Постанова № 68752159, 05.09.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/8633/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М, Ніколіна В.В.,

при секретарі судового засідання - Куціль С.І.,

за участі представників позивача -Вакуліча В.В.,

та відповідача - Федорчук І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автоконцепт» до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Автоконцепт» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі - Головне управління), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) від 21.03.2017 №0002151401 в частині на суму 2 903 902 грн та від 26.06.2017 №0004972200. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийнято з порушенням норм законодавства, оскільки реальність, правомірність і відповідність господарських операцій чинному законодавству підтверджується всіма необхідними та достатніми первинними документами.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року у справі №803/735/17 адміністративний позов задоволено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийнято нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивачем в порушення вимог чинного податкового законодавства не було віднесено до оподатковуваного доходу безповоротну фінансову допомогу, тобто безнадійну кредиторську заборгованість, по якій минув строк позовної давності. Також вказує, що відображенню у податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, а не та, зміст якої лише був відображений у первинних документах.

Позивач у письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково з наступних підстав.

Постанова суду першої інстанції мотивована протиправністю оскаржуваних ППР та наявністю передбачених законом підстав для їх скасування.

Такі висновки цього суду є не зовсім вірними з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області 06.03.2006, з 12.04.2006 перебуває на податковому обліку, 29.05.2006 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів (т.1 а.с.112-114).

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що у період з 26.01.2017 по 15.02.2017 Головним управлінням проведено виїзну планову документальну перевірку ТОВ з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.09.2016, за результатами якої складено акт від 22.02.2017 №369/03-20-14-01-09/34276757 (далі - Акт; т.1 а.с.7-37).

21.03.2017 відповідачем на підставі Акта прийнято ППР №0002151401, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 4 804 681 грн (т.1 а.с.38).

Позивач із вказаним ППР не погодився, оскаржив таке в адміністративному порядку.За наслідками адміністративного оскарження, рішенням ДФС України від 30.05.2017 №11634/6/99-99-11-01-02-25 (далі - Рішення), скаргу задоволено частково, ППР №0002151401 в частині невключення позивачем до складу інших доходів суми відсотків за безоплатне користування грошовими коштами у сумі 1 900 779 грн скасовано, в іншій частині зазначене ППР залишено без змін (т.1 а.с.39-42).

05.07.2017 ТОВ отримано нове ППР від 26.06.2017 №0004972200, в якому вказано, що таке винесене на підставі акта перевірки від 30.05.2017№11634/6/99-99-11-01-02-25 (правильно - Рішення), яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 2 903 902 грн (т.1 а.с.128).

Вважаючи такі дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать приписам чинного законодавства позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

У відповідності до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

З матеріалів справи видно, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промтехсервіс» (далі - ТОВ-1; Постачальник) та ТОВ (Покупець) був укладений договір поставки товару від 03.01.2008 №3-01 (далі - Договір), відповідно до умов якого ТОВ-1 зобов`язується систематично поставляти і передавати у власність ТОВ визначений цим Договором товар - автомобілі марки Шкода, Мазда, а той в свою чергу зобов`язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати оплату за нього.

Згідно умов вказаного Договору, розрахунки за товар повинні були здійснюватися Покупцем після поставки кожної партії товару. Пункт 3.1 Договору встановлював безготівковий порядок розрахунків за отриманий товар протягом 120 банківських днів з дня поставки кожної партії товару (т.1 а.с.59-61).

Варто зазначити, що чинне законодавство України надає право учасникам господарських правовідносин самостійно встановлювати істотні умови господарських договорів, які укладаються ними, а також змінювати, доповнювати чи припиняти такі умови за взаємною згодою сторін договору.

Зокрема, ст.188 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачає, що сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозицію про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

03.01.2011 між ТОВ-1 та ТОВ укладено додаткову угоду до Договору (далі - Угода), відповідно до умов якої сторони досягли взаємної згоди доповнити п.8 Договору та викласти його у наступній редакції: « 8.3 Термін остаточних розрахунків за даним Договором встановити до 31 грудня 2020 року» (т.1 а.с.61).

Згідно з вимогами пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК інші доходи включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Отже, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування.

Відповідно до пп.14.1.11 п.14.1 ст.14 ПК безнадійна заборгованість (як дебіторська, так і кредиторська) - це заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно з вимогами ст.257 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЦК) загальна позовна давність встановлюється тривалістю три роки.

Водночас, відповідно до положень ст.259 ЦК позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Так, під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачем доведено, а відповідачем не спростовано збільшення позовної давності по Договору, зазначеному в акті перевірки та по якому податковим органом встановлено наявність заборгованості.

Матеріалами справи підтверджується, що заборгованість ТОВ перед ТОВ-1 фактично не є безнадійною, тому суд апеляційної інстанції вважає вірним висновки суду першої інстанції про те, що вона не може включатися до складу інших доходів відповідно до пп.135.5.4 п.135.5 ст.135 ПК.

