Ухвала суду № 68831477, 12.09.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/556/17 12.09.2017 12.09.2017

Провадження №22-ц/784/1940/17

Справа №478/556/17

Провадження №22-ц/784/1940/17 Головуючий першої інстанції: Сябренко І.П.

Категорія 23 Суддя-доповідач апеляційного суду: Базовкіна Т.М.

У Х В А Л А

Іменем України

12 вересня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого: Базовкіної Т.М.,

суддів: Кушнірової Т.Б. та Яворської Ж.М.,

із секретарем судового засідання: Шагаєм О.А.

за участі представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засідання в місті Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 1 серпня 2017 року за позовом ОСОБА_3 до Фермерського господарства «МИР», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_4, про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2017 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Фермерського господарства «МИР» (дала - ФГ «МИР») про відшкодування шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 20 жовтня 2013 р. між ним та ОСОБА_4 був укладений письмовий договір (розписка), за яким останній передав йому в оренду земельну ділянку розміром 8,29 га, що розташована в с. Весела Балка, Казанківського району, Миколаївської області терміном на 5 років. За користування зазначеною вище земельною ділянкою ним сплачено відповідачу орендну плату в сумі 40000 грн. В жовтні 2016 р. зазначену земельну ділянку ОСОБА_3 обробив та посіяв на ній озимий ячмінь. Проте, 26 грудня 2016 р. власник земельної ділянки ОСОБА_4 уклав договір оренди вищезазначеної земельної ділянки з відповідачем ФГ «МИР». 27 березня 2017 р. ФГ «МИР» приступило до обробітку спірної земельної ділянки та знищило посіви ячменю, чим завдало позивачу матеріальних збитків в розмірі 85100 грн.

Посилаючись на викладене, з урахуванням зменшення позовних вимог, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заподіяну матеріальну шкоду в розмірі 55776 грн. та судові витрати.

Ухвалою суду першої інстанції від 10 травня 2017 р. ОСОБА_4 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову.

Третя особа ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, надав суду письмову заяву про розгляд справи в його відсутності.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 1 серпня 2017 р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач вказує, що рішення суду необ'єктивне, необґрунтоване та ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

У запереченні на апеляційну скаргу представник відповідача вказує на безпідставність її доводів і просить скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що ОСОБА_4 відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 від 14 березня 2012 р., є власником земельної ділянки площею 8,2928 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Веселобалківської сільської ради Казанківського району Миколаївської області.

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 за усною домовленістю передав в тимчасове користування ОСОБА_3 належну йому на праві власності земельну ділянку. Відповідно до розписок позивач ОСОБА_3 сплатив відповідачу ОСОБА_4 40000 грн. за користування землею.

Між тим, договору оренди земельної ділянки не було укладено.

26 грудня 2016 р. між ОСОБА_4 та ФГ «МИР» укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець надав в оренду господарству земельну ділянку, належну йому на праві власності на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, на строк 7 років зі сплатою орендної плати в розмірі, що складає 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

До цього договору оренди землі додано акт про передачу і прийом межових знаків під охорону та зберігання.

28 грудня 2016 р. проведено державну реєстрацію договору оренди землі від 26 грудня 2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, номер запису про інше речове право 18484323.

Звертаючись до суду, ОСОБА_3 посилався на порушення відповідачем його прав орендаря внаслідок знищення посівів ячменю, які він здійснив у жовтні 2016 р.

Відповідно до статті 152 ЗК держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю, а землекористувач, поряд з власником, набуває права вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, а також право на відшкодування завданих збитків. Таке право землекористувача передбачено і статтею 95 ЗК.

Статтею 156 ЗК України передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: а) вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом; б) тимчасового зайняття сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників для інших видів використання; в) встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок; г) погіршення якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників; ґ) приведення сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників у непридатний для використання стан; д) неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Орендареві забезпечується захист його права на орендовану

земельну ділянку на рівні із захистом прав власності на земельну ділянку відповідно до закону. Зокрема передбачено відшкодування орендареві збитків, завданих порушенням його прав (ст. 27, 28 Закону України від 06 жовтня 1998 р. № 161-ХІV «Про оренду землі» (далі - Закон №161-ХІV).

Статтею 1 Закону України № 161-ХІV визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону № 161-ХІV орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (ч. 4 ст. 124 ЗК України).

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ст. 93 ЗК України).

Відповідно до ст. 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоді встановленої форми.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно із частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Підпунктом 6 пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми.

Разом з тим цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Виходячи з положень статті 638 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації.

У даній справі судом встановлено, що у визначеній законом формі договір оренди між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не укладався і державну реєстрацію не проходив, а тому доводи позивача, що він у встановленому порядку набув право користування земельною ділянкою, належною тертій особі, є необґрунтованими.

За такого домовленості щодо користування земельною ділянкою ОСОБА_4 не можна вважатися такими, що ґрунтувалися на договорі, а тому позивач не набув прав орендаря, не мав законних підстав для використання спірної земельною ділянкою, унаслідок чого відповідач не порушив законних прав ОСОБА_3

У відповідності до вимог статті 3 ЦПК України , кожна особа має право в порядку встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За статтею 4 ЦПК України, суд захищає права, свободи та інтереси виключно у спосіб, визначений Законом.

Згідно статті 15 Цивільного Кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 16 Цивільного Кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, особа має на право на судовий захист лише власного законного права та інтересу у разі їх порушення або невизнання.

Оскільки користування позивачем земельною ділянкою не було засновано на законі, а відповідач у встановлений законом спосіб набув прав орендаря спірної земельної ділянки, то внаслідок законних дій ФГ «МИР» права ОСОБА_3 не було порушено, отже він позбавлений права вимагати захисту своїх прав.

Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки не мають конкретних посилань на те, в чому саме полягає неправильність висновків суду щодо застування норм матеріального права або порушення вимог процесуального закону.

Щодо посилань в апеляційній скарзі на однобічність суду при розгляді скарги та зацікавленість судді - головуючого у справі через те, що раніше цей суддя розглядав іншу справу, то закон не виключає можливість розгляду різних справ за участі тих саме осіб одним суддею за умови дотримання передбачених ст. 11-1 ЦПК України вимог щодо розподілу справи.

Згідно наявного у матеріалах справи протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 14 квітня 2017 р. (а.с. 23) головуючий суддя у справі був обраний з дотриманням положень ст. 11-1 ЦПК України.

Матеріали кримінального провадження не мають додаткових даних стосовно цивільно-правових відносин, які виникли між позивачем, відповідачем та третьою особою, а тому у суду не було підстав для врахування їх при вирішенні даного спору.

За такого колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 1 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Т.М. Базовкіна

Судді: Т.Б. Кушнірова

Ж.М. Яворська