Ухвала суду № 68851018, 13.09.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/6192/16 Головуючий у 1-й інстанції: Вєкуа Н.Г. Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

У Х В А Л А

Іменем України

13 вересня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Грибан І.О.,

Губської О.А.,

за участю секретаря Маменко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу приватного підприємства "Санта-Україна" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року у справі за адміністративним позовом приватного підприємства "Санта-Україна" до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування рішень,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Санта-Україна" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшов з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відповідача від 12 квітня 2016 року №1002615141, №1012615141, №1022615141 та від 04 лютого 2016 року №0452615131.Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 04 липня 2017 року задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, думку учасників процесу доводи апеляційної скарги позивача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у місті Києві проведено документальну планову виїзну перевірку приватного підприємства "Санта-Україна" (код ЄДРПОУ 30634862) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2013 року по 21.12.2014 рік, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 рік.

Перевіркою приватного підприємства "Санта-Україна" по взаємовідносинам із ПП «ПРОМКВАРТ», ТОВ «ТОП ТРЕЙДІНГ», ТОВ «Диссар» за перевіряємий період встановлено наступні порушення :

-п. 14.1.27, ст. 14, п.138.1, п.138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 397 500 грн. та завищено від'ємного об'єкта оподаткування податка на прибуток за 2014 рік на суму 173 866 грн.;

-п.п.14.1.181 п.14.1 ст. 14, п.198.1, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п.201.4 п. 201.4 п.201.10 ст. 201, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 325 230 грн.

За результатами перевірки контролюючим органом складено акт №11/26-15-13-01-04/30634862 від 19.01.2016 року та винесено податкові повідомлення-рішення №0452615131, №0482615131, №0472615131, № 0462615131 від 04.02.2016 року.

За результатам розгляду заперечень на акт перевірки №11/26-15-13-01-04/30634862 від 19.01.2016 року, ГУ ДФС у м. Києві надано відповідь № 1755/10/26-15-13-01-04 від 01.02.2016 року, якою висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України з скаргою на податкові повідомлення-рішення №0452615131, №0482615131, №0472615131, №0462615131 від 04.02.2016 року винесені Головним управлінням ДФС у м. Києві , за результатами розгляду якої прийнято рішення №7420/6/99-99-10-01-01-25 від 05.04.2016 року про результати розгляду скарги, яким Державна фіскальна служба України скасовує податкові-повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві №0452615131, №0482615131, №0472615131, №0462615131 від 04.02.2016 року в частині зменшення перевіркою витрат та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинах із ПП «ПРОМКВАРТ» і у відповідній частині штрафні санкції, а в інших частинах зазначені податкові повідомлення-рішення з залишає без змін, а скаргу - задовольняє частково.

На підставі висновків акта перевірки №11/26-15-13-01-04/30634862 від 19.01.2016 року та рішення Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги №7420/6/99-99-10-01-01-25 від 05.04.2016 року контролюючим органом прийнято податкові повідомлення - рішення:

№1002615141 від 12.04.2016 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 203 948,00 грн., з яких за основним платежем нараховано 135 965,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 67 983,00 грн.;

№1012615141 від 12.04.2016 року, яким позивачеві зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 37 900,00 грн.;

№1022615141 від 12.04.2016 року, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 197 970 грн., з яких за основним платежем нараховано 131 980,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 65 990 грн.

№0452615131 від 04.02.2016 року, яким позивачеві зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 173 866,00 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції пройшов до висновку про законність та обґрунтованість висновків Акту перевірки щодо оцінки обставин взаємовідносин позивача із зазначеним контрагентом та відносно безпідставності формування спірних сум податкових вигод.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Даючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України;г) вивезення товарів за межі митної території України;е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 ПК. Так, згідно з положенням пункту 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон № 996-ХIV).

Відповідно до статті 1 цього Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-ХIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 у справі №2а-14377/122670, від 03.11.2015 у справі №826/14081/14, від 15.12.2015 від 826/13848/13-а.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2014 року між приватним підприємством «Санта-Україна» (далі-Замовник») та товариством з обмеженою відповідальністю «ТОП ТРЕЙДИНГ» (далі-«Перевізник») укладено договір №13 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно умов якого Перевізник зобов'язується доставити довірені йому Замовником вантажі автомобільним транспортом до пункту призначення у встановлений договором термін і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а Замовник зобов'язується заплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано: реєстри товаро-транспортних договорів; копії рахунків щодо оплати грошових коштів за надані послуги перевезення; податкових накладних; видаткових накладних; акти виконаних робіт; платіжних доручень про оплату за надані послуги; актів наданих послуг; товаро-транспортних накладних по доставці товару від ПП «Санта-Україна» до ПП «Таврія Плюс» за січень 2014 року; реєстр відвантажених видаткових накладних по перевізнику ТОВ «ТОП ТРЕЙДИНГ» за період з 01.01.2014 року -28.02.2014 року.

