Рішення № 68781028, 07.09.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.09.2017 Справа № 905/1409/17

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.

при секретарі судового засідання Говор О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовом: Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "Азов - Схід", м. Маріуполь

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_1 міська рада Донецької області, м. Маріуполь

про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002

За участю представників сторін:

від позивача :ОСОБА_2 - за довіреністю;

від відповідача: не з’явився;

від третьої особи: не з’явився.

Суть спору: Позивач, Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповдача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "Азов - Схід", м. Маріуполь про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що через важке фінансове становище позивача було прийнято рішення про відмову від реалізації інвестиційного проекту «Будівництво і експлуатація переважувального комплексу «Азовсталь». Так з 01.04.2004 в господарському суді Донецької області було порушено справу про банкрутство позивача, у зв’язку з чим інвестиційний проект став на вказаний період менш пріоритетним, в подальшому з урахуванням проблем у регіоні, пов’язаних з проведенням військових дій, ускладнилась логістика поставок, має місце додаткові витрати на поновлення зруйнованих об’єктів інфраструктури. Місце знаходження орендованої земельної ділянки в безпосередньої близькості до лінії розмежування, де тривають бойові дії, робить неможливим залучення інвестиційних коштів сторонніх інвесторів з метою реалізації проекту. Отже, позивач позбавлений можливості залучити кошти на реалізацію інвестиційного проекту. У відповідності до умов договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002 земельна ділянка передана позивачу для реалізації інвестиційного проекту «Будівництво і експлуатація переважувального комплексу «Азовсталь», однак неможливість використання орендованої земельної ділянки за її цільовим використанням є самостійною підставою для припинення права користування земельною ділянкою, яка здійснюється шляхом розірвання договору оренди.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 23.06.2017 порушено провадження по справі № 905/1409/17.

Позивач в судових засіданнях наполягав на задоволенні позовних вимог.

Відповідач в судових засіданнях та у відзиві на позову заяву від 30.06.2017 №430/120 проти задоволення позовних вимог заперечив, та зазначив, що нездійснення будівництва перевантажувального комплексу «Азовсталь» не є підставою для розірвання договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002 оскільки використання не за цільовим призначенням застосовується до випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення, використання не за цільовим призначенням передбачає дію – використання, а за невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування. На земельній ділянці перебуває діючий цех морських перевезень та вугільний склад позивача, що використовується позивачем в господарській діяльності, та відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України та ст. 120 Земельного кодексу України позивач збереже за собою право користування земельною ділянкою, а у випадку розірвання договору оренди обов’язок внесення орендних платежів буде припинено, що порушує інтереси та права відповідача.

Позивач надав додаткові пояснення № 09-5/22 від 04.08.2017, які надійшли до канцелярії суду 04.08.2017, в якому позивач наполягає, що використовує орендовану земельну ділянку не за її цільовим призначенням, що є самостійною підставою припинення права користування земельною ділянкою, яке здійснюється шляхом розірвання договору оренди відповідно до п. а) ч. 1 ст. 143 ЗК України. Крім того, позивач зазначає, що відсутність з боку позивача інвестиційної діяльності на території ВЕЗ свідчить про відсутність необхідності забезпечення господарського розвитку і управління з боку відповідача в межах неіснуючої інвестиційної діяльності.

Ухвалою від 22.08.2017 суд залучив до участі у справі третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міську раду Донецької області, м. Маріуполь.

До канцелярії суду 22.08.2017 від позивача надійшли додаткові пояснення №09-5/22 від 19.08.2017, в яких він надав пояснення по суті спору.

31.08.2017 до суду надійшли пояснення від 30.08.2017 № 23.5-51334-23.5.2 від третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 міської ради Донецької області, м. Маріуполь, в яких зазначено, що залишає питання про задоволення позовних вимог на розсуд суду.

Розгляд справи відкладався на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України. Розгляд справи продовжувався на підставі ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Перед початком розгляду справи по суті представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарським судом встановлено наступне:

У 2001 році ВАТ «МК «Азовсталь» (правонаступником якого є позивач) був розроблений інвестиційний проект ВАТ «МК «Азовсталь» «Будівництвоі експлуатація переважувального комплексу «Азовсталь», в якому передбачалось створення сучасного високотехнічного переважувального комплексу для чого вимагалось здійснити комплекс робіт: поглиблення підхідного каналу і акваторії перевантажувального комплексу, створення додаткової інфраструктурної мережі, будівництво причалів з установкою сучасних портальних кранів як вітчизняного так і імпортного виробництва, модернізація існуючого майнового комплексу. Проведення робіт планувалось протягом 2002 – 2006 роках.

Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області прийнято протокольне рішення №1 від 12.07.2001, яким схвалено інвестиційний проект ВАТ «МК «Азовсталь» «Будівництвоі експлуатація переважувального комплексу «Азовсталь».

