Ухвала суду № 68791867, 11.09.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/8774/15- ц

провадження 4-с/201/52/2017

УХВАЛА

11 вересня 2017 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукове підприємство “МАТЕКО” на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1, зацікавлені особи державний виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 та Публічне акціонерне товариство “АКТА Банк” про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобв’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство “АКТА Банк” в 2015 році звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукове підприємство “МАТЕКО” про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2015 року позовні вимоги було задоволено частково, рішення набрало законної сили і по ньому видані виконавчі листи і направлені для виконання.

Виконавчі листи по вказаним стягненням надійшли для виконання до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

01 червня 2017 року до суду звернувся представник ТОВ виробничо-наукове підприємство “МАТЕКО” зі скаргою на дії державного виконавця Дніпровського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобв’язання вчинити певні дії. В обгрунтування скарги заявник посилається на те, що 23 травня 2017 року директора ТОВ ВНП «Матеко» ОСОБА_2 під час керування автомобілем марки Хонда CRV, реєстраційний номер АЕ 6327 AI, який належить на праві власності ТОВ ВНП «Матеко», було зупинено співробітниками поліції і вказаний автомобіль був поміщений на штрафмайданчик. Як потім було встановлено, на автомобіль державним виконавцем Дніпровського районного ВДВС ГТУ юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 був накладений арешт у зв’язку із винесеною нею постановою про стягнення з ТОВ ВНП «Матеко» виконавчого збору в сумі 21 491.00 грн. Оскільки автомобіль був необхідний директору ТОВ ВНП «Матеко» ОСОБА_2 для здійснення фінансово-господарської діяльності, то ним добровільно був сплачений виконавчий збір в сумі 21 491.00 грн., що підтверджують платіжні доручення від 16 травня 2017 року № 151 на суму 16 000.00 грн, від 17 травня 2017 року № 152 на суму 3217.65 грн, від 17 травня 2017 року № 153 на суму 1896.75 грн, від 17 травня 2017 року № 154 на суму 376.60 грн.. Вважає, що вказана постанова про стягнення з товариства виконавчого збору у розмірі 21 491.00 грн. є протиправною; ця постанова винесена держвиконавцем у виконавчому провадженні щодо стягнення з ТОВ ВНП «Матеко» боргу на користь ПАТ «АКТАБАНК» за виконавчим листом № 201/8774/15, виданого на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2015 року по справі № 201/8774/15-ц.

Втім вказаний борг був відступлений на користь ПАТ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ТЕХНОЛОГІЇ», що підтверджує лист вих. № 264 від 09 лютого 2017 року та витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухового майна від 10 лютого 2017 року. В подальшому право вимоги було переведено на ОСОБА_3, який вказаний борг придбав за 35 000.00 грн і сплатив вказані кошти за нього, що підтверджує договір купівлі-продажу права вимоги від 26 січня 2017 року, договір про відступлення права вимоги за договором застави від 09 лютого 2017 року, акт приймання передачі від 09 лютого 2017 року, квитанція № 24 від 27 лютого 2017 року. 09 березня 2017 року стягувач ПАТ «Актабанк» подав заяву державному виконавцю про повернення виконавчого документа, що підтверджує заява стягувача та поштове повідомлення про вручення цієї заяви. Отже сторони врегулювали спір поза межами виконавчого провадження.

Таким чином, за нормами Закону виконавець не може стягувати виконавчий збір за відсутності факту стягнення хоча б якоїсь частини суми боргу за виконавчим документом.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 27 Закону у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню. Отже виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої чи повернутої суми. Повернення виконавчого документа стягувачу не є поверненням суми в розумінні Закону «Про виконавче провадження» та не може бути підставою для стягнення виконавчого збору, якщо фактично не стягнуто чи повернуто кошти, що передбачені у виконавчому документі чи їх частину. В цьому випадку державним виконавцем не було стягнуто з боржника кошти, а тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

При цьому державний виконавець грубо порушив засади виконавчого провадження, закріплені у статті 2 Закону, відповідно до якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об’єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Таким чином дії державного виконавця були вчинені не у відповідності до Закону та призвели до порушення прав товариства. З урахуванням викладеного вище, на думку заявника, є достатні підстави визнати дії державного виконавця незаконними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору. Разом з тим, оскільки товариство вже сплатило кошти на користь органу ВДВС, то ці кошти слід повернути з Державного бюджету України на користь товариства як безпідставно отримані кошти.

