Рішення № 68852517, 13.09.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

13.09.2017р. Справа № 905/1878/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання (помічнику судді) Мазурік М.О., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Бакалейних Продуктів", м. Сквира, Київська область

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАУРУС-2015", м. Маріуполь, Донецька область

про: стягнення заборгованості в сумі 66294,09грн., пені 9121,53грн., інфляційних нарахувань 9505,55грн., 3% річних 1822,22грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю №03 від 03.07.2017р.;

від відповідача: не зявився.

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 13.09.2017р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фабрика Бакалейних Продуктів", м. Сквира, Київська область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАУРУС-2015", м. Маріуполь, Донецька область про стягнення заборгованості в сумі 66294,09грн., пені 9121,53грн., інфляційних нарахувань 9505,55грн., 3% річних 1822,22грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.08.2017р. порушено провадження по справі, судове засідання призначено на 21.08.2017р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором купівлі-продажу №53 від 11.05.2016р., з оплати переданого товару, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість тьа виникли пмідстави для нарахування пені, 3% річних, інфляційї.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. 175, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 509, 526, 530, 549, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 15, 44, 54, 55, 56, 57 Господарського процесуального кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин позивач надав наступні документи: договір купівлі-продажу №53 від 11.05.2016р.; протокол розбіжностей до договору №53 від 11.05.2016р.; видаткові накладні: №00000000766 від 20.05.2016р., №00000001130 від 02.08.2016р., №00000001649 від 24.10.2016р.; довідку №1102/5/50-5 від 01.08.2017р.; лист вимогу №03/05-01 від 03.05.2017р.; розрахунок суми позову; правоустановчі документи.

Під час розгляду справи позивачем були надані додаткові документи для долучення до матеріалів справи, а саме: рахунки-фактури №00000000765 від 20.05.2016р., №00000001138 від 02.08.2016р., №90000001610 від 24.10.2016р.; право установчі документи; заява про відсутність спору в інших судових органах.

Представник позивача в судове засідання 13.09.2017р. зявився, підтримав позовні вимоги, у судовому засіданні надав суду оригінали документів для огляду.

Представник відповідача в судове засідання 13.09.2017р. не зявився, витребуваних судом документів не надав, хоча належним чином повідомлявся про судові засідання шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за матеріалами справи.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції № 18 від 26.12.2011р. особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті87 ГПК. За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а окремі ненадані відповідачем документи та його неявка у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33, 77 Господарського процесуального кодексу України, не вливають на таку кваліфікацію та не є підставою для відкладання розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

11.05.2016р. між ТОВ ТАУРУС-2015 (покупець) та ТОВ "Фабрика Бакалейних Продуктів", (продавець) укладений договір купівлі-продажу №53 (далі договір), згідно п. 1.1 якого, продавець передає у власність покупця, а покупець приймає і оплачує товар на умовах і в порядку, визначеному цим договором, згідно із замовленням на поставку, товаросупровідними документами, ціни в яких не можуть перевищувати затверджених в специфікації, що є невідємною частиною цього договору.

Асортимент і ціни на товар, що поставляється продавцем, визначається специфікацією, затвердженою сторонами, яка є невідємною частиною цього договору. Кількість товару, що поставляється продавцем, визначається в замовленні на поставку покупця. Замовлення на поставку товару є обовязковим для продавця (п. 2.1, 2.2 договору).

Відповідно до п. 3.3 договору, право власності на товар переходить до покупця в момент підписання уповноваженими представниками сторін товарної (товарно-транспортної) накладної.

Уразі виявлення покупцем невідповідності по кількості при прийомі товару, невідповідності по якості, комплектності, маркуванню та упаковці, супровідних документів при прийомі, в процесі реалізації товару або протягом гарантійного терміну/строку його придатності, продавець протягом 3 банківських днів з моменту повідомлення зобовязаний за погодженням з покупцем: за свій рахунок замінити весь товар з недоліками на такий же товар в такій же кількості без недоліків; здійснити повне повернення товару, представивши всі необхідні документи (доручення, корегувальну накладну, повторну накладну, оформлений належним чином акт); зробити поставку товару, якого бракує (п. 4.3 договору).

Відповідно до п. 6.1.1 6.1.3 договору, ціна товар встановлюється в національній валюті України, включаючи ПДВ. Продавець зобовязаний поставляти товари покупцю за цінами, вказаними в специфікації. Сума цього договору визначається загальною сумою товарних накладних в період його дії.

Покупець зобовязаний оплачувати кожну товарну накладну на переданий продавцем товар не пізніше 35 днів з моменту передачі такої партії товару (п. 6.1.4 договору).

Умовами п.6.1.8. договору визначено, що продавець надає оригінал акту звірки покупцеві не пізніше 10 календарних днів після закінчення звітного періоду. Останній зобовязаний провести звірку розрахунків з продавцем. У випадку ненадання акту звірки взаєморозрахунків продавцем в зазначений термін, акт звірки покупця вважається затверджений Продавцем.

Відповідно до п. п.9.1., 9.2 договору, він набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє до 31.12.2016р. Якщо кодна із сторін письмово не заявить іншій стороні про припинення дії договору не менше ніж 30 (тридцять) календарних днів до запланованої дати припинення його дії, договір вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на таких же умовах.

На виконання умов договору №53 від 11.05.2016р. купівлі-продажу продавець (позивач) передав товар за видатковими накладними: №00000000766 від 20.05.2016р., №00000001130 від 02.08.2016р., №00000001649 від 24.10.2016р. на загальну суму 66294,09грн.

Дані накладні були підписані та скріплені печатками сторін.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем своїх обовязків з оплати поставленого товару, позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим (ст.43 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору №920 від 18.06.2015р.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов'язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з купівлі-продажу.

Як встановлено ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України також передбачено обов'язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів. Статтею 903 Цивільного кодексу України передбачений обовязок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, встановленими в договорі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір №53 від 11.05.2016р. купівлі-продажу є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили порядок оплати, за яким покупець зобовязаний оплачувати кожну товарну накладну на переданий продавцем товар не пізніше 35 днів з моменту передачі такої партії товару.

Таким чином, наведені вище норми законодавства та встановлені судом обставини дають підстави для висновку, що із отриманням відповідачем товару за видатковими накладними №00000000766 від 20.05.2016р., №00000001130 від 02.08.2016р., №00000001649 від 24.10.2016р., у нього виникло зобов'язання з його оплати в сумі 66294,09грн.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Факт отримання товару за вказаними накладними відповідачем під час розгляду справи не спростовано.

Таке неналежне виконання грошових зобов'язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов'язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язків з оплати товару, оскільки зі змісту наявних документів вбачається, що він був отриманий останнім.

Відповідачем дане у порядку встановленому господарським процесуальним законодавством не спростовано, доказів сплати заборгованості в сумі 66294,09грн. не надано.

З огляду на дані норми права та встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 66294,09грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення пеню в розмірі 91214,53грн., 3% річних 1822,22грн., інфляційні нарахування 9505,55грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що в договорі сторони встановили порядок оплати за поставлену продукцію, а саме покупець зобовязаний оплачувати кожну товарну накладну на переданий продавцем товар не пізніше 35 днів з моменту передачі такої партії товару.

Отже, в силу ст. 253 Цивільного кодексу України, позивач здобув право вимоги сплати боргу за видатковою накладною №00000000766 від 20.05.2016р. 25.06.2016р., №00000001130 від 02.08.2016р. 06.09.2016р., №00000001649 від 24.10.2016р. 29.11.2016р.

Перевіривши арифметичний розрахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог в цій частині та стягнення з відповідача: 3% річних в розмірі 1814,69грн., інфляційних нарахувань в розмірі 9178,10грн.

Часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних, обумовлено тим, що позивачем невірно встановлена початкова дата виникнення заборгованості, з урахуванням приписів ст. 253 Цивільного кодексу України.

Часткове задоволення позовних вимог в частині інфляційних нарахувань обумовлено тим, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 N 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

Щодо заявленої до стягнення пені в сумі 9121,53грн., суд зазначає наступне:

Відповідно до ст.ст. 216-218 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтями 610, 611 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне невиконання грошових зобовязань (далі - Закон) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.3 Закону).

Пунктом 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань визначено, що, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, неустойка, у вигляді пені, є санкцією договірною, яка обовязково має бути письмово (вираження згоди сторін) узгоджена сторонами, окрім випадків встановлення її розміру і бази певним нормативним актом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем безпідставно нарахована пеня за неналежне виконання грошових зобовязань.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 9121,53грн. заявлені безпідставно та задоволенню не підлягають.

Судові витрати у відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Бакалейних Продуктів", м. Сквира, Київська область до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАУРУС-2015", м. Маріуполь про стягнення заборгованості в сумі 66294,09грн., пені 9121,53грн., інфляційних нарахувань 9505,55грн., 3% річних 1822,22грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАУРУС-2015" (83548, Донецька область, м. Маріуполь, пр. Будівельників, буд. 125, ЄДРПОУ 39722862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика Бакалейних Продуктів" (09000, Київська область, Сквирський р-н, м. Сквира, вул. Залізнична, буд. 8, ЄДРПОУ 34514827, р/р 26003013013361 в ПАТ «СБЕРБАНК», МФО 320627) заборгованість у розмірі 66294,09грн., 3% річних 1814,69грн., інфляційні нарахування 9178,10грн., а також відшкодування сплаченого судового збору в розмірі 1425,57грн

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 13.09.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.09.2017р.

Суддя Я.О. Левшина