Відповідачем встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «ТОП ТРЕЙДИНГ» надання послуг ПП «Санта-Україна» через відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з недостатністю трудових ресурсів, основних фондів, відсутністю складських приміщень та транспортних засобів.

При цьому відповідно до п.1.2. Договору кількість і вид вантажу, маршрути, вантажовідправники і вантажотримувачі, графік отримання транспорту і суми, які підлягають оплаті Перевізнику, встановлюються перед кожним перевезенням одноразовими Заявками. Підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. Договору передбачено, що Перевізник зобов'язується подавати під загрузку відповідно до заявок Замовника автотранспортні засоби в технічно справному стані ( включаючи стан кузова автомобіля і причепа), що забезпечить цілісність вантажу в узгоджений сторонами термін.

Позивачем до апеляційної скарги додано копії одноразових заявок та реєстр заявок, однак судом апеляційної інстанції звернуто увагу, що такі позивачем ані до перевірки, ані до суду першої інстанції надано не було.

При цьому, судом апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, враховано приписи ч.2 ст.195 КАС України, згідно якої суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Однак позивачем жодним чином не обґрунтовано неможливість подання таких документів до перевірки та до суду першої інстанції і судом апеляційної інстанції поважності таких причин не встановлено.

Водночас відповідачем було встановлено та позивачем жодним чином не спростовано, що у ТОВ «ТОП ТРЕЙДИНГ» відсутній транспорт на балансі, при цьому доказів замовлення контрагентом зазначених послух у третіх осіб суду не надано.

Також, позивачем не надано, а в матеріалах справи відсутні відомості про працевлаштування у товаристві чи найняття останнім працівників, які здійснювали перевезення вантажу та які зазначені в наданих суду товаро-транспортних накладних, на виконання Договору № 13 від 01.01.2014 року

Підпунктом 2.1.5. пункту 2.1. визначено, що Перевізник зобов'язується забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, не допускати втрати та знищення вантажу.

Відповідно до підпункту 2.1.7. пункту 2.1. визначено, що Перевізник зобов'язується стоянку з вантажем здійснювати тільки на охоронюваних територіях.

Матеріали справи не містять та судом не встановлено наявність у товариства складських приміщень чи орендованих приміщень для збереження вантажу. В той же час, як вбачається з акту, у товариства відсутні складські приміщення. Разом з тим, ні під час перевірки, ні під час судового розгляду справи в суді першої інстанції технічних можливостей для перевезення та зберігання вказаних об'ємів товару в позивача не виявлено та не встановлено. Не встановлено їх і у суді апеляційної інстанції.

Щодо господарських взаємовідносин ПП «Санта-Україна» та ТОВ «Диссар», судом першої інстанції правильно встановлено, що 01.06.2013 року між приватним підприємством «Санта-Україна» (далі-Замовник») та товариством з обмеженою відповідальністю «Диссар» (далі-«Перевізник») укладено договір №57 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно умов якого Перевізник зобов'язується доставити довірені йому Замовником вантажі автомобільним транспортом до пункту призначення у встановлений договором термін і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі, а Замовник зобов'язується заплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

На підтвердження виконання умов даного договору позивачем надано копії: реєстрів товаро-транспортних договорів; актів виконаних робіт, податкових накладних, платіжних доручень, товаро-транспортних накладних по доставці товару від ПП «Санта-Україна» до ПП «Таврія Плюс», податкових накладних, маршрутних листів, рахунків щодо оплати грошових коштів за надані послуги перевезення; видаткових накладних; реєстр відвантажених видаткових накладних за період з 01.06.2013 року -31.12.2013 року.

В той же час, суд досліджуючи реальність виконання господарської операції зазначає наступне.

Відповідно до п.1.2. Договору кількість і вид вантажу, маршрути, вантажовідправники і вантажотримувачі, графік отримання транспорту і суми, які підлягають оплаті Перевізнику, встановлюються перед кожним перевезенням одноразовими Заявками.

Підпунктом 2.1.1. пункту 2.1. Договору передбачено, що Перевізник зобов'язується подавати під загрузку відповідно до заявок Замовника автотранспортні засоби в технічно справному стані ( включаючи стан кузова автомобіля і причепа), що забезпечить цілісність вантажу в узгоджений сторонами термін.

При цьому позивачем не надано суду вищезазначених одноразових Заявок.

