Ухвала суду № 68841541, 12.09.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 298/643/17

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 вересня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

Головуючого - судді Бисага Т.Ю.,

суддів: Собослой Г.Г., Готра Т.Ю.,

секретарі - Шукаль О.Я.

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, на ухвалу Великоберезнянського районного суду від 03 липня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лютянської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

Ухвалою Великоберезнянського районного суду від 03 липня 2017 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Лютянської сільської ради Великоберезнянського району Закарпатської області про зобов'язання вчинити певні діїзакрито.

На ухвалу суду ОСОБА_1, подала апеляційну скаргу, якою просить ухвалу Великоберезнянського районного суду від 03 липня 2017 року скасувати, а справу передати до суду для продовження розгляду.

Вимоги апелянта мотивовані тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача та дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейний, трудових відносин.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» за загальним правилом розмежування компетенції судів з розгляду земельних та пов'заних із земельними відносинами майнових спорів відбувається залежно від суб'єктного складу їх учасників. Ті земельні та пов'язані із земельними відносинами майнові спори, сторонами в яких є юридичні особи, а також громадяни, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статус суб'єкта підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема, щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин, вирішення яких згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства віднесено до компетенції адміністративних судів.

Водночас, п.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №3 від 01.03.2013 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» встановлено, що при вирішенні питань, пов'язаних із компетенцією судів у спорах, що виникають із земельних відносин, судам слід ураховувати роз'яснення, викладені в пунктах 2 і 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (із змінами і доповненнями, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2), а також Рішення Конституційній Суду України від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому суди мають виходити з того, що згідно зі статтями 13 і 14 Конституції України, статтями 177, 181, 324 і главою 30 ЦК України земля та земельні ділянки є об'єктами цивільних прав, а держава і територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах із метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників земельних ділянок. Отже, суд має з'ясувати, є спір приватноправовим або публічно-правовим; чи виник спір із відносин, урегульованих нормами цивільного права, чи пов'язані ці відносини зі здійсненням сторонами цивільних або інших майнових прав на земельні ділянки на засадах рівності; чи виник спір щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень при реалізації ним управлінських функцій у сфері земельних правовідносин.

Пунктом 7 вказаної Постанови передбачено, що земельні відносини, суб'єктами яких є фізичні чи юридичні особи, органи місцевого самоврядування, органи державної влади, а об'єктами - землі у межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї), регулюються земельним і цивільним законодавством на принципах забезпечення юридичної рівності прав їх учасників, забезпечення гарантій прав на землю стаття 1 ЦК, статті 2, 5 Земельного кодексу України; далі - ЗК). Захист судом прав на землю 7 цих відносинах здійснюється способами, визначеними статтями 16, 21, 393 ЦК, статтею 152 ЗК, у тому числі шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до цього спори, що виникають із земельних відносин, у яких хоча б однією зі сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб'єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЩІК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства. Це стосується позовів про визнання недійсними рішень органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування щодо видання дозволу на виготовлення (розроблення) проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, вирішення інших питань, що відповідно до закону необхідні для набуття і реалізації права на землю, про надання чи передачу земельної ділянки у власність або користування чи не вирішення цих питань, припинення права власності чи користування землею (статті 116, 118, 123,128, 131, 144,146, 147, 149, 151 ЗК України та інші), крім спорів, передбачених частиною першою статті 16 Закону України від 17 листопада 2009 року № 1559-VI «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності», про цивільну відповідальність за порушення земельного законодавства (статті 210, 211 ЗК), про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок (стаття 212 ЗК).

Такого ж висновку дійшла колегія суддів Верховного Суду України у постанові від 01.10.2013 року по справі №21-345а13 та у постанові від 11.11.2014 року по справі № 21-493а14.

Таким чином, суд прийшов до помилкового висновку, що заявлений позов підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а не цивільного судочинства.

Суд першої інстанції, посилаючись на постанови Верховного Суду України від 19 січня 2016 року та від 11 жовтня 2016 року не дослідив хто був позивачем у позові і не звернув уваги, що чи спором є земля, чи саме здійснення управлінських функцій органами місцевого самоврядування, що призвело до прийняття необгрунтованої і незаконної ухвали.

Згідно ст. 307 ч.2 п.4 ЦПК України за наслідками розгляду скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 307, 311, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовільнити.

Ухвалу Великоберезнянського районного суду від 03 липня 2017 року скасувати, справу направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий:

Судді: