Ухвала суду № 68873691, 11.09.2017, Подільський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Ленінський районний суд м. Полтави)

Ленінський районний суд м.Полтави

Справа № 553/3504/15-ц

Провадження № 2-з/553/40/2017

У Х В А Л А

Іменем України

Ленінський районний суд м. Полтави в складі:

Головуючої судді - Крючко Н.І.,

при секретарі - Заяц А.В.,

позивачки – ОСОБА_1,

за участі представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2,

відповідачки – ОСОБА_3,

розглянувши заяву представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

02 жовтня 2015 року відкрито провадження у справі, справу призначено до судового розгляду.

Ухвалою суду від 08 лютого 2016 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу.

26 травня 2016 року у справі призначено повторну судову почеркознавчу експертизу.

17 червня 2016 року провадження у справі відновлено.

03 жовтня 2016 року справу прийнято до провадження суддею Крючко Н.І. після судді Юхно С.П. на підставі розпорядження керівника апарату № 47 від 27.09.2016 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ.

Так, 11 вересня 2017 року представником позивачки ОСОБА_1 – адвокат ОСОБА_2 надала на адресу суду заяву про забезпечення позову, в якому просила вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на все нерухоме майно, що належить ОСОБА_3, посилаючись на те, що 18 жовтня 2012 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 зобов’язувалась повернути 12 600 грн. до 01.01.2013 року. Після спливу строку повернення суми позики, ОСОБА_1 неодноразово зверталась до ОСОБА_3 з вимогою про повернення коштів, які остання отримала в позику, однак остання всіляко ухиляється від повернення коштів.

В обґрунтування даної заяви заявницею вказувалось про те, що протягом досить тривалого часу відповідачка ОСОБА_3 не повертає грошові кошти, то у позивача – ОСОБА_1 є всі підстави побоюватись, що відповідач може відчужити, приховати чи вивезти усе своє рухоме і нерухоме майно, для ухилення від виконання рішення суду.

Поряд з цим, заявником в обгрунтування заяви вказувалось про те, що у відповідності до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного – процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

В судовому засіданні заявниця заяву підтримала та наполягала на її задоволенні.

Позивачка ОСОБА_1 заяву підтримала та наполягала на її задоволенні.

В судовому засіданні відповідачка ОСОБА_3 проти задоволення заяви заперечувала та просила залишити її без задоволення з підстав її невмотивованості та необґрунтованості, оскільки в заяві про забезпечення позову заявником не конкретизовано майно, яке підлягає обтяженню та більше того, не зазначено розмір боргу, з метою не порушення принципу співмірності позовних вимог з майном, яке підлягає обтяженню з метою забезпечення позовних вимог.

Суд вислухавши учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, вважає заяву представника позивача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову такою, що задоволенню не підлягає за наступних обставин.

Заявницею не вказано фактичних обставин та доказів, які б надавали суду підстави вважати, окрім безпідставних припущень, що рішення суду в майбутньому можу бути не виконаним, або стороною відповідача будуть вчинятись дії, які утруднять виконання рішення суду.

Більше того, надані суду докази на підтвердження позовних вимог не надають суду підстав пересвідчитися у відповідності виду забезпечення до позовних вимог, оскільки вид забезпечення визначено накладенння арешту на все нерухоме майно без його детального визначення, тоді як предмет спору є стягнення грошових коштів в сумі близько 30 000 грн. При цьому, будь-яких доказів на підтвердження вартості нерухомого майна на час подачі даної заяви про забезпеечнння позову суду не надано, що вказує про необгрнутованість та неспроможність вимог заявника з приводу визначеного виду забепечення позову.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Разом з цим, у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, в зв’язку з якими необхідно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись у відповідності виду забезпечення позову , який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовними вимогами.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що заява представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову є безпідставною, необгрунтованою та такою, що суперечить принципу співмірності виду забезпечення позову до предмету позову, а тому підлягає залишенню без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись ст.151-153 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

Заяву представника позивачки ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - залишити без задоволення, в зв’язку з безпідставністю та необгрунтованістю.

Ухвала оскарженню не підлягає.