Постанова № 68850022, 12.09.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 р. № 820/3190/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді - Заічко О.В.

при секретареві судового засідання - Мурадли А.І.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1,

прокурора - Фещенко В.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області, за участі прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кегичівська селищна рада Кегичівського району Харківської області про скасування розпорядження та акту до нього ,-

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач з адміністративним позовом, в якому просить суд: скасувати як протиправне розпорядження відповідача № 219 від 22.06.2017 р. "Про затвердження акту № 2 від 22.06.2017 р. комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, завданих громадянином ОСОБА_2 Кегичівській селищній раді Кигичівського району Харківської області" та акт до нього від 22.06.2017 р.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне розпорядження відповідача є необґрунтованим та безпідставним, оскільки позивачу було визначено розмір збитків у вигляді неодержаного доходу, завданих Кегичівській селищній раді внаслідок неукладення між ним та Кегичівською селищною радою договору оренди землі, хоча селищною радною до цього часу не затверджено технічної документації щодо поділу земельної ділянки шляхом утворення трьох нових на неодноразові звернення ОСОБА_2 Таким чином, на думку позивача, спірним розпорядженням відповідач фактично вимагає від нього орендну плату за землю, відносно якої не закінчено процедуру оформлення відповідних прав у розмірі відповідно до площі земельної ділянки поза межами норм, необхідних для експлуатації об'єктів нерухомості, які були придбані у ПП "Полтавський ливарно - механічний завод".

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві, яку просив суд задовольнити у повному обсязі.

Крім того, Первомайською місцевою прокуратурою подано заяву про вступ у справу через прокурора відділу забезпечення участі в судах прокуратури Харківської області та заперечення на позов, в обґрунтування яких вказано, що спірне розпорядження не порушує жодних прав позивача, у свою чергу останній користувався земельною ділянкою без відповідних правовстановлюючих документів, чим завдав відповідних збитків Кегичівській селищній раді.

У судовому засіданні прокурор проти позову заперечував, просив у задоволенні позовних вимог відмовити, підтримавши заперечення Первомайської місцевої прокуратури та зазначивши, що у спірних правовідносинах відповідач діяв в рамках чинного законодавства.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, надав заперечення на позов, в яких, серед іншого, просив суд розглядати справу без його присутності. В обґрунтування заперечень на позов вказав, що оскаржуваним розпорядженням відповідачем було лише обчислено розмір збитків, а тому, в даному випадку, на підставі такого, зазначені збитки не можуть бути відшкодовано з ОСОБА_2 у примусовому порядку. Отже, відповідач вважав, що права позивача жодним чином порушено не було.

Представник третьої особи у судове засідання не прибув, належним чином повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи, надав заперечення на позов, в яких висловив позицію, що є аналогічною доводам відповідача та органу прокуратури.

Суд, на підставі ст. 128 КАС України, вважає можливим розглянути дану справу без участі представників відповідача та третьої особи.

Заслухавши пояснення представника позивача та прокурора, дослідивши матеріали справи, суд виходить з наступного.

З матеріалів справи встановлено, що позивач, відповідно до договору купівлі-продажу майна від 30.04.2014 року, у встановленому законом порядку ( а.с.15-18) набув право власності на комплекс нежитлових будівель ПП "Полтавський ливарно - механічний завод" загальною площею 3658,1 кв.м., а саме: ремонтна майстерня літ. "В-ІІ" площею 1682,4 кв.м., матеріальний склад літ. "Г" площею 355,7 кв.м., котельня літ. "Д-ІІ" площею 204,0 кв.м., диспетчерська літ. "Б-І" площею 43,8 кв.м., контора літ. "А-ІІ" площею 530,6 кв.м., цех по виготовленню тенів літ. "А-І" площею 384,5 кв.м., будівля технічного обмінного пункту літ. "Л-І" площею 457,1 кв.м.

Зазначений комплекс нежитлових будівель розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці комунальної власності загальною площею 2,9735 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка належить на праві власності Кегичівській селищній раді Кегичівського району Харківської області

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що попередній власник вказаних нежитлових будівель - Приватне підприємство "Полтавський ливарно - механічний завод" орендував у Кегичівської селищної ради земельну ділянку площею 2,9735га з кадастровим номером НОМЕР_2. Технічна документація на вказану земельну ділянку була замовлена і оплачена попереднім орендарем - ПП "Полтавський ливарно - механічний завод", який планував займатися у даних приміщеннях та на прилеглій території виробництвом металевих виробів. Тому, з метою здійснення цієї щільності ПП «Полтавський ливарно-механічний завод» розробило проект відведення земельної ділянки площею 2,9735 га з цільовим призначенням "землі промисловості" та цій ділянці був присвоєний кадастровий номер НОМЕР_2.

Крім того, представник позивача зазначив, що під час розробки технічної документації до складу цієї земельної ділянки були включені не тільки площі, на яких розташовані нежитлові будівлі, а й землі під проїздами, проходами, майданчиками (у т.ч. пустирем). У свою чергу, оскільки ПП «Полтавський ливарно-механічний завод» заявленою діяльністю на вказаній земельній ділянці не займалося і вирішило продати вказані вище будівлі, позивач придбав їх за договором купівлі-продажу у квітні 2014 року.

Також, представник позивача наголошував, що землі під проїздами, проходами, площадками та інші землі, в загальному розмірі 2607,69 га, позивачем, під час експлуатації придбаних будівель загальною площею 3658,1 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 не використовуються, а тому, він неодноразово звертався як усно так і письмово до Кегичівської селищної ради Кегичівського району Харківської області з метою вирішення питання щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 чи відведення за її рахунок земельної ділянки з меншою площею, яка необхідна позивачу для експлуатації та обслуговування належних йому нежитлових будівель, проте, щоразу отримував різні за своїм змістом відмови щодо вирішення вказаного питання.

Пунктом 3 рішення Кегичівської селищної ради № 1129 LХ сесії VI скликання від 13.10.2014 року позивача було зобов'язано укласти договір оренди вказаної вище земельної ділянки площею 2,9735 га з кадастровим номером НОМЕР_2.

У судовому засіданні представник позивача пояснив, що, незважаючи на фактичну потребу позивача в оренді земельної ділянки приблизною площею 0,36581 га для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель, які були придбані ним у Приватного підприємства «Полтавський ливарно-механічний завод», Кегичівська селищна рада змусила ОСОБА_2 взяти в оренду землі, поза межами норм, необхідних для експлуатації зазначених об'єктів нерухомості.

19.10.2016 р. між Кегичівською селищною радою та ОСОБА_2 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,9735 га з кадастровим номером НОМЕР_2 за адресою АДРЕСА_1 строком на 1 рік та належним чином зареєстровано право оренди, про що свідчить витяг з реєстру прав (а.с.19-20, 82-83, 116-121).

У судовому засіданні представник позивача зазначив, що умови договору були для позивача невигідними, оскільки він набув право оренди землі у площі, яка значно перевищувала ту площу, яка ним реально використовувалась, що змусило його повторно звертатись до Кегичівської селищної ради з питання щодо поділу земельної ділянки .

Так, позивач звернувся 24.05.2017 року до Кегичівської селищної ради з заявами , в яких просив надати дозвіл на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,775 га та 0,315 га для розміщення та експлуатації нежитлових приміщень, які перебувають у його власності за рахунок земельної ділянки несільськогосподарського призначення - земельної ділянки для розміщення, експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою АДРЕСА_1 ( а.с.27-28).

Листом від 16.06.2017 № 464/02.23 позивачеві повідомлено про розгляд зазначених заяв на рішеннях сесії Кегичівської селищної ради ( а.с.29-30).

Рішеннями позачергової ХХIV сесії VІІ скликання від 09.06.2017 № 426 та № 427 позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 0,775 га та 0,315 га для розміщення, експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 31-32).

