Постанова № 68754639, 04.09.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" вересня 2017 р. Справа № 922/1965/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білецька А.М., суддя Гребенюк Н. В., суддя Істоміна О.А.

при секретарі Бєлкіній О.М.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

1-го відповідача - Сєтова М.О. (дов. б/н від 15.11.2016)

2-го відповідача - не з'явився

3-го відповідача - не з'явився

3-ї особи - не з'явилася

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс", м. Луцьк (вх. №2547 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.17 у справі № 922/1965/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс", м. Луцьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету", м. Харків

Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОІНВЕСТКОМ", м. Київ

Приватного нотаріуса Київського місього нотаріального округу Шинкарук Анастасії Іванівни, м. Київ

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідачів Приватний нотаріус Київського місього нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимірівна

про визнання недійсними реєстрації та договору

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.08.2017 у справі № 922/1965/17 (суддя Суярко Т.Д.) провадження в частині визнання недійсною реєстрації права власності на нежитлові приміщення у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 за відповідачем 1 (ТОВ "ЛБІМНТУ"), вчиненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шинкарук Анастасією Іванівною 23.05.2016 р., номер запису 14625870 - припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

В задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення по вул.Електроапаратна, 3 в м.Луцьку Волинської області укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПРОІНВЕСТКОМ", посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською Вікторією Володимирівною 24 травня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за №128 - відмовлено.

Позивач звернувся з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2017 у справі № 922/1965/17, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно припинив провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України в частині визнання недійсною реєстрації права власності на нежитлове приміщення у місті Луцку по вул. Електроапаратна, буд. 3, за 1-м відповідачем, вчиненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шинкарук Анастасією Іванівною. Також позивач вважає необґрунтованою відмову суду в задоволенні клопотання про витребування доказів.

Позивач наголошує, що державна реєстрація права власності на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м. по вул. Електроапаратна, буд. 3 за ТОВ "ЛБІМНТУ" здійснена з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки державна реєстрація проведена до моменту узаконення самочинної добудови та без наявності технічного паспорта, в якому відображена реальна площа будівлі на момент реєстрації права власності. Позивач в обґрунтування правомірності вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення посилається на те, що дана вимога є похідною від неправомірної реєстрації права власності на відчужений об'єкт нерухомості, а укладання даного договору порушує права позивача у зв'язку з виведенням із власності ТОВ "ЛБІМНТУ" майна, за рахунок якого може бути задоволено вимоги позивача по виконанню рішення господарського суду Волинської області від 16.11.2015, згідно якого з ТОВ "ЛБІМНТУ" на користь позивача стягнуто 968 326,00 грн. та 19 366,52 грн.

ТОВ "Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому з доводами апеляційної скарги не погоджується, вважає, що оскаржувані, реєстраційні дії та договір купівлі-продажу не стосуються і не порушують права та інтереси позивача. 1-й відповідач зазначає, що право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, буд. 3, загальною площею 645,5 кв.м. виникло у ТОВ "ЛБІМНТУ" на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу і саме на це приміщення було зареєстровано право власності за ТОВ "ЛБІМНТУ".

Позивач в призначене судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення уповноваженій особі ТОВ "Освіта Плюс" за № 013089 від 29.08.2017.

Разом з цим, 31.08.2017 до Харківського апеляційного господарського суду надійшло клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс", м. Луцьк про участь в судовому засіданні, призначеному на 04.09.2017 о 11:00 год., в режимі відео конференції, в якому заявник просив забезпечити проведення відеоконференції у справі № 922/1965/17 в господарському суді Волинської області.

У п. 2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції" встановлено, що до повного забезпечення функціонування системи відеоконференцзв'язку в усіх судах України учасники судового процесу можуть брати участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції лише за наявності технічної можливості для її проведення у відповідних судах.

Як вбачається з довідки № 12-14/50, наданої статистично-інформаційним відділом суду, зал відеоконференцзв'язку у господарському суді Волинської області 04.09.2017 о 11:30 годині заброньований для проведення іншого судового засідання.

За таких обставин, в зв'язку з відсутністю технічної можливості для задоволення клопотання позивача про забезпечення проведення в режимі відеоконференції судового засідання у даній справі, що призначено на 04.09.2017 о 11:00 годині, ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2017 відмовлено в задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс", м. Луцьк про участь в судовому засіданні 04.09.2017 о 11:30 годині у справі № 922/1965/17 у режимі відеоконференції.

04.09.2017 позивач звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи, посилаючись на відсутність можливості прибути в призначене судове засідання.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, та виходячи з того, що явка сторін не визнавалася обов'язковою судом, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті в судовому засіданні 04.09.2017 року за відсутності представників позивача, 2-го та 3-го відповідачів та 3-ї особи.

Перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, заслухавши пояснення представника 1-го відповідача, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що 10.05.2005 між 1-м відповідачем (ТОВ "ЛБІМНТУ") та Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" було укладено договір пожертви учбового корпусу площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю.О. та зареєстровано в реєстрі за номером 665.

Позивач свідчить, що 02.08.2006 Волинським обласним благодійним фондом "Ліки" було продано позивачу учбовий корпус площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 на підставі договору купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В.В. та зареєстровано в реєстрі за номером 3518.

З пояснень позивача вбачається, що останнім було переобладнано учбовий корпус під гуртожиток та здійснено надбудову 4-го поверху, у зв'язку з чим загальна площа приміщення збільшилась з 645,5 кв.м до 850,7 кв.м.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 14.12.2009 у справі №6/71-75 за позивачем у даній справі визнано право власності на переобладнаний учбовий корпус А-3 під гуртожиток, пл.638,2 кв.м. та надбудову IV поверху, пл.212,5 кв.м., а всього 850,7 кв.м., що знаходить в місті Луцьку Волинської області по вул. Електроапаратній, 3.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 р. у справі №6/71-75, залишеною без змін Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2012, вказане вище рішення Господарського суду Волинської області від 14.12.2009 р. у справі №6/71-75 скасовано.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 28.08.2012 у справі №5004/726/12, залишеним без змін постановами Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 та Вищого господарського суду України від 05.02.2013, вказані вище договір пожерти від 10.05.2005 та договір купівлі-продажу від 02.08.2006 - визнано недійсними, право власності на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 визнано за відповідачем 1 у даній справі (ТОВ "ЛБІМНТУ").

Позивач стверджує, що 23.05.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шинкарук А.І. було здійснено реєстрацію права власності 1-го відповідача (ТОВ "ЛБІМНТУ") на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3.

24.05.2016 між 1-м відповідачем (ТОВ "ЛБІМНТУ") (як продавцем) та 2-м відповідачем (ТОВ "Проінвестком") (як продавцем) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською В.В. та зареєстровано в реєстрі за номером 128, відповідно до п. 1.1 якого, продавець передає, а покупець приймає у власність належне продавцю на праві приватної власності нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Волинська обл.., місто Луцьк, вул. Електроапаратна, буд.3. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 928451307101. Нежитлове приміщення, що відчужується, має загальну площу 645,5 кв.м. та розташоване на земельній ділянці площею 0,1302 га, кадастровий номер 0710100000:34:069:0086, яка належить на праві комунальної власності Територіальній громаді міста Луцька в особі Луцької міської ради, цільове призначення - для обслуговування адміністративного комплексу.

Позивач вважає, що здійснена приватним нотаріусом Шинкарук А.І. реєстрація права власності відповідача 1 (ТОВ "ЛБІМНТУ") на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 вчинена з порушенням чинного законодавства, оскільки на момент вчинення такої реєстрації, на думку позивача, існувала перешкода - добудовані позивачем приміщення.

Окрім того, позивач вважає, оскільки державна реєстрація права власності 1-го відповідача (ТОВ "ЛБІМНТУ") на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 є неправомірною, подальше відчуження такого майна на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016, свідчить про недійсність такого договору.

