Постанова № 68853913, 12.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2017 р. Справа № 920/171/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

секретар судового засідання Кохан Ю.В.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність № 15-24 від 04.01.2017)

відповідача ОСОБА_2 (довіреність б/н від 03.08.2017)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашсервіс», м. Суми (вх. №2484 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 18.04.2017 у справі № 920/171/17

за позовом Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром», м. Суми

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашсервіс», м. Суми

про стягнення 61272,00 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року Публічне акціонерне товариство «Сумихімпром», м. Суми звернулось до Господарського суду Сумської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашсервіс», м. Суми про стягнення штрафних санкцій в сумі 61272,00 грн., з яких: 41112,00 грн. пені та 20160,00 грн. штрафу, нарахованих у звязку з неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки №27/4-23 від 18.04.2014, а також суми судових витрат по справі.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 18.04.2017 по справі № 920/171/17 (суддя Коваленко О.В.) позовні вимоги задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 41112,00 грн. пені, 20160,00 грн. штрафу та 1600,00 грн. судового збору.

Відповідач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Господарського суду Сумської області від 18.04.2017 по справі № 920/171/17 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржник також звернувся до суду з клопотанням про відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач послався на те, що розглянувши вимоги позивача про стягнення пені та штрафу, Господарський суд Сумської області дійшов помилкових висновків про наявність правових підстав для одночасного стягнення пені та штрафу, застосувавши в супереч статті 61 Конституції України подвійну відповідальність за прострочку виконання зобов'язання. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за договором, за твердженнями відповідача свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення. В підтвердження зазначених доводів скаржник посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 21.10.2015 по справі №6-2003цс15, а тому відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Енергомашсервіс» на користь ПАТ «Сумихімпром» штрафу в розмірі 20160,00 грн. підлягає скасуванню.

Також, скаржник вказує на те, що приймаючи рішення у справі суд першої інстанції не переконався у правильності розрахунків вчинених позивачем, щодо нарахування пені та не врахував при перевірці її нарахування положення статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань». Крім цього, скаржник вважає, що Господарський суд Сумської області не врахував те, що затримка поставки товарів була обумовлена наявністю обставин, які передбачені Розділом 9 договору - в наслідок виходу зі строю обладнання, що звільняє відповідача від відповідальності. Водночас, позивач без будь-яких заперечень прийняв товар та не мав претензій до відповідача, оскільки був належним чином повідомлений про наявність дії непереборної сили. Також, в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки справу розглянуто без участі представника ТОВ «Енергомашсервіс», який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 14.08.2017 клопотання відповідача про відновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено. Прийнято апеляційну скаргу відповідача до провадження та призначено до розгляду на 12.09.2017 о 14:30 год.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 9510 від 12.09.2017), в якому проти доводів скаржника заперечує, вважає, що при укладенні договору сторони домовились про застосування господарсько-правової відповідальності за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки пені та штрафу, а можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобовязань передбачена частиною другою статті 231 Господарського кодексу України. У спірному випадку позивачем нарахована пеня за несвоєчасну поставку товару, а тому посилання відповідача на положення статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» безпідставним. При цьому, розрахунок пені є вірним. Позивач вважає доводи відповідача щодо порушення судом норм процесуального права необґрунтованими, оскільки за всіма обставинами справи відповідач належним чином повідомлявся судом про розгляд даної справи. Таким чином, позивач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно з частинами 1, 2 статті 101 та пункту 7 частини 2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, заслухавши уповноважених представників позивача та відповідача у судовому засіданні 12.09.2017, які підтримали свої правові позиції у справі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашсервіс», м. Суми (вх. №2484 С/3) на рішення Господарського суду Сумської області від 18.04.2017 у справі № 920/171/17 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як свідчать матеріали справи, 18.04.2014 між відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергомашсервіс» (постачальником) та позивачем - Публічним акціонерним товариством «Сумихімпром» (покупцем) укладено договір поставки №27/4-23 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач зобовязувався в порядку і на умовах, визначених у договорі, передати у власність позивача, а останній прийняти і оплатити на умовах даного Договору промислове устаткування та запасні частини згідно додатків, що є невідємними частинами цього Договору.