Судом також встановлено, що листом від 13.06.2017 року № 10-30/1833, який було отримано позивачем 10.07.2017 р. ( а.с.114-115) позивача було запрошено Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кигичівського району, яке відбулось 22.06.2017 р.

В обґрунтування розміру нанесених збитків, Кегичівською селищною радою було надано на розгляд комісії витяги з нормативної грошової оцінки землі за 2014-2016 р., рішення сесій про затвердження ставок орендної плати, копія яких також містяться у справі (а.с. 122-127).

За наслідками засідання комісії, Кегичівською РДА 22.06.2017 року прийнято Розпорядження № 219 "Про затвердження акту № 2 від 22.06.2017 р. комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, завданих громадянином ОСОБА_2 Кегичівській селищній раді Кигичівського району Харківської області" ( надалі - акт) ( а.с.23).

Згідно акту, розмір збитків, завданих ОСОБА_2 у вигляді неодержаного доходу, завданих Кегичівській селищній раді внаслідок неукладення між ним та Кегичівською селищною радою договору оренди землі у період з 29.11.2014 року по 01.11.2016 року складає 259759,84 грн. згідно з розрахунком, що додається ( а.с.25-26).

Також, згідно рішення позачергової ХХVІІІ сесії VІІ скликання від 28.08.2017 р. № 500, яке наявне у справі, позивачеві було відмовлено у розробленні технічної документації з землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 2,9735 га з кадастровим номером НОМЕР_2 для розміщення, експлуатації основних, підсобних та допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за адресою АДРЕСА_1.

Не погодившись з зазначеним розпорядженням та актом, позивач звернувся до суду за їх оскарженням.

По суті позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 17 ЗК України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин відноситься, зокрема: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Згідно ст.80 ЗК України, суб'єктами права власності на землю є громадяни та юридичні особи; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади на землі приватної, комунальної та державної власності відповідно.

Відповідно до ч.2 ст. 84 ЗК України право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

За приписами ст. 93 ЗК України, орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

Згідно з ч.2 ст.116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 ст.124 ЗК України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

За змістом ст. 288 ПК України, в редакції, чинній на час укладання договору оренди, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Відповідно до ст. 288 ПК України, в редакції, чинній на час укладення договору оренди, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки. може перевищувати граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2, у разі визначення орендаря на конкурентних засадах.

Нормами статті 18 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до положень статей 20 та 23 Закону України "Про оцінку земель", за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Згідно із ст.1 Закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Таким чином, відповідно до наведених вимог Закону обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність у цієї особи таких документів є самовільним зайняттям вказаної земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із ст.156 цього Кодексу власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні, зокрема, внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Частиною 1 ст.157 ЗК України передбачено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам визначено постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року (далі - Порядок).

Відповідно до п.1 Порядку, власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок та неодержанням доходів у зв'язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Аналіз наведених положень земельного законодавства свідчить про те, що визначення розміру збитків у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, відбувається внаслідок заподіяння таких збитків (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан.

Розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад. До складу комісій включаються представники Київської, Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських (міст обласного значення) рад (голови комісій), власники землі або землекористувачі (орендарі), яким заподіяні збитки, представники підприємств, установ, організацій та громадяни, які будуть їх відшкодовувати, представники державних органів земельних ресурсів і фінансових органів, органів у справах містобудування і архітектури та виконавчих комітетів сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, на території яких знаходяться земельні ділянки (пункт 2 Порядку). Результати роботи комісій оформляються відповідними актами, що затверджуються органами, які створили ці комісії.

Відповідно до п.5 Порядку, збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше ніж протягом одного місяця після затвердження актів комісій, а у разі вилучення (викупу) земельних ділянок - після прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок в межах їх повноважень у період до державної реєстрації підприємством, установою, організацією або громадянином речового права на земельну ділянку у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"

Пунктом 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам передбачено, що відшкодуванню підлягають неодержані доходи, тобто доходи, які міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розглядаючи вказаний спір, суд зазначає, що в силу положень п.9 ч.3 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

У свою чергу, п.2 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам визначено постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року чітко передбачено обов'язкову участь у складі роботи комісії по визначенню розміру збитків особи, яка буде відшкодовувати збитки.

