Рішення № 68804208, 17.08.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 595/290/17 Головуючий у 1-й інстанції Федорончук В.Б. Провадження № 22-ц/789/700/17 Доповідач - Щавурська Н.Б.Категорія - 27

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2017 р. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Щавурської Н.Б.

суддів - Фащевська Н. Є., Ходоровський М. В.,

при секретарі - Панькевич Т.І.

з участю сторін - представника позивача ПАП КБ ПриватБанк

ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2

М.П.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Шпуняр ОСОБА_3 на рішення Бучацького районного суду Тернопільської області від 13 квітня 2017 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку ПриватБанк до Шпуняр ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2017 року позивач ПАТ КБ ПриватБанк звернувся з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 17.08.2011 року в сумі 14977 грн. 18 коп., посилаючись на те, що відповідачем був отриманий кредит у сумі 5000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування ним у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном погашення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконувала належним чином умов укладеного договору, в звязку з чим і утворилась вищевказана заборгованість.

Рішенням Бучацького районного суду від 22 березня 2017 року позов задоволено. Стягнуто зі Шпуняр ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ ПриватБанк заборгованість у розмірі 14977,19 грн. та 1600 грн. судового збору.

В апеляційній скарзі Шпуняр ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду, вважаючи його незаконним, ухваленим у звязку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду дійсним обставинам справи, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що судом безпідставно не взято до уваги наявну в матеріалах справи виписку з рахунку, надану їй банком, яка відрізняється від розрахунку заборгованості, долученого позивачем, оскільки станом на 19.04.2012 року після повернення нею банку 490 грн. у виписці по рахунку відсутня будь-яка заборгованість за кредитом, а в графі залишок після операції значиться сума 5,26 грн., в той час як у розрахунку заборгованості, наданому позивачем станом на ту ж саму дату в неї є заборгованість за процентами у розмірі 4,64 грн.

Також зазначила, що дійсно 17 серпня 2011 року вона отримала кредит у банку, однак в сумі 1500 грн. (а не 5000 грн., як вказано в позовній заяві) строком на один рік під 1,7% на місяць. Даний кредит вона повернула повністю 19.04.2012 року шляхом внесення чотирьох платежів, а саме: 24.09.2011 року в розмірі 250 грн., 04.11.2011 року в сумі 250 грн., 03.03.2012 року в сумі 800 грн. і 19 квітня 2012 року в сумі 490 грн., всього на загальну суму 1790 грн. Однак, коли 19 квітня 2012 року після дострокової виплати кредиту вона попросила позивача видати розписку про виконання грошового зобов'язання, працівник банку відмовилася це зробити, сказавши, що Банк до відповідача претензій не має, а 17 серпня 2012 року (по закінченню річного терміну дії договору) банк заблокує її кредитну картку, оскільки кредит взято на 1 рік і тому раніше 17 серпня 2012 року Банк прийняти виконання боргового зобов'язання не може.

02 квітня 2013 року вона повторно звернулася до Банку про видачу кредиту в сумі 350 грн. строком на три місяці. Стороною позивача її було повідомлено про можливість отримання такого кредиту за умови сплати нею в касу банку 100 грн. Після оплати вказаної суми 08.04.2013 року їй через касу банку бути видані кошти в розмірі 450 грн. При цьому, будь-який інший письмовий договір нею не оформлявся. Отримані кошти вона повернула протягом 3 місяців: 18 травня 2013 року 50 грн., 04 липня 2013 року 400 грн., а 12 червня 2014 року -165 грн., всього 615 грн.

