Рішення № 68756264, 14.06.2016, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

14.06.2016

УКРАЇНА

Справа № 196/1525/15-ц

№ провадження 2/196/62/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2016 року смт. Царичанка Дніпропетровської області

Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі головуючого - судді Бойка Ю.О., з участю секретаря судового засідання Дорошенко В.В., представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника третьої особи Бондаря О.М., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Царичанська районна державна адміністрація Дніпропетровської області, про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням. Врахувавши складність справи, у зв'язку з чим відкладаючи, як виняток, складання повного рішення на строк не більше як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи, забезпечивши проголошення вступної і резолютивної частини рішення згідно ст. 209 ч.3 ЦПК України,

ВСТАНОВИВ:

Царичанська селищна рада Царичанського району Дніпропетровської області звернулася в Царичанський районний суд Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6, предмет якого склала вимога про визнання ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та членів його сім'ї: дружину - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, доньку - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, доньку - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, а саме квартирою за адресою: АДРЕСА_1. Також заявлено клопотання про відшкодування сплаченого позивачем судового збору.

Як на підстави задоволення позовних вимог позивач посилається на ст.ст. 71, 72, 116, 118, 124 ЖК України, ст.ст. 386, 391 ЦК України, ст.ст. 3, 82, 118-120 ЦПК України.

Як на докази посилається на такі документи: рішення сесії Царичанської селищної ради від 02.12.2005 року №717-37/IV "Про прийняття на баланс житлового будинку" (а.с.4), рішення виконкому Царичанської селищної ради від 17.09.2008 року №211-а "Про видачу ордера на службове житлове приміщення начальнику Царичанського РВ УМВС гр. ОСОБА_2" (а.с.5), лист заступника начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області від 08.09.2008 року №4891 (а.с.6), корінець ордера на службове жиле приміщення від 19.09.2008 року (а.с.7), заява ОСОБА_2 від 18.09.2015 року (а.с.8), лист Царичанської селищної ради від 29.09.2015 року №930/2.7 (а.с.9), лист начальника Царичанського районного відділу ГУ МВС України в Дніпропетровській області №19/7215 від 05.10.2015 року (а.с.10), витяг з наказу ГУ МВС України в Дніпропетровській області №15 о/с від 10.02.2009 року (а.с.11), акт комісійного обстеження службової квартири за адресою: АДРЕСА_1 від 06.10.2015 року (а.с.12), рішення сесії Царичанської селищної ради від 15.10.2015 року №1366-69/VI "Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 щодо переведення службового житла для працівників Царичанського РВ ГУМВС та надання дозволу на приватизацію" (а.с.13), лист Царичанської селищної ради від 16.10.2015 року №965/2.7 (а.с.14), довідки про повернення листів за закінченням терміну зберігання (а.с.15), інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 07.12.2015 року №49251659 (а.с.16), інформаційна довідка заступника селищного голови з питань економіки ОСОБА_8 від 08.12.2015 року №1078/2.7 (а.с.17), довідка Царичанської селищної ради Дніпропетровської області про балансову вартість квартири від 27.04.2016 року №314/2.7 (а.с.124), договір купівлі-продажу квартири від 14.11.2005 року серії ВСЕ №155669 (а.с. 125), Витяг з Державного реєстру правочинів від 14.11.2005 року 31730639 (а.с.126).

На обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на таке.

Згідно з рішенням сесії від 02.12.2005 №717-37/IV на балансі Царичанської селищної ради знаходиться належна їй квартира за адресою: АДРЕСА_1. Вказана квартира використовується з 2006 року як службове житло для працівників правоохоронних органів, а саме: Царичанського РВ УМВС України у Дніпропетровській області.