24.12.2015 між сторонами укладено додаток №6 до Договору, відповідно до умов якого сторони домовились про поставку товару (живильників шлюзових Ш5-30-Б-К-02 в кількості 4 шт.) на загальну суму 288000,00 грн.

Згідно пункту 3 Додатку №6 до Договору позивач здійснює попередню оплату на поточний рахунок відповідача в розмірі 50% вартості товару на підставі належним чином оформленого рахунку-фактури відповідача впродовж 10 банківських днів з дати оформлення цього Додатку, інші 50% вартості Товару впродовж 5 банківських днів з дати поставки товару.

У пункті 4 Додатку №6 до Договору сторони дійшли згоди, що поставка товару здійснюється впродовж 90 календарних днів з дати здійснення 50% попередньої оплати. Дострокове постачання товару допускається.

Матеріалами справи підтверджується і визнається сторонами, що позивач на виконання умов Додатку № 6 до Договору здійснив попередню оплату на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №Е-0000034 від 28.12.2015 на загальну суму 144000,00 грн. згідно платіжних доручень №1205 від 05.02.2016, №1338 від 09.02.2016, №1444 від 12.02.2016 та №1596 від 19.02.2016.

Судом першої інстанції встановлено, що кінцевим строком поставки продукції згідно Додатку №6 до Договору є 19.05.2016 включно.

Із наявних у справі матеріалів справи прибуткових накладних № 5899 від 26.09.2016, № 6350 від 13.10.2016 та № 6411 від 17.10.2016 вбачається, що відповідач здійснив поставку товару 26.09.2016 в кількості 1 шт. на загальну суму 72000,00 грн., 13.10.2016 в кількості 2 шт. на суму 144000,00 грн. та в кількості 1 шт. на суму 72000,00 грн., а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач поставив позивачу продукцію із простроченням.

У пункті 6.2. Договору сторони передбачили, що в разі порушення строків постачання товару по Договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару згідно зі статтею 231 Господарського кодексу України.

Позивачем на адресу відповідача направлялись вимоги № 15-3919 від 30.08.2016 та №15-4931 від 14.11.2016 про сплату штрафних санкції, що підтверджується копіями опису вкладення у лист на імя відповідача та фіскальних чеків, однак вказані вимоги позивача залишені відповідачем без реагування.

Вказане стало підстав для звернення позивача за захистом свої порушених прав до Господарського суду Сумської області.

Задовольняючи вимоги позивача у повному обсязі суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність позовних вимог, в звязку з чим вирішив стягнути з відповідача на користь позивача 41112,00 грн. пені та 20160,00 грн. штрафу.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову, зважаючи на нижченаведене.

В ході апеляційного розгляду справи підтверджується, що 18.04.2014 між відповідачем (постачальником) та позивачем (покупцем) укладено Договір поставки №27/4-23.

За умовами даного Договору передача товару (промислового устаткування та запасних частин) у власність покупця здійснюється в порядку і на умовах, визначених у Договорі.

Відповідно до умов додатку №6 від 24.12.2015 до Договору, який є його невідємною частиною, сторони домовились про поставку товару (живильників шлюзових Ш5-30-Б-К-02 в кількості 4 шт.) на загальну суму 288000,00 грн.

На виконання пункту 3 Додатку №6 до Договору позивачем на підставі виставленого відповідачем рахунку-фактури №Е-0000034 від 28.12.2015, здійснено попередню оплату на загальну суму 144000,00 грн., про що свідчать платіжні доручення №1205 від 05.02.2016, №1338 від 09.02.2016, №1444 від 12.02.2016 та №1596 від 19.02.2016.

Згідно з частиною першою статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Однак всупереч умовам пункту 4 Додатку №6 до Договору, яким передбачено, що поставка товару здійснюється впродовж 90 календарних днів з дати здійснення 50% попередньої оплати, відповідач здійснив поставку товару з порушенням цього терміну, а саме 26.09.2016, 13.10.2016 та 17.10.2016.