Фактично, відповідачем безпідставно взято до уваги умови пункту 3.1 Договору, в той час як цілковито проігноровано умови Угоди, якою встановлено нові умови Договору в частині строків розрахунків за проданий товар до 31.12.2020, та яка є невід'ємною частиною Договору.

Беручи до уваги вищенаведене, висновки контролюючого органу щодо настання строку розрахунків за товар є помилковими, з огляду на що неправильним є й твердження щодо встановленого факту завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 959 076 грн всупереч податковому законодавству.

Щодо порушення у вигляді завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 1 944 826 грн по операціях з технічного обслуговування та ремонту транспортних засобів суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.134 ПК об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених ст.152 цього Кодексу; дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі ст.160 цього Кодексу, з джерелом походження з України.

Так, згідно з п.138.2 ст.138 ПК витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Судом першої інстанції встановлено, що 31.10.2008 між ТОВ-1 (Замовник) та ТОВ (Виконавець) укладено договір на технічне обслуговування, ремонт ДТЗ та продаж Товару №31-10-08 (далі - Договір-1), відповідно до умов якого Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання виконувати роботи з ремонту та/або технічного обслуговування ДТЗ, наданих замовником, та постачати відповідний Товар у строки та на умовах, визначених у цьому договорі (т.1 а.с.62-63).

Пунктом 4.3 Договору-1 передбачено, що розрахунки з Виконавцем проводяться Замовником у порядку 100%-ї попередньої оплати. Тому Замовником здійснювалась попередня оплату таких послуг та робіт, які надавались та виконувались Виконавцем згідно потреб Замовника протягом строку дії договору, протягом наступних років дії договору.

Оплата таких послуг та робіт, а також виконання послуг та робіт здійснювалась згідно інформації, що міститься у Реєстрах платежів за послуги СТО, а також реєстрах актів виконаних робіт, які оглянуті судом та додані до матеріалів справи.

Згідно вимог законодавства, виконавець в момент отримання попередньої оплати від замовника декларував свої податкові зобов'язання зі сплати податку на прибуток, а замовник декларував витрати.

Відповідно, протягом наступних періодів суми вартості наданих послуг та виконаних робіт протягом кожного періоду коригувались ТОВ з урахуванням того, що зобов'язання зі сплати податку на прибуток уже виконані ними в момент отримання попередньої оплати. Сума ж попередньої оплати (кредиторська заборгованість виконавця за договором) постійно зменшувалась на суму фактично наданих послуг та виконаних робіт.

Наявність кредиторської заборгованості, яка виникла від початку правовідносин між позивачем та ТОВ-1, виникла на підставі авансових платежів за послуги та роботи, які виконувались позивачем після отримання авансових платежів протягом наступних років, що вбачається з оглянутих судом банківських виписок за відповідні періоди з зазначенням призначення таких авансових платежів. Факт надання послуг протягом наступних років саме по авансових платежах підтверджується реєстрами платежів за послуги та реєстрами актів виконаних робіт. Також дана обставина підтверджується оглянутими актами виконаних робіт ТОВ.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського обліку. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, що підтверджують господарські операції позивача із ТОВ-1 були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Таким чином контролюючий орган прийшов до помилкових висновків щодо нереальності здійснення господарських відносин позивача з ТОВ-1 в частині виконання Договору-1 та помилково було встановлено завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток всупереч податковому законодавству.

Відтак, апеляційний суд вважає вірними та цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції в цій частині.

Водночас, суд апеляційної інстанції не вважає правильними твердження суду першої інстанції, який з посиланням на ст.60 ПК дійшов висновку, що у зв`язку із прийняттям за результатами оскарження ППР №0004972200 без будь-якого повідомлення щодо відкликання чи скасування ППР №0002151401 в частині на суму 2903902 грн останній залишається чинним, з огляду на наступне.

Відповідно до пп.60.1.3 п.60.1 ст.60 ПК податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов'язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі.

Важливо, що у випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 п.60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов'язання або податкового боргу (п.60.4 ст.60 ПК).

Фактично, з моменту одержання платником податків (ТОВ) нового, прийнятого за результатами оскарження ППР №0004972200, ППР №0002151401 вважається відкликаним в цілому, а не лише в частині на суму 1 900 779 грн, як зазначив суд першої інстанції у своєму рішенні.

Як наслідок, таке ППР №0002151401 не є чинним та не має для позивача жодного юридичного змісту, тому й підстави для його скасування відсутні.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції у відповідній частині та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині з наведених вище підстав.

За змістом п.4 ч.1 ст.202 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) підставою для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Волинській області задовольнити частково.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Волинській області №0002151401 від 21.03.2017 в частині на суму 2 903 902 грн (два мільйони дев`ятсот три тисячі дев`ятсот дві гривні) скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

В решті постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч.3 ст.160 КАС - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя В. Я. Качмар судді О. М. Гінда В. В. Ніколін Повний текст виготовлений 11 вересня 2017 року.