Постанова № 68778328, 08.09.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2484/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бутенко А.В.,

за участю секретаря - Філімоненко А.О.

за участю сторін:

позивач: - ОСОБА_1,

представник відповідача - Афанасьєва І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу № 490к від 27.03.2017 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу № 490к від 27.03.2017 року, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зобов'язання вчинити певні дії.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі посилаючись на обґрунтування, викладені в позовній заяві та уточненнях до позову (а.с. 3-10, 44-45).

Представник відповідача Прокуратури Одеської області, заперечувала проти задоволення позовних вимог з підстав, які зазначені в запереченнях на позов (а.с. 23-26).

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши позивача та представника відповідача, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що Позивач, ОСОБА_1, з 07 червня 1995 року працював в органах прокуратури Одеської області на посадах слідчого, старшого слідчого, прокурора місцевої прокуратури, прокурора відділу прокуратури Одеської області, загалом більше 17 років.

Наказом виконувача обов'язків прокурора Одеської області Саулко О. від 27 березня 2017 року № 490к, Позивача звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Одеської області та з органів прокуратури з 27 березня 2017 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури (п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру»), а відділу фінансування та бухгалтерського обліку наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні виплати при звільненні, враховуючи вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку відповідно до ст. 44 КЗпП України.

Не погоджуючись с наказом від 27 березня 2017 року № 490к, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Оцінюючи рішення суб`єкта владних повноважень, суд виходить з приписів ч. 3 ст. 2 КАС України та доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 КАС України, публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно вибирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі ст. 3 Кодексу законів про працю України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Водночас, правові засади організації і діяльності, особливості проходження публічної служби в прокуратурі України та статус прокурорів визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про прокуратуру», прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з мстою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Частиною 1 ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року

№ 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Приписами ч. 3 ст. 16 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.

Судом встановлено, що 28.10.2016 Позивач був ознайомлений з попередженням про вивільнення від 27.10.2016, згідно якого йому повідомлено, що відповідно до наказу Генерального прокурора України № 105ш від 21.07.2016 у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області ліквідовано відділ нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Одеської області, у зв'язку з чим скорочено посаду, яку Позивач обіймав.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор звільняється з посади у разі: ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України.

За правилами частин 1-3 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі, якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття наказу яким звільнено позивача, став Наказ Генерального прокурора України № 105ш від 21.07.2016, яким у зв'язку із набранням чинності 15 липня 2015 року Закону України «Про прокуратуру» ліквідовано у структурі та штатному розписі прокуратури Одеської області управління нагляду у кримінальному провадженні, загальною штатною чисельністю 86 одиниць, в якому працював позивач (а.с. 32-34).

Пунктом 2 наказу, утворено у структурі прокуратури Одеської області управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності. П. 2.1. встановлено у штатному розписі 86 одиниць, у тому числі прокурорів - 68.

Відповідно до п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як вбачається з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України підставою для розірвання трудового договору за ініціативи власника або уповноваженого ним органу є зміни в організації виробництва і праці, що у свою чергу можуть мати місце у випадках ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Однак поняття «ліквідація», «реорганізація», банкрутство», «перепрофілювання» стосуються саме підприємств, установ, організацій як юридичних осіб, а не їх структурних підрозділів.

В даному випадку встановлено, що прокуратура Одеської області, як юридична особа не була ліквідована, чи реорганізована. Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців таких відомостей теж не містить.

Таким чином слід зазначити, що ліквідація структурних підрозділів юридичної особи публічного права, зокрема - конкретного відділу, в якому працював позивач, з одночасним створенням іншого структурного підрозділу з аналогічними функціями, не є ліквідацією або реорганізацією прокуратури Одеської області в розумінні пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Суд зазначає, що даний факт свідчить лише про зміни в організації виробництва і праці шляхом ліквідації та утворення нового управління без зміни штатного розпису посад з формальним перейменуванням лише назв відділів розширенням їх функцій (а.с. 32-34).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру» встановлено вичерпний перелік функцій, які покладаються на прокуратуру, тому на прокуратуру не можуть покладатись функції, не передбачені Конституцією України. Отже, ліквідація управлінь чи посад не впливає на реалізацію органами прокуратури функцій, визначених Конституцією України та Законом України «Про прокуратуру».