Господарським судом першої інстанції обґрунтовано встановлено допущення відповідачем прострочення поставки товару.

Факт несвоєчасної поставки товару також повністю визнається відповідачем.

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У пункті 6.2. Договору сторони передбачили, що в разі порушення строків постачання товару по Договору відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів, відповідач додатково сплачує штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару згідно зі статтею 231 Господарського кодексу України.

Предметом даного судового розгляду є вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахованих на підставі пункту 6.2. Договору штрафних санкцій в сумі 61272,00 грн., зокрема пені в розмірі 41112,00 грн. та 20160,00 грн. штрафу.

Відповідач вважає наданий позивачем розрахунок пені невірним. За його власними розрахунками сума пені за період прострочення з 20.05.2016 по 25.09.2016 розраховується наступним чином: 288000 грн. х 0,1%/ 365 днів х 129 днів та дорівнює 10178,63 грн.; за період прострочення з 26.09.2016 по 12.10.2016 216000 грн. х 0,1%/ 365 днів х 17 днів та дорівнює 1006,03 грн.; за період прострочення з 13.10.2016 по 16.10.2016 - 72000 грн. х 0,1%/ 365 днів х 4 днів та дорівнює 78,90 грн. Отже, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за вказані періоди згідно проведеного відповідачем контррозрахунку складає 11263,56 грн. Відповідач вважає, що всупереч вказаному розрахунку, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку та стягнув з відповідача значно більшу суму пені, ніж це передбачено договором, а тому рішення суду в частині стягнення пені підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції, здійснивши за допомогою програми ОСОБА_3 (версія 9.5.3.) перевірку наданого позивачем розрахунку пені в сумі 41112,00 грн., дійшла висновку, що він є арифметично та методологічно правильним. Суд першої інстанції вказаній обставині надав належну правову оцінку, здійснивши перевірку заявлених позивачем вимог в цій частині.

Водночас, відповідні дані про результати перевірки судом апеляційної інстанції розрахунку позивача в частині нарахування пені залучено до матеріалів справи.

Таким чином, доводи відповідача щодо наявності у наданому позивачем розрахунку пені помилок і безпідставне завищення зазначеної суми без будь-якого обґрунтування, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Відтак, вимога про стягнення з відповідача на користь позивача пені в розмірі 41112,00 грн. є законною, обґрунтованою, а тому такою, що правомірно задоволена господарським судом першої інстанції.

Заявник апеляційної скарги вказує на те, що при винесенні оскаржуваного рішення суд першої інстанції одночасно застосував пеню та штраф щодо порушення строків поставки, та не взяв до уваги, що пеня як і штраф є різновидом штрафних санкцій, а відповідно до статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Однак в спростування доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі щодо неправомірності рішення суду першої інстанції в частині стягнення штрафу та пені, колегія суддів вважає необхідним зауважити наступне.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

В силу статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 Господарського кодексу України).

Відповідно до статті 216, частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання.

Одним з видів господарських санкцій, згідно частини другої статті 217 Господарського кодексу України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у тому числі штраф та пеня (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобовязання, як пеня, та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України.

Можливість стягнення одночасно пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобовязань передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобовязань чинним законодавством не встановлено для учасників господарських відносин обмежень визначати в договорі стягнення одночасно пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобовязання за договором, одночасно штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

У даній справі спірним Договором сторони передбачили господарсько-правову відповідальність за порушення умов Договору в частині строків поставки товару у вигляді сплати таких видів штрафних санкцій, як пеня та штраф з чітким посилання на положення статті 231 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству, а в силу частини 7 цієї ж статті господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що і позивач, і відповідач при укладанні договору вступили у договірні відносини на певних умовах, які є обов'язковими для виконання, та передбачили відповідальність за несвоєчасну поставку товару у вигляді пені та штрафу, що в свою чергу повністю відповідає вимогам чинного законодавства.

Водночас, колегія суддів вважає необхідним зазначити, що вказана скаржником стаття 61 Конституції України відноситься до II розділу «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина» та передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Положення Конституції України щодо людини, її прав і свобод спрямоване на виявлення та врахування обставин, які обтяжують та пом'якшують покарання, свідчать про гуманістичну направленість Основного Закону України та кримінального і кримінально-процесуального законодавства України, про поширення загальних засад призначення покарання на всі вчинені злочини.