Наведені положення узгоджуються з Резолюцією (77) 31 про захист прав особи відносно актів адміністративних органів, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 28 вересня 1977 року. Щодо будь-якого адміністративного акта, який за своїм характером може несприятливо впливати на права, свободи та інтереси особи, така особа може пред'явити факти й аргументи та, у відповідних випадках, докази, що будуть враховані адміністративним органом. У відповідних випадках особу, якої це стосується, повідомляють у належний час і спосіб, прийнятний для справи, про ці права (принцип 1 цієї Резолюції).

Суд відхиляє доводи прокурора, відносно того, що неявка позивача на засідання комісії не перешкоджає вирішенню питання щодо збитків, оскільки, як вже зазначалось вище, п.2 Порядку № 284 від 19.04.1993 року чітко передбачено обов'язкову участь у складі роботи комісії по визначенню розміру збитків особи, яке буде відшкодовувати збитки, у свою чергу, виходячи з того, що листом від 13.06.2017 року № 10-30/1833, який було отримано позивачем 10.07.2017 р. (а.с.114-115) його було запрошено Кегичівською районною державною адміністрацією Харківської області на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кигичівського району, яке відбулось 22.06.2017 р. у даних спірних правовідносинах ОСОБА_2 не було повідомлено завчасно про вказані заходи, а тому, останній фактично не міг брати участь у засіданні комісії.

Отже, спірне розпорядження є таким, що не ґрунтується на приписах п.9 ч.3 ст.2 КАС України.

Крім того, суд відхиляє заперечення осіб, які беруть участь у справі про зволікання з боку позивача щодо укладення договору оренди землі, оскільки він бажав укласти такий договір, але на той розмір ділянки, який ним фактично використовується, а не на всю її площу, внаслідок чого, тривалий час звертався до третьої особи з приводу поділу земельної ділянки ,проте отримував відмови.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що методика визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963.

Відповідно до пункту 7 Методики розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, проводиться Держекоінспекцією та її територіальними органами або Держсільгоспінспекцією та її територіальними органами, а розміру шкоди, заподіяної юридичним та фізичним особам, - територіальними органами Держсільгоспінспекції на підставі матеріалів обстежень земельних ділянок, проведених відповідно до Порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державними органами земельних ресурсів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.11.2000 №1619.

При цьому, суд вважає за потрібне зазначити, що спірні правовідносини не регулюються вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, а у той час як положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963 повноважень на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, відповідачеві не передбачають.

Вказана правова позиція узгоджується також із позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в постанові від 10.08.2016 року по справах № К/800/66527/14 та К/800/7307/15.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження підлягає скасуванню з тих підстав, що, по-перше, позивачеві тривалий час третьою особою відмовлялось у поділі земельної ділянки, внаслідок чого, ним тривалий час не укладався договір оренди не невигідних умовах, у свою чергу, якщо б відповідні заяви ОСОБА_2 були вирішені позитивно, такий договір було б укладено значно раніше, що, у свою чергу, виключило б наявність підстав, з приводу яких подано позов, по-друге, спірне розпорядження було прийнято в порушення права особистої участі позивача у процесі його прийняття, по-третє, як вже зазначалось судом вище, та з чого є усталена практика Вищого адміністративного суду України, спірні правовідносини не регулюються вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 №284, а у той час як положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963 повноважень на визначення розміру шкоди, заподіяної державі, територіальним громадам внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, відповідачеві не передбачають, у свою чергу, у періоді, коли договір оренди землі між ОСОБА_2 та Кегичівською селищною радою укладено не було та, відповідно, не було зареєстровано право оренди, суд вбачає самовільне заняття ним земельної ділянки відповідно до положень Закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Крім того, суд критично ставиться до посилань відповідача, третьої особи та прокурора на той факт, що спірним розпорядженням не порушуються права позивача, оскільки збитки, визначені даним розпорядженням не можуть бути відшкодовані у примусовому порядку, а тільки добровільно, або шляхом звернення до суду, оскільки дане розпорядження є рішенням суб'єкта владних повноважень, на підставі якого останній не був позбавлений можливості звернутись до суду з позовом про відшкодування збитків.