Матеріали справи свідчать, що правовий статус новостворених підрозділів не змінився, функції відділів збережені та розширені, тому суд прийшов до висновку, що ні ліквідації, ні реорганізації прокуратури Одеської області не відбулося, зміна назв структурних підрозділів із збереженням штатної чисельності, в тому числі і підрозділу в якому працював позивач, не є ліквідацією чи реорганізацією органу прокуратури в розумінні вимог статті 40 Кодексу законів про працю України.

Крім того, суд зазначає, що прокуратурою Одеської області проігноровано положення частини другої статті 40 КЗпП України та не виконано обов'язок, передбачений статтею 49-2 КЗпП України.

Частиною другою статті 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Тобто, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Таким чином, вирішуючи питання про звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідач не вжив всіх, передбачених законом, заходів для його працевлаштування, що свідчить про порушення встановленого порядку його звільнення. Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України висловленою у постанові від 01.04.2015 року та із висновком Вищого адміністративного суду України який міститься в ухвалі від 20.11.2014 року у справі № К/800/23885/13.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» не може бути визнано, що власник або уповноважений ним орган виконав обов'язок по працевлаштуванню, якщо працівнику не була надана на тому або на іншому підприємстві (установі, організації) інша робота, або запропонована робота, від якої він відмовився з поважних причин. Судам необхідно надавати оцінку і тому, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

За загальним правилом, таке переведення повинно забезпечуватися на іншу посаду за цією ж трудовою функцією (спеціальність, кваліфікація, виконувані обов'язки).

При досліджені судом під час розгляду справи, з метою перевірки законності процедури звільнення позивача встановлено, що повідомлення про звільнення із займаної посади у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці прокуратури області отримано позивачем. У повідомленні, з поміж іншого зазначено, що станом на 27.10.2016 пропонується посада: - прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури області на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку ОСОБА_4, від якої позивач відмовився з поважних причин, оскільки на запропонованій посаді міг працювати лише 1 місяць до 01.12.2016 року, тобто до виходу на роботу основного праціника.

Також, 27.03.2017 року Позивачу запропоновано посаду прокурора відділу ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань та інформаційно-аналітичної роботи прокуратури області на час відпустки ОСОБА_5 для догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, від якої позивач також відмовився з тих самих причин.

Як встановлено судом, відповідачем не було запропоновано позивачу інших наявних вакантних посад, станом на момент попередження, передбачених у новому штатному розписі прокуратури Одеської області.

При цьому, суд критично оцінює доводи відповідача про відсутність вакансій у прокуратурі Одеської області, оскільки такі твердження спростовуються матеріалами справи.

Встановлено, що в період між попередженням позивача про звільнення із займаної посади до самого звільнення існували вакантні посади у новостворених відділах прокуратури Одеської області та проводився добір працівників для їх зайняття (а.с. 215-217), а відтак існувала можливість для працевлаштування позивача, яку роботодавець не реалізував.

Також, відповідно до переліку вакантних посад прокуратури Одеської області станом на 24.03.2017, були вакантні 21 посада та 12 тимчасово вакантних посад (а.с. 218-220).

Крім того, вакансії у новоствореному відділі нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення, існували і поступово заповнювалися відразу після прийняття до виконання наказу Генеральної прокуратури України від 21.07.2016 №105ш. Відповідно до штатних розписів та копій наказів, витребуваних судом вбачається, що на посади у новоутворених відділах призначалися, в тому числі, працівники районних прокуратур, які в апараті прокуратури Одеської області раніше не працювали (а.с. 222-223).

Безпідставними є посилання відповідача на те, що позивач перебував на лікарняному, у зв'язку з чим була відсутня можливість запропонувати йому вакантні посади.

Суд зазначає, що перебування на лікарняному працівника не є перешкодою для виконання обов'язку роботодавця щодо повідомлення особи про наявні вакантні посади.

Таким чином, вирішуючи питання про звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, відповідач не вжив передбачених законодавством заходів для його працевлаштування, чим порушив встановлений порядок звільнення працівника.

Відповідачем не враховано, що скорочення чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці не відбувалось.

Також судом встановлено, що в підтвердження достатньої кваліфікації, є той факт, що Позивач приймав участь в оголошеному Генеральною прокуратурою України 26.01.2017 конкурсі на заняття вакантних адміністративних посад у місцевих прокуратурах та набрав 124,25 балів, з яких 93 бала тестування на знання законодавчої бази та 31,25 балів - тестування на загальні здібності.

