Ухвала суду № 68851182, 12.09.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/6848/17

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді:Улицького В.З.

суддів:Довгої О.І., Запотічного І.І.

при секретарі судового засідання: Чигер І.І.

за участі представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обласного військового комісаріату на постанову ОСОБА_4 окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 обласного військового комісаріату про зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_4 обласного військового комісаріату про стягнення на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, який становить 847 днів, а саме за період з 18.01.2013 по 31.05.2016 в розмірі 166 418,56 грн.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що остаточний розрахунок з нею відповідачем проведено 31.05.2016, що підтверджується довідкою банку про перерахунок коштів.

Постановою ОСОБА_4 окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнено з ОСОБА_4 обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_3 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме за період з 18.01.2013 року по 31.05.2016 року, в розмірі 40 447,49 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанову суду першої інстанції оскаржили ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обласного військового комісаріату. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційних скаргах.

Апелянт ОСОБА_3 просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов задоволити у повному обсязі.

ОСОБА_4 обласний військовий комісаріат просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою у задоволені адміністративного позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги апелянтів слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім, випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Відповідно до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухваленим відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 30.12.2008 перебувала на державній службі в ОСОБА_4 обласному військовому комісаріаті на посаді провідного спеціаліста юридичної групи.

Наказом військового комісара ОСОБА_4 ОВК від 25.12.2012 року №242 позивача звільнено з роботи 28.12.2012 року у звязка зі скороченням штату працівників, на підставі п.1 ст.40 Кодексу законів про працю України.

Наступними пунктами наказу передбачалися виплати вихідної допомоги в сумі 4 095,37 грн. та компенсації за невикористану відпустку за 3 календарних дні за робочий період з 01.12.2012 року по 28.12.2012 року.

Наказом №7 від 17.01.2013 відмінено п.2 наказу військового комісара ОСОБА_4 ОВК від 25.12.2012 №242 стосовно звільнення державного службовця ЗСУ ОСОБА_3 на підставі ст..40 кодексу Законів про працю України. Наступними пунктами визначено: державного службовця ЗСУ ОСОБА_3 вважати такою, що з 27.12.2012 по 16.01.2013 знаходилася на стаціонарному лікуванні в звязку з хворобою. Підлягала виплаті також допомога по тимчасовій непрацездатності за 13 робочих днів. Крім того, ОСОБА_3 звільнено з роботи 17.01.2013 у звязку з переведенням до Державної податкової інспекції у м. Івано-Франківську, відповідно до п.5 ст.36 Кодексу законів про працю України. Підлягала виплаті компенсація за невикористану відпустку за 6 календарних днів за робочий період з 01.01.2012 року по 17.01.2013 року.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_4 обласним військовим комісаріатом за відомістю про виплату грошей №3 за лютий 2013 року виплачено позивачу 1 468,58 грн., які отримані нею особисто 18.02.2013. Дана обставина підтверджується наданою відповідачем розгорнутою довідкою виплат, які було здійснено на момент звільнення ОСОБА_3.

Постановою ОСОБА_4 окружного адміністративного суду від 21.01.2016, яка набрала законної сили, встановлено, що з врахуванням положень Кодексу законів про працю України ОСОБА_3 вважається звільненою з наступного дня після того дня, з якого починається строк, тобто з 18.01.2013, та у звязку з цим стягнуто з ОСОБА_4 обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_3 196,48 грн. заробітної плати за робочий день 17.01.2013 та 392,96 грн. компенсації за два дні невикористаної відпустки, з вирахуванням із цієї суми податків та інших обовязкових платежів.

Згідно платіжного доручення №47 від 30.05.2016 року відповідачем перераховано на поточний рахунок ОСОБА_3 №26208000010648, відкритий у АТ "Ощадбанк", кошти у сумі 474,50 грн.

Згідно виписки АТ "Ощадбанк" від 23.06.2016 кошти у сумі 474,50 грн. поступили на поточний рахунок позивача 31.05.2016 року.

Як вбачається з довідки ОСОБА_4 обласного військового комісаріату від 24.04.2017 за №1/2897 слідує, що згідно платіжного доручення №47 від 30.05.2016 відповідачем виплачено позивачу заробітну плату за 17.01.2013 та два дні невикористаної відпустки.

Відтак, повний розрахунок з позивачем при її звільненні відповідачем проведено 31.05.2016 року.

Отже, час затримки відповідачем повного розрахунку з позивачем при його звільненні становить з 18.01.2013 по день проведення фактичного розрахунку 31.05.2016 року.

Частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною 2 статті 117 Кодексу законів про працю України встановлено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальним є невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом України у постанові від 18.01.2017 №6-2912цс16.

Як вбачається з додатку до листа Міністерства соціальної політики України від 21.08.2012 №9050/0/14-12/13 "Про розрахунок норм тривалості робочого часу на 2013 рік" у 2013 році кількість робочих днів складала 251 день, відповідно у період з 18.01.2013 по 31.12.2013 кількість робочих днів складала 240 днів;

згідно додатку до листа від 04.09.2014 №9884/0/14-13/13 кількість робочих днів у 2014 році складала 251 день;

згідно додатків до листа від 09.09.2014 №10196/0/14-14/13 та від 18.09.2015 №560/13/133-15 кількість робочих днів у 2015 році складала 250 днів;

згідно додатку до листа від 20.07.2015 №10846/0/14-15/13 кількість робочих днів у 2016 році складала 251 день, відповідно у період січня-травня 2016 кількість робочих днів складала 102 дні (том ІІІ а.с.75-90).

Відтак, сумарна кількість робочих днів у період з 18.01.2013 по 31.05.2016 становила 843 робочих дні.

Як встановлено постановою ОСОБА_4 окружного адміністративного суду від 21.01.2016, яка набрала законної сили, середньоденний заробіток позивача становив 196,48 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, загальна сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні становить 165 632,64 грн. (196,48 гривень х 843 робочих дні (час затримки розрахунку).

Верховний Суд України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 висловив правову позицію, згідно з якою у разі непроведення розрахунку у звязку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу.

При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

За таких обставин судова колегія апеляційного суду дійшла висновку, що право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у звязку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

Узагальнюючи наведене, суд апеляційної інстанції переконаний, що судом першої інстанції надано належну оцінку наявним у справі доказам, а їх достатня кількість та взаємний зв'язок у сукупності дали змогу суду першої інстанції зробити вірний висновок про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови суду першої інстанції.

З наведеного вбачається, що доводи апеляційних скарг являються безпідставними та необґрунтованими та не спростовують висновків суду першої інстанції, правова оцінка доказів дана вірно, а відтак у задоволенні апеляційних скарг слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 обласного військового комісаріату залишити без задоволення, а постанову ОСОБА_4 окружного адміністративного суду від 16.05.2017 року у справі №809/1910/14 без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_5 судді ОСОБА_6 ОСОБА_7

Повний текст судового рішення виготовлено 14.09.2017 року