В судове засідання представник заявника надав письмову заяву слухати скаргу без його участі, вимоги скарги підтримав і просив їх задовольнити в повному обсязі. Державний виконавець Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_1 та представник ПАТ “АКТА Банк” в судове засідання не з’явилися, про день та час слухання справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили. В наданому суду письмовому запереченні проти скарги державний виконавець не визнав вимоги скарги, вказавши на те, що порушень закону з їх боку не було та винесені ними постанови про відкриття провадження, закриття провадження і інш. є правомірними. На письмові звернення заявника вони відповідали в передбаченому законом порядку і терміни. Все ним зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно скаржника на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували, матеріальної чи моральної шкоди не завдавали. Вимоги скарги не доведені, вважають скаргу безпідставною і фактично просили в задоволенні скарги відмовити, справу розглянути без їх участі. Суд вважає можливим розгляд справи без вказаних осіб згідно ст. 386 ЦПК України.

З’ясувавши думку сторін та учасників спору, перевіривши матеріали скарги і цивільної справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає скаргу обгрунтованою та підлягаючою задоволенню частково.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 1 положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від 30 грудня 1997 року N 1396/97, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо забезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В судовому засіданні встановлено, що дійсно ПАТ “АКТА Банк” в 2015 році звернулося до суду з позовом до ТОВ виробничо-наукове підприємство “МАТЕКО” про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2015 року позовні вимоги було задоволено частково, стягнуто заборгованість, рішення набрало законної сили і по ньому видані виконавчі листи і направлені для виконання. Виконавчі листи по вказаним стягненням надійшли для виконання до Дніпровського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

23 травня 2017 року директора ТОВ ВНП «Матеко» ОСОБА_2 під час керування автомобілем марки Хонда CRV, реєстраційний номер АЕ 6327 AI, який належить на праві власності ТОВ ВНП «Матеко», було зупинено співробітниками поліції і вказаний автомобіль був поміщений на штрафмайданчик, оскільки на автомобіль державним виконавцем Дніпровського районного ВДВС ГТУ юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 був накладений арешт у зв’язку із винесеною нею постановою про стягнення з ТОВ ВНП «Матеко» виконавчого збору в сумі 21 491.00 грн. Але автомобіль був необхідний директору ТОВ ВНП «Матеко» ОСОБА_2 для здійснення фінансово-господарської діяльності, тому ним добровільно був сплачений виконавчий збір в сумі 21 491.00 грн., що підтверджують платіжні доручення від 16 травня 2017 року № 151 на суму 16 000.00 грн, від 17 травня 2017 року № 152 на суму 3217.65 грн, від 17 травня 2017 року № 153 на суму 1896.75 грн, від 17 травня 2017 року № 154 на суму 376.60 грн..

Не дивлячись на те, що вказана постанова виконана, представник заявника стверджує, що відбулося вимушено і під впливом певних обставин (необхідність виконання роботи), тому заявник вважає, що постанова державного виконавця Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_1 про стягнення з товариства виконавчого збору у розмірі 21 491.00 грн є протиправною, виходячи з наступного.

Вказана постанова винесена держвиконавцем у виконавчому провадженні щодо стягнення з ТОВ ВНП “Матеко” боргу на користь ПАТ “АКТАБАНК” за виконавчим листом № 201/8774/15, виданого на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2015 року по справі № 201/8774/15-ц.

