Рішення № 68773702, 07.09.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_____

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2017 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Саліхова В.В.

суддів: Прокопчук Н.О., Семенюк Т.А.

при секретарі: П'ятничук В.Г.

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2014 року ОСОБА_3 в інтересах малолітнього ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 та просила визнати недійсним іпотечний договір від 18.01.2008, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Літвіновим А.В. та зареєстрованим в реєстрі за реєстровим №58, укладений між ОСОБА_5 та ВАТ «Ерде Банк».

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 15.03.2017 в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування своїх доводів вказує, що суд першої інстанції правильно дійшов висновків про порушення прав неповнолітньої дитини при укладанні спірного договору але безпідставно застосував до правовідносин позовну давність, Зазначила, що законний представник дізналась про договір 12.12.2013, а суд не з'ясував про наявність поважних причин пропущення даного строку.

Справа № 753/6432/16-ц № апеляційного провадження:22-ц/796/5869/2017 Головуючий у суді першої інстанції: Лужецька О.Р.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Саліхов В.В.Сторони, крім позивача та його представника, в судові засідання не прибували, хоча справа неодноразова відкладалася. На підставі викладеного та враховуючі вимоги ч.2 ст. 305 ЦПК України колегія судді ухвалила розглянути справу за відсутністю осіб що не з'явилися.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, враховуючи наступне.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що права малолітньої дитини при укладанні спірного договору порушенні але не підлягають захисту у зв'язку з перебігом строку позовної давності

З таким висновком суду колегія суду повністю погодитись не може.

З матеріалів справи вбачається та встановлено під час розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції, що 18.01.2008 між ВАТ «Ерде Банк», правонаступником якого є ПАТ «Ерде Банк» та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого остання передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_10 за кредитним договором, укладеним з ВАТ «Ерде Банк» (т. 1, а. с. 43-47).

Вказана квартира належала на праві власності відповідачу ОСОБА_5 на підставі договору дарування від 01.10.1998 (т. 1, а. с. 49).

Відповідно до довідки від 09.01.2008 житлово-експлуатаційної контори №203 в спірній квартирі була зареєстрована та проживала ОСОБА_3 - матір малолітнього (т. 1, а. с. 138). ОСОБА_3 є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про народження (т. 1, а. с. 82). Згідно довідки ЖЕД № 202 від 23.07.2014 в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані наступні особи: ОСОБА_3 з 26.10.1999; син позивача ОСОБА_4 з 30.12.2008; донька позивача ОСОБА_11 з 22.02.2011. Власником квартири зазначено ПАТ «Ерде Банк» (т. 1, а. с. 117). Факт проживання у спірній квартирі ОСОБА_4 з моменту його народження було також підтверджено, поясненнями свідків, заслуханих в судовому засіданні в суді першої інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2013 в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_10 перед ПАТ «Ерде Банк» звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом набуття ПАТ «Ерде Банк» права власності на зазначену квартиру (т. 1, а. с. 53-55).

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 06.08.2015 ПАТ «Ерде Банк» продало спірну квартиру ОСОБА_12 (т. 2, а. с. 161-164).

Згідно договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 01.10.2015, посвідченого приватним нотаріусом КМНО Анапенко М.А., власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_14 (т. 2, а. с. 166-169).

Позивач зазначила, що на момент укладення вищевказаного договору вона проживала разом зі своїм малолітнім сином у спірній квартирі, який набув право користування житлом, згоди Служби у справах дітей Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації на вчинення договору іпотеки не було надано, а тому звернулася до суду із відповідним позовом.

Справа розглядалася судами першої, апеляційної та касаційної інстанціями. Постановою Верховного суду України від 10.02.2016 ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.01.2015, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 17.12.2014 та рішення Дарницького районного суду м. Києва від 29.09.2014 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції (т. 2, а. с. 117-119).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладанні спірного договору було порушено права дитина на приживання в вищезгаданій квартирі.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства» діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

За змістом зазначених норм матеріального права за умови встановлення місця проживання батьків (усиновлювачів) або одного з них, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце їх проживання, а відсутність або наявність факту реєстрації за цим місцем проживання сама по собі не впливає на реалізацію права на свободу вибору місця проживання.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Відповідно до ст. 3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою ВР України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно з ч. 7 ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частино 3 ст. 6 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодавець зобов'язаний до укладення іпотечного договору попередити іпотекодержателя про всі відомі йому права та вимоги інших осіб на предмет іпотеки, в тому числі ті, що не зареєстровані у встановленому законом порядку.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти до висновку про те, що іпотекодавець не має права укладати іпотечний договір, якщо останнім порушуються права дитини, яка проживає в квартирі (предметі іпотеки).

Матеріали справи свідчать, що між власником квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та ВАТ «Ерде Банк» (правонаступник ПАТ «Ерде Банк»), 18.01.2008 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого іпотекодавець передала в іпотеку банку зазначене житло на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_10 за кредитним договором, укладеним з ВАТ «Ерде Банк» (т. 1, а. с. 43-47). ОСОБА_3, яка є матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 82), ще до укладення вищевказаного договору була зареєстрована та проживала в спірній квартирі з 26.10.1999, а її малолітній син з 30.12.2008 (т. 1, а. с. 117). Дитина не має іншого житла для проживання крім спірної квартири.

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя статті 215 ЦК України).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Таким чином, договір іпотеки, що вчинений власником стосовно нерухомого майна, право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Разом з тим, колегія суддів не може погодитись із судом першої інстанції щодо застосування до спірних правовідносин строків позовної давності, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК).

Згідно з чч.4, 5 ст. 267 ЦК України сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи свідчать, що 14.03.2017 ПАТ «Ерде Банк» звернулося до суду із заявою про застосування строків позовної давності (т. 3, а. с. 2).

Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, перебіг позовної давності починається з моменту коли про порушення права стало відомо саме особі, права якої порушено, а не її представнику (Постанова ВСУ від 13.03.2017 у справі № 6-80цс17).

Частиною 4 ст. 261 ЦК України передбачено, що у разі порушення цивільного права або інтересу неповнолітньої особи позовна давність починається від дня досягнення нею повноліття.

Матеріали справи свідчать, що порушені права ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є малолітньою особою, а тому в даному випадку строки позовної давності не підлягають застосуванню.

На вищевикладене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв'язку з чим дійшов невірних висновків, з неповним з'ясуванням обставин справи та порушенням норм матеріального права.

Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

За наведених обставин рішення суду першої інстанції відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового про задоволення позову.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню судовий збір по 267,96 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст.303,304,309,313,314,315,325 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 15 березня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

ПозовОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк», треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Літвінов Артем Володимирович, Служба у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_7 про визнання недійсним договору іпотеки задовольнити.

Визнати недійсним іпотечний договір від 18 січня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим Артемом Володимировичем та зареєстрованим в реєстрі за реєстровим №58, укладений між ОСОБА_5 та Відкритим акціонерним товариством «Ерде Банк».

Стягнути з ОСОБА_5 та Публічного акціонерного товариства «Ерде Банк» на користь ОСОБА_3, яка діє в інтересах ОСОБА_4 судовий збір по 267,96 грн. з кожного.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий: В.В. Саліхов

Судді: Н.О. Прокопчук

Т.А.Семенюк