Зазначені обставини стали підставою звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Щодо позовних вимог в частині визнання недійсною реєстрації права власності на нежитлові приміщення у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд. 3 за 1-м відповідачем (ТОВ "ЛБІМНТУ"), вчиненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шинкарук Анастасією Іванівною 23.05.2016 р., номер запису 14625870, суд першої інстанції припинив провадження в зазначеній частині на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України з посиланням на те, що вимога позивача про визнання недійсною реєстрації права власності на нежитлові приміщення підлягає розгляду в порядку адміністративного провадження та не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 суд першої інстанції визнав такими, що задоволенню не підлягають, встановивши при цьому, що в матеріалах справи відсутні, а позивачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не обґрунтовано та не доведено визначені ст.ст. 203, 215 ЦК України підстави недійсності договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016.

З висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. У вирішенні питання про те, чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України; господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов, як участь у спорі відповідних суб'єктів, наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин.

Також відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статті 9 цього Закону державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються (делегуються) функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини другої статті 30 цього Закону дії або бездіяльність державного реєстратора, державного кадастрового реєстратора, нотаріуса, державного виконавця можуть бути оскаржені до суду. Суди повинні мати на увазі, що під діями також слід розуміти рішення, прийняті зазначеними суб'єктами владних повноважень з питань реєстрації.

Спори, які виникають у цих відносинах, підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, вимога позивача про визнання недійсною реєстрації права власності на нежитлові приміщення у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 за 1-м відповідачем (ТОВ "ЛБІМНТУ"), вчиненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шинкарук Анастасією Іванівною 23.05.2016 р., номер запису 14625870, підлягає розгляду в порядку адміністративного провадження та не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про припинення провадження у даній справі в частині визнання недійсною реєстрації права власності на нежитлові приміщення у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 за 1-м відповідачем (ТОВ "ЛБІМНТУ"), вчиненої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шинкарук Анастасією Іванівною 23.05.2016 р., номер запису 14625870 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, саме позивач, як особа, що просить суд визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016, відповідно до якого 1-й відповідач (ТОВ "ЛБІМНТУ") продав 2-му відповідачу (ТОВ "Проінвестком") нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3 - повинен обґрунтувати та підтвердити наявність підстав для визнання такого договору недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

При цьому, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

В матеріалах справи відсутні, а позивачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не обґрунтовано та не доведено визначені ст.ст. 203, 215 ЦК України підстави недійсності договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016.

Так, позивачем не наведено обґрунтування та не надано доказів на їх підтвердження, що оспорюваний ним договір суперечить актам цивільного законодавства (позивач взагалі не вказує норму права, якій оспорюваний договір на його думку суперечить), а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; позивачем жодним чином не доведено, що сторони договору, не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі; правочин вчинено в іншій формі, ніж встановленій законом; правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин суперечить правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей сторін договору.

Обґрунтовуючи недійсність договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 позивач посилається на те, що на момент вчинення даного правочину право власності на нежитлове приміщення було зареєстровано за 1-м відповідачем (ТОВ "ЛБІМНТУ") на підставі неправомірної державної реєстрації права власності на продане майно, а саме нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд.3.

Втім, матеріали справи не свідчать, а позивачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів, що державна реєстрація права власності 1-го відповідача (ТОВ "ЛБІМНТУ") на нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м у місті Луцьку по вул. Електроапаратна, буд. 3, є незаконною.

Натомість, матеріали справи свідчать про те, що вказане нежитлове приміщення, належить на праві власності ТОВ «ЛБІ МНТУ» на підставі рішення Господарського суду м. Києва у справі № 5004/726/12 від 28.08.2012. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23 травня 2016 року номер запису про право власності 14625870.

Так, рішенням Господарського суду Волинської області від 28.08.2012 у справі № 5004/726/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного науково-технічного університету» (Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» (1-й відповідач), Волинського обласного благодійного фонду «Ліки» (2-й відповідач), третя особа без самостійних вимог на стороні Позивача - Приватний вищий навчальний заклад «Міжнародний Науково-технічний Університет імені академіка Юрія Бугая» (Третя особа) позов задоволено, вирішено:

- визнати недійсним договір пожертви від 10.05.2005 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету» та Волинським обласним благодійним фондом «Ліки», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Дунаєвою Ю.О., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №665;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02.08.2006 між Волинським обласним благодійним фондом «Ліки» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс», посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Грушицькою В.В., зареєстрований у реєстрі нотаріальних дій за №3518;

- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнародного Науково-технічного Університету» право власності на нежитлове приміщення площею 645.5 кв.м, розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна. 3;

- витребувати з чужого незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м, розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.12.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 05.02.2013 у справі № 5004/726/12 рішення Господарського суду Волинської області від 28.08.2012 залишено без змін.

Отже, право власності на нежитлове приміщення, розташоване за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, 3, загальною площею 645,5 кв. м. виникло у ТОВ "ЛБІМНТУ" на підставі судового рішення, яке вступило в законну силу і саме на це приміщення було зареєстровано право власності за ТОВ "ЛБІМНТУ".

Тобто, у ТОВ "ЛБІМНТУ" наявний правовстановлюючий документ (судове рішення) яким чітко визначено об'єкт нерухомого майна та його площу і саме на підставі такого правовстановлюючого документу відбулась відповідна реєстрація права власності за 1-м відповідачем.

Таким чином, будь-які посилання позивача на ту обставину, що відчужуване за оскаржуваним договором приміщення не правомірно було зареєстроване за 1-м відповідачем, через те, що спірне приміщення має незаконну добудову, є безпідставним і таким, що не може бути законодавчою підставою, як скасування спірної реєстрації майна так і підставою визнання недійсним оскаржуваного договору.

Колегія суддів звертає увагу, що ТОВ '"Освіта-Плюс"' вже оскаржувався договір купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Луцьк вул. Електроапаратна, буд. З, загальною площею 645,5 кв. м., що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською В.В., та зареєстрований за № 128, який укладено між 1-м відповідачем та 2-м відповідачем, в судовому порядку та серед підстав такого оскарження ТОВ "Освіта-Плюс" зазначались підстави, які визначені позивачем підставами скасування реєстрації права власності на майно та визнання недійсним договору у нашій справі (зокрема, стосовно того, що спірні приміщення мають самовільну добудову та стосовно того, що спірний договір укладено з метою уникнення від виконання судового рішення у справі № 903/914/15).

За результатами розгляду зазначеного спору рішенням Господарського суду Волинської області від 27.09.2016 у справі № 903/457/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Освіта-Плюс» (Позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Луцький біотехнічний інститут Міжнарожнародного науково-технічного університету» (Відповідач-1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Проінвестком» (Відповідач-2), третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Дебольська Вікторія Володимирівна про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення за адресою: м. Луцьк вул. Електроапаратна, буд. З, загальною площею 645,5 кв. м., відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від ,рішення Господарського суду Волинської області від 27.09.2016 у справі № 903/457/16 залишено в силі.

Під час розгляду даної справи зокрема апеляційним господарським судом встановлено, що нерухоме майно, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Електроапаратна, буд.3, на момент укладення спірного договору купівлі-продажу від 24.05.2016 року було зареєстровано на праві приватної власності за ТОВ "ЛБІ МНТУ" саме як нежитлове приміщення, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Фактичне переобладнання нежитлового приміщення, що знаходиться за адресою м.Луцьк, вул. Електроапаратна, буд.3, під гуртожиток, без проведення державної реєстрації права власності саме на такий об'єкт нерухомого майна як гуртожиток, відповідно до ч. 4 ст. 334, ст. 182 ЦК України, не давало на момент укладення договору купівлі-продажу та на момент вирішення спору судом першої інстанції підстав ввести його в цивільний оборот як новий об'єкт нерухомого майна (добудований та переобладнаний під гуртожиток), що відповідно не дає підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу та спростовує доводи апелянта про невідповідність предмету оспорюваного договору купівлі-продажу фактичному стану нерухомого майна.

За таких обставин, у суду відсутні підстави для висновку про невідповідність договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016 ч. 1 ст. 203 ЦК України, а отже відсутні підстави для висновку про недійсність такого договору.

Окрім того, відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому, спосіб захисту прав та інтересів особи повинен бути ефективним, тобто забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (Верховний Суд України - Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України).

Як роз'яснено в п. 2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Позивач не оспорює право власності 1-го відповідача (ТОВ "ЛБІМНТУ") на продане за договором купівлі-продажу від 24.05.2016 р. нежитлове приміщення площею 645,5 кв.м., однак, в порушення вимог ст.с. 4-3, 33, 34 ГПК України, не доводить та не обґрунтовує - яке його майнове право чи інтерес порушено у зв'язку з укладенням між відповідачами договору купівлі-продажу від 24.05.2016 р. нежитлового приміщення площею 645,5 кв.м, що додатково свідчить про відсутність правових підстав для задоволення даного позову.

З пояснень позивача вбачається, що підстави даного позову опосередковано тим, що в нежитловому приміщені площею 645,5 кв.м, яке було відчужене за оспорюваним договором купівлі-продажу, було здійснено позивачем надбудову 4-го поверху, яка станом на момент розгляду даної справи є самочинним будівництвом, право власності на яке за позивачем не визнано (Постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 24.07.2012 р. у справі №6/71-75 - арк.с. 33-34).

Як роз'яснено в п. 2.15 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", відповідно до яких наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін даного правочину, тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов'язок повернення майна за цим правочином. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню позови власників (володільців) майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження майна, які були вчинені після правочину, визнаного недійсним. У відповідних випадках майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, позовів відповідно до статей 387 - 390 або глави 83 ЦК України, зокрема, від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. При цьому необхідно мати на увазі, що добросовісність набувача майна в силу частини п'ятої статті 12 названого Кодексу презюмується.

З огляду на наведене, суд зазначає, що визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 645,5 кв.м може мати наслідок - реституцію - лише стосовно сторін даного правочину.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 15, 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Аналогічно ст.20 ГК України передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом з метою захисту прав і законних інтересів суб'єкта господарювання.

Отже, господарський договір, в тому числі спірний договір може бути визнаний за наявності двох умов: перша -це порушення ним прав та/або охоронюваних законом інтересів позивача; друга -це наявність

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про недоведеність, необґрунтованість та безпідставність позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 24.05.2016, укладеного між 1-м відповідачем (ТОВ "ЛБІМНТУ") та 2-м відповідачем (ТОВ "Проінвестком"), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дебольською В.В. та зареєстрованого в реєстрі за номером 128. Позивач ані в місцевому господарському суді, ані в суді апеляційної інстанції не довів, яким чином його права та/або інтереси порушуються спірним право чином, а також не надав доказів наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків та які є підставою для визнання договору недійсним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про відсутність обох необхідних умов для визнання договору недійсним (порушення права, інтересу позивача та порушення норми закону), а отже і про відсутність правових підстав для задоволення вимог позивача.

Посилання позивача про порушення судом норм процесуального права та необґрунтовану відмову у задоволенні клопотання позивача про витребування доказів, колегія суддів відхиляє, оскільки суд першої інстанції з посиланням на приписи ст.ст. 32-34, 38 ГПК України, а також з урахуванням предмету та підстав позову, дійшов обґрунтованого висновку, що клопотання позивача про витребування доказів (вх.№24916 від 03.08.2017) не відповідає вимогам ст.ст. 32-34, 38 ГПК України. Позивачем не обґрунтовано, які саме обставини, що наведені ним в позові, він має намір підтвердити витребуваними документами та чому він не може підтвердити такі обставини іншими доказами. При цьому, відмова у витребуванні доказів, що не мають відношення до обставин справи - не свідчить про позбавлення учасника судового процесу права на доказування, а лише є заходом забезпечення ефективності судового процесу.

Інші доводи апеляційної скарги та посилання заявника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи та є такими, що спростовуються матеріалами справи.

Приймаючи до уваги вищезазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що обставини справи були всебічно і повно досліджені господарським судом, а тому рішення господарського суду Харківської області від 03.08.20 17 у справі № 922/1965/17 відповідає чинному законодавству та фактичним обставинам справи, а доводи заявника, з яких подана апеляційна скарга про скасування рішення, не можуть бути підставою для його зміни чи скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Освіта Плюс", м. Луцьк залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 03.08.2017 у справі № 922/1965/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Головуючий суддя Білецька А.М.

Суддя Гребенюк Н. В.

Суддя Істоміна О.А.