Вважає, що нарахована позивачем заборгованість виникла лише з вини Банку, який допустив прострочення відповідно до вимог ч.1 ст.545 ЦК України, не прийнявши у неї виконання зобов'язання та не видавши їй відповідної розписки, право на дострокове виконання якого передбачено ст.531 ЦК України. У зв'язку з цим, звертає увагу на безпідставне незастосування судом до спірних правовідносин вимог п.4 ст.613 ЦК України, відповідно до якої боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 апеляційну скаргу скаргу підтримала, зіславшись на доводи, викладені в ній. Також, додатково пояснила, що окрім заяви-анкети й довідки про умови кредитування (на 1 аркуші), в яких процентна ставка була зазначена 1,7 % в місяць, будь-яких інших умов договору, зокрема тих, що додані до позовної заяви (на 94 арк.) вона не підписувала. В зв'язку з цим вважає безпідставним збільшення Банком процентної ставки при нарахуванні заборгованості з 20,40 % річних до 34,80 %, а згодом і до 43,20 % (вказаних у розрахунку) й проведення розрахунку на підставі цих Умов.

Представник позивача ПАП КБ ПриватБанк ОСОБА_1 відносно апеляційної скарги заперечив, вважаючи її безпідставною, а рішення суду законним, ухваленим з дотриманням норм права.

Заслухавши пояснення сторін і їх представників, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з урахуванням наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором кредиту порушено права позивача, які підлягають захисту шляхом стягнення нарахованої ним заборгованості.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки вони не відповідають обставинам справи, зроблені з порушенням норм матеріального права.

Так, судом встановлено, що 17.08.2011 року між сторонами у справі було укладено кредитний договір б/н, згідно якого ОСОБА_2 отримала в ПАТ Приватбанк кредит у сумі 1500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20,40 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Своєю заявою від 17 серпня 2011 року Шпуняр ОСОБА_3 підтвердила згоду на те, що підписана заява разом із запропонованими ПриватБанком Умовами та правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку, складають між нею та Банком кредитний договір (а.с.10-11).

За розрахунком Банку станом на 31.12.2016 року Шпуняр ОСОБА_3 має заборгованість 14977,18 грн., з яких:

- 480,32 грн. заборгованість за кредитом;

- 10172,47 грн. заборгованість за процентами за користування кредитом;

- 3135 грн. заборгованість за пенею та комісією;

- 500,00 грн. штраф (фіксована ціна);

- 689,39 грн. штраф (процентна ставка) (а.с.8-9).

Згідно вимог ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ст.ст.526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У відповідності до ч.1 ст.627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до вимог ч.1 ст.638 ЦК України договірє укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін, має бути досягнуто згоди.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.1 ст.651 ЦК України).

Згідно вимог ч.1 ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається.

Встановивши наявність у відповідача заборгованості за кредитним договором, розрахунок якої позивачем проведено з урахуванням долучених до позовної заяви Умов і правил надання банківських послуг (а.с.12-35), суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказані Умови й Правила, а також Тарифи не містять підпису відповідача, що за наявності заперечень останньої не може бути належним і допустимим доказом укладення між сторонами договору саме на вказаних умовах, і як наслідок, - вважати підставним проведення розрахунку заборгованості з застосуванням даних Умов, що передбачають в т.ч., зміну банком в будь-який момент розміру кредитного ліміту та процентної ставки на суму заборгованості за кредитом (збільшення такої без згоди позичальника), порядок нарахування відсотків, автоматичну лонгацію договору тощо.

Відповідну правову позицію щодо необхідності підпису позичальника в Умовах і Правилах надання банківських послуг, що стверджувало б факт розуміння ним (позичальником) саме вказаних Умов та свідчило б про укладення договору у письмовій формі згідно вимог ст.207 ЦК України, висловив Верховний Суд України в справі № 6-16цс15, яка всупереч вимогам ст.360-7 ЦПК України судом першої інстанції при розгляді даної справи врахована не була. Одночасно, Верховним Судом звертається увага на те, що відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для неврахування інтересів позичальника при вирішення справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Хоча, вказана правова позиція Верховного Суду безпосередньо повязується зі спором щодо права сторін збільшити строк позовної давності, остання підлягає застосуванню в межах розгляду даної справи, оскільки визначає умови та порядок укладення між сторонами договору.