Проте, в даному випадку, позовні вимоги предявлені до юридичної особи і ґрунтуються на нормах статті 549 Цивільного кодексу України та 231 Господарського кодексу України, котрими не заборонено встановлювати одночасно відповідальність у вигляді штрафу і пені, які за своєю правовою природою є засобами захисту цивільних прав і є видами забезпечення виконання зобов'язань.

Отже, враховуючи те, що спірним Договором сторони встановили відповідальність за несвоєчасне постачання продукції у вигляді штрафу та пені, їх нарахування повністю відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому у позивача є всі правові підстави вимагати їх стягнення.

За таких обставин, колегія суддів вважає посилання заявника апеляційної скарги на те, що стягнення судом першої інстанції одночасно пені та штрафу за порушення строків щодо поставки продукції відповідно до умов Договору, суперечить положенням Цивільного та Господарського кодексів України і статті 61 Конституції України, є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Обов'язок доказування відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції не враховано той факт, що затримка поставки товарів була обумовлена наявністю обставин, які передбачені Розділом 9 спірного Договору - в наслідок виходу зі строю обладнання, що звільняє відповідача від відповідальності. Водночас, позивач без будь-яких заперечень прийняв товар та не мав претензій до відповідача, оскільки був належним чином повідомлений про наявність дії непереборної сили.

Однак вказані доводи відповідача не підтверджені жодними доказами, які б свідчили про реальну і правову обґрунтованість наявності правових підстав для звільнення скаржника від відповідальності у вигляді сплати штрафу та пені за несвоєчасне виконання умов спірного Договору в частині строків поставки товару.

Так, за частиною четвертою статті 219 Господарського кодексу України сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин.

За приписами частини 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У пункті 9.1. Договору сторони узгодили, що підставами для звільнення від відповідальності за порушення зобовязань, передбачених Договором, є випадок або дії непереборної сили.

Під випадком в цьому Договорі розуміються будь-які непередбачувані та невластиві звичайній господарській діяльності сторони обставини (події), які безпосередньо не обумовлені діями сторони і не знаходяться в необхідному причинному звязку з ними, знаходяться поза впливом сторони та унеможливлюють повне або часткове виконання нею своїх зобовязань та суттєво перешкоджають такому виконанню. До випадку, зокрема, відноситься вихід з ладу обладнання. Під обставинами непереборної сили в цьому Договору розуміються будь-які надзвичайні або невідворотні обставини (події зовнішнього характеру, викликані дією сил природи, відбуваються незалежно від волі сторони і унеможливлюють повне або часткове виконання нею своїх зобовязань чи суттєво перешкоджають їх виконанню. До обставин непереборної сили, зокрема, але не виключно, відносяться повінь, просідання чи зсув ґрунту, несприятливі метеорологічні умови (нагромадження снігу, ожеледь, ураган, буря, циклон), пожежа, тощо (пункт 9.2. Договору).

Згідно з пунктом 9.3. Договору сторона, що внаслідок випадку або дії непереборної сили позбавлена можливості належним чином виконати свої зобовязання за цим Договором, повинна повідомити про це іншу сторону протягом 20 днів з дня виникнення у неї неможливості виконання зобовязань за Договором та підтвердити факт настання випадку або обставин непереборної сили належними доказами (документами, що видаються ТПП України та територіальними органами.

Матеріали справи не містять жодних доказів повідомлення позивача у встановленому Договором порядку про неможливість виконання відповідачем своїх зобовязань з поставки товару за Договором внаслідок такого випадку, як вихід з ладу обладнання. Факт настання випадку або обставин непереборної сили належними доказами відповідачем в суді апеляційної інстанції не підтверджено.