Той факт, що такого позову Кегичівською РДА до ОСОБА_2 подано не було, доказів протилежного суду не надано, не виключає такої можливості та свідчить лише про бездіяльність суб'єкта владних повноважень при виконанні ним функцій держави.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно із ч.3 ст.43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» розпорядження голови державної місцевої адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Враховуючи викладене, суд задовольняє позовну вимогу ОСОБА_5 та скасовує розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області № 219 від 22.06.2017 р. "Про затвердження акту № 2 від 22.06.2017 р. комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, завданих громадянином ОСОБА_2 Кегичівській селищній раді Кигичівського району Харківської області".

Щодо позовної вимоги про скасування акту до розпорядження відповідача № 219 від 22.06.2017 р. "Про затвердження акту № 2 від 22.06.2017 р. комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, завданих громадянином ОСОБА_2 Кегичівській селищній раді Кигичівського району Харківської області", остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

По - перше, у зв'язку зі скасуванням судом розпорядження відповідача № 219 від 22.06.2017 р. , втрачає чинність й акт, який вказаним розпорядженням було затверджено.

По-друге, відповідно до п. 6 ст. 3 КАС України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав, свобод та інтересів або на виконання повноважень у публічно-правових відносинах.

Юрисдикція адміністративних судів, згідно з п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Акт суб'єкту владних повноважень - це рішення уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин, міри відповідальності конкретних осіб за скоєне ними правопорушення. Він оформлюється у встановленому законом випадку у вигляді письмового документа (акта-документа).

Акт перевірки не породжує ніяких правових наслідків та не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії, а відтак не є рішенням в розумінні п. 1 ст. 17 КАС України.

Тобто, оскарження акту окремою самостійною позовною вимогою не може бути предметом розгляду в адміністративному суді, оскільки висновки акту не носять обов'язкового характеру для особи, яка перевіряється, не встановлюють, не припиняють та не змінюють правовідносини, права та обов'язки осіб, не породжують правових наслідків.

В даному аспекті суд частково погоджується з позицією відповідача, прокуратури та третьої особи, висловленої в запереченнях та зазначає, що на підставі саме спірного акту примусове стягнення збитків є неможливе, отже, саме оскаржуваним актом жодні права позивача не порушені та, у даному контексті позиція суду повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, які висловлені в постанові від 18.10.2016 по справі № 500/2776/14, на яку, серед інших, посилався прокурор та яка міститься у справі ( а.с.59-60) та є, в силу положень ч.2 ст. 161 КАС України, обов'язковою до врахування.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст. 94 КАС України.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 8-14, 71, 94, 160-163, 167, 186, 254 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області, за участі прокурора, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Кегичівська селищна рада Кегичівського району Харківської області про скасування розпорядження та акту до нього - задовольнити частково.

Скасувати розпорядження Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області № 219 від 22.06.2017 р. "Про затвердження акту № 2 від 22.06.2017 р. комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам на території Кегичівського району, завданих громадянином ОСОБА_2 Кегичівській селищній раді Кигичівського району Харківської області".

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Кегичівської районної державної адміністрації Харківської області ( код ЄДРПОУ 04059585, 64003, Харківська обл., Кегичівський район, селище міського типу Кегичівка, вул. Волошкіна , будинок 50) за рахунок бюджетних асигнувань витрати по оплаті судового збору на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, АДРЕСА_2) у розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень 00 копійок).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 14 вересня 2017 року.

Суддя Заічко О.В.