Ухвала суду № 68822691, 06.09.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 вересня 2017 року м. Київ К/800/36064/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України

в складі: Стародуб О.П. (доповідач), Загородній А.Ф., Рецебуринський Ю.Й.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014р. у справі за його позовом до Міністерства закордонних справ України про скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

У червні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнень позовних вимог) про визнання протиправним та скасування наказу Міністерства закордонних справ України від 23.04.2010р. №592-ос про його звільнення, визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу Міністерства закордонних справ України від 28.05.2010р. №852-ос щодо зміни дати його звільнення, зобов'язання відповідача поновити його на роботі за строковим трудовим договором №28, укладеним між ним та Міністерством закордонних справ України 27.10.2008р., стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.06.2010р. по 31.07.2013р. в розмірі 228 000 грн та відшкодувати моральну шкоду в сумі 1 грн.

Постановою окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014р., в задоволенні позову відмовлено.

З такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не погодився позивач, подав касаційну скаргу, в якій посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати ухвалені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши матеріали справи та касаційну скаргу, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Так, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 23 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, трудовий договір може бути укладений на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 36 цього Кодексу підставою припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до частини першої статті 22 Закону України «Про дипломатичну службу», в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, можуть бути достроково відкликані до України у випадку службової необхідності.

Згідно частини 1 статті 41 цього Закону дипломатична служба припиняється на загальних підставах, передбачених чинним законодавством про працю.

В ході розгляду справи судами встановлено, що наказом Міністра закордонних справ України від 27.10.2008р. №2476-ос позивача, який перебував у кадровому резерві Міністерства закордонних справ України, призначено на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак з 08.11.2008р. на час довготермінового відрядження.

Відповідно до строкового трудового договору (далі - Договір) від 27.10.2008р. №28, укладеного між Міністерством закордонних справ України в особі Міністра закордонних справ України та позивачем, останнього призначено на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак.

Згідно пункту 6.1 Договору строк його дії встановлено з 08.11.2008р. до завершення закордонного довготермінового відрядження.

Наказом Міністра закордонних справ України від 25.03.2010р. №457-ос позивача відкликано в Україну 02.04.2010р. у зв'язку із службовою необхідністю відповідно до статті 22 Закону України «Про дипломатичну службу».

Пунктом 3 цього наказу доручено Департаменту персоналу, Управлінню юридичного забезпечення та Третьому територіальному департаменту після повернення позивача в Україну опрацювати питання щодо його подальшого перебування на дипломатичній службі та внести пропозиції.

Наказом Міністра закордонних справ України від 23.04.2010р. №591-ос позивачу надано відпустку терміном на 21 календарний день з 2 по 23 квітня 2010 року на підставі поданої ним заяви про надання відпустки від 06.04.2010р.

Наказом Міністра закордонних справ України від 23.04.2010р. №592-ос позивача звільнено із посади першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак з 23.04.2010р. у зв'язку із закінченням строкового договору.

Підставою для звільнення слугували службова записка директора Третього територіального департаменту Міністерства закордонних справ України від 09.04.2010р. №630/201-911-849, якою проінформовано директора Департаменту персоналу про те, що беручи до уваги незначний термін перебування на дипломатичній службі та недостатній рівень володіння іноземною мовою країн компетенції Третього територіального департаменту позивач не відповідає кваліфікаційним вимогам, необхідним для працевлаштування у вказаному Департаменті, та службова записка Директора Департаменту персоналу від 20.04.2010р. №201/1-901-618 Міністру закордонних справ України, якою на виконання пункту 3 наказу Міністра закордонних справ України від 25.03.2010р. №457-ос Департаментом опрацьовано питання щодо подальшого перебування позивача на дипломатичній службі, та беручи до уваги ситуацію, що склалася у Посольстві України в Республіці Ірак та була причиною відкликання позивача, та беручи до уваги інформацію, викладену Третім територіальним департаментом у службовій записці від 09.04.2010р., вирішено внести пропозицію утриматись від працевлаштування позивача в системі Міністерства закордонних справ України.

