязаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати даний договір у разі неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який лізингоодержувач, по причинам, які не залежать від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п. 12. 12 цього договору.

Достроково, але не раніше 12 календарних місяців з моменту підписання приймання-передачі, здійснити сплату всієї суми лізингових платежів, належних до сплати лізингоодержувачем за умовами даного договору. Якщо за узгодженням сторін строк лізингу скорочено, лізингоодержувач зобовязується достроково сплатити належні лізингові платежі, при цьому розмір лізингових платежів може бути переглянутий за згодою сторін. У випадку такого дострокового погашення лізингоодержувачем всієї суми лізингових платежів, лізингодавець зобовязується зробити всі необхідні дії щодо передачі лізингоодержувачу права власності на предмет лізингу (п. 4.4.3).

Пунктом 5.1 договору унормовано, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах, викладених у п. 5.4., а також відшкодування платежів за реєстрацію страхування предмета лізингу.

У п. 5.4 договору йде мова про обовязок лізингоодержувача у разі збільшення вартості предмета лізингу одноразово сплатити різницю вартості до моменту купівлі предмета лізингу та одночасно зазначено, що у разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає.

За пунктом 12.12 у випадку розірвання даного договору лізингоодержувачем до підписання акта приймання передачі предмета лізингу, лізингодавець повертає сплачені кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання 20 % від сплаченої суми авансових платежів. В такому випадку комісії за організацію даного договору лізингоодержувачу не повертається.

Вказані умови, ураховуючи зазначені вище положення, є несправедливими в розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Поряд із цим, відповідно до частини першої статті 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

При цьому договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 799 ЦК України).

Отже, висновок суду першої інстанції про те, що до спірних правовідносин не підлягає застосуванню норма статті 799 ЦК України щодо обовязкового нотаріального посвідчення договору найму транспортного засобу за участю фізичної особи, є помилковим.

Також, згідно з пунктом 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 111 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в силу вказаних вище положень закону, укладений між сторонами договір фінансового лізингу є недійсним.

Суд же першої інстанції, невірно застосувавши норми матеріального права, помилково відмовив у задоволенні позову, тому оскаржене рішення на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» на користь позивача підлягають стягненню понесені ним судові витрати у сумі 640 грн. за розгляд справи в суді першої інстанції та 704 грн. за розгляд справи в апеляційному суді.

Крім того, з ТОВ «ЛК «ЕТАЛОН» на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню 2000 грн. в рахунок компенсації понесених ним та документально підтверджених витрат на оплату правової допомоги.

Вказаний розмір відповідає обсягу та характеру наданої допомоги та не перевищує граничного розміру компенсації, закріпленого у Законі України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20 грудня 2011 року.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 88, 303, 304, 307, п. 4 ч. 1 ст. 309, ст. ст. 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 25 травня 2017 року у даній справі скасувати.

Позов ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів задовольнити.

Визнати недійсним укладений між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» договір фінансового лізингу № 004948 від 22 грудня 2016 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» на користь ОСОБА_3 35 000 грн. сплачених за договором фінансового лізингу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» на користь ОСОБА_3 сплачений ним судовий збір у сумі 640 грн. за розгляд справи у суді першої інстанції, 704 грн. за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 2000 грн. в рахунок компенсації витрат на оплату правової допомоги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього дня на нього може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий -

Судді -