Постанова № 68850520, 13.09.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Андреєв В.В.

Суддя-доповідач - ОСОБА_1

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2017 року справа №225/2813/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Сухарька М.Г., Гаврищук Т.Г., Компанієць І.Д., при секретареві судового засідання Борисові А.А., представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 13 червня 2017 року в справі № 225/2813/17 за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, яка полягає у невиплаті за період з лютого 2017 року по теперішній час пенсії, зобовязати здійснити пенсійні виплати за цей період та поновити виплату пенсії негайно після проголошення судового рішення, а також утриматися від подальшого призупинення її виплати.

Постановою Дзержинського міського суду Донецької області від 13 червня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Позивач, не погодившись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ненадання належної правової оцінки обставинам справи, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що в лютому 2017 року пенсійний орган припинив виплату апелянту належної пенсії. ОСОБА_4 звертає увагу суду, що вона є громадянкою України, сплачувала загальнообовязкові страхові внески до пенсійного фонду протягом усього свого життя, виконала усі умови необхідні для призначення їй пенсії, їй було призначено пенсію, тобто державою було визнано право позивача на отримання пенсії.

За таких обставин апелянт наголошує, що припинення виплати пенсії відбулось без законних на те підстав.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги, просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, вважає що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, а постанова суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 (далі позивач) з 01.03.2006 отримує пенсію за віком. З жовтня 2014 року пенсійна справа позивача перебуває на обліку Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (далі відповідач, пенсійний орган, УПФУ в м. Дзержинську).

ОСОБА_4 набула статусу внутрішньо переміщеної особи 21.11.2014.

У лютому 2017 року позивач дізнався про припинення виплати пенсії.

Вважаючи, що дії УПФУ в м. Дзержинську порушують її право на отримання належної пенсії, ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

За приписами ч. 3 цієї статті виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 вказаного Закону передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до положень ст. 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Тобто незалежно від підстави припинення виплати пенсії, цей факт має бути оформлений відповідним рішенням.

Колегія суддів дійшла висновку, що постанови Кабінету Міністрів України, якими керується відповідач не можуть звужувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Також пенсійний орган у запереченнях на апеляційну скаргу зазначає, що відсутність внутрішньо-переміщеної особи за фактичним місцем проживання є порушенням умов для отримання соціальних виплат відповідно до Закону № 1706-VII.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне вказати наступне.

Згідно із Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» від 02.09.2014 № 1669-VІІ період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638-IV у районі проведення антитерористичної операції можуть вводитися тимчасово обмеження прав і свобод громадян.

Кабінетом Міністрів України 7 листопада 2014 року прийнято постанову «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей» № 595. Цією постановою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей (далі - Тимчасовий порядок).

Пунктом 8 Тимчасового порядку встановлено, що особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообовязкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За змістом статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені у статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

УПФУ в м. Дзержинську надало до суду першої інстанції витяг з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 23 від 29.11.2016, до якого додані списки осіб:

-яким відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на підставі звернення до Департаменту соціального захисту населення Дзержинської міської ради (додаток 1);

-яким призначено соціальні виплати (додаток 2);

-яким відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на підставі звернення до УПФУ та інших органів, які призначають соціальні виплати (додаток 3);

-яким підтверджено факт проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи на території м. Торецька (додатки 4.1 та 4.2);

-яким припинено соціальні виплати в звязку з закриттям довідок про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб в результаті закінчення терміну дії довідок та в результаті надання недостовірних даних (додатки 5.1 та 5.2).

До цього витягу додано аркуш списку одного з цих додатків, у якому під номером 69 зазначено наступне:

НОМЕР_1, 21/11/2014, ОСОБА_4, Тетяна, Василівна, НОМЕР_2, 21/01/1951, ВЕ 986753, 21/05/2015, вул. 50 років Жовтня, 5, порожня колонка, 5, 85200, ДОН. ОСОБА_5 ВУЗОЛ.

Встановити з перелічених відомостей, до якого саме списку належить цей аркуш, а також назви колонок, суд апеляційної інстанції не вбачає за можливе.

Також, колегія суддів вважає за необхідне застосувати положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обовязків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні його пенсії, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена пенсійним органом без прийняття відповідного рішення тощо.

Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначає, що право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи наведені обставини та норми чинного законодавства, зокрема, відсутність рішення пенсійного органу про припинення виплати пенсії ОСОБА_4, суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо безпідставного припинення виплати пенсії позивачу з 01 лютого 2017 року, тому порушене право особи підлягає відновленню.

Окрім цього, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI) судовий збір збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною 7 ст. 6 Закону № 3674-VI передбачено, що розподіл судового збору між сторонами та перевірка повноти сплати судового збору здійснюються відповідно до процесуального законодавства.

Судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України. Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення судочинства та функціонування органів судової влади (ст. 9 Закону № 3674-VI).

Ухвалою Дзержинського міського суду Донецької області від 30 травня 2017 року ОСОБА_4 було відстрочено сплату судового збору за подання адміністративного позову до прийняття судового рішення.

Главою 7 Розділу II Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано процесуальні питання, повязані зі сплатою судового збору та розподілом судових витрат.

Частиною 2 ст. 88 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо оплату судових витрат відстрочено до ухвалення судового рішення у справі, витрати розподіляються відповідно до судового рішення.

За приписами ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, відстрочений ОСОБА_4 судовий збір за звернення до суду з адміністративним позовом підлягає стягненню з Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області на користь держави.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з порушенням норм матеріального права, що відповідно до вимог ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для часткового задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

Керуючись статями 94, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 13 червня 2017 року в справі № 225/2813/17 за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Постанову Дзержинського міського суду Донецької області від 13 червня 2017 року в справі № 225/2813/17 скасувати.

Прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області, яка полягає у невиплаті ОСОБА_4 пенсії за період з 01 лютого 2017 року.

Зобовязати Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області поновити ОСОБА_4 нарахування та виплату пенсії з 01 лютого 2017 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (код ЄДРПОУ 21970814) на користь ОСОБА_4 (ІПН НОМЕР_2) судові витрати за звернення до суду з апеляційною скаргою в сумі 704,00 грн (сімсот чотири гривні 00 копійок).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Дзержинську Донецької області (код ЄДРПОУ 21970814) на користь держави судовий збір у розмірі 640,00 грн (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Вступна та резолютивна частини постанови складені в нарадчій кімнаті та проголошені в судовому засіданні 13 вересня 2017 року. Повний текст постанови складений 14 вересня 2017 року.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після виготовлення повного тексту.

Колегія суддівМ. Г. Сухарьок

ОСОБА_6

ОСОБА_7