Враховуючи те, що для застосування майнової відповідальності у вигляді сплати штрафних санкцій та/або неустойки (штрафу та пені) на відміну від відшкодування збитків, достатньо лише однієї умови факту господарського правопорушення за договором, яке в даному випадку підтверджується наявними у справі доказовими матеріалами, а відповідачем не доведено та не підтверджено у розумінні статей 218, 219 Господарського кодексу України належними та допустимими доказами, що виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок випадку або дії непереборної сили (надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності), тому зазначені відповідачем в апеляційній скарзі доводи судом апеляційної інстанції не приймаються до уваги.

Колегія суддів вважає, що господарський суд у своєму рішенні дійшов вірного висновку про правомірність вимог позивача, оскільки факт порушення відповідачем умов спірного Договору та вимог чинного законодавства доведений позивачем належним чином та у повному обсязі, відповідачем будь-якими доказами не спростований.

В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що суд першої інстанції в порушення норм процесуального права розглянув справу без участі представника ТОВ «Енергомашсервіс», який не був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи, а саме: конвертом з позначкою про повернення документів, які направлялись відповідачу, з відміткою суду про його долучення до справи 05.04.2017. При цьому, скаржник вказує на те, що він не отримував копії позовної заяви про стягнення суми штрафних санкцій від 02.03.2017, а судове засідання відбулось без участі відповідача. Саме у зв'язку з необізнаністю відповідача про розгляд справи у суді, останній був позбавлений права прийняти участь у розгляді справи та своєчасно отримати рішення по справі.

Однак вказані твердження є безпідставними, оскільки жодних порушень судом першої інстанції норм процесуального права колегією суддів не встановлено.

Так, відповідно до пункту 3.9.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвали Господарського суду Сумської області від 09.03.2017 про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи від 27.03.2017 направлені сторонам у справі своєчасно, а саме 09.03.2017 та 28.03.2017 відповідно, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні цих судових документів.

Вказані процесуальні документи були надіслані відповідачу за належною адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 40000, м. Суми, вул. Менжинського, будинок 1.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що місцевим господарським судом у повному обсязі дотримані вимоги частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Проте, ухвали Господарського суду Сумської області від 09.03.2017 про порушення провадження у даній справі та про відкладення розгляду справи від 27.03.2017 повернулись на адресу суду з посиланням на закінчення строку зберігання поштового відправлення.

За змістом статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінченням строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений належним чином про час і місце розгляду справи судом.

Згідно з правовою позицією Вищого господарського суду України, який в межах пункту 3.9.1. постанови пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» визначив, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із пунктом 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1 підпункту 3.9 цього пункту постанови.

При цьому слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Посилання відповідача на те, що ухвали суду направлялись за неналежною адресою ТОВ «Енергомашсервіс», яка є місцезнаходження наявного виробництва (виробничих потужностей), відхиляються судом апеляційної інстанції, оскільки в разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Частиною третьою статті 22 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що судом першої інстанції було створено відповідачу, як учаснику судового процесу, належні умови для доведення останнім своєї правової позиції, надання ним доказів, які, на його думку, є достатніми для обґрунтування заперечень проти позову, а скаржника було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи, проте відповідач наданим йому правом на участь у судовому засіданні не скористався і відзиву на позовну заяву суду першої інстанції не надав.

За таких обставин, справу правомірно розглянуто за відсутності представника відповідача, який належний чином повідомлений про день, час та місце проведення судових засідань в суді першої інстанції.

Факти, викладені в апеляційній скарзі відповідачем і його посилання на неправильне застосування та порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при розгляді справи, не знайшли свого підтвердження.

Доводи скаржника, з яких подана апеляційна скарга про скасування прийнято у даній справі рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

Частиною першою статті 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно частини 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що наведені відповідачем доводи в апеляційній скарзі позбавлені фактичного та правового обґрунтування, на їх підтвердження не було надано відповідних доказів, а Господарський суд Сумської області дав належну юридичну оцінку всім обставинам справи в їх сукупності та правильно застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстави для задоволення вимог скаржника та скасування рішення Господарського суду Сумської області від 18.04.2017 у справі № 920/171/17 - відсутні.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105, 110 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергомашсервіс», м. Суми залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 18.04.2017 у справі №920/171/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Пелипенко Н.М.