Рішенням виконкому від 17.09.2008 року №211-а ордер на вселення у службове житлове приміщення було надано новопризначеному з іншої місцевості начальнику Царичанського РВ УМВС України ОСОБА_2. Разом із ним право на вселення у службове житлове приміщення отримали члени його сім'ї: дружина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, доньки - ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7

18.09.2015 року на адресу Царичанської селищної ради надійшла заява від гр. ОСОБА_2 щодо виключення зі службового житлового фонду квартири за адресою: АДРЕСА_1, та надання дозволу на приватизацію йому та членам його сім'ї. Водночас, селищна рада звернулася із відповідним запитом до начальника Царичанського РВ УМВС України повідомити про необхідність використання вищезазначеної квартири як службове житло для працівників МВС, посаду, яку на той час займав гр. ОСОБА_2, та щодо можливості надання йому дозволу на приватизацію квартири.

Листом від 05.10.2015 року №19/7215 Царичанським РВ ГУМВС повідомлено про звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ згідно з Наказом від 10.02.2009 року №15 о/с. Також, подано клопотання щодо виселення та зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_2 у зв'язку з втратою права користування службовим житловим приміщенням та про наявність інших працівників, які потребують службового житла.

06.10.2015 року згідно з клопотанням Царичанського РВ ГУМВС комісія у складі заступника селищного голови ОСОБА_10, техніка-будівельника селищної ради ОСОБА_11, спеціаліста І категорії ОСОБА_1 провела обстеження службової квартири за адресою: АДРЕСА_1. В результаті обстеження було встановлено, що ані ОСОБА_2 та члени його сім'ї згідно з ордером у службовій квартирі вже протягом тривалого часу не проживають, що підтверджують і сусіди гр. ОСОБА_12 та ОСОБА_9

Крім того, у службовій квартирі АДРЕСА_1 протягом близько чотирьох років проживає сім'я гр. ОСОБА_13 (із дружиною та малолітнім сином), працівника Царичанського РВ ГУМВС України, які в свою чергу дозвіл на проживання від Царичанської селищної ради не отримали, як і ордер на вселення.

Відповідні матеріали були розглянуті на черговій сесії селищної ради, за результатами якої прийнято рішення від 15.10.2015 року № 1366-69/VI відмовити ОСОБА_2 у задоволенні його заяви.

Стверджується що листом від 16.10.2015 року №965/2.7 ОСОБА_2 зобов'язано терміново здати та підписати акт прийому-передачі службової квартири за адресою: АДРЕСА_1, вирішити питання зняття з реєстрації місця проживання. Проте, за вказаною відповідачем у заяві від 18.09.2015 року адресою лист не отриманий, оскільки ОСОБА_2 та члени його сім'ї у службовій квартирі не проживають.

У зв'язку з тим, що вирішити питання у добровільному порядку немає можливості, Царичанська селищна рада вимушена звертатися з даним позовом до суду.

Позивачем зазначається, що відповідно до ст. 118 ЖК України службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього.

Згідно з п. 28 Порядку надання службових житлових приміщень та користування ними при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім"ї службове жиле приміщення зберігається за ними у випадках і в строки, вказані в статті 71 Житлового кодексу УРСР.

Відповідно до ч.1 ст.71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або члена його сім'ї за ним зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або член його сім'ї відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Положеннями ст. 72 ЖК України передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться судом, про що зазначено і в п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 квітня 1985 року "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" з послідуючими змінами та доповненнями.

Стверджується, що ОСОБА_2 та члени його сім'ї вже протягом тривалого часу не проживають у службовій квартирі на території Царичанської селищної ради.

Крім того, згідно зі ст. 124 ЖК України робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією підлягають виселенню зі службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Вказують, що відповідач був звільнений з посади начальника Царичанського РВ УМВС згідно з Наказом від 10.02.2009 року № 15 о/с ГУМВС України в Дніпропетровській області.

Також, ст. 116 ЖК України встановлено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням виконкому від 17.09.2008 року № 211-а ОСОБА_2 надано ордер на вселення саме у службове житлове приміщення як працівнику Царичанського РВ УМВС України. Після звільнення з посади у 2009 році відповідач та члени його сім'ї у вказаному службовому житлі не проживають, як і на території Царичанської селищної ради.

Крім того, комісією встановлено, що з дозволу відповідача протягом вже близько чотирьох років у квартирі проживає сім'я гр. ОСОБА_13, проте без отримання погодження Царичанської селищної ради, а відповідач протягом тривалого часу не використовує вказану квартиру за призначенням - як службове житло.

В силу ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню, а відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позивач переконаний, що житлові права ОСОБА_2 та членів його сім'ї не будуть порушені у разі прийняття рішення про визнання осіб такими, що втратили право користуватися службовим житловим приміщенням. Так, згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_3, загальною площею 63,9 кв.м. та житловою площею 37,4 кв.м.

Постановою від 24.05.1990 року № 199 виконкому Дніпропетровської обласної ради народних депутатів і президії обласної ради профспілок рівень забезпеченості житловою площею для мешканців Дніпропетровської області на кожного члена родини становить 6,7 кв.м. Отже, сім'я ОСОБА_2 у кількості 5 чоловік (згідно заяви 18.09.2015 р.) забезпечена житловою площею у повному обсязі.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримала.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнав, вважає його необґрунтованим та незаконним. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, він посилався на таке.

Дійсно ним у 2008 році було отримано ордер на квартиру АДРЕСА_1. На момент отримання житла він працював в Царичанському РВ ГУМВС України в Дніпропетровській області. З моменту отримання ордера, почати проживання в даній квартирі він з членами своєї сім'ї не зміг, так як на момент отримання ордеру дане житлове приміщення знаходилося в непридатному для житлових умов стані, і він почав проживати тільки після того, як відремонтував дану квартиру. У лютому 2009 року він вийшов на пенсію і на теперішній час є пенсіонером.

Зазначив, що здійснення людиною свого природного права на життя пов'язано з багатьма факторами, серед яких одне із чільних місць посідає наявність у неї житла. Втрата людиною житла створює реальну загрозу для її фізичного та соціального буття. Саме тому Конституція України у ст. 30 проголошує недоторканість житла. Але юридичний зміст недоторканності житла не зводиться лише до неможливості незаконного проникнення у житло особи, його основний сенс - забезпечення стабільності відносин власності чи оренди, об'єктом яких є житло - будинок, квартира, кімната у гуртожитку тощо. Стабільність цих відносин забезпечується різноманітними цивільно-правовими засобами, зокрема чітким законодавчим закріпленням підстав примусового припинення права на житло.

Конституція України у ст. 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Правова регламентація житлових правовідносин здійснюється Конституцією України; Житловим кодексом УРСР, Цивільним кодексом України, Цивільним процесуальним кодексом України, Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", та іншими нормативно-правовими актами України з житлових питань.

Роз'яснення окремих питань, що можуть виникати під час розгляду цієї категорії справ міститься у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" від 12 квітня 1985 року №2. а також у Листі Верховного Суду України від 26 травня 2001 року про викладення правових позицій щодо розгляду судами окремих категорій судових справ (Житлове право). Звертає увагу на те, що необхідно також враховувати тлумачення "категоріального апарату", які були надані в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень пункту 6 статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", частин четвертої і п'ятої статті 22 Закону України "Про міліцію" та частини шостої статті 22 Закону України "Про пожежну безпеку" (справа про офіційне тлумачення терміна "член сім'ї").

Окрім того, ОСОБА_2 звертає увагу на правову позицію Європейського суду з прав людини. Так, відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов'язання "вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав" (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990 р.). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986 р.), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999 р.). Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюється в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п. 2 ст. 8 Конвенції.

Враховуючи вищезазначене, відповідач вважає безпідставним твердження позивача про те, що він та члени його сім'ї не проживали в даному приміщенні.

Для того, щоб він та члени його родини змогли нормально жити в даному приміщенні він разом зі своєю родиною змушений був встановити автономне опалення приміщення, відновити міжкімнатні перестінки, провести водопостачання та водовідведення. Ним були встановлені лічильники на газ та на воду.

В спростування тверджень позивача звертає увагу суду, що ним з метою забезпечення умов проживання були проведені наступні будівельні та ремонтні роботи, на які ним та членами його родини були витрачені власні кошти, а саме: встановлено автономне опалення у 2008 році, яке коштує згідно доданого акту 22686 грн. 02 коп.; у 2010 році встановлено газовий лічильник вартістю 800 грн., проведена заміна котла теплопостачання Феролі у зв'язку з виходом з ладу та неможливістю ремонту котла та встановлено котел Термо вартістю 4500 грн. і проведено переобладнання системи газопостачання вартістю 1422 грн. 55 коп. (паспорт на котел Термо, технічні умови, проект газопостачання та квитанції до прибуткового ордеру додає в якості доказу); у 2008 році з метою ремонту житлового приміщення були придбані та використані в ремонті ремонтно-будівельні матеріали та троє міжкімнатних дверей загальною вартістю 3500 грн.; з 2008 року він та члени його сім'ї користуються комунальними послугами і на теперішній час заборгованості він не має, про що свідчать квитанції про сплату комунальних послуг.

Також, вважає безпідставним твердження позивача про те, що він не мешкає в даному приміщенні, оскільки надані суду акти перевірки за останні три роки з його підписами та підписами посадових осіб, які проводили перевірку, без чого неможливо було б почати опалюваний сезон в даному приміщенні.

Вважає, що позивачеві повинно бути відмовлено з наступних підстав.

По-перше. Позовні вимоги не підлягають задоволенню та суперечать положенням Житлового кодексу України.

Царичанською селищною радою Дніпропетровської області подано позовну заяву і в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на положення та норми ЖК України, які не можуть застосовуватися до нього як відповідача.

На час вселення в спірне житлове приміщення він являвся працівником МВС України та проходив службу в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою № 2/4-к-38 від 06.07.2011 року та копією трудової книжки, яку додав до заперечення.

Зі змісту довідки № 2/4-к-38 від 06.07.2011 року, виданою ГУМВС України в Дніпропетровській області, він 25.04.1994 року був призначений на посаду інспектора дозвільної системи відділу внутрішніх справ Баглійського району м. Дніпродзержинська УВС Дніпропетровської області. 10.02.2009 року він, перебуваючи на посаді начальника Царичанського районного відділу ГУМВС України в Дніпропетровській області, був звільнений з органів внутрішніх справ за ст.64 п. "б" (через хворобу).

Таким чином, він в органах внутрішніх справ мав загальний стаж роботи (служби) 14 років 9 місяців 16 днів в календарному обчисленні.

У відповідності до переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, який затверджений Постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37 до осіб, яким надаються службові житлові приміщення відносяться працівники МВС, а також підпорядкованих йому органів, закладів та установ, військовослужбовці Національної гвардії (п.25).

Пунктом 35 цієї Постанови встановлено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках, зазначених у пункті 34, не може бути виселено осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; пенсіонерів по старості, персональних пенсіонерів, членів сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інвалідів праці І і ІІ груп, інвалідів І і ІІ груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб.

Щодо офіційного тлумачення словосполучення "пенсіонерів по старості", яке міститься в абзаці шостому статті 125 Житлового кодексу Української РСР, звертає увагу суду на той факт, що Конституційний Суд України Рішенням №6-рп/2014 надав офіційне тлумачення словосполучення "пенсіонерів по старості".

В зазначеному Рішенні КСУ зазначається, що у законодавстві СРСР використовувалися поняття "пенсія по старості" та "пенсіонер по старості", системний аналіз яких дає підстави стверджувати, що пенсіонерами по старості вважалися особи, яким призначалася пенсія за віком, у тому числі на пільгових умовах та із зменшенням пенсійного віку.

В Україні правове регулювання відносин пенсійного забезпечення здійснюється на підставі Основного Закону України, відповідно до якого виключно законами України визначаються форми і види пенсійного забезпечення. Умови та порядок призначення, перерахунок і виплата пенсій встановлюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року, Законом № 1058, Законом № 796 та іншими законами України.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення словосполучення "пенсіонерів по старості", що міститься в абзаці шостому статті 125 Житлового кодексу Української РСР, відповідно до якого пенсіонери по старості не можуть бути виселені з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення, необхідно розуміти так, що до пенсіонерів по старості, крім осіб, яким згідно з законодавством України призначено пенсію за віком, віднесено також осіб, що вийшли на пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року №1058-IV зі змінами.

Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Статтею 125 ЖК УРСР визначено, що без надання іншого жилого приміщення у випадках виселення з службового жилого приміщення не можуть бути виселені: особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років; пенсіонери по старості, персональні пенсіонери; члени сім'ї померлого працівника, якому було надано службове жиле приміщення; інваліди праці І і ІІ груп, інваліди І і ІІ груп з числа військовослужбовців і прирівняних до них осіб та осіб рядового і начальницького складу Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.

Коментована стаття визначає перелік осіб, які не можуть бути виселені зі службового житла у випадках, передбачених 124 цього Кодексу, зокрема це стосується осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років. Зазначає, що коментована стаття не визначає, чи повинен такий стаж бути безперервним чи сумарним, а отже, п.2 ч.1 ст. 125 ЖК УРСР може бути застосовано і до осіб, які у сукупності (в тому числі і на посадах, які не надавали право на отримання службового житла) пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років.

За змістом положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсіонерами за віком є особи, які досягли встановленого законодавством віку і мають визначений законом стаж роботи.

Враховуючи наведене та підтримуючи думку інших відповідачів, ОСОБА_2 вважає, що як найменше є дві правові підстави, які встановлені законом та нічим не можуть бути спростовані позивачем, які є підставою для відмови позивачеві в задоволенні позовних вимог, адже він як відповідач, який отримував ордер на службове житло, пропрацював на підприємстві (установі) більше 10 років та є пенсіонером по старості в розрізі тлумачення, які надав КСУ в рішенні № 6-рп/2014.

Ця ж правова позиція відображена у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України, в якій зазначено: "оскільки в силу ст. 125 ЖК деякі категорії громадян, які проживають у службових жилих приміщеннях, не підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення, при розгляді справ про виселення зі службових жилих приміщень необхідно з'ясовувати, чи користуються відповідачі зазначеною пільгою. Зокрема, особи, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм жиле приміщення, не менше 10 років, користуються такою пільгою і в тому разі, коли цей стаж переривався".

Також, звертає увагу суду, що позивач у разі виселення в даному випадку повинен надати інше жиле приміщення. Відповідно до ч.1 ст. 126 ЖК Української РСР встановлено, що надаване у зв'язку з виселенням з службового жилого приміщення інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим ч.2 ст. 114 цього Кодексу.

Так, ч.2 ст. 114 ЖК Української РСР встановлено, що надане громадянам у зв'язку з виселенням інше жиле приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам (Ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року Справа № 6-14838св15).

Даних щодо "пропонування" відповідачам іншого житлового приміщення матеріали справи не містять.

По-друге. Позовні вимоги ґрунтуються на припущеннях позивача та осіб, які надали відомості, які виходять за межі їхніх повноважень.

На переконання відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги побудовані на свідомо перекручених та недостовірних відомостях, які надані начальником Царичанського РВ - ОСОБА_15, який будучи посадовою особою центрального органу виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, вийшов за межі своїх повноважень, порушивши питання перед позивачем про виселення зі спірного житла, та надав висновок про те, що відповідачі втратили право на спірне житло. При цьому, маючи можливість перевірити час (період) проходження служби відповідачем ОСОБА_2 в органах МВС, на його думку, свідомо не надав інформацію про те, що він працював в органах МВС більше 10 років. Зазначене підтверджується копією листа за підписом начальника Царичанського районного відділу - ОСОБА_15 за вих. № 19/7215.

Також відповідач звертає увагу на той факт, що твердження ОСОБА_16, які містяться в листі за вих. № 19/7215, базуються на припущеннях та не входять до сфери його компенсації, а також зазначена посадова особа не уповноважена на тлумачення норм житлового законодавства.

По-третє. Статтею 13 Цивільного кодексу України встановлені межі здійснення цивільних прав осіб, зокрема, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Звертається увага на те, що при поданні позовної заяви позивачем не враховано, що відповідачами суттєво поліпшено "житлові умови" спірного житла, а саме: встановлено систему автономного опалення, зроблено ремонт підводу водопостачання, газопостачання, відновлено внутрішні стіни, встановлено міжкімнатні двері.

По-четверте. Позивачем надано суду недостовірні відомості, що відповідач не проживав та не проживає в спірному житлі.

Це спростовується, зокрема, тим, що після виходу на пенсію, він, ОСОБА_2, надає послуги адвоката, перебуває в договірних відносинах з регіональним центром БВПД у Дніпропетровській області, та надає правову допомогу по Царичанському та Петриківському районах, а для здійснення адвокатської діяльності йому в приміщенні військового комісаріату в Царичанському районі надана кімната для ведення прийому громадян і надання правової допомоги ним, як адвокатом.

По-п'яте. Позивачем подано позов та заявлені позовні вимоги, які суттєво порушують права малолітніх осіб, а саме його доньок та онука.

На теперішній час у нього є дві малолітні доньки, але позивач, будучи обізнаним про те, що подання позову та судове рішення можуть суттєво вплинути на права малолітніх осіб, навіть не надає висновку органу опіки та піклування та не залучає цей орган опіки та піклування в якості третіх осіб.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства" батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування укладали договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до Конвенції ООН про права дітей 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 р. № 789-ХІІ) дитина, з огляду на її фізичну й розумову незрілість вимагає спеціального захисту й турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження.

Конституційним правом кожної дитини є право на житло (ст. 47 Конституції України). Стаття 18 Закону України "Про охорону дитинства" забезпечує право дитини на проживання в житлових умовах, що не завдають шкоди її фізичному та розумовому розвитку. Право дитини на житло є одним з основних прав, адже без мінімальної забезпеченості житлом і майном нормальне існування дитини просто неможливе.

Крім того, відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини, частин 7, 8 статті 7 СК України під час вирішення будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з найкращого забезпечення інтересів дітей.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування житловим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 125 ЖК України не може бути виселено без надання іншого жилого приміщення одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Згідно зі статтею 18 Закону України "Про охорону дитинства" діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення, мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Відповідно до ст. 12 Закону Україну "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей" держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустимим є зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень.

Також, відповідно до положень ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідно до статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

На підтвердження свої доводів відповідач суду надав такі документи: паспорти громадян України на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_5 (а.с. 40, 42); свідоцтво про народження ОСОБА_17 серії НОМЕР_2 (а.с. 71, 72); довідка про проходження служби в органах внутрішніх справ № 2/4-К-38 від 06.07.2011 року (а.с.74); свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 від 20.08.2005 року (а.с. 75); договір про надання населенню послуг з газопостачання від 15.12.2009 року (а.с.76); акт звірки №1/1113043 від 09.12.2009 року (а.с. 77); проект газопостачання квартири від 19.07.2010 року №123 (а.с. 78-81); квитанції до прибуткових ордерів ПАТ "Дніпропетровськгаз" Царичанське УЕГГ (а.с.82); паспорт ШУ22.939.02 ПС на лічильник газу побутовий з сертифікатом відповідності (а.с. 83-84); акт №00350 на періодичну перевірку димових і вентиляційних каналів від 11.08.2015 року (а.с. 85); акт № 00240 на приймання в експлуатацію димових і вентиляційних каналів в жилих і багатоквартирних будинках після капітального ремонту і нового будівництва від 13.05.2014 року (а.с. 86); акт №71 перевірки і прочистки димових та вентиляційних каналів комунально-побутових об'єктів, жилих і громадських будівель від 24.09.2013 року (а.с. 87); Договір №4 на виконання будівельно-монтажних робіт з актом виконаних робіт від 2008 року (а.с. 88-90); договір № 271005176 від 10.09.2012 року про надання послуги доступу до мережі інтернет за технологією ADSL (а.с. 91); договір № 1113043 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області від 11.02.2009 року (а.с.92); квитанції про сплату за телекомунікаційні послуги, електропостачання у 2015 році (а.с.94-102); фотографічні знімки (а.с.103); довідка Царичанської РГОВІ "Захист" (а.с.104); рішення Царичанського районного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2011 року у справі №2-247/11 (а.с.106); інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.146-147, 148, 149).

Відповідач ОСОБА_2 просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Адвокат ОСОБА_2, який є представником відповідача ОСОБА_5, заперечив в судовому засіданні проти позову та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, погоджуючись з доводами відповідача ОСОБА_2

ОСОБА_3, який є представником Представник відповідача ОСОБА_6, заперечив в судовому засіданні проти позову та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі з тих самих підстав.

Представник Царичанської районної державної адміністрації Бондар О.М. в судовому засіданні проти задоволення позову не заперечував та надав суду Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (а.с.143-144), а також розпорядження голови Царичанської райдержадміністрації № 421-р від 09.11.2005 року (а.с. 154) та рішення Царичанської районної ради Дніпропетровської області №195-25/IV від 28 квітня 2005 року "Про внесення змін до рішення районної ради від 15 січня 2005 року №172-22/IV "Про районний бюджет на 2005 рік" з переліком об'єктів, видатки на які у 2005 році проводилися за рахунок коштів бюджету розвитку (а.с. 155-159).

Розглянувши справу, з'ясувавши правові позиції сторін, а також вивчивши представлені ними документи з урахуванням правової позиції третьої особи та показань свідка, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Царичанської селищної ради слід залишити без задоволення, виходячи з такого.

Відповідно до ч.1 ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно частини третьої цієї статті кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно частини першої статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Суд вважає встановленими на підставі належних і допустимих доказів такі обставини, що мають значення для справи.

14 листопада 2005 року за договором купівлі-продажу квартири ОСОБА_18, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, який мешкає за адресою: АДРЕСА_5, продав, а Царичанська районна державна адміністрація, ідентифікаційний код 04052413, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_6, в особі голови ОСОБА_19 купила квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 125, 126).

Вказана жила площа була заселена відповідачем ОСОБА_2 та членами його сім'ї на підставі ордера на службове жиле приміщення, видане виконавчим комітетом Царичанської селищної ради 19 вересня 2008 року (а.с.7).

Форма власності на вказану квартиру є державною, а власником вказаного житла є Царичанська районна державна адміністрація, код ЄДРПОУ: 04052413 (а.с. 143-144).

Відповідно до статті 18 ЖК УРСР управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.

Згідно статті 23 Закону України "Про житло-комунальні послуги" власник має право тримати на балансі та управляти належним йому майном, або доручити повністю чи частково розпоряджатися і управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу (управителю), права і обов'язки якого визначаються статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ст.ст. 29, 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження по управлінню лише майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні н6им права користуватися чи розпоряджатися своїм майном.

Зі встановленого випливає, що позивач не є власником спірної квартири, а також не є та не може бути балансоутримувачем (управителем) цього майна у розумінні ст.ст. 1, 23, 24 Закону України "Про житло-комунальні послуги" з урахуванням приписів ст.ст. 29 та 30 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", у зв'язку з чим суд критично оцінює можливість Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області звернутися до суду за захистом цивільних прав та інтересів у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України та відповідно до вимог статті 3 Цивільного процесуального кодексу України.

Залучений до участі у справі третьою особою власник житла (Царичанська районна державна адміністрація) самостійних вимог щодо предмета спору не заявив.

За викладених обставин суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області про визнання ОСОБА_2 та членів його сім'ї: дружину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1., не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги заявлені безпідставно, а обставини, на які позивач посилається в підтвердження своїх вимог, слід вважати такими, що недоведені належними і допустимими доказами, так як надані ним документи (а.с. 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 13, 14, 15, 17, 124, 125, 126) та показання свідка ОСОБА_20 не містять інформації на підтвердження його, позивача, майнових прав щодо вказаної спірної квартири.

У зв'язку з відмовою у позові повністю відповідно до ст. 88 ЦПК України понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору не підлягають відшкодуванню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 60, 61, 88, 208, 209, 213-215, 218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Царичанській селищній раді Царичанського району Дніпропетровської області відмовити в позові повністю до ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання ОСОБА_2 та членів його сім'ї: дружину ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, доньку ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, доньку ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням, а саме: квартирою за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Царичанський районний суд Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Суддя Царичанського районного суду

Дніпропетровської області Ю.О. Бойко