Рішенням Маріупольського міського виконавчого комітету від 26.09.2001 № 1272 відповідач, ТОВ «ВЕЗ «Азов-Схід» наділено повноваженнями органу господарського розвитку Східної промислової території СЕЗ "Азов".

Відповідно до п. 2.1 статуту відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "Азов - Схід", м. Маріуполь товариство створено з метою реалізації функції органу господарського розвитку Східної промислової території Спеціальної економічної зони «Азов» згідно з Законом України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», до повноважень органу господарського розвитку спеціальної економічної зони належить, в тому числі, укладання у межах повноважень, наданих органами місцевого самоврядування договорів оренди із суб’єктами підприємницької діяльності про надання в оренду земельних ділянок у спеціальній економічній зоні.

Пунктом 4 Рішення № 1381 від 28.12.2001 ОСОБА_1 міською радою запропоновано ТОВ «ВЕЗ «Азов-Схід» відповідно до ст. 10 Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» передати землю в оренду суб'єктам підприємницької діяльності, що реалізовуються на даній території інвестиційні проекти, затверджені радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області.

22.05.2002 між ОСОБА_1 міською радою (орендодавець) і ТОВ «ВЕЗ «Азов-Схід» (орендар) був укладений договір оренди земельної ділянки (договір оренди), відповідно до р. 1 якого орендодавець згідно до рішення ОСОБА_1 міської ради від 28.12.2001 № 1381 надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на території Міськострова міста у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя. Земельна ділянка виділена в натурі у встановленому законом порядку. В оренду передається земельна ділянка площею 32,2433 га у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя в тому числі на земельній ділянці знаходяться не житлові приміщення, згідно затвердженої технічної документації. На земельній ділянці прокладені такі інженерні комунікації: лінії електромереж 220В, 110 КВ, залізничні колії, автомобільні проїзди без твердого покриття.

Додатковою угодою від 18.11.2002 до договору оренди визначено, що договір укладається на 50 років (до 2052 року).

Пунктом 2.1. договору оренди визначено, що земельна ділянка надається Орендарю для розвитку та функціонування Східної території Спеціальної економічної зони «Азов», згідно з п. 10 Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» № 356-ХІV від 24.12.1998 р.

Договір зареєстрований у ОСОБА_1 міській раді, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис 23.05.2002 № 461.

28 травня 2002 р. між ТОВ «ВЕЗ «Азов-Схід» і Відкритим акціонерним товариством «МК «АЗОВСТАЛЬ» (правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь) (суборендатор) був укладений договір суборенди земельної ділянки№12301/8 (договір суборенди).

Відповідно до р. 1 договору суборенди орендар надає, а суборендатор приймає у строкове платне користування земельну ділянку на території Міськострова міста у Орджонікідзевському районі м. Маріуполя, площею 32,2433 га. На земельній ділянці знаходиться цех морських перевезень, вугільний склад ВАТ «МК «АЗОВСТАЛЬ» та нежитлові приміщення, згідно технічної документації.

Пунктом 2.1. укладеного договору суборенди встановлено, що земельна ділянка надана орендарю за договором оренди, зареєстрованим у ОСОБА_1 міській раді за №461 від 23.05.2002 на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради № 1381 від 28.12.2001.

Згідно п. 2.2 договору суборенди земельна ділянка надається суборендарю для реалізації на території Східної промислової зони спеціального економічної зони «Азов» затвердженого Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області інвестиційного проекту «Будівництво та експлуатація переважувального комплексу «Азовсталь» на підставі рішення ОСОБА_1 міської ради №1381 від 28.12.2001, згідно з пунктом 10 Закону України «Про спеціальні економічної економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» №356-XIVвід 24 грудня 1998 року.

Договір укладається на період до державної реєстрації нової юридичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності на території СЕЗ «Азов», згідно затвердженого Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності в Донецькій області інвестиційного проекту, та діє з моменту його підписання (п. 2.3. договору суборенди).

Згідно п 5.2.3. договору суборенди суборендар зобов’язаний використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у п.2.2. договору, дотримуючись при цьому вимог земельного і екологічного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

Дострокове розірвання договору оренди може бути здійснено тільки за письмовою угодою обох сторін (п.6.4. договору суборенди).

Договір суборенди зареєстрований в книзі записів реєстрації договорів оренди земельних ділянок ОСОБА_1 міської ради під № 8 від 28.05.2002.

Право оренди та суборенди земельної ділянки за договором оренди 22.05.2002 та договором суборенди від 28.05.2002 зареєстровані в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна.

