Рішення № 68883236, 13.09.2017, Новобаварський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Харкова)

Справа № 639/10168/15-ц

Провадження № 2/639/67/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2017 року Жовтневий районний суд м. Харкова у складі:

головуючого – судді Гаврилюк С.М.,

при секретарі судового засідання – Макушенко Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усуненням перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстрації місця проживання,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнила та просить виселити відповідачів з квартири № 1 по пров. Радіотехнічний 1-й, буд. 5 в м. Харкові, з усуненням перешкоди у здійсненні права власності позивача та зняти з реєстрації місця проживання відповідачів за адресою: АДРЕСА_1.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що на час подання до Жовтневого районного суду м. Харкова цієї позовної заяви, відповідачі не виконують законних вимог позивача про звільнення жилого приміщення за адресою: АДРЕСА_1, вони продовжують користуватись цим жилим приміщенням, тим самим тривалий час, а саме з 01 серпня 2014 року, не звільняють добровільно вказане житлове приміщення в розпорядження законному власнику.

Позивач зазначає, що строк 01 серпня 2014 року на звільнення жилого приміщення за адресою АДРЕСА_2, підтверджується розпискою, яку власноруч написав відповідач ОСОБА_4 колишній власниці ОСОБА_5, яка купувала цю квартиру згідно договору купівлі-продажу від 25 квітня 2013 року.

Враховуючи той факт, що відповідачі добровільно не звільняють трикімнатну квартиру № 1 в житловому будинку № 5 по пров. Радіотехнічний 1-й в м. Харкові, яка належить на теперішній час позивачеві на праві приватної власності, остання не може реалізувати своє право володіння та розпорядження своєю власністю, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_6, який діє на підставі довіреності, уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та не заперечував проти заочного розгляду справи. При цьому у судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що позивач , як новий власник спірного нерухомого майна, не давала свою згоду на проживання відповідачів в жилому приміщенні за адресою: АДРЕСА_1. , яке належить їй на праві власності.

Представник відповідача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

Відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, хоча відповідно до ч. 3 ст. 74 ЦПК України повідомлялися про дату, час і місце розгляду справи, однак судові повістки від відповідачів неодноразово повернулися до суду за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов’язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов’язки. У зв’язку з чим суд вважає за необхідне розглянути справу без участі відповідача, виходячи з вимог ч. 5 ст. 74 ЦПК України та рішення Конституційного суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно яких в разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема, позовна заява), вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Згідно статті 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд зі згоди представника позивача ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що на підставі договору дарування від 29.09.2015, посвідченого приватним нотаріусом ХМНО Харківської області ОСОБА_7 та зареєстрованим у реєстрі за № 3768, позивач є власником квартири № 1 по пров. Радіотехнічний 1-й, буд. 5 в м. Харкові (а.с. 5), що також підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 8).

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.01.2017, яке набрало законої сили 14.03.2017, у задовленні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_1, ОСОБА_5 про визнання договору дарування від 29.09.2015 недійсним відмовлено (а.с. 116-118).

З поквартирної картки за адресою: АДРЕСА_3 вбачається, що у вказаній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_9, ОСОБА_3 (а.с. 11).

Суд не бере до уваги копію розписки без дати , що міститься в матеріалах справи, про те, що хтось зобов’язався викупити до 01.08.2014 спірну квартиру, в іншому випадку – звільнити це житлове приміщення в зазначений термін, оскільки з даної копії розписки не вбачається ким вона складена та підписана, а тому в розумінні ст. 57 ЦК України даний документ не є належним та допустимим доказом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 ст. 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Зазначена норма визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь яких усунень свого порушеного права від будь яких осіб будь яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

За змістом вказаних норм матеріального права правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Зазначений висновок був зроблений Верховним судом України 30.11.2016 по справі № 6-709цс16.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачі проживають у спірному житловому будинку за згодою колишнього власника будинку . Як пояснив у судовому засіданні представник позивача , спірний будинок ОСОБА_10 потрібен для власного проживання з членами її родини, а відповідачі добровільно не бажають звільнити спірне нерухоме майно.

Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання та проживання інших осіб і розпоряджатися житлом на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.156 ЖК України з урахуванням положень ч.1 ст.405 ЦК члени сімї власника житла, які проживають разом з ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сімї власника будинку користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, тобто права членів сімї власника на об'єкт власності є похідним від прав самого власника. З припиненням права власності особи на жиле приміщення члени його сімї також утрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.

Таким чином, новий власник квартири № 1 по пров. Радіотехнічний 1-й, буд. 5 в м. Харкові- Щебликіна С.К. в такому випадку має право вимагати виселення вказаних відповідачів з спірного житла, яке належить їй на праві власності.

Стосовно вимоги позивача щодо зняття відповідачів з реєстрації місця проживання, суд вважає, що позов в цій частині не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог статті 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення, про права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою. Відповідна правова позиція зазначена в листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 24-150/0/4-13 Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав. Таким чином, рішення суду по справам даної категорії є окремою безпосередньою підставою зняття з реєстрації відповідачів, а тому вказані вимоги позивача щодо зняття з реєстрації відповідачів за адресою спірного нерухомого майна є передчасними та задоволенню не підлягають.

Аналізуючи наведені обставини, досліджені докази, суд приходить до висновку про наявність правових підстав щодо часткового задоволення вимог позивача. Оскільки проживання відповідачів порушує права власника, суд вважає, що позовні вимоги в частині виселення відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 з квартири № 1 по пров. Радіотехнічний 1-й, буд. 5 в м. Харкові, без надання іншого житлового приміщення,обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Таким чином, з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3 підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем, що підтверджується матеріалами справи (а.с. 1), судовий збір у розмірі по 243 грн. 60 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 5, 6, 10, 11, 57, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 224 ЦПК України, Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 р. № 5, ст.ст. 16, 319, 321, 383, 391, 405 Цивільного кодексу України, ст. 150 , 156 Житлового кодексу УРСР, Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення та зняття з реєстрації місця проживання – задовольнити частково.

Виселити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, з квартири № 1 по пров. Радіотехнічний 1-й, буд. 5 в м. Харкові, без надання іншого житлового приміщення.

Усунути ОСОБА_1 перешкоди у здійсненні права власності на квартиру № 1 по пров. Радіотехнічний 1-й, буд. 5 в м. Харкові.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1) сплачений судовий збір у розмірі по 243 (двісті сорок три) грн. 60 коп. з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення - шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя С.М. Гаврилюк