Ухвала суду № 68752151, 07.09.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2017 рокуЛьвів№ 876/6788/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді: Кухтея Р.В.

суддів: Носа С.П., Яворського І.О

з участю секретаря судового засідання: Джули В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області (Далі - Управління) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася в суд із зазначеним позовом, в якому просила визнати протиправним рішення Управління № 3-1019/0-281/6-17 від 06.03.2017 «Щодо розгляду клопотання про прийняття наказу» та зобов'язати повторно розглянути її клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,000 га для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності за межами населеного пункту на території с. Шипівці, Заліщицького району, Тернопільської області.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 адміністративний позов було задоволено в повному обсязі.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції, Управління подало апеляційну скаргу, яку мотивує тим, що оскаржуване судове рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та з неповним з'ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що за результатами розгляду поданих документів, в тому числі графічних матеріалів, Управлінням виявлено, що земельний масив, у якому позивач виявила бажання отримати земельну ділянку, розподілений та активно обробляється, тобто перебуває у користуванні третіх осіб, а тому листом № 3-1020/0-283/6-17 від 06.03.2017 її було проінформовано про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою до моменту уточнення інформації стосовно перебування земельної ділянки у користуванні третіх осіб. До того ж, від моменту отримання вказаного листа до дати подання адміністративного позову, позивач змінила своє бажання щодо місця розташування земельної ділянки, а відтак відсутні підстави для задоволення позову, оскільки Управлінням розглядались картографічні матеріали, на яких відображена земельна ділянка в іншому місці знаходження. Крім того, судом не було взято до уваги, що довідка виконавчого комітету Шипівецької сільської ради Заліщицького району Тернопільської області, якою не заперечується надання земельної ділянки позивачу для ведення особистого селянського господарства видана 31.07.2017, тобто вказана дата настане у майбутньому, а тому суд не повинен був її враховувати. У зв'язку з цим, просить скасувати постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10.05.2017 та прийняти нову, якою відмовити позивачу у задоволенні її адміністративного позову.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів, відповідно до ч.1 ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності сторін, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

З матеріалів справи видно, що 02.02.2017 ОСОБА_1 звернулася до Управління із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення їй у власність спірної земельної ділянки згідно графічних матеріалів, на яких зазначено бажане її місце розташування, для ведення особистого селянського господарства.

До клопотання (заяви) позивачем додано копію паспорта громадянина України, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, викопіювання із публічної кадастрової карти, довідка сільської ради про не використання земельної ділянки за відповідним цільовим призначенням, довідка сільської ради про не заперечення надання земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Листом № 3-1019/0-281/6-17 від 06.03.2017 «Щодо розгляду клопотання про прийняття наказу» ОСОБА_1 було повідомлено про те, що подані графічні матеріали свідчать, що масив у якому знаходиться земельна ділянка, на яку вона претендує, розподілений та активно обробляється. У зв'язку з чим, позивачці було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність до моменту уточнення інформації стосовно перебування спірної земельної ділянки у користуванні третіх осіб.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства, не вжито жодних дій щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи обґрунтованої відмови у наданні такого дозволу у порядку, передбаченому Земельним кодексом України (далі - ЗК України).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суб'єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, ЗК України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Пунктом «а» частини другою статті 22 ЗК України визначено, що до земель сільськогосподарського призначення належать, в тому числі, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Згідно п. «а» ч.3 ст.22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, серед іншого, для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Частиною четвертою статті 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Постановою Кабінету Міністрів України № 15 від 14.01.2015 було затверджено Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Положення № 15), пунктом першим якого передбачено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Віце-прем'єр-міністра України - Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності та земельних відносин, а також у сфері Державного земельного кадастру.

Підпунктом 31 пункту четвертого Положення № 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

У відповідності до Положення № 15, Головне управління Держгеокадастру у Тернопільській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Згідно ч.6 ст.118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно ч.7 ст.118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Абзацом третім частини сьомої цієї статті визначено, що у випадку не надання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивованої відмови у його наданні протягом місячного строку з дня реєстрації клопотання, особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування.

Вказана норма кореспондується із положеннями частини третьої статті 123 ЗК України, за якою відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що при прийнятті оспорюваного рішення, Управлінням не були враховані виключні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у зв'язку з необхідністю уточнення інформації стосовно перебування згаданої ділянки у користуванні третіх осіб, свідчить про очевидні порушення відповідачем частини сьомої статті 118 ЗК України.

Крім того, згідно довідки Шипівецької сільської ради Заліщицького району Тернопільської області № 183 від 20.03.2017, масив, у якому знаходиться земельна ділянка, на яку претендує позивач, не перебуває у користуванні третіх осіб.

Листом відділу у Заліщицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області № 29-19-0/25-93/105-17 від 24.03.2017, наданого на запит представника позивача адвоката Біля Р.С., повідомлено про те, що у масиві на території Шипівецької сільської ради Заліщицького району за межами населеного пункту, з якого пропонується надання земельних ділянок, не погоджувалися проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, оренду, тимчасове чи постійне користування, сервітуту, суперфіцію тощо.

Як вбачається з відповіді Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області № 01-492/05-03 від 27.03.2017 на адвокатський запит від 20.03.2017, Заліщицькою районною державною адміністрацією розпоряджень з приводу надання дозволу на розробку чи затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, суборенду, постійне чи тимчасове користування, сервітуту, суперфіцію тощо на земельні ділянки, що розташовані на території Шипівецької сільської ради Заліщицького району Тернопільської області громадянам ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 01.01.2008 до моменту видачі довідки не видавалися. Відповідно договори оренди, суборенди, сервітуту, суперфіцію тощо з даними громадянами не укладалися.

У відповіді Заліщицької районної державної адміністрації Тернопільської області № 01-580/05-03 від 06.04.2017 на адвокатський запит зазначається, що у масиві на території Шипівецької сільської ради Заліщицького району Тернопільської області за межами населеного пункту, з якого пропонується надання земельної ділянки громадянам, серед яких ОСОБА_1, розпорядження голови райдержадміністрації про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність, оренду, тимчасове чи постійне користування сервітуту, суперфіцію, не приймалися.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач безпідставно відмовив позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки.

Частиною першою статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною другою цієї статті обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у разі заперечень проти адміністративного позову, покладено на відповідача.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, відповідач не спростував докази, які були надані позивачем та не надав належних та допустимих доказів на підтвердження інших обставин, якими обґрунтовується апеляційна скарга.

Згідно ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи, викладені в апеляційні скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому відсутні підстави для її скасування.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Тернопільській області залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 травня 2017 року по справі № 819/514/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос І. О. Яворський Повний текст ухвали складено 11.09.2017.