Підсумовуючи зазначене, суд приходить до висновку, що звільнення позивача є незаконним, оскільки проведене прокуратурою Одеської області як без визначених законом підстав так і в порушення встановленої процедури, а тому наказ № 490к від 27.03.2017 року є протиправним та підлягає скасуванню. Як наслідок підлягає до задоволення позовна вимога позивача про поновлення його на роботі.

Що стосується позовної вимоги про стягнення з прокуратури Одеської області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу, то суд зазначає наступне.

У абзаці 5 п. 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати. Період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення.

Згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України, при прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, з урахуванням статті 235 КЗпП України, підлягає до задоволення позовна вимога про відшкодування прокуратурою Одеської області на користь позивача заробітної плати за час вимушеного прогулу з 27.03.2017 по дату фактичного поновлення на посаді включно, в розмірі середньомісячного заробітку, розрахованого відповідно до Порядку розрахунку середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року.

Враховуючи те, що перед звільненням позивач перебував на лікарняних, що у період відпрацювання повних місяців роботи йому нараховувались інші виплати та з метою не допущення неправильного нарахування сум належних позивачу до виплати, так як з наданих до справи довідок суд не має можливості повно розрахувати суму, яка належить до стягнення позивачу як середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд прийшов до висновку про необхідність покладення такого обов'язку на відповідача.

Щодо позовної вимоги про зобовязання прокуратури Одеської області призначити ОСОБА_1 на посаду прокурора новоствореного відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Одеської області або на рівнозначну посаду, то вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З урахуванням положень ст. 11 Закону України «Про прокуратуру», керівник регіональної прокуратури, крім іншого, призначає на посади та звільняє з посад прокурорів регіональних та місцевих прокуратур у встановленому цим Законом порядку.

При цьому обов'язковою умовою є подання відповідної заяви до керівника регіональної прокуратури.

Судом, у якості свідків були допитані ОСОБА_6, заступник начальника управління - начальник відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду та прокурор зазначеного відділу ОСОБА_7

Свідок ОСОБА_6 зазначив, що йому, як начальнику відділу не відомо про погодження кандидатури Позивача на призначення його до новоствореного відділу. Щодо надання Позивачем заяви про призначення у новостворений відділ також не відомо та зазначив, що зави подаються особисто до відділу кадрів.

Свідок ОСОБА_7 зазначив, щодо надання Позивачем заяви про призначення у новостворений відділ не бачив, не пам'ятає.

Також, від свідка ОСОБА_8 - прокурора відділу, надійшли письмові пояснення, в яких зазначає, що начальком відділу - ОСОБА_6 було проінформовано всіх працівників відділу про наявність наказу № 105ш від 21.07.2016 року та запропоновано всім написати заяви про призначення у новостворений відділ та віддати до відділу роботи з кадрами. Також зазначив, що підготував відносно себе заяву та особисто відніс її до відділу роботи з кадрами. Як виконували зазначену вказівку інші працівники відділу, у тому числі ОСОБА_1, йому не відомо.

Оскільки позивачем не доведено, що ним подавалась заява про призначення у новостворений відділ до відділу роботи з кадрами для розгляду керівником, тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї вимоги.

Щодо зобов'язаня прокуратури Одеської області в 30-денний строк з дня звернення ОСОБА_1 з виконавчим листом про негайне виконання постанови суду щодо поновлення на посаді подати до Одеського окружного адміністративного суду звіт про виконання постанови в зазначеній частині, суд вважає відмовити, оскільки рішення про поновлення на посаді підлягає негайному виконанню та є обов'язковим до виконання, порядок примусового виконання рішення передбачений Законом України «Про виконавче провадження», тому суд не вбачає підстав для встановлення судового контролю та зобов'язання прокуратури Одеської області подати відповідний звіт.

Згідно зі ст. 8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визначаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене та керуючись ст.ст. 2, 8, 69, 71, 94, 158-163 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Прокуратури Одеської області - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ виконуючого обов'язки прокурора Одеської області від 27 березня 2017 року № 490к про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора Прокуратури Одеської області та органів прокуратури з 27 березня 2017 року у зв'язку з реорганізацією та скороченням кількості прокурорів органу прокуратури.

Поновити ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні досудового розслідування та підтриманням державного обвинувачення управління нагляду у кримінальному провадженні Прокуратури Одеської області з 27 березня 2017 року

Стягнути з Прокуратури Одеської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 березня 2017 року по день фактичного поновлення на посаді.

Допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний 08.09.2017 року.

Суддя Бутенко А.В.