Листом від 14.04.2017 №01/182 позивач повідомив відповідача про прийняття рішення розірвати договір суборенди від 28.05.2002. Одночасно відповідачу була направлена додаткова угода № 2 від 31.03.2017 і акт прийому-передачі земельної ділянки від 31.03.2017. В п.п. 1, 2 додаткова угода № 2 від 31.03.2017 передбачено: достроково припинити договір у зв’язку з невиконання умов п. 2.2. договору – не реалізацією суборендарем інвестиційного проекту «Будівництвота експлуатація переважувального комплексу «Азовсталь»; керуючись ст.ст. 651, 653, 654 Цивільного кодексу України сторони дійшли згоди, що договір вважається розірваним з 31 березня 2017 року

Листом №430/15 від 04.05.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "Азов - Схід", м. Маріуполь повідомило позивача, що не може прийняти умови розірвання договору суборенди.

У зв’язку з незгодою відповідача розірвати договір суборенди від 28.05.2002 позивач звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду з посилання на ст. 651 Цивільного кодексу України та Закон України «Про оренду земельної ділянки».

Проаналізувавши надані сторонами судового процесу докази та пояснення, дослідивши та з’ясувавши всебічно та у повній мірі обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» органи місцевого самоврядування можуть передавати органу господарського розвитку спеціальної економічної зони у користування земельні ділянки, об'єкти інфраструктури та природні ресурси місцевого значення за укладеною між ними угодою. Підставою для передачі у користування органу господарського розвитку спеціальної економічної зони земельних ділянок є схвалений Радою інвестиційний проект. Орган господарського розвитку спеціальної економічної зони може передавати ці земельні ділянки в оренду на строк до 60 років, але не більше ніж до кінця строку існування спеціальної економічної зони.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» спеціальна економічна зона "Донецьк" та спеціальна економічна зона "Азов" створюються на строк 60 років.

Згідно до Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» до спеціальної економічної зони "Азов" входять: східна промислова територія; південна територія; західна територія.

Спеціальна економічна зона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено, якщо його не буде продовжено законом України. Спеціальна економічна зона може бути ліквідована законом України до закінчення строку, на який її було створено, відповідно до Закону України "Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" (Стаття 18 «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області»).

Спеціальна (вільна) економічна зона вважається ліквідованою з моменту прийняття відповідного закону про її ліквідацію (ст. 24 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»).

Отже, укладання договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002 між сторонами передбачено нормами Закону України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», а також Рішенням № 1381 від 28.12.2001 ОСОБА_1 міської ради строком не більше ніж до кінця строку існування спеціальної економічної зони, при цьому доказів ліквідації Східної промислової зони Спеціальної економічної зони «Азов» або скасування чи зміни Рішення №1381 від 28.12.2001 ОСОБА_1 міської ради суду не надано.

У відповідності до ст. 21 Закону України «Про інвестиційну діяльність» зупинення або припинення інвестиційної діяльності провадиться за рішенням інвесторів, при цьому інвестори відшкодовують збитки учасникам інвестиційної діяльності.

Доказів наявності рішення позивача про припинення інвестиційної діяльності та відмови від реалізації інвестиційного проекту суду також не представлено.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно ст. 773 Цивільного кодексу України наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Статтею 188 Господарського кодексу України передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Розірванням договору є припинення договірного зобов'язання, тобто зникнення правового зв'язку між сторонами договірного зобов'язання на підставах, встановлених у законі або договорі, та припинення їхніх прав та обов'язків.

Згідно ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч.1 ст.93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст. 96 Земельного кодексу України передбачено, що землекористувачі зобов'язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;

Відносини, пов’язані з орендою землі, регулюються законом (ч.9 ст.93 ЗК України, ч.2 ст.792 ЦК України).

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст.13 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі це договір, за яким орендодавець зобов’язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов’язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що істотними умовами договору оренди землі, зокрема є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальність за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином. Дана норма кореспондує з приписами статей 525, 526 ЦК України.

У відповідності до ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Основа для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання.

Відтворюючи дієвість принципу раціонального використання та охорони земель, Земельний кодекс України поділяє землі України за цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (ч. 1 ст. 19 названого Кодексу).

Відповідно до частини 5 статті 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Частиною 1 статті 66 Земельного кодексу України передбачено, що до земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Верховний суд України від 01.07.2013 в листі «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» зазначив, що при вирішенні спорів про визнання права власності на господарсько-побутову будівлю або споруду за відсутності житлового будинку слід керуватися ч. 5 ст. 20 ЗК, відповідно до якої види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.02.2017 земельна ділянка, що була передана в суборенду згідно договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002: цільове призначення: секція J, розділ 12.08 – для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій; категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно з пунктів 5.1.2., 5.2.3 договору суборенди позивач зобов’язаний, а відповідач має право вимагати від позивача використовувати земельну ділянку, відповідно до мети, визначеної у пункті 2.2 цього договору, отже в п. 2.2. договору суборенди сторони визначили саме мету використання земельної ділянки.