Наказом Міністра закордонних справ України від 28.05.2010р. №852-ос позивачу продовжено щорічну відпустку до 30.05.2010р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 19.04.2010р. по 25.05.2010р. на підставі листків непрацездатності від 19.04.2010р. АБС №600770 та від 25.05.2010р. АБР №344324.

Пунктом 2 цього наказу внесено зміни до наказу Міністра закордонних справ України від 23.04.2010р. №592-ос в частині дати звільнення позивача з 31.05.2010р.

Відповідно до службової записки директора Департаменту персоналу від 19.09.2013р. №201/721-901-2838 Управлінню юридичного забезпечення позивача неодноразово повідомлено про прийняті відповідачем накази про відкликання в Україну у зв'язку із службовою необхідністю, про надання щорічної відпустки, про звільнення з посади та про продовження відпустки у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю.

Позивач відмовився отримати трудову книжку, про що відповідачем складено відповідний Акт від 24.09.2013р.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірні накази прийняті відповідачем на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, безсторонньо, неупереджено, добросовісно та розсудливо, а тому відсутні підстави для визнання їх протиправними та скасування.

Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки наказом Міністра закордонних справ України від 27.10.2008р. №2476-ос позивача призначено на посаду на час довготермінового відрядження, термін якого закінчився 02.04.2010р. згідно пункту 1 наказу Міністерства закордонних справ України від 25.03.2010р. №457, то правових підстав для визнання дій відповідача неправомірними щодо винесення наказу від 23.04.2010р. №592-ос про звільнення позивача немає.

Також апеляційний суд виходив з того, що оскільки позивача був відкликаний з довготермінового відрядження з Республіки Ірак у зв'язку із службовою необхідністю, то він не може бути поновлений на роботі за строковим трудовим договором №28 від 27.10.2008р.

Щодо доводів позивача про незаконність пункту 2 наказу Міністра закордонних справ України від 28.05.2010р. №852-ос в частині зміни дати його звільнення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірний наказ видано відповідачем правомірно відповідно до вимог чинного трудового законодавства у зв'язку із надходженням на адресу Міністерства закордонних справ України листків непрацездатності, відповідно до яких позивач перебував до 25.05.2010р. на лікарняному.

Крім цього, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 228000грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.06.2010р. по 31.07.2013р. є похідними вимогами від вимог про скасування спірних наказів про звільнення позивача, які відповідачем видані на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений законом.

Щодо позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд виходив з того, що позивачем не визначено в чому саме полягає спричинена йому моральна шкода, з яких міркувань визначено її розмір та якими доказами це підтверджується, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позову в цій частині.

З такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій колегія суддів погоджується і вважає, що вони відповідають нормам матеріального і процесуального права та фактичним обставинам справи.

Мотиви та доводи, наведені у касаційній скарзі, висновки судів не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи судами встановлено, що на підставі статті 22 Закону України «Про дипломатичну службу» у зв'язку із службовою необхідністю позивача було достроково відкликано із довготермінового відрядження, укладений з ним строковий трудовий договір розірвано, звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог законодавства, а тому суди обґрунтовано прийняли рішення про відмову в задоволенні позову.

Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги на те, що дострокове припинення договору не може бути підставою для звільнення також є безпідставним, оскільки відповідно до наказу від 27.10.2008р. з позивачем укладено строковий трудовий договір саме на час відрядження.

Посилання в обґрунтування касаційної скарги на те, що оскільки судами не було застосовано наслідки пропуску строку звернення до суду, а тому вимоги про оплату вимушеного прогулу підлягали задоволенню, також є безпідставним, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленій в постанові від 24.11.2015р. у справі №21-3538а15, інститут строків застосовується лише у разі реального порушення суб'єктивних прав, свобод та інтересів особи, що звернулась із позовом.

Відповідно до частини 1 статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 210, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а постанову окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014р. у даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку передбаченому главою 3 розділу IV КАС України.

Судді: О.П. Стародуб

А.Ф. Загородній

Ю.Й. Рецебуринський