Також, суд не звернув уваги на те, що довідка про умови кредитування з використанням платіжної картки Кредитка Універсальна за договором, укладеним з відповідачем, свого підпису в якій ОСОБА_2 не заперечує (а.с.11), істотно відрізняється від Умов та Правил надання банківських послуг (а.с.12-35), на які, як на підставу для проведення розрахунку в позовній заяві посилається позивач. Так, вказана довідка містить лише такі істотні умови договору кредиту, як: процентну ставку на залишок заборгованості в розмірі 1,7% на місяць; комісію за кредитне обслуговування, що складає 15 грн. в місяць (5 грн. з яких повертається на бонусний рахунок), розмір щомісячних платежів (що включають, в тому числі, плату за використання кредитних коштів у звітному періоді) 7 % від заборгованості; строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним; пеню за несвоєчасне погашення заборгованості пеня 1 (базова процентна ставка за договором / 30 нараховується за кожен день прострочки), пеня 2 1% від заборгованості, але не менше 30 грн. в місяць нараховується один раз в місяць, але не менше 30 грн. за наявності прострочення за кредитом чи за процентами 5 та більше днів при виникненні прострочення на суму від 50 грн. та більше.

Не можна погодитись з розрахунком заборгованості й в частині включення до нього комісії з таких підстав.

Положення п.п.22, 23 ст.1, ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів з наступними змінами у взаємозвязку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк чи споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, позивач не зазначив, які саме послуги на вказану комісію надаються позивачу. При цьому позивач нараховував, а відповідач сплачувала комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок позивача, що є незаконним.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року в справі № 6-1746цс16, яка згідно вимог ст.360-7 ЦПК України (з подальшими змінами і доповненнями) має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права).

Крім цього, заперечуючи відносно позову, відповідач звертала увагу суду на невідповідність наданої на її вимогу виписки з особового рахунку долученому до матеріалів справи розрахунку заборгованості. Так, з виписки з рахунку, наданої на вимогу відповідача банком, вбачається, що станом на 19.04.2012 року після повернення нею банку 490 грн. у виписці відсутня будь-яка заборгованість за кредитом, а в графі залишок після операції значиться сума 5,26 грн., в той час як у розрахунку заборгованості, наданому позивачем станом на ту ж саму дату в неї є заборгованість за процентами у розмірі 4,64 грн., що на думку колегії суддів, ставить під сумнів правильність проведення такого розрахунку.

Частиною 3 ст.10 ЦПК Україно передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ст.ст.57, 58 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи те, що доданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає довідці про умови кредитування, підписаній позивачем (а.с.11); Умови і Правила надання банківських послуг, Тарифи банку (а.с.12-35), покладені в основу розрахунку заборгованості, не підписані відповідачем, наслідком чого не може бути висновок про укладення між сторонами договору на вказаних Умовах; включення в розрахунок заборгованості комісії за обслуговування кредиту в сумі 15 грн. без зазначення назви послуг, що надаються за таку комісію не відповідає вимогам закону; виписка по особовому рахунку не узгоджується з розрахунком заборгованості, колегія суддів приходить до висновку, що висновки суду першої інстанції про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем у розмірі 14977 грн. 18 коп. не грунтуються на наявних у справі доказах, є такими, що суперечать нормам матеріального права.

За вказаних обставин, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним і обгрунтованим, а тому підлягає скасуванню з ухваленням колегією суддів нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.10, 57, 58, 60, 307 ч.1 п.2; 309 ч.1 п.п.2, 3, 4; 313; 314 ч.2, 316 ч.1; 317 ч.1; 319 ч.1; 324 ч.1 п.1; 325 ч.1 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.207, 526, 530 ч.1, 610, 611, 612 ч.1, 629, 651 ч.1, 654 ч.1, 1054, 1055 Цивільного кодексу України, п.п.22, 23 ст.1, ст.11 ЗУ Про захист прав споживачів, п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бучацького районного суду від 13 квітня 2017 року скасувати. Ухвалити в справі нове рішення, яким в позові публічного акціонерного товариства Комерційного банку ПриватБанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Н.Б. Щавурська

Судді : М.В. Ходоровський

ОСОБА_4