Втім вказаний борг був відступлений на користь ПАТ “ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ “СУЧАСНІ КРЕДИТНІ ТЕХНОЛОГІЇ”, що підтверджує лист вих. № 264 від 09 лютого 2017 року та витяг про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухового майна від 10 лютого 2017 року. В подальшому право вимоги було переведено на ОСОБА_3, який вказаний борг придбав за 35 000.00 грн. і сплатив вказані кошти за нього, що підтверджує договір купівлі-продажу права вимоги від 26 січня 2017 року, договір про відступлення права вимоги за договором застави від 09 лютого 2017 року, акт приймання передачі від 09 лютого 2017 року, квитанція № 24 від 27 лютого 2017 року.

09 березня 2017 року стягувач ПАТ «Актабанк» подав заяву державному виконавцю про повернення виконавчого документа, що підтверджує заява стягувача та поштове повідомлення про вручення цієї заяви. Отже сторони врегулювали спір поза межами виконавчого провадження і виконавчий лист було повернуто.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Закон України «Про виконавче провадження» визначає, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 2 ст. 74 Закону рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Отже, виконавчий збір - це вид відповідальності боржника за невиконання рішення самостійно, який стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

Згідно з ч. З ст. 40 Закону у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев’ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 18 Закону виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Таким чином, за нормами вказаного Закону виконавець не може стягувати виконавчий збір за відсутності факту стягнення хоча б якоїсь частини суми боргу за виконавчим документом.

Крім того, відповідно до частини 7 статті 27 Закону у разі закінчення виконавчого провадження у зв'язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої чи повернутої суми.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є поверненням суми в розумінні Закону «Про виконавче провадження» та не може бути підставою для стягнення виконавчого збору, якщо фактично не стягнуто чи повернуто кошти, що передбачені у виконавчому документі чи їх частину. В цьому випадку державним виконавцем не було стягнуто з боржника кошти, а тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.

При цьому державний виконавець порушив засади виконавчого провадження, закріплені у статті 2 Закону, відповідно до якої виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об’єктивності, а також співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями. Таким чином дії державного виконавця були вчинені не у відповідності до Закону та призвели до порушення прав товариства.

З урахуванням викладеного вище є достатні підстави визнати дії державного виконавця незаконними та скасувати постанову про стягнення виконавчого збору.

Разом з тим, оскільки товариство вже сплатило кошти на користь органу ВДВС, то ці кошти слід повернути з Державного бюджету України на користь товариства як безпідставно отримані кошти.

Верховенство права, будучи одним з основних принципів демократичного суспільства, передбачає судовий контроль над втручанням у право кожної людини на свободу. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (п. 4.1 Рішення КС України від 02 листопада 2004 року>Т 15-рп/2004).

У відповідності до положень ст. 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно ч. І ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право в тому числі ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов’язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відповідно до постанови № 4 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 червня 2016 року «Про внесення змін і доповнень до постанови № 6 пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», правових позицій, викладених в постановах Верховного Суду України від 26 лютого 2016 року у справі № 6-3077цс15 та від 16 березня 2016 року у справі №6-2187цс15, дана категорія справ підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 384 ЦПК України скарга подається до суду, який видав виконавчий документ.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені судовим рішення у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду в справі про адміністратвине правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до ст. 385 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася про порушення її прав чи свобод.

Згідно ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження. якщо не закінчився строк пред’явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред’явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, зокрема виконавчі листи з виконання судових рішень, можуть бути пред’явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили.

Згідно п. 1, 2, 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; здійснювати перевірку виконання юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що знаходяться у виконавчому провадженні, а в разі неявки боржника без поважних причин виносити постанову про його привід через органи внутрішніх справ; вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або від боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог державного виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов’язань за рішенням.

Частиною 3 ст. 49 цього Закону передбачено, що про закінчення виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову з обов'язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований.

Згідно ст. 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається в десятиденний термін з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. В пункті 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 січня 2013 року № 152\0\4-13 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення у цивільній справі» передбачено, що Законом України «Про виконавче провадження» встановлено спеціальний порядок обчислення строків звернення до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби та їх посадових осіб, який судам і потрібно враховувати , загальний строк, визначений статтею 385 ЦПК.

Враховуючи, що заявником оскаржується бездіяльність державного виконавця Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_1, що підтверджується наданням відповідей і запереченням на заяву, про яку він дізнався лише 23 травня 2017 року, звернувся до суду зі скаргою вже 01 червня 2017 року, то 10-ти денний строк на оскарження дій і бездіяльності державного виконавця заявником не пропущений, а також десятиденний строк обчислюється з моменту одержання заявником копії відповідної постанови, в тому числі і про закінчення виконавчого провадження (стаття 49).

Відповідно з вимогами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Відповідно до п. 1 положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України від ЗО грудня 1997 року N 1396/97, Міністерство юстиції України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Міністерство юстиції України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади щодо убезпечення реалізації державної правової політики. Таким чином, при прийнятті до примусового виконання виконавчих документів, державний виконавець має діяти на підставах, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження» боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про виконавче провадження» учасниками виконавчого провадження є державний виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями. встановленими статтею 386 ЦПК України. Статтею 386 ЦПК України визначено вичерпний перелік осіб, за участю яких суд розглядає скаргу, а саме: за участю заявника і державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржують ся, присутність інших учасників виконавчого провадження законом не передбачена, в зв’язку з чим суд не має правових підстав для залишення скарги без розгляду або повернення її заявнику через не залучення до розгляду скарги інших учасників виконавчого провадження.

Згідно ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. Відповідно до ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на і території України.

З аналізу вищезазначеного суд робить висновок про те, що на виконання вказаних рішень районного суду державний виконавець повинен дотримуватися вимог законодавства про виконавчу службу, виконавче провадження та інш., перевіряти правильність виконавчих документів межах своїх повноважень (описки та інш.), дотримуватися вимог про строки пред’явлення виконавчих документів до виконання і в цьому сенсі державним виконавцем Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області зроблене не все, що потрібно робити згідно вказаної Інструкції та Закону, державний виконавець неправомірно поставив питання про стягнення з заявника виконавчого збору, а начальник вказаного ВДВС не здійснював відповідний контроль за цим.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об’єктивні підстави вважати, що скарга підлягає задоволенню, але частково – за винятком судового (а не виконавчого) збору, оскільки вказане стягнення проведено правомірно.

Не може суд прийняти до уваги не погодження державного виконавця і заінтересованої особи зі скаргою, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає можливим скаргу задовольнити частково та визнати незаконними дії і бездіяльність державного виконавця Дніпровського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 щодо стягнення виконавчого збору з ТОВ ВНП «Матеко» у розмірі 18 967 грн. 65 коп., зобов’язати вказаного державного виконавця Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_1 повернути на користь ТОВ ВНП «Матеко» 18 967 грн. 65 коп. з розрахункового рахунку Дніпровського районного ВДВС Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, в задоволенні решти скарги ТОВ виробничо-наукове підприємство “МАТЕКО” на дії державного виконавця Дніпровського районного ВДВС ГТУЮ у Дніпропетровській області ОСОБА_1 про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобв’язання вчинити певні дії (стосовно судового збору) відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини скарги знайшли своє об’єктивне підтвердження в ході судового засідання, скарга підлягає частковому задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3 Закону України «Про виконавчу службу», ст. 3, 5, 6, 7, 11, 18, 19, 25, 27, 31, 32, 45, 52, 63, 82, 83 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 383 – 388, 210, 293 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Скаргу задовольнити частково.

Визнати незаконними дії і бездіяльність державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 щодо стягнення виконавчого збору з ТОВ ВНП «Матеко» у розмірі 18 967 грн. 65 коп..

Зобов’язати державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 повернути на користь ТОВ ВНП «Матеко» 18 967 грн. 65 коп. з розрахункового рахунку Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області.

В задоволенні решти скарги Товариства з обмеженою відповідальністю виробничо-наукове підприємство “МАТЕКО” на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області ОСОБА_1 про визнання дій і бездіяльності протиправними та зобв’язання вчинити певні дії відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 5 днів з дня проголошення ухвали, а у разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя -