Постанова № 68754709, 06.09.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2017 р. Справа№ 910/12306/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2016

у справі № 910/12306/15 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Європейський газовий банк» Оберемка Романа Анатолійовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр «АФІТО»,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю «Миргородський м'ясокомбінат №1»,

про звернення стягнення на предмет застави

за участю представників:

від позивача: представник Мушкало С.М. (довіреність № 2/1116 від 21.11.2016);

від відповідача: Любович Є.Л. (довіреність б/н від 25.05.2017);

від третьої особи: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» (надалі - ПАТ «Єврогазбанк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» Оберемка Романа Анатолійовича звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр «АФІТО» (надалі - ТОВ «АФІТО») про звернення стягнення на предмет застави, а саме:

- автомобіль марки MAN, модель TGA 18.430, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_6;

- автомобіль марки MAN, модель 18.280, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов НОМЕР_8;

- автомобіль марки MAN, модель TGA 18.440, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов НОМЕР_10;

- ZORZI Н/ПРИЧІП-ФУРГОН-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, кузов НОМЕР_12;

- JUMBO Н/ПРИЧІП-ФУРГОН-Е, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, кузов НОМЕР_15, в рахунок задоволення грошових вимог ПАТ «Єврогазбанк» за Кредитним договором № 811-140214 від 14.02.2015 в сумі 2 650 492,20 грн, в т.ч. заборгованість за простроченим кредитом - 1 989 929,20 грн, заборгованість за простроченими відсотками - 357 771,10 грн, заборгованість за комісією - 6 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту - 257 873,02 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів - 36 532,64 грн, пеня за несвоєчасну сплату комісії - 386,25 грн, та встановити спосіб реалізації предмету застави за Договором застави транспортних засобів №11261-140214/А від 14.02.2014 шляхом продажу на прилюдних торгах в межах виконавчого провадження за початковою ціною згідно оцінки, визначеної суб`єктом оціночної діяльності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі №910/12306/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням господарського суду першої інстанції, ПАТ «Єврогазбанк» в особі уповноваженої особи Фонду звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі №910/12306/15 повністю та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з апеляційною скаргою, скаржник посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.08.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.09.2017.

Відповідач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва без змін.

У судове засідання 06.09.2017 третя особа свого уповноваженого представника не направила, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

Вислухавши думку представників сторін, враховуючи, що третя особа не повідомила суд про поважність причин нез'явлення до суду апеляційної інстанції та не заявила клопотання про відкладення розгляду справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні 06.09.2017 представник скаржника підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі №910/12306/15 скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін.

06.09.2017 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 14.02.2014 між ПАТ «Єврогазбанк» (у тексті договору - банк) та ТОВ «Миргородський м'ясокомбінат № 1» (у тексті договору - позичальник) було укладено Кредитний договір №811-140214 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого банк зобов'язався надати у тимчасове користування грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання позичальникові зі сплатою відсотків за користування кредитом для поповнення оборотних коштів в межах максимального ліміту заборгованості до 2 500 000,00 грн з кінцевим терміном повернення до 27.01.2015 з графіком погашення, шляхом відкриття позичальнику відкличної відновлювальної кредитної лінії - кредитної лінії, яка дозволяє позичальнику поетапно використовувати кредитні кошти та здійснювати погашення отриманих траншів в сумі та строки, що вказані в графіку, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти, комісії, можливі штрафні санкції та виконувати інші зобов'язання, передбачені договором.

Надання банком кредитних коштів здійснюється з позичкового рахунку, визначеного п. 4.1. договору шляхом оплат платіжних документів позичальника у порядку, визначеному законодавством та нормативними актами Національного банку України, зарахування на поточний рахунок позичальника для подальшого використання за цільовим призначенням (п. 1 Кредитного договору).

Згідно з п. 1.5 Кредитного договору моментом (днем) надання кредиту вважається день зарахування коштів на позичковий рахунок позичальника в повній або частковій сумі кредиту.

Як визначено сторонами у п. 3.1 Кредитного договору, забезпеченням зобов'язань за договором є нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а саме: забійний цех, А-1, загальною площею 917,0 кв.м., будівля охорони, Б-1, загальна площа 16,0 кв.м. та транспортні засоби, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Комерційний центр «АФІТО».

У відповідності до п. 3.2 Кредитного договору, у випадку погіршення платоспроможності позичальника або невиконання чи неналежного виконання умов цього договору позичальником, або невиконання чи неналежного виконання умов договорів забезпечення позичальником/заставодавцем/гарантом, позичальник зобов'язаний на письмову вимогу банку надати інше або додаткове забезпечення за договором.

За умовами п. 4.3.1 Кредитного договору позичальник зобов'язався використовувати кредит на визначені договором цілі та повернути банку кредитні кошти у повному обсязі у строк до 27 січня 2015 (включно), сплатити проценти за користування кредитними коштами, а також усі штрафні санкції та комісії у разі їх виникнення згідно умов цього договору та чинного законодавства.

Згідно з графіком погашення кредиту, оформленим в якості додатку №1 до Кредитного договору, позичальник повинен був у строк до 30.09.2014, 31.10.2014, 28.11.2014, 31.12.2014 повернути по 125 000,00 грн кредиту та 2 000 000,00 грн у строк до 27.01.2015.

В подальшому сторонами вносились зміни та доповнення до Кредитного договору шляхом укладення договорів про внесення змін до нього.

Так, договором про внесення змін до Кредитного договору від 13.06.2014 сторони вирішили викласти пункт 1.1. Кредитного договору в новій редакції, змінивши кредитний ліміт на 2 000 000,00 грн (а.с. 21, т. 1).

Договором про внесення змін до Кредитного договору від 13.05.2014 сторони змінили строк повернення кредиту, визначивши його 20 листопада 2014 року, а також виклали п. 3.1 Кредитного договору в іншій редакції, зазначивши в якості забезпечення зобов'язань за договором майнові права на депозитні внески ОСОБА_5 в сумі 110 464,80 дол. США та 100 330,97 Євро, розміщені в ПАТ «Єврогазбанк» (а.с. 20, т. 1).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання вимог чинного законодавства та умов Кредитного договору було надано третій особі - ТОВ «Миргородський м'ясокомбінат № 1» кредитні кошти в сумі 2 000 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку позичальника за період з 13.02.2014 по 10.05.2016 (а.с. 108-130, т. 2).

При цьому, факт отримання та розмір наданих позивачем кредитних коштів третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача не заперечувався.

Місцевим господарським судом встановлено, що з метою забезпечення виконання позичальником грошових зобов'язань за Кредитним договором №811-140214 від 14.02.2014 та договором про надання овердрафту від 14.02.2014 № 812-140214 між ПАТ «Єврогазбанк» (у тексті договору - заставодержатель) та ТОВ «АФІТО» (у тексті договору - заставодавець), яке є майновим поручителем ТОВ «Миргородський м'ясокомбінат № 1» (у тексті договору - боржник) було укладено договір застави транспортних засобів №1261-140214/А, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.П. за реєстровим № 203 (далі - договір застави).

Відповідно до п. 1.3 договору застави предметом застави є транспортні засоби, а саме:

- автомобіль марки MAN, модель TGA 18.430, 2005 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_6. Право власності на предмет застави належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_7, виданого ВРЕР №1 УДАІ ГУМВС України у м. Києві від 16.02.2013;

- автомобіль марки MAN, модель 18.280, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_2, кузов НОМЕР_8. Право власності на предмет застави належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_9, виданого ВРЕР-1 УДАІ у м. Києві від 01.03.2013;

- автомобіль марки MAN, модель TGA 18.440, 2008 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3, кузов НОМЕР_10. Право власності на предмет застави належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_11, виданого ВРЕР -1 УДАІ у м. Києві від 26.03.2013,

- ZORZI Н/ПРИЧІП-ФУРГОН-Е, 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_4, кузов НОМЕР_12. Право власності на предмет застави належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_13, виданого ВРЕР -1 УДАІ у м. Києві від 26.03.2013;

- JUMBO Н/ПРИЧІП-ФУРГОН-Е, 1996 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_5, кузов НОМЕР_15. Право власності на предмет застави належить заставодавцю на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_14, виданого ВРЕР -1 УДАІ ГУМВС України у м. Києві від 16.02.2013 (надалі - транспортні засоби).

За домовленістю сторін заставна вартість предмету застави склала 1 181 770,00 грн (п. 1.4 договору застави).

На строк дії цього договору предмет застави залишається у володінні (користуванні) заставодавця (п. 1.5 договору застави).

Розділами 2 - 6 договору застави сторони узгодили зобов'язання сторін, права та обов'язки заставодержателя та заставодавця, порядок звернення стягнення на предмет застави та відповідальність сторін тощо.

За умовами п. 6.1 договору застави останній набуває чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення і діє до повного виконання боржником зобов'язань за Кредитним договором та договором овердрафту.

14.05.2014 між ПАТ «Єврогазбанк» (у тексті договору - заставодержатель) та ТОВ «АФІТО» (у тексті договору - заставодавець) було укладено Договір про розірвання договору застави №1261-140214/А від 14.02.2014, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.П. (реєстраційний № 203) (далі - договір про розірвання).

Згідно умов вищевказаного договору сторони домовилися розірвати договір застави транспортних засобів №1261-140214/А від 14.02.2014, укладений між ПАТ «Єврогазбанк» та ТОВ «АФІТО», та вилучити з Державного реєстру обтяжень рухомого майна обтяження на предмет застави (транспортні засоби).

Відповідно до пунктів 3, 4 договору про розірвання, останній вступає в силу з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін та нотаріального посвідчення і є невід'ємною частиною договору застави.

16.07.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 424 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до категорії неплатоспроможних».

На підставі вказаної постанови виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 16.07.2014 прийнято рішення № 57 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Європейський газовий банк», відповідно до якого в ПАТ «Єврогазбанк» з 17.07.2014 запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці, а саме з 17.07.2014 по 17.10.2014 включно, призначено уповноваженою особою Фонду на тимчасову адміністрацію Ковальова Віктора Михайловича (а.с. 13, т. 1).

Відповідно до постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» від 17.11.2014 № 725 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Єврогазбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку» від 18.11.2014 № 121, згідно якого було розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію Ковальова Віктора Михайловича строком на 1 рік з 18.11.2014 по 17.11.2015 включно (а.с. 14-15, т. 1).

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2014 №149, у зв'язку з виробничою необхідністю, з 19.12.2014 відсторонено від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ковальова Віктора Михайловича.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 18.12.2014 № 150 призначено з 19.12.2014 уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації в ПАТ «Європейський газовий банк» провідного юрисконсульта відділу супроводження виведення неплатоспроможних банків з ринку департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Оберемка Романа Анатолійовича (далі - Уповноважена особа) (а.с. 16, т. 1).

18.04.2015 Уповноваженою особою видано наказ № 73/1 «Про визнання нікчемним правочину», яким визнано нікчемним договір про розірвання договору застави транспортних засобів від 14.05.2014 та зобов'язано вжити заходів до звернення стягнення на предмет застави - транспортні засоби (а.с. 28, т. 1).

20.04.2015 Уповноваженою особою на ім'я ТОВ «АФІТО» складено повідомлення № 1026-6-21 про нікчемність договору про розірвання від 14.05.2014 з посиланням на ч. ч. 2-4 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 29, т. 1).

Як вбачається зі змісту вказаного повідомлення, зважаючи на нікчемність договору про розірвання від 14.05.2014, застава згідно з договором про заставу транспортних засобів зберігає свою силу, у зв`язку з чим банк вимагав від майнового поручителя негайного погашення заборгованості ТОВ «Миргородський м'ясокомбінат № 1» за Кредитним договором № 811-140214 від 14.02.2014 в сумі 2 650 492,20 грн, в тому числі заборгованість по кредиту 1 989 929,20 грн, заборгованість по процентам станом на 29.03.2015 - 357 711,10 грн, заборгованість за комісією - 6 000,00 грн, пеня за несвоєчасне повернення кредиту за період з 21.11.2014 по 29.03.2015 - 257873,02 грн, пеня за несвоєчасну сплату процентів за період з 06.06.2014 по 29.03.2015 - 36 532,64 грн, пеня за несвоєчасну сплату комісії за період з 06.08.2014 по 18.01.2015 - 386,25 грн.

Факт надіслання зазначеного повідомлення на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями поштового конверту та довідки відділення поштового зв'язку форми -20 із зазначенням в якості причини повернення поштового відправлення «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 88, т. 1).

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказує, що договір від 14.05.2014 про розірвання договору застави є нікчемним в силу дії приписів ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній станом на час проведення Уповноваженою особою перевірки (зі змінами, внесеними Законом України від 04.07.2014 №1586-VII), оскільки, на думку позивача, укладаючи з відповідачем такий договір, банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог до відповідача, прийняв на себе зобов`язання звільнити предмет застави від обтяження забороною на відчуження без сплати заставодавцем та без покладення на останнього обов`язку щодо сплати суми заборгованості за кредитним договором.

Крім того, в апеляційній скарзі позивач також наголошував на тому, що розірвання договору застави за наявності не припиненого основного зобов'язання, яке нею забезпечувалося, не відповідає законодавству, а також головним засадам цивільного законодавства - справедливості, добросовісності, розумності.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач посилався на правомірність правочину про розірвання договору застави транспортних засобів, недотримання позивачем процедури визнання цього правочину нікчемним, а також визнання в судовому порядку протиправним та скасування наказу Уповноваженої особи та повідомлення про нікчемність правочину від 18.04.2015.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору про розірвання договору застави позивачем та відповідачем не було допущено вказаних у ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, яка діяла на час укладення спірного договору) обставин, що могли стати підставою нікчемності правочину.

При цьому, зважаючи на той факт, що рішеннями адміністративних судів було визнано протиправним наказ та повідомлення Уповноваженої особи про нікчемність правочину, суд дійшов висновку про те, що підстави, на яких ґрунтуються позовні вимоги відпали.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, а доводи скаржника вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором.

За приписами ст. 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, заставою. Виконання зобов'язання забезпечується, якщо це встановлено договором (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначив, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором застави, який підпадає під правове регулювання норм §6 глави 49 Цивільного кодексу України та Закону України «Про заставу».

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про заставу» заставодавець може укласти договір застави як належних йому на момент укладення договору прав вимоги по зобов'язаннях, в яких він є кредитором, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому. У договорі застави прав повинна бути вказана особа, яка є боржником по відношенню до заставодавця. Заставодавець зобов'язаний повідомити свого боржника про здійснену заставу прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про заставу» визначено, що заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, зокрема така, що випливає з договору кредиту.

Частиною 1 статті 583 Цивільного кодексу України та статтею 11 Закону України «Про заставу» передбачено, що сторонами договору застави (заставодавцем і заставодержателем) можуть бути фізичні, юридичні особи та держава. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і третя особа (майновий поручитель). Заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.

При цьому, застава завжди є забезпеченням певного, узгодженого із заставодавцем зобов'язання. Законодавством розрізняється застава, надана боржником, та застава, надана третьою особою (майновим поручителем).

Предметом застави можуть бути майно та майнові права (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до положень ст. 589 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

З приписами вказаної статті кореспондується норма ст. 19 Закону України «Про заставу», згідно якої за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави.

Згідно зі ст. 1052 Цивільного кодексу України, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Як вбачається з матеріалів справи, випадки, коли заставодержатель набуває права стягнення на предмет застави, визначені сторонами в розділах 3, 5 договору застави.

Так, пунктами 3.1.4, 3.1.5 договору застави передбачене право заставодержателя в разі невиконання або часткового невиконання заставодавцем зобов'язань за цим договором, або божником за кредитним договором та/або договором овердрафту (в тому числі і по сплаті будь - яких платежів, які повинні бути здійснені відповідно до Кредитного договору та/або договору овердрафту) звернути стягнення на предмет застави, реалізувати його відповідно до умов розділу 5 договору застави та за рахунок вилученої від реалізації предмета застави суми переважно перед іншими кредиторами задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування витрат на утримання заставленого майна, витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги за Кредитним договором та/або договором овердрафту і звернення стягнення на предмет застави, реалізацією предмета застави, відшкодування збитків, завданих порушенням забезпечених договорів.

Згідно з п. 5.2 договору застави заставодержатель набуває права звернути стягнення на предмет застави незалежно від настання строку виконання основного зобов'язання 1 (Кредитного договору) та/або основного зобов'язання 2 (Договору овердрафту) у наступних випадках: якщо у момент настання строку виконання зобов'язань за Кредитним договором та/або договором овердрафту вони не будуть виконані, а саме: при повному або частковому неповерненні у встановлений Кредитним договором та/або договором овердрафту строк суми кредиту або при несплаті або частковій несплаті у встановлені договорами строки сум процентів: або при несплаті або частковій несплаті у встановлені договорами строки сум неустойки (пені, штрафних санкцій).

Отже, укладення вказаного договору застави було спрямоване на те, що в разі невиконання або часткового невиконання ТОВ «Миргородський м'ясокомбінат № 1» зобов'язань за Кредитним договором та/або договором овердрафту, ПАТ «Єврогазбанк» матиме право звернути стягнення на предмет застави (транспортні засоби), який належить ТОВ «АФІТО», в рахунок задоволення своїх грошових вимог до боржника.

Разом з тим, як було зазначено вище, 14.05.2014 сторони уклали договір про розірвання договору застави №1261-140214/А від 14.02.2014, у зв'язку з чим, за твердженням відповідача, відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет застави.

Позивач, у свою чергу, наголошує на тому, що вказаний договір про розірвання є нікчемним, зокрема, в силу приписів пункту 1 частини 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки в такий спосіб банк прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій та відмовився від власних майнових вимог.

Колегія суддів зазначає, що загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 судам відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 Цивільного кодексу України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Пунктом 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року №9 визначено, що відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що посилання позивача на нікчемність правочину за ознаками пункту 1 частини 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», не є безспірним з огляду на те, що інша сторона вказане заперечує, у зв'язку з чим необхідно надати правову оцінку нікчемному договору, з урахуванням усіх обставин у спірних правовідносинах, оскільки такий договір є оспорюваним.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Вищого господарського суду України від 14.06.2016 у справі №916/3404/15.

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Як роз'яснено у пункті 2.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК України, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (надалі - Закон).

При цьому, враховуючи, що тимчасова адміністрація у ПАТ «Єврогазбанк» була введена з 17.07.2014, Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію повинна була здійснювати свої повноваження відповідно до вказаного Закону в редакції, чинній на час виконання нею своїх повноважень, тобто зі змінами, внесеними Законом України від 04.07.2014 №1586-VII.

Згідно частини п'ятої статті 34 Закону під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Частиною першою статті 35 Закону встановлено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду, яка має високі професійні та моральні якості, бездоганну ділову репутацію, повну вищу освіту в галузі економіки, фінансів чи права (не нижче кваліфікаційного рівня «спеціаліст») та професійний досвід, необхідний для виконання заходів у межах здійснення тимчасової адміністрації.

Згідно з ч. 1 статті 36 Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Частинами 1, 2, 4 ст. 38 Закону встановлено, що уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів, вчинених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів, що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті. Уповноважена особа Фонду: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Уповноважена особа Фонду вживає передбачені законодавством заходи щодо стягнення простроченої заборгованості позичальників та інших боржників банку.

Разом з тим, за змістом наведених норм право Уповноваженої особи Фонду визнавати правочини (договори) нікчемними не є абсолютним, а кореспондується з обов'язком встановити перед прийняттям рішення щодо цього обставини, з якими Закон пов'язує нікчемність правочину. Одного лише твердження про нікчемність правочинів вочевидь недостатньо для визнання їх такими, оскільки останнє, у випадку, який розглядається, нівелюється протилежним твердженням особи про дійсність правочинів.

Тобто, виходячи з наведених приписів позивач, стверджуючи про нікчемність договору про розірвання договору застави транспортних засобів, повинен довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує встановлення нікчемності правочинів та настання відповідних наслідків.

Частиною 1 статті 54 Закону закріплено положення, згідно якого рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ «АФІТО» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом про визнання протиправними та скасування наказів та повідомлень Уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину, а саме Договору про розірвання договору застави транспортних засобів.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано протиправним та скасовано накази уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку від 18.04.2015 № 73/1 та №73/2, а також повідомлення про нікчемність правочину від 20.04.2015 № 1026/6-21 і № 1027/6-21, зважаючи на відсутність в оскаржуваних документах посилання на передбачені законом підстави визнання правочину нікчемним, що свідчить про необґрунтованість рішень суб'єкта владних повноважень та, відповідно, їх протиправність.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2015 у справі № 826/14352/15 залишено без змін.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як роз'яснено в пункті 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 №18, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

За таких обставин місцевий господарський суд вважає встановленою постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2015 у справі №826/14352/15 обставину щодо протиправності наказу Уповноваженої особи Фонду про визнання договору про розірвання договору застави транспортних засобів № 1261-140214/А від 14.02.2015 та невідповідності такого документу приписам чинного законодавства.

Підставами позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. До підстав позову належать лише юридичні факти, тобто ті, з яким нормами матеріального права пов'язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків суб'єктів матеріального правовідношення.

Таким чином, місцевий господарський суд правомірно зазначив, що інших підстав нікчемності договору про розірвання договору застави транспортних засобів, укладеного між позивачем та відповідачем, окрім наказу Уповноваженої особи Фонду від 18.04.2015 №73/1, позивач не навів.

Разом з тим, як було зазначено вище, вирішуючи даний спір, суд повинен самостійно надати правову оцінку договору, з урахуванням усіх обставин у спірних правовідносинах, зокрема, встановити наявність підстав нікчемності правочину.

Так, в апеляційній скарзі позивач зазначає, що наявність чи відсутність відповідного наказу Уповноваженої особи не впливає на дійсність чи недійсність вчиненого відповідачем правочину, оскільки останній є нікчемним в силу приписів ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що встановлюючи наявність підстав нікчемності укладеного 14.05.2014 договору про розірвання договору застави, необхідно виходити з приписів законодавства, яке було чинним на момент укладення договору, оскільки за приписами ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Отже, вирішуючи питання про відповідність укладеного 14.05.2014 договору про розірвання договору застави нормам законодавства, суд першої інстанції правильно визначив, що застосуванню підлягає Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній станом на 14.05.2014.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону у вказаній редакції протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

Відповідно до ч. 3 вказаної статті договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, спірний договір не підпадає під жоден з вказаних у ч. 2 ст. 38 Закону критеріїв. Доказів протилежного позивачем суду не надано.

Посилання позивача на те, що вчиняючи даний правочин, банк безоплатно відмовився від власних майнових вимог до відповідача та прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, колегією суддів відхиляються, з огляду на те, що зазначена підстава нікчемності правочину визначена у п. 1 ч. 3 ст. 38 Закону в редакції, яка не існувала на час укладення спірного договору.

Крім того, укладаючи договір про розірвання від 14.05.2014, позивач не може вважатись таким, що відмовився від власних майнових вимог, оскільки станом на 14.05.2014 у ПАТ «Єврогазбанк» існувало лише право на задоволення забезпечених заставою вимог за рахунок майна заставодавця, а не майнові вимоги до нього.

Так, з розрахунку суми боргу позичальника за кредитним договором від 14.02.2014 №811-140214, доданого до позовної заяви (а.с. 22-23, т. 1), вбачається, що станом на 14.05.2014 ТОВ «Миргородський м'ясокомбінат № 1» не мало прострочених платежів перед позикодавцем за кредитом (строк повернення кредиту в сумі 2 500 000,00 грн станом на 14.05.2014 не настав, адже датою настання такого строку є 20.11.2014; заборгованість зі сплати процентів за користування кредитом та комісії станом на 14.05.5014 була відсутня і виникла по процентам з червня 2014 року, по комісії - з липня 2014 року), у зв'язку з чим твердження позивача про відмову банку від власних майнових вимог не відповідає фактичним обставинам справи.

Також колегія суддів звертає увагу, що вид забезпечення виконання грошових зобов'язань за кредитним договором від 14.02.2014 № 811-140214 щодо застави рухомого (транспортних засобів) та нерухомого майна (нежитлові будівлі) майнового поручителя позичальника було змінено на заставу грошових коштів іншого майнового поручителя - ОСОБА_5, що виключає підстави стверджувати про погіршення фінансового стану банку внаслідок розірвання договору застави та відповідає умовам, визначеним у п. 3.2 Кредитного договору.

Посилання апелянта на порушення ст. 203 ЦК України та ст. 28 Закону України «Про заставу» при укладенні договору про розірвання договору застави без одночасного припинення основного зобов'язання, забезпеченого заставою, колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та безпідставні, виходячи з наступного.

Статтею 28 Закону України «Про заставу» визначено, що застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом.

Частина перша статті 598 Цивільного кодексу України передбачає, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, а згідно з частиною першою статті 604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).

Таким чином, виходячи із норм Цивільного кодексу України, сторони є вільними при виборі умов договору, у тому числі в частині строку припинення зобов'язання.

За загальним правилом, закріпленим у частині 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, умовами договору застави сторони погодили можливість його розірвання за взаємною згодою сторін.

Так, відповідно до п. 6.2 договору застави право застави, як і договір застави припиняє чинність у разі, зокрема, розірвання цього договору за угодою сторін, що посвідчується нотаріально.

Згідно з п. 8.3 договору застави зміни і доповнення до договору застави підлягають нотаріальному посвідченню, відповідні відомості про зміну умов обтяження предмету застави підлягають державній реєстрації у встановленому законом порядку.

При цьому, законодавство, зокрема, Цивільний кодекс України, Закон України «Про заставу» не містять заборони на припинення правочинів про забезпечення виконання зобов'язань за взаємною згодою сторін або ж заборони застосування до таких правочинів загальних положень Цивільного кодексу України про зобов'язання щодо свободи договору, презумпції правомірності правочину, підстав припинення зобов'язань тощо.

Отже, як правомірно зазначив місцевий господарський суд, договір від 14.05.2014 про розірвання договору застави № 1261-140214/А від 14.02.2014 було укладено ПАТ «Єврогазбанк» та ТОВ «АФІТО» у відповідності до вимог законодавства та умов договору застави.

Судом першої інстанції встановлено, що вказаний договір підписаний представниками обох сторін та скріплений їх печатками, а також посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко О.П. (реєстраційний № 203).

Як вбачається з матеріалів справи, після укладення договору про розірвання з Державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучено запис 14186894, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація вилучення запису) №44204953 (а.с. 86, т. 2).

Таким чином, зважаючи на розірвання договору застави за взаємною згодою сторін, дія останнього припинилась, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються судом письмовими та речовими доказами, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь у судовому процесі. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

При цьому, обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Керуючись вищенаведеними нормами законодавства та враховуючи встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено суду факту нікчемності правочину про розірвання договору застави від 14.05.2014, у зв'язку з чим підстави для звернення стягнення на предмет застави за рахунок заставного майна відповідача (транспортних засобів), та відповідно, для задоволення позовних вимог відсутні.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 19.05.2016 у справі №910/12306/15 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга ПАТ «Єврогазбанк» - без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», подану уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Єврогазбанк» Оберемко Романом Анатолійовичем на рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі №910/12306/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.05.2016 у справі №910/12306/15 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/12306/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська