Рішення № 68753254, 09.09.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.09.2017 Справа № 904/7599/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м. Дніпро

до Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, м. Дніпро

про стягнення40965,59 грн

Суддя Воронько В.Д.

Представники:

від позивача: головний юрисконсульт ОСОБА_1, довіреність від 20.12.2016;

від відповідача: член ліквідаційної комісії ОСОБА_2, довіреність № 18368/Бр від 30.08.2017.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", (далі - позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) з вимогами про стягнення основного боргу у сумі 40194,74 грн, пені у сумі 688,26 грн та 3% річних у сумі 82,59 грн, нарахованих ним з посиланням на неналежне виконання відповідачем умов договору на постачання природного газу № 41SBDpz1910-17, укладеного між сторонами 18.05.2017.

06.09.2017 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечив, посилаючись на той факт, що частково погасив основний борг, а нарахування штрафних санкцій, на його думку, неможливе у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів в кошторисі на такі виплати. До того ж відповідач вважає, що заборгованість виникла не з його вини, а через недостатнє бюджетне фінансування для оплати комунальних платежів.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

18.05.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" (далі - позивач) та Дніпропетровським міським управлінням Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області (далі - відповідач) укладено договір № 41SBDpz1910-17 на постачання природного газу, за умовами п 1.1. якого постачальник зобов'язаний передати у власність споживачу у 2017 році природний газ, а споживач зобов'язаний прийняти та оплатити вартість газу у розмірах, строки та порядку, що визначені договором .

Пунктом 11.1. передбачено, що цей договір набуває чинності з дати підписання та діє до 31 січня 2017 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення. Сторонами досягнуто згоди, що в силу положень частини 3 статті 634 Цивільного кодексу України, умови цього договору застосовуються до відносин, які склалися між сторонами до дати його укладення, а саме: з 01 січня 2017 року.

Відповідно до п. 3.2 Договору ціна за 1000,00 куб. м. природного газу разом ПДВ становить 10059,00 грн.

На виконання умов договору позивач у червні 2017 року здійснив постачання природного газу відповідачу в обсязі 4405 тис. м3 на загальну суму 40194,74 грн, що підтверджується актом приймання-передачі природного газу № ДОЗ00026365 від 30.06.2017.

Згідно з вимогами п. 4.1 розрахунковий період за договором становить один місяць - з 7.00 години першого дня місяця до 7.00 години першого дня наступного місяця включно.

Відповідно до п. 4.2.1. договору оплата вартості послуг з газопостачання здійснюється споживачем не пізніше 30 (31) числа розрахункового місяця, у якому здійснюється постачання природного газу.

Згідно акта приймання-передачі природного газу всього спожито газу в червні 2017 року 4405 тис. м3 на суму 40194,74 грн.

Відповідач в порушення умов договору не виконав свої зобов'язання, а саме не сплатив своєчасно кошти за спожитий природний газ, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 40194,74 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку, нарахувавши при цьому на суму боргу пеню та 3% річних.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.

Згідно ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами по справі договір є договором поставки, до якого слід застосовувати відповідні положення Господарського та Цивільного кодексів України.

Відповідно до ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічні положення передбачені і ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України.

Згідно ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, тобто неналежне виконання.

Факт поставки позивачем природного газу відповідачу підтверджений матеріалами справи та відповідачем не оспорений.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За отриманий у червні 2017 року природний газ відповідач мав здійснити оплату не пізніше 30.06.2017, але в порушення умов договору не провів оплату, тобто не виконав взятих на себе зобов'язань, в результаті чого у останнього утворилася заборгованість перед позивачем у сумі 40194,74 грн.

Так, позивачем доведено той факт, що станом на 28.07.2017 (тобто на момент подання позову) мала місце заборгованість відповідача перед позивачем на суму основного боргу 40194,74, але дослідження матеріалів справи показало, що платіжними дорученнями від 23.08.2017 за №№ 41 та 42 відповідач перерахував позивачу 29325,78 грн, чим частково погасив заборгованість, що також підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків від 01.09.2017, підписаного обома сторонами, тому провадження у справі в цій частині вимог підлягає припиненню за відсутністю предмету спору.

Господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет позову у відповідності до п.11 ч.1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України.

В силу приписів п. 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Враховуючи викладе, наразі, за відповідачем наявна заборгованість у сумі 10868,96 грн, яка з огляду на обставини справи і підлягає до стягнення.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Стаття 216 Господарського кодексу України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно п.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.2.1. договору сторони дійшли згоди про те, що у разі порушення споживачем строків оплати, споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Перевіривши розрахунок пені за період з 01.07.2017 по 25.07.2016 на суму 688,26 грн, наданий позивачем, суд дійшов висновку про її обгрунтованість.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, на підставі приписів ст. 625 Цивільного кодексу України позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 82,59 грн 3% річних за період з 01.07.2017 по 25.07.2017.

Перевіривши розрахунок, суд встановив, що розмір 3% річних за вказаний період є вірним та обгрунтованим.

З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у неналежному виконанні свого обовязку щодо оплати поставленого газу, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦК України).

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення 10868,96 грн основного боргу, 688,26 грн пені, 82,59 грн 3 % річних, в частині вимог про стягнення 29325,78 грн основного боргу провадження підлягає припиненню згідно з п.11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача про безпідставність вимог про стягнення пені та 3 % річних через відсутність бюджетних коштів щодо їх оплати, оскільки можливість їх нарахування передбачено чинним законодавством. Зазначені види нарахувань та витрати на сплату судового збору підлягають стягненню з відповідача незалежно від наявності в його кошторисі грошових коштів на ці витрати.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України, витрати на оплату судового збору в сумі 1600,00 грн покладаються на відповідача, як на сторону, з вини якої виник спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 43, 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 80 ч. 1 п. 11, 82, 84 та 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Дніпропетровської області

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Дніпропетровського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області, (м. Дніпро, пл. Червона, 2А; ідентифікаційний код 08670964) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", (м. Дніпро, вул. Шевченка, 2; ідентифікаційний код 39572642), основний борг у сумі 10868,96 грн, пеню у сумі 688,26 грн, 3% річних у сумі 82,59 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 1600,00 грн, видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В частині вимог про стягнення 29325,78 грн основного боргу провадження у справі припинити.

В судовому засіданні відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано - 11.09.2017 .

Суддя ОСОБА_3