Отже, мета використання земельної ділянки та її цільове призначення є різними правовими поняттями, що підтверджується умовами типового договору оренди землі, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 № 220.

Згідно статті 31 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Порядок припинення договору оренди землі шляхом його розірвання унормований статтею 32 Закону України «Про оренду землі», а саме на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду у разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до статей 24 та 25 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

Статтею 143 ЗК України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Судом встановлено, згідно з матеріалами справи, позивач набув право користування земельною ділянкою на підставі договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002, за яким передано йому в суборенду земельну ділянку, яка віднесена до категорії земель промисловості, транспорту, з цільовим призначенням для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій.

Як встановлено судом на орендованої земельної ділянці розташовані цех морських перевезень, вугільний склад та нежитлові приміщення позивача, при цьому позивач не заперечує використання означених будівель за призначенням, отже позивач використовує орендовану земельну ділянку у відповідності до Кваліфікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 548 від 23.07.2010.

Отже, нездійснення будівництва перевантажувального комплексу «Азовсталь» не є підставою для розірвання договору у зв’язку з нецільовим використанням земельної ділянки.

Також, суд зауважує, що на земельній ділянці, що передано в суборенду знаходяться об’єкти нерухомості, що належать на праві власності позивачу, при цьому розірвання договору суборенди земельної ділянки є підставою для припинення обов’язку суборендаря щодо сплати орендної плати. Однак такій зміні шкодитиме норма ч.3 ст.7 Закону «Про оренду землі», відповідно до якої право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, є пріоритетним щодо права оренди на цю земельну ділянку: право власності на споруду надає й право на землю. А тому вимога ст.34 цього Закону щодо обов’язку орендаря у разі розірвання договору оренди землі повернути орендодавцеві земельну ділянку на умовах, визначених договором є такою, яку можна виконати лише за умови знесення вказаних споруд. І доки споруди позивача знаходитимуться на земельній ділянці, право на цю земельну ділянку належатиме суборендареві. На теперішній час договір оренди земельної ділянки від 22.05.2002, укладений між ОСОБА_1 міською радою і ТОВ «ВЕЗ «Азов-Схід» є діючим, а отже в будь-якому випадку між позивачем та відповідачем повинні бути орендні відносини.

Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неможливістю реалізації інвестиційного проекту «Будівництво і експлуатація переважувального комплексу «Азовсталь» у зв’язку істотною зміною обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (порушення справи про банкрутство позивача, активна фаза антитерористичної операції у Донецькій області, проведення бойових дій у регіоні та інше).

Згідно ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті з зобов’язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Однак, позивачем не наведено належного обґрунтування та не надано доказів які б підтверджували сукупність і наявність таких чотирьох умов. Так, виконання договору не порушує співвідношення майнових інтересів сторін, оскільки в будь-якому разі позивач буде використовувати земельну ділянку на якій розташовані його об’єкти нерухомості, а відповідач при розірванні договору втратить право на отримання орендної плати, отже розірвання договору порушує принцип збалансованості інтересів сторін. Ситуація проведення антитерористичної операції на Сході України та проведення військових дій має загальний характер та стосується обох договірних сторін, тому це не може бути підставою для розірвання договору в судовому порядку.

Статтями 16 Цивільного кодексу України та 20 Господарського кодексу України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Право на захист розглядається як суб'єктивне цивільне право, яке виникає у особи у разі порушення належних їй цивільних прав та інтересів, невизнання цього права або оспорювання цивільного права.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами осіб, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів, а право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають особи встановлені ст.1 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином, право на судовий захист гарантується законом щодо суб’єктивного права, яке є порушеним або існує реальна загроза його порушення, в той час як відсутність факту порушення права унеможливлює його судовий захист, проте, позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок дії договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002.

Наявність рішення ОСОБА_1 міської ради №7/14-1057 від 23.12.2016 про затвердження інвестиційного проекту – Індустріальний парк «АзовАкваІнвест» також не є підставою для розірвання спірного договору.

Згідно ст.ст. 33-34 ГПК України кожна сторона за допомогою належних та допустимих доказів повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписом ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивач не довів належними доказами позовні вимоги, за таких обставин, в задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Металургійний комбінат "Азовсталь", м. Маріуполь суд відмовляє.

Всі інші доводи та заперечення сторін не приймаються судом до уваги оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 49, 77, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Металургійнийкомбінат "Азовсталь", м. Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЗ "Азов - Схід", м. Маріуполь про розірвання договору суборенди земельної ділянки від 28.05.2002.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 07.09.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення буде складено та підписано 12.09.2017.

Повний текст рішення підписано 12.09.2017.

Суддя Г.Є. Курило