Ухвала суду № 68852015, 11.09.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

11 вересня 2017 року Справа № 904/10038/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Барицької Т.Л.,суддів:Губенко Н.М., Владимиренко С.В.,перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_4на ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2017у справі№ 904/10038/16 господарського суду Дніпропетровської областіза позовомОСОБА_4до1. Публічного акціонерного товариства "Сумський хлібокомбінат"; 2. ОСОБА_5; 3. ОСОБА_6; 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Придніпров'є";прозобов'язання скасувати реєстраційні діїта за зустрічним позовомПублічного акціонерного товариства "Сумський хлібокомбінат"до1. ОСОБА_4; 2. ОСОБА_5; 3. ОСОБА_6; 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "РК "Придніпров'є";провизнання недійсними сертифікатів акцій

ВСТАНОВИВ:

Подана 10.08.2017 (відповідно до вхідного штампу суду апеляційної інстанції) ОСОБА_4 (надалі - скаржник) касаційна скарга на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі № 904/10038/16 про повернення ОСОБА_4 апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017 не відповідає вимогам розділу ХІІ1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) з наступних підстав.

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п. 46 рішення).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

Статтею 110 ГПК України встановлено, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Згідно із ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи зі своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Отже, закон пов'язує можливість відновлення пропущеного процесуального строку з наявністю саме поважних причин його пропуску; поважними причинами пропуску строку визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом господарського суду, яким суд користується, виходячи із поважності причин пропуску строку скаржником.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана ухвала була прийнята 13.04.2017, двадцятиденний строк на оскарження даної ухвали закінчився 03.05.2017, в той час, як касаційну скаргу до Вищого господарського суду подано 10.08.2017, тобто скаржник звернувся з касаційною скаргою з пропуском двадцятиденного строку для її подання, чим порушив вищенаведені норми ГПК України.

При цьому, причина, на яку посилається ОСОБА_4 як на підставу для відновлення строку на касаційне оскарження, не є поважною у розумінні ст. 53 ГПК України, що вбачається з наступного.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Стаття 129 Конституції України визначає, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень ст. 107 ГПК України сторона наділена правом оскарження судового рішення, що є однією з необхідних умов реалізації, встановленого законом права на судовий захист.

Однак, наявність права на оскарження не є безумовною підставою для здійснення судового захисту шляхом прийняття касаційної скарги, поданої з порушенням встановленого процесуальним законом порядку.

Скаржник, обґрунтовуючи підстави пропуску ним строку на касаційне оскарження ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2017, посилається на те, що оскаржувана ухвала Дніпропетровського апеляційного господарського суду була отримана ОСОБА_4 лише у травні 2017 року, тобто вже після спливу строку на її касаційне оскарження.

Проте, такі посилання не можуть слугувати підставою для відновлення скаржнику пропущеного ним строку на касаційне оскарження, оскільки, по-перше, з відмітки канцелярії Дніпропетровського апеляційного господарського суду вбачається, що копії ухвали від 13.04.2017 були надіслані сторонам 13.04.2017, тобто, у день винесення ухвали; по-друге, твердження скаржника про отримання ним оскаржуваної ухвали у травні 2017 року, спростовуються матеріалами справи, а саме: в апеляційній скарзі ОСОБА_4 від 24.04.2017 на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.03.2017, прийнятої до провадження судом апеляційної інстанції ухвалою від 05.05.2017, зазначено: "Прошу апеляційний господарський суд врахувати, що позивач дізналась про існування ухвали від 13 квітня 2017 року з Єдиного державного реєстру судових рішень 21 квітня 2017 року та після сплати судового збору в повному обсязі, невідкладно звертається до апеляційного господарського суду повторно з відповідною скаргою."; по-третє, скаржником не наведено будь-яких обставин, які б перешкоджали звернутись із касаційною скаргою вчасно, в установлений законом строк.

Таким чином, Вищий господарський суд України вважає, що можливість вчасного подання касаційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого скаржника та мала суб'єктивний характер. Інших причин, які є дійсно непереборними і які не залежали від волі скаржника, останній не наводить, а тому суд не вбачає підстав для відновлення пропущеного скаржником строку на касаційне оскарження.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 53, 86, п. 5 ч. 1 ст. 1113 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

УХВАЛИВ:

1. Відмовити ОСОБА_4 у відновленні строку на подання касаційної скарги на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі № 904/10038/16.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.04.2017 у справі № 904/10038/16 повернути скаржнику без розгляду.

3. Матеріали справи № 904/10038/16 надіслати до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Головуючий суддя Т.Л. Барицька

Судді: Н.М. Губенко

С.В. Владимиренко