Водночас відповідачем було встановлено, що у ТОВ «Диссар» відсутній транспорт на балансі, при цьому доказів замовлення контрагентом зазначених послуг у третіх осіб суду не надано.

Також, позивачем не надано, а в матеріалах справи відсутні відомості про працевлаштування у товаристві чи найняття останнім працівників, які здійснювали перевезення вантажу та які зазначені в наданих суду товаро-транспортних накладних, на виконання Договору № 13 від 01.01.2014 року

Підпунктом 2.1.5. пункту 2.1. визначено, що Перевізник зобов'язується забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоотримувачу, не допускати втрати та знищення вантажу.

Відповідно до підпункту 2.1.7. пункту 2.1. визначено, що Перевізник зобов'язується стоянку з вантажем здійснювати тільки на охоронюваних територіях.

Водночас суду не надано доказів наявності в товариства власних або орендованих офісних та складських приміщень, необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій. В той же час, як вбачається з акту, у товариства відсутні складські приміщення.

Суд наголошує, що під час розгляду справи судом не встановлено та матеріали справи не містять доказів наявності у вищезазначених товариств власних або орендованих транспортних засобів, доказів здійснення перевезення іншими особами за замовленням контрагента (у разі залучення контрагентом інших осіб), у т.ч. не надано доказів оплати за оренду т/з (у разі залучення т/з у інших осіб) або списання контрагентом пального у разі перевезенням продукції власними силами, що у сукупності та додатково дає підстави для висновку про недоведеність виконання спірних операцій контрагентами позивача.

Разом з тим, під час розгляду даної справи судом не встановлено та матеріали справи не містять доказів наявності у вказаних контрагентів власних або залучених фахівців у вказаних сферах (водіїв) , інших осіб для виконання спірних операцій. При цьому, як вбачається з наведених у акті перевірки відомостей, у штаті контрагентів відсутні трудові ресурси, що явно суперечить виконанню спірних операцій, враховуючи їх характер та обумовлені обсяги.

Таким чином, встановлено неможливість фактичного здійснення ТОВ «Диссар» ТА «ТОП ТРЕЙДИНГ» надання послуг ПП «Санта-Україна» через недостатність матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з транспортного перевезення вантажів, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з недостатністю трудових ресурсів, основних фондів, відсутністю складських приміщень та транспортних засобів.

Позивачем у ході судового розгляду справи суду не надано належної первинної документації, на підставі яких і здійснювались оспорювані господарські операції.

У той же час, обізнаність позивача відносно наявності у контрагента відповідних ресурсів при укладанні та виконанні угод з контрагентами обумовлюється звичайною діловою практикою, а також характером і специфікою угод (обумовлених операцій).

Відтак, з урахуванням наведеного у сукупності слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентами позивача.

При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що наявність оплати за спірними операціями сама по собі також не є підтвердженням фактичного здійснення операцій та в даному випадку - самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки рух цих коштів, виходячи з вищенаведеного у сукупності, не забезпечений зв'язком з фактичною господарською діяльністю підприємств - учасників спірних операцій.

Таким чином, під час розгляду справи не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій та свідчить про необґрунтованість отриманої позивачем податкової вигоди.

В контексті наведеного колегія суддів враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 27.03.2012 у справі № 21-737во10, згідно з якою про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

У постанові від 14.03.2017 р. у справі №21-2239а16 Верховний Суд України дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів, і незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові №21-2430а16 від 22 листопада 2016 року, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує, чого позивачем у даній справі не зроблено.

З урахуванням наведеного у сукупності колегія суддів вважає, що за спірними операціями лише оформлювались окремі первинні документи та податкові накладні без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди. Складені за такими операціями первинні документи та податкові накладні, внаслідок того, що спірні операції фактично контрагентом не виконувались, є юридично дефектними та не створюються правових наслідків для цілей формування спірних сум податкових вигод, що, відповідно, зумовлює висновок суду про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на рішення по справі №815/496/15 та №916//2371/14 є не обґрунтованим. Дані судові рішення не є рішеннями які підпадають під застосування статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства, та такими що мають преюдиційне значення для вирішення справи.

Беручи до уваги встановлене судом апеляційної інстанції в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем виконано обов'язок, встановлений частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України щодо доказування правомірності свого рішення. В свою чергу, позивачем, на спростування доводів податкового органу, вказаних в акті перевірки, не надано жодних належних доказів і таких доказів судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального та матеріального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстав для скасування постанови суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу приватного підприємства "Санта-Україна" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали складено та підписано 13.09.2017.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: І.О. Грибан

О.А. Губська

Головуючий суддя Ключкович В.Ю.

Судді: Губська О.А.

Грибан І.О.