Постанова № 68851087, 13.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 753/12537/16-а Головуючий у 1-й інстанції: Парамонов М.Л.

Суддя-доповідач: Чаку Є.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В., Коротких А.Ю.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Дарницького районного суду міста Києва з позовною заявою до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років; зобов'язання відповідача здійснити призначення пенсії за вислугу років згідно із ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року у редакції Закону № 2663-ІІІ від 12.07.2001 року з 09.06.2016 року, виходячи з розрахунку 68 % від суми місячного (чинного) заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи, без обмеження її максимального розміру та забезпечити її виплату.

Дарницький районний суд міста Києва своєю постановою від 03 березня 2017 року адміністративний позов залишив без задоволення.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дарницького районного суду міста Києва від 03 березня 2017 року та постановити нову про задоволення адміністративного позову. На думку апелянта, зазначену постанову суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як убачається з матеріалів справи, позивач ІНФОРМАЦІЯ_1, станом на дату звернення до суду з даним позовом, відповідно до записів у її трудовій книжці, працює на посаді прокурора відділу роботи з кадрами центрального апарату управління роботи з кадрами Департаменту кадрової роботи та державної служби Генеральної прокуратури України (а.с. 15-20, 21-23 т.1).

09.06.2016 року позивач звернулася до Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення їй пенсії за вислугу років, відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 6, 19 т. 2).

Відповідач листом № 322/14 від 17.06.2016 року повідомив позивача про те, що їй відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років згідно Закону України «Про прокуратуру», оскільки відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VII, з 01.06.2015 року скасовано норму щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (а.с. 39 т. 2).

Позивач, не погоджуючись з такою відмовою відповідача, звернулася до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», у позивача недостатньо стажу на день звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років. Згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру», прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років та які звертаються до пенсійного органу у період з 01.10.2015 року по 30.09.2016 року, повинні мати вислугу - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців.

Оскільки, як убачається з матеріалів пенсійної справи (а.с. 14-43 т. 2), стаж позивача станом на 09.06.2016 року, що дає їй право на вислугу років, становить 21 рік 0 місяців 03 дні, тобто менше ніж 22 роки 6 місяців (а.с. 15-18 т.2), то суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позову.

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши матеріали справи, не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

За приписами ст. 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист і сформулював чітку правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 у справах щодо права на пільги, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 щодо пільг, компенсацій і гарантій та від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказує на те, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (рішення № 5-рп/2002).

22 травня 2008 року Конституційний Суд України в рішенні № 10-рп/2008 зазначив, що однією з конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх змісту та обсягу при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. Тлумачення словосполучення «звуження змісту та обсягу прав і свобод людини і громадянина», що міститься в частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України дав у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, згідно з яким «…конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Скасування конституційних прав і свобод - це їх офіційна (юридична або фактична) ліквідація. Звуження змісту та обсягу прав і свобод - є їх обмеження. У традиційному розумінні, визначальними поняття змісту прав людини є умови і засоби, які становлять можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування та розвитку. Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними». Конституційний Суд України також підкреслив, що загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Визнання Законом правових актів такими, що втратили чинність, зупинення їх дії, внесення до них змін і доповнень стосовно раніше закріплених в них прав і свобод людини і громадянина Конституційний Суд України вважає скасуванням або обмеженням цих прав і свобод.

Виходячи з викладеного, у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зокрема працівників прокуратури, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства або прийняттям нових законодавчих актів.

На момент призначення позивача на роботу в органах прокуратури України діяв Закон України «Про прокуратуру» № 1789-ХІІ.

Статтею 50-1 Закону № 1789-ХІІ було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Таким чином, позивач набула право виходу на пенсію після набуття нею стажу роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, незалежно від віку.

На теперішній час діє Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, частиною першою статті 86 якого встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше:

- по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років;

- з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років;

- з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років;

- з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років;

- з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років;

- з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців;

- з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.

Таким чином, ст. 86 Закону № 1697-VII збільшено стаж роботи позивача, що дає йому право на пенсію за вислугу років, у порівнянні зі ст. 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), з 20 до 22 років 6 місяців, що є звуженням прав позивача в розумінні Конституції України, а тому колегія суддів вважає, що відповідач необґрунтовано відмовив позивачу у призначенні пенсії.

Частинами 1 - 3 ст. 8 КАС України встановлено, що суд при вирішенні адміністративної справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини; звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 № 3477-IV встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколів до неї та практику Суду як джерело права.

Зокрема, статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В пунктах 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).

Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).

Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності 20 річного стажу, які ґрунтувалися нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції від 12 липня 2001 року), і які були звужені ст. 86 Закону № 1697-VII.

На підставі встановлених обставин справи та аналізу чинних нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, покладені в основу оскаржуваного рішення, у зв'язку з чим подана скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального права, та яке призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Згідно з ч. 1 ст. 98 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Частиною 1 ст. 94 КАС України передбачено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки, судові витрати зі сплати судового збору склали 1 157, 10 грн., то вони мають бути присуджені на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, тобто відповідача.

Керуючись ст. ст. 160, 196, 198, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.

Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 13 березня 2017 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправними дії Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо відмови ОСОБА_2 у призначенні пенсій відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов'язати Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в місті Києві призначити ОСОБА_2 пенсію за вислугу років згідно ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 09.06.2016 року, виходячи з розрахунку 68 % від суми місячного заробітку, обчисленого за останні 24 календарні місяці роботи та провести відповідні виплати.

Стягнути з Лівобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (ЄДРПОУ 40379527) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код № НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 1 157 (тисячу сто п'ятдесят сім) грн., 10 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

А.Ю. Коротких

Головуючий суддя Чаку Є.В.

Судді: Файдюк В.